1945-2025: Від конфлікту до конфлікту

Цього тижня Україна та країни ЄС відзначили 80-річчя закінчення Другої світової війни у Європі. Але якщо для наших партнерів цей ювілей був пов'язаний із сакраментальним "never again", то в уявленні українців "знову" вже настало. Понад три роки тому ми опинилися в епіцентрі найбільшої війни на європейській території з 1945-го: і, не замислюючись, ставимо її в один ряд із Другою світовою.

Після 24 лютого 2022 року порівняння з подіями минулого століття стали для українців звичним заняттям. Протягом цього часу нашу державу неодноразово ставили в один ряд із Чехословаччиною — першою жертвою нацистської агресії, яка зазнала зради з боку своїх союзників на Мюнхенській конференції. Також проводили аналогії з безстрашною Польщею, що вступила в боротьбу з нацистами попри нерішучість західних партнерів. Ще одним прикладом є героїчна Фінляндія, яка змогла зірвати плани московського бліцкригу 83 роки тому. Не менш вражаючою є демократична Британія, що продемонструвала неймовірну стійкість у боротьбі з тиранією. Порівняння зі сталінським СРСР або Третім Рейхом менш популярні з ідеологічних міркувань, проте у Москві та Берліні 1940-х років також можна знайти матеріал для навчальних історичних аналогій, якщо є така потреба.

Насправді, між сучасною Україною та будь-якою країною, що була залучена до Другої світової війни, можна знайти певні паралелі, інколи навіть найбільш неочікувані.

На перший погляд може здатися, що між Україною та невеликим Люксембургом, який німці захопили всього за добу, немає нічого спільного. Проте, якщо заглибитися в історію, можна знайти певні паралелі. Російський окупаційний режим в Україні дивовижно нагадує той, що був запроваджений нацистами в захопленому герцогстві.

Напередодні війни, навесні 1939-го, Адольф Гітлер пообіцяв поважати нейтралітет та суверенітет Люксембургу. Але згодом з'ясувалося, що Німеччина взагалі відмовляє люксембуржцям у власній ідентичності і не збирається розглядати їхню країну навіть як маріонетковий протекторат.

На відміну від інших держав, захоплених Гітлером після 1939, Люксембург повністю включили до складу Рейху, оголосивши люксембуржців одним народом із німцями. Місцеві міста прикрасилися плакатами "Eure Sprache sei deutsch und nur deutsch" ("Ваша мова має бути німецькою і лише німецькою").

З 1942 року жителі Люксембургу стали підлягати призову до Вермахту на загальних умовах. Це означало, що місцеві жителі були змушені не лише забезпечувати їжу для іноземних військ, але й гинути в їхніх рядах.

Ані загальний страйк, жорстоко придушений окупантами, ані демонстрація національної символіки в протестах не мали успіху. Найрезультативнішим заходом виявилося масове дезертирство. Однак, кожен четвертий мобілізований житель Люксембургу так і не повернувся з фронту. Хіба це не урок для українців, які ухиляються від служби і яких лякають російськими військовими комісаріатами у разі невдачі та окупації України?

Проте, водночас, будь-які порівняння з конфліктом 1939-1945 років мають одну суттєву недолік: наша війна не є світовим явищем. Незважаючи на те, наскільки масштабними були військові операції у 2022-2025 роках, вони залишаються в межах України та Росії. Це зовсім не те, що світ переживав у 1941, 1942 або 1943 роках.

Лише перетнувши західний кордон України, ми потрапляємо у безмежний простір глобальної взаємодії. Тут панує свобода у переміщенні товарів та капіталів. Люди та вантажі можуть безпечно подорожувати. Невичерпні фінансові можливості дозволяють мирній Європі не лише задовольняти свої потреби, але й вливати мільярди в український бюджет. Війна, що триває, отримує унікальний відбиток від зовнішнього світу, аналогів якому не знайдеш у подіях 1939-1945 років.

Вже давно зауважено, що наш воєнний побут мало нагадує суворі будні Великобританії, СРСР чи Третього Рейху у 1940-х. Однак ще символічнішим є те, що сьогоднішнє життя українського тилу непорівнянне з життям європейських країн, які взагалі не брали участі у Другій світовій.

Наприклад, Швеція підтримувала нейтралітет протягом усього конфлікту; проте через зупинку європейської торгівлі країна незабаром опинилася у скрутному становищі. Перші картки на чай та каву з'явилися в Швеції весною 1940 року. Згодом система карток поширилася на більшість товарів, включаючи мило, пральний порошок, взуття, тканини та тютюн.

Восени 1942-го звичайному шведу було передбачено на день 22 грами м'яса, 36 грамів жирів, чотири грами сиру та півтора грами кави. Уславлений шведський стіл було заборонено ще 1941-го: як джерело нераціонального витрачання продуктів. Натомість дичина картковому нормуванню не підлягала, і в шведських ресторанах почали подавати страви з лисиць, борсуків, сорок та воронів: ветеринари попередньо перевіряли їх на наявність небезпечних паразитів.

Не кращим чином складалася ситуація і для нейтральної Швейцарії, яка знаходиться в самому серці Європи. Протягом Другої світової війни середня добова калорійність раціону швейцарців зменшилася з 3200 до 2200 калорій на людину.

У жовтні 1939 року вперше були введені продуктові картки, що охоплювали такі товари, як цукор, борошно, макаронні вироби, крупи, бобові, рис та жири. З часом перелік продуктів і промислових товарів, які підлягали регулюванню, поступово розширювався з кожним наступним роком.

До завершення війни на картки реалізовувалися м'ясо, яйця, молоко, сир, чай, кава, мед, варення, взуття, текстиль, мило та миючі засоби. Швейцарія повністю відмовилася від карткової системи лише влітку 1948 року. Цей факт виглядає парадоксально, адже скасування карток в СРСР відбулося раніше і набуло значного пропагандистського значення.

Словом, побачивши звичайний український супермаркет, ресторан чи ТРЦ, нейтральні шведи та швейцарці 1940-х навряд чи повірили б, що Україна вже четвертий рік веде найбільшу війну в Європі з 1945-го.

Схожа ситуація спостерігається і в Російській Федерації: попри західні санкції та економічні труднощі, у цій країні поки що не введено суворих обмежень на споживання.

Події, що відбувалися між 1939 і 1945 роками, показали, що навіть держави, які оголошують нейтралітет, не можуть зберегти довоєнний рівень життя, якщо опиняються в оточенні глобального конфлікту. У свою чергу, ситуація у 2022-2025 роках підтвердила, що навіть ті, хто безпосередньо залучений у великі військові дії, здатні забезпечити собі відносний комфорт у тилу, якщо їх підтримує мирне середовище: у випадку України — колективний Захід, а для Росії — глобальний Південь.

Вважається, що наша країна є найкраще підготовленою в Європі до можливого спалаху Третьої світової війни. Якщо така ситуація справді виникне, сусіди по континенту повинні вчитися у нас і ретельно засвоювати наші уроки. Проте рідко хто замислюється над тим, що світовий збройний конфлікт кардинально змінить наше сприйняття війни. Досвід, отриманий українським тилом у період з 2022 по 2025 рік, може виявитися не таким вже й релевантним у нових умовах.