33 роки Збройних Сил України: від мільйонного формування до нового мільйонного контингенту.

Новітня історія українського війська - це вражаючий шлях трансформації та звитяг. Головний його підсумок: 91,5% українців довіряють своїй армії!

6 грудня святкується День Збройних сил України — урочистість, що символізує відвагу, силу та героїзм. Протягом 33 років своєї сучасної історії українські збройні сили пережили трансформацію від значного занепаду до вражаючого відновлення в умовах війни. У цьому матеріалі Укрінформу розглядаються ключові етапи змін, які сталися у ЗСУ з моменту здобуття Незалежності до сьогоднішнього дня.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила постанову "Про військові формування в Україні", яка встановила, що всі військові підрозділи, що перебувають на території України, мають підпорядковуватися Верховній Раді. В документі також було передбачено створення Міністерства оборони України і доручено Уряду почати формування Збройних Сил України. Цей акт став початком формування ЗСУ як важливого елемента державності. 6 грудня 1991 року Верховна Рада схвалила закони "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України". В той же день був затверджений текст Військової присяги, яку першим проголосив у сесійній залі парламенту міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов.

У розповіді для AрміяInform, перший міністр оборони України Костянтин Морозов згадував:

"Москва розраховувала зберегти єдиною радянську армію як останню спробу збереження хоч якоїсь форми Союзу. Для цього вона вживала безліч заходів: нав'язливо погоджувала з нами спільні завдання, систему призову і комплектування, освіти, зв'язку, забезпечення тощо. Коли там усвідомили незворотність української політики, почалися пограбування складських запасів матеріальних засобів. У той же час у військах розгорнули шалену пропагандистську кампанію проти української присяги, активувалися сили протидії створенню нашої власної армії.

В Україні почали виникати антиукраїнські організації, зокрема серед офіцерів, які не демонстрували лояльності. Це створювало серйозні загрози для держави, включаючи ризик втрати нещодавно здобутої незалежності. Міністерство оборони тільки починало оформлюватися як структура і не мало ані ресурсів, ані сил для адекватної протидії цим викликам. Важливо зазначити, що протягом чотирьох місяців (з вересня по грудень) 1991 року я був єдиним офіційно призначеним представником у Міністерстві оборони та Збройних силах України. Разом з волонтерами ми активно планували масштабну операцію для приведення особового складу до української присяги. Нам була необхідна підтримка представників з усіх регіонів. Нашими першими і найнадійнішими партнерами стали депутати Народної ради, а також кадрові і колишні військовослужбовці Спілки офіцерів України. Нас підтримували активістки Організації солдатських матерів та патріотично налаштовані громадяни з усіх куточків України.

Ми отримували значну підтримку та допомогу від кадрових офіцерів і прапорщиків, які обрали незалежну Україну. Вони виявляли випадки незаконного вивезення майна, саботажу законодавчих актів і рішень українського уряду, повідомляючи нас про це. Переважно ми реалізовували інформаційні та превентивні заходи за допомогою добровольців. Проте цих зусиль виявилося недостатньо, оскільки проти нас виступала велика кількість антиукраїнських сил, які діяли під контролем Кремля. Особливо гостро антиукраїнська кампанія проявлялася на Чорноморському флоті в Криму. У перші місяці існувала реальна загроза застосування зброї. Ситуація почала кардинально змінюватися з січня 1992 року, коли в військах розпочалося масове складання присяги українськими офіцерами. До травня Україна вже мала основи для створення власної армії.

1991-1996: Багата спадкоємиця не розуміє, як використовувати своє багатство.

На момент розвалу Радянського Союзу на території України опинилася четверта за розміром армія в світі, а також колосальні запаси озброєння і військової техніки. Чисельність війська нараховувала близько 980 тисяч осіб. Під юрисдикцію України перейшли 21 дивізія (14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські), 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин), 1 бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, чотири повітряні армії (близько 1500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Найкраще озброєні і навчені частини з центральної Європи відводилися на територію саме України. Ба більше, під контролем молодої держави перебували близько 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї та 176 міжконтинентальних балістичних ракет.

Така кількість особового складу, техніки і озброєння за визначенням тодішніх реалій була надмірною. Зовнішній тиск, фінансові проблеми спонукали Україну відмовитися від ядерної зброї, розпродати військове майно та провести масштабне скорочення армії. Як це робилося? Це вже питання досвіду, якого ще не було, його потрібно було набратися.

У червні 1992 року Верховна Рада України затвердила Договір щодо звичайних збройних сил у Європі. Згідно з умовами цього договору, необхідно було скоротити кількість танків на 5300 одиниць, бойових броньованих машин на 2400 одиниць, а також бойових літаків на 477 одиниць.

Одним із перших спільних концептуальних документів, ухвалених Кабінетом Міністрів України та комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки, стала Концепція оборони і створення Збройних Сил України, затверджена постановою Верховної Ради України 11 жовтня 1991 року № 1659-XII. В її основі вже тоді були закладені два ключові принципи: без'ядерний статус країни та зобов'язання не приєднуватися до жодного військового альянсу. Це рішення, що намагалося врахувати інтереси як Сходу, так і Заходу у процесі формування армії та визначенні її ролі, стало знаковим для складного шляху, яким Україна йшла до весни 2014 року.

Проте, в період з 1991 по 1996 рік, попри численні виклики, були закладені основи Збройних сил України, сформовано структуру військового управління, а також розпочато адаптацію військового апарату країни до нових геополітичних реалій.

Проте реалізація ряду ключових заходів стала недоступною як через наростаючі економічні диспропорції, так і через нестачу геополітичної стабільності в українських вищих колах.

1997-2005: ЗНИЖЕННЯ З УРАХУВАННЯМ ПЕРЕВИКОНАННЯ

Новий етап розвитку військових сил в Україні розпочався в січні 1997 року з ухвалення Державної програми з будівництва та модернізації Збройних сил України, яка була розрахована до 2005 року. Також були затверджені нормативні акти "Про Міністерство оборони України" та "Про Генеральний штаб Збройних Сил України". Ці події надавали суттєвий імпульс для формування демократичного цивільного контролю у сфері оборони.

Військово-політичне керівництво знову звернуло увагу на зв’язок між розвитком Збройних Сил України та визначило нові можливості для модернізації зразків озброєння й військової техніки. Проте, в умовах постійного недофінансування, ці ініціативи залишаються переважно декларативними. Тим не менш, деякі зміни все ж сталися.

У 1998 році внаслідок впровадження нової системи військово-адміністративного поділу України, військові округи були перетворені на оперативні командування. Ці оперативно-стратегічні об'єднання були створені для виконання оперативних, мобілізаційних завдань, а також завдань територіальної оборони як у мирний час, так і під час війни, у межах визначених для них зон. Вони також відповідають за технічне, тилове, медичне та інші види забезпечення військ (сил), які дислокуються на їх територіях, незалежно від їх відомчої підпорядкованості. На початку 1999 року було впроваджено нову систему тилового забезпечення, що базується на територіальному принципі. Це дало змогу уніфікувати та зменшити кількість тилових структур, а також забезпечити інтеграцію ресурсів і засобів тилу, що сприяло комплексному та ефективному використанню в інтересах усіх підрозділів Збройних сил України.

Упродовж 2004-2005 рр. відбулось об'єднання ВПС та Військ ППО у новий вид Збройних сил - Повітряні сили. З трьох оперативних командувань залишилися два (Західне та Південне), а Північне оперативне командування переформовано у територіальне управління "Північ". Сформовано Командування сил підтримки, до складу якого увійшли понад 50 військових частин та підрозділів забезпечення.

Тривало подальше скорочення Збройних сил, що стало важливим етапом у військовій політиці. Вважалося, що оптимальна чисельність особового складу в умовах миру повинна становити від 0,8 до 0,9 % від загальної чисельності населення, що відповідало приблизно 400-450 тисячам осіб. У грудні 1998 року були затверджені нові параметри: 320 тисяч військовослужбовців і 100 тисяч працівників Збройних сил України. Проте до кінця 2005 року ці плани були перевищені, і кількість військовослужбовців зменшилася до 180 тисяч, а працівників ЗСУ до 65 тисяч.

Законодавчо встановлено таку пропорцію особового складу різних видів Збройних сил України: Сухопутні війська - до 40%; Повітряні сили - до 24%; Військово-морські сили - до 8%; органи військового управління, військові навчальні заклади та установи - до 28%.

2006-2013: У МІНІМАЛЬНОМУ РЕЖИМІ ПРИ "ВІДСУТНОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ АТАКИ"

У період з 2006 по 2011 рік структура Збройних сил зазнала суттєвих змін, що вплинуло на загальну чисельність особового складу, яка становила 192 тисячі осіб. Одночасно в цей час був створений корпус швидкого реагування в складі Сухопутних військ, здійснено реформування військової освіти, а також систем кадрового і медичного забезпечення. Крім того, активізувалася діяльність у сфері міжнародного військового співробітництва.

У Сухопутних військах відбулася реформа структури, яка змінила трирівневу організацію (оперативне командування-дивізія-полк) на дворівневу (оперативне командування-бригада). Станом на 2010 рік у складі Сухопутних військ було 17 бойових бригад, серед яких 2 танкові, 8 механізованих, 1 повітряно-десантна, 2 аеромобільні, 1 ракетна та 3 артилерійські. Крім того, існувало 14 окремих бойових полків, включаючи 1 механізований, 1 аеромобільний, 2 спеціального призначення, Президентський полк, 3 полки реактивної артилерії, 3 зенітно-ракетних, 2 вертолітні армійської авіації і 1 полк радіоелектронної боротьби. Також діяло 9 окремих полків бойового забезпечення (4 інженерні, 4 зв'язку, 1 з радіаційного, хімічного та біологічного захисту), а також інші підрозділи та установи нижче полкового рівня, включаючи 169-й навчальний центр "Десна". У 2013 році чисельність особового складу Сухопутних військ становила 57 тисяч осіб, а на озброєнні знаходилися 686 танків, 72 бойові вертольоти, 2065 бойових броньованих машин і 716 артилерійських систем.

У складі Повітряних сил основною організаційною одиницею виступає бригада. Станом на 2013 рік у Повітряних силах функціонувало шість таких підрозділів, включаючи одну окрему ескадрилью тактичної авіації, три бригади транспортної авіації та одну навчальну, а також окремий полк безпілотних літальних апаратів. Крім цього, до складу Повітряних сил входили чотири радіотехнічні бригади, чотири зенітні ракетні бригади та вісім зенітних ракетних полків. Щодо Військово-морських сил, основними підрозділами стали дві бригади надводних кораблів, кілька окремих дивізіонів, а також бригада морської авіації та бригада берегової оборони.

Оновлення технічного оснащення Збройних сил проходило надто повільно. За часів президентства Януковича, цю ситуацію обумовлювали не лише економічні труднощі, але й загалом низький рівень пріоритетності Збройних сил, оскільки офіційно визнавалася відсутність зовнішньої загрози, що було відображено у Воєнній доктрині України.

У 2013 році українська армія пережила найсерйозніший спад. Віктор Янукович затвердив бюджет, у якому витрати на оборону становили менше 1% від ВВП! Це фактично свідчило про наближення до руйнування Збройних сил України під тиском Кремля. Міністри оборони України в період 2012-2013 (2014) років, Дмитро Саламатін та Павло Лебедєв, навіть не намагалися приховати своє російське громадянство.

Плани виявилися катастрофічними. До 2015 року Україні взагалі не залишилося б засобів для оборони. Протягом короткого часу було скорочено п’ять зенітних ракетних бригад, а три з них перетворено на полки. Крім того, 12 зенітних ракетних полків були повністю розформовані. У Сухопутних військах відбулося розформування територіального управління "Північ", а також зміни в організаційно-штатній структурі механізованих бригад, що призвело до зниження їх бойових можливостей.

На боєздатності підрозділів ЗСУ цього періоду не кращим чином позначилася і тенденція щодо збільшення частки контрактників. На початку 2013 року із 45 тис. осіб, які підписали контракт з відомством лише 15 тис. проходило службу у бойових підрозділах (у тому числі в Сухопутних військах - 5 тис.).

Між 1997 і 2013 роками в Збройних силах України спостерігалося постійне зменшення чисельності особового складу та озброєння. Хоча переход на контрактну основу комплектування та модернізація військової техніки були оголошені як цілі, їх реалізація так і не відбулася в повному обсязі.

Станом на 2013 рік чисельність Збройних сил України становила 120,9 тис. військовослужбовців та ще 44600 цивільних працівників. То був офіційний мінімум. У Сухопутних військах налічувалося 57 тисяч осіб. На їх озброєнні перебували 686 танків Т-64 різних модифікацій, 72 бойових вертольоти Мі-8 та Мі-24, 2065 бойових броньованих машин, 716 артилерійських систем. У складі ВМС України залишився 1 фрегат, 7 корветів, 2 ракетні катери, 2 десантні кораблі, 2 кораблі управління, 2 морських, 2 базових та 1 рейдовий тральщик і ще близько 75 допоміжних суден та катерів рейдової служби, що були зведені у дві бригади надводних кораблів і кілька окремих дивізіонів.

2014-2021: СТРОГИЙ ТЕСТ БЕЗ МОЖЛИВОСТІ ВІДПРАВИТИ ЗНОВУ

2014 рік став знаковим не лише завдяки успіху Революції гідності, але й як етап відновлення українських збройних сил. Анексія Росією Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також її активна підтримка сепаратистських рухів у Донецькій та Луганській областях, призвели до серйозних порушень територіальної цілісності України та загрози її державному суверенітету. Внаслідок цього розпочалась гібридна війна проти незалежної України.

Після оголошення особливого стану влітку 2014 року Збройні сили України розпочали активні бойові дії проти ворога, який був добре озброєний і підготовлений, але раніше в наших військових планах ніколи не розглядався як ймовірний супротивник.

Окупація Росією Криму та початок гібридної війни на Донбасі стали для Збройних сил України жорстким іспитом. З перших днів "кримської кризи" російські окупанти доклали максимум зусиль, аби захопити зброю і техніку української армії, блокували військові містечка і бойові кораблі на рейді.

Лише кільком підрозділам вдалося покинути Крим, серед яких передусім варто відзначити розвідників 25-ої окремої повітряно-десантної бригади, які перебували на навчаннях. Також до списку входять всі кораблі прикордонників, що знаходилися в Керчі, а також три літаки (два Ан-26 та один Бе-12) і два вертольоти (Ка-27 і Мі-14). Ці повітряні судна були успішно переведені на материкову частину завдяки льотчикам 10-ї морської авіаційної бригади ВМСУ 3 березня.

Україні вдалося вивезти з Криму частину озброєння. Правда, російські військові постаралися, аби привести його у робочий стан було максимально складно. Були віддані кілька застарілих кораблів ВМС України (всього три бойові кораблі та 32 судна забезпечення), 59 літаків і 23 вертольоти, а також 1438 одиниць автомобільної, бронетанкової та спецтехніки.

Росіяни залишили собі всю стрілецьку зброю і боєприпаси - як потім виявилося, все це пішло на озброєння незаконних збройних формувань на Донбасі.

Російська агресія проти України зумовила численні жертви й матеріальні втрати. Для її відбиття українське суспільство сконцентрувало всі сили, що проявилося, зокрема, у широкому волонтерському русі на підтримку армії та припливу добровольців у силові структури.

Збройні сили України пройшли процес перехідної трансформації та зміцнення завдяки реалізації кількох етапів мобілізації. Станом на лютий 2016 року чисельність армії досягла 275 тисяч військовослужбовців. Були створені нові військові формування, а структура управління була адаптована до сучасних вимог. Зокрема, у складі Сухопутних військ було утворено чотири оперативні командування: "Північ", "Південь", "Схід" і "Захід". У 2020 році Сухопутні війська включали 30 бойових бригад, серед яких 2 танкові, 9 механізованих, 4 мотопіхотних, 2 гірсько-штурмові, 1 піхотна єгерська, 1 ракетна, 2 реактивно-артилерійські, 5 артилерійських та 4 бригади армійської авіації, а також численні окремі полки і батальйони різного призначення.

Символом відваги та героїзму наших військовослужбовців стали захист Донецького аеропорту, що тривав 242 дні, та Луганського аеропорту, який обороняли протягом 146 днів, а також запеклі бої за Дебальцеве в зимовий період 2015 року.

У січні 2016 р. створені Сили спеціальних операцій - окремий рід сил ЗСУ. До їх складу увійшли 2 полки спеціального призначення та низка інших частин, у тому числі центри інформаційно-психологічних операцій та навчальний структурний підрозділ. У 2019 році українські Сили спецоперацій першими з усіх родів військ досягли взаємосумісності з колегами з НАТО і тепер мають право залучатися до операцій країн Альянсу.

Значно посилився бойовий потенціал Десантно-штурмових військ, що теж мають статус окремого роду військ. Нарощується боєздатність Повітряних сил. Відбудовуються Військово-морські сили. На озброєння надходять нові й модернізовані зразки озброєння.

Значна увага приділяється розробці "ракетного щита" як методу стримування можливого агресора. У березні 2016 року розпочалися випробування тактичного ракетного комплексу "Вільха", а в січні 2018 року - протикорабельного комплексу "Нептун". В даний час триває розробка оперативно-тактичного комплексу "Грім-2". Повітряні сили та армійська авіація отримують модернізовані штурмовики Су-25М1, винищувачі МіГ-29МУ1, МіГ-29МУ2, Су-27С1М, Су-27П1М, Су-27УБ1М, навчальні літаки L-39M1, а також гелікоптери Мі-8МСБ-В і Мі-24ПУ1. До складу озброєння включено військово-транспортний літак Ан-70, замовлено середні військово-транспортні літаки Ан-178, а також ведеться розробка ряду інших пілотованих та безпілотних літальних апаратів (БПЛА) для військових цілей. Важливим етапом у зміцненні бойових можливостей Повітряних сил стало надходження в початку 2019 року ударних БПЛА "Байрактар" ТВ2 - перших апаратів цього типу в Збройних силах України.

У період з 2014 по 2021 рік спостерігається значний прогрес у розвитку артилерійських систем. На озброєнні з'являються мобільні контрбатарейні радіолокаційні станції, які були надані союзниками, а також безпілотні літальні апарати, що активно використовуються для коригування артилерійського вогню. Окрім того, важливу роль у підвищенні боєздатності Збройних сил України відіграють постачання сучасної техніки з інших країн.

У складі Збройних сил України активно формуються та діють нові підрозділи — Сили територіальної оборони, що були створені 1 січня 2022 року, та Сили безпілотних систем, які почали свою роботу 6 лютого 2024 року.

Створення нової української армії ґрунтується на двох ключових аспектах: відповідності стандартам НАТО та адекватному рівні фінансування. Останній аспект є досить показовим. Якщо у 2013 році бюджет Міністерства оборони становив менше 1% від ВВП, то в 2024 році заплановані витрати на оборону вже досягли 15,2% ВВП країни. Щодо інтеграції стандартів Північноатлантичного альянсу, то українське військове командування активно працювало в цьому напрямку з 2016 року. До початку 2021 року було завершено перехід військових управлінських структур на функціонування за стандартними для НАТО J-структурами.

33: ПЕРІОД ЗРІЛОСТІ, ВИПРОБУВАНЬ ТА ТРИУМФІВ

В інтерв'ю німецькому телеканалу ARD Президент Володимир Зеленський озвучив чисельність української армії, назвавши її мільйонною. За його словами йдеться про 880 тис. осіб. Цікавий збіг - таке собі українське дежавю - від мільйонної армії 1991-го - до знову мільйонної армії 2024-го...

Неймовірним феноменом можна визначити 33-річний шлях ЗСУ - лише неповних три роки тому, окрім самих українців, в нашу армію не вірив практично ніхто, сьогодні - їх прикладу аплодує весь світ. За 1016 діб протистояння з агресором Збройні сили України знищили і вивели з ладу майже 750 тис. окупантів, 369 літаків, 329 гелікоптерів, 28 кораблів, підводний човен, 9506 танків, 19472 бойових броньованих машин, 21023 артилерійських систем, 1253 РСЗВ, 1020 засобів ППО, майже 20 000 БПЛА оперативно-тактичного рівня, 2855 крилатих ракет, 30 843 одиниці автомобільної техніки та цистерн з ПММ, 3630 одиниць спеціальної техніки.

"Я вірю в Збройні сили України" – ці слова сьогодні з гордістю вимовляє кожен українець. У найскладніші часи боротьби за незалежність та територіальну цілісність нашої країни тисячі бійців ЗСУ виявили справжній героїзм. Українські військові, демонструючи найкращі якості людської гідності та професіоналізму, мужньо протистоять ворогу, який значно переважає їх чисельністю.

У день 33-ї річниці Збройних сил України можна сміливо стверджувати, що вони досягли своєї ключової перемоги - довіри тих, кого оберігають. За даними соціологічних досліджень останніх років, саме ЗСУ користуються найбільшою довірою серед державних і суспільних інститутів. У вересні 2024 року 91,5% респондентів висловили свою підтримку та довіру до українських військових.