Чотири перешкоди на шляху до швидкого відновлення енергетичних систем за допомогою екологічних технологій та способи їх подолання.

В Україні існує значна кількість як місцевих, так і міжнародних інвесторів, які бажають інвестувати в розбудову об'єктів зеленої генерації. З огляду на природні ресурси, країна є надзвичайно перспективною для реалізації таких ініціатив.

Проте існує кілька труднощів, які заважають оперативному та широкомасштабному впровадженню екологічного будівництва.

Сьогодні два найбільш популярних регіони для вітрових проєктів -- це південь і захід України, в першу чергу через свій вітропотенціал. Однак з початком повномасштабного вторгнення критично постало питання логістики габаритних компонентів вітрогенеруючих установок, адже виробники турбін відмовляються доставляти обладнання на майданчики проєктів, як раніше, а везуть тільки до безпечних пунктів кордону.

Навіть до великої війни виконання вимог навантаження на мости та радіусів розвороту доріг, аналіз маршрутів та пропускної здатності автошляхів були важливим процесом девелопменту проєктів, зараз же -- вони потребують першочергової уваги.

Довжина компонентів вітрової турбіни може сягати більше 80 м, і в теперішніх умовах доставити таке великогабаритне обладнання, не використовуючи глибоководні порти, майже неможливо.

Класичний маршрут на півдні зараз -- доставка компонентів до румунської Констанци, далі перевезення на баржах Дунаєм в порти Рені чи Ізмаїлу і потім через єдиний міст, що з'єднує регіон південної Бессарабії з великою Україною.

І незважаючи на те, що інші мости були знищені, цей маршрут залишається під тиском з боку всього пасажирського та вантажного трафіку Півдня. Це є вкрай витратним, складним та ризикованим процесом. Декілька портів великої Одеси займаються імпортом обладнання, проте не в сфері енергетики, і це лише окремі випадки.

В Україні існує яскравий приклад успішної реалізації зернового коридору. Для його функціонування було задіяно значні зусилля з боку держави та різних учасників процесу, що в підсумку принесло позитивні результати. На мою думку, енергетичний сектор також має стратегічне значення і заслуговує на подібну увагу та зусилля.

Доставляти обладнання через порти Южного або Чорноморська було б набагато зручніше.

Нам необхідно встановити продуктивний діалог з Міністерствами інфраструктури та енергетики, а також з адміністрацією морських портів, щоб обговорити питання відновлення роботи портів для прийому енергетичного обладнання.

Учасниками діалогу також мають бути страхові компанії, бо є програми державного страхового забезпечення для низки вантажів. Зараз переговори якщо і відбуваються, то це поодинокі ситуативні випадки з кожним окремим девелопером, єдиної роботи над питанням, як нам завести критично необхідні сотні вітротурбін наступного року немає. А вони нам потрібні аби замістити втрачені потужності -- 1-2 гВт нової вітрогенерації цілком досяжні вже наступного року.

Коли йдеться про транспортування обладнання для вітрових проектів у західному регіоні, важливо налагоджувати діалог з Польщею та Словаччиною, аби оптимізувати процес перевезення великогабаритних енергетичних вантажів через наземні кордони.

Потрібна підтримка з боку дорожніх і патрульних служб, а також поліції, оскільки без організації спеціальних зелених коридорів ситуацію не вирішити.

Енергетичний ринок України відзначається високим рівнем регуляції та водночас непередбачуваністю. Упродовж минулого року регулятор двічі вносив зміни до цінових обмежень, а цього року вже зробив це один раз, проінформувавши учасників ринку менш ніж за тиждень.

Також в другому кварталі були внесені суттєві зміни в те, як відбувається ціноутворення на балансуючому ринку, що суттєво вплинуло на економіку діючих та нових проєктів.

В Україні наразі відсутні середньо- (від півроку до року) та довгострокові (від 1 до 5+ років) інструменти для продажу електричної енергії. Найдовші контракти, які пропонує велика державна генерація, зазвичай не перевищують одного місяця. Більшість комерційних учасників ринку обмежуються лише продажами на добу наперед.

Отже, якщо ви не представляєте собою потужну промислову корпорацію, і лише починаєте свій шлях на цьому ринку, зосередившись на генерації, а не на збуті, вам можуть виникнути серйозні труднощі. Для банку або інвестора немає жодних гарантій, а навіть і чіткого розуміння, за яку ціну та кому ви зможете реалізувати енергію в наступному році.

Проєкти у сфері відновлювальної енергетики (ВДЕ) характеризуються термінами окупності від 6 до 10 років, причому перші 1-2 роки йдуть на будівництво. Вкласти кошти в такі тривалі інвестиції — завдання непросте. Необхідно мати хоча б попередні оцінки цін, щоб мати змогу аналізувати грошові потоки, ризики, обсяги кредитування та надати інвесторам певні гарантії, що проект буде життєздатним і приноситиме прибуток.

В європейському енергетичному секторі існують механізми для управління ціновими ризиками, які ми можемо легко впроваджувати. Це можуть бути ф'ючерсні та форвардні контракти, інструменти для цінового хеджування, а також корпоративні PPA (синтетичні угоди купівлі-продажу). Не варто одразу орієнтуватися на Німеччину з її десятирічними енергетичними ф'ючерсами; в Румунії, Словаччині та Угорщині укладають контракти строком на 5-6 років. Ці угоди відкрито публікуються на біржі, що дозволяє всьому ринку отримувати реальні цінові орієнтири.

До речі, після приєднання до ENTSO-E та низки лібералізаційних дій, кореляція цін між українським та сусідніми європейськими енергоринками спостерігається на рівні 85%, тобто нам потрібно активніше продовжувати інтеграцію та вже використовувати європейські інструменти продажу.

В Україні лише нещодавно починає формуватися середньостроковий сегмент РРА з фіксованою ціною на півроку, проте наразі такі випадки є вкрай рідкісними і виникають у відповідь на дефіцит потужностей.

Ми маємо такі кейси в нашому портфелі, але вони поодинокі та не масштабні. Для споживачів, промислових виробників це гарантія сталої поставки без ризиків зупинки роботи підприємства.

Перевага розгалуженої генерації якраз у тому, що якщо одна станція вийшла з ладу, інші підхоплять. Більше того, зелена генерація допомагає підприємствам виконувати соціальні та екологічні цілі сталого розвитку, що для компаній, орієнтованих на європейські ринки, дуже важливо.

Проте наразі перехід до середньо- та довгострокових ринкових механізмів є малореальним, якщо держава, яка виступає головним учасником ринку, не розпочне впровадження відповідних ініціатив і не сприятиме переходу ринку до ефективніших практик.

Для підключення потужностей нового енергетичного об'єкта до електромережі, виробнику необхідно отримати технічні умови від операторів систем передачі (Укренерго) або систем розподілу (обленерго).

Вони ухвалюють рішення щодо наявності потужностей в місцях підключення, а також визначають потребу в реконструкції підстанцій або електричних ліній тощо.

Тут є кілька важливих питань, зокрема швидкість видачі технічних умов. Зараз, коли енергетична інфраструктура підстанцій та ліній пошматовані атаками, вони потребують ремонтів і реконструкцій, й процеси видачі техумов затягуються.

Як наслідок, це затримує будівництво нових потужностей, ми самі мали досвід з отриманням дозволів близько 5 місяців. А є кейси, коли об'єкти доєднуються до мережі, але через брак ремонтів генеруючі об'єкти не працюють на повну потужність.

Уявіть собі таку картину: інвестор реалізував енергетичний проект під час війни, але його потужності функціонують лише на половину. Перекладати на плечі інвесторів усі проблеми, пов'язані з якістю мереж і підстанцій, було б несправедливо.

Очевидно, що дії у зв'язку з обстрілами та затяжними ремонтами стали ще більш ускладненими, проте в цілому ці установи вже й раніше діяли не надто швидко.

Отже, надзвичайно важливо, щоб державні оператори підтримували постійний робочий зв'язок з девелоперами, заявляючи: "Ми здатні оперативно забезпечити підключення в зазначених місцях, нам потрібна така потужність. Чи можливо це? Чи є сенс? Чи готові ви?"

Необхідно організувати та визначити пріоритети для всіх існуючих процедур видачі технічних умов для активних інвесторів та девелоперів. Важливо встановити чіткі цілі та терміни виконання.

Останній аспект, який хотів би висвітлити, стосується нестачі кваліфікованих кадрів для реалізації та управління проектами в сфері відновлювальної енергетики. До початку широкомасштабного вторгнення виробники вітрових турбін виконували не лише постачання обладнання на майданчик, але й брали на себе зобов'язання щодо монтажу, запуску та подальшого обслуговування. Наразі ця практика змінилась.

Під час зведення об'єктів ми змушені співпрацювати з багатьма підрядниками, які спеціалізуються на різних сферах: одні займаються монтажем, інші здійснюють інженерні розрахунки та контроль, треті підключають турбіни до електромережі, а ще інші забезпечують сервісне обслуговування.

В Україні спостерігається значний дефіцит фахівців у галузі інженерії, будівництва та електротехніки, зосереджених на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ). Це особливі об'єкти, для яких процеси зведення та технічного обслуговування є доволі складними.

Середня тривалість життя вітротурбіни -- 25 років, і вона потребує регулярного огляду, ремонту, це робота підвищеної небезпеки. Ці спеціальності і раніше у нас були доволі рідкісними, а зараз, враховуючи мобілізацію, тим паче.

Отже, для учасників енергоринку важливо зосередитися на формуванні кваліфікованих кадрів у своїх командах. Проте, з появою нових об'єктів, потреба у фахівцях залишатиметься високою. Тому необхідно впроваджувати державні програми, спрямовані на навчання та розвиток відповідних спеціальностей, а також розглядати можливість залучення експертів з інших країн, наприклад, через спрощення візових процедур.

Зелена енергетика в Україні має величезний потенціал, але інвестори та девелопери стикаються з низкою бар'єрів, які уповільнюють розвиток галузі. Від складної логістики та зарегульованого ринку до проблем із технічними умовами та браком кваліфікованих кадрів -- ці виклики потребують комплексного підходу для їх подолання.