5 книг для відновлення гармонії - рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка
Все почалося зі стосунків. Ця унікальна книга розкриває деталі її створення. На початку повномасштабного вторгнення багато людей, переживаючи екстремальний стрес, шукали відповіді на питання: що відбувається в їхньому житті, як діяти і як ухвалювати рішення, а також звідки черпати сили. У практичному дослідженні "Що зо мною" журналіст Марко Лівін та психологиня Софія Терлез об'єднали свої знання, дружбу та численні години розмов із провідними дослідниками в галузі психології та нейронауки, щоб створити інструменти для самодопомоги під час кризових ситуацій. У своїй книжці, спираючись на наукові дані, автори дійшли висновку, що чим вищий рівень емоційного інтелекту та підтримки з боку близьких, тим сильнішими будуть романтичні стосунки і менша ймовірність виникнення тривожності та депресії. Проте, як оволодіти мистецтвом соціальної проникливості та зрозуміти самого себе? Чи існують ефективні способи подолання стресу, і як навчитися адаптуватися до нових викликів життя? Адаптована до українського контексту модель пояснює, як ми можемо підтримувати себе в умовах тривалого стресу, грунтуючись на 11 елементах стійкості: тіло, емоції, звички, харчування, цінності, відповідальність, конструктивне мислення, креативність, соціальні зв'язки, дружба та любов. Кожен з цих елементів отримав окремий розділ, доповнений практичними вправами для самодопомоги. Однак книга не вимагає строгої послідовності в читанні: її частини побудовані на історіях, які формують сюжет або підсилюють думки авторів. Читач може "складати пазли" в будь-якому порядку. В цілому, у цьому нон-фікшн виданні автори розробили оригінальну модель психічної стійкості, орієнтуючись на сучасних українських читачів, які переживають емоційне напруження внаслідок повномасштабного вторгнення. "ТЕЗЇЦВККСДЛ-1" – жартівлива назва конструкції психологічної резильєнтності, що складається з одинадцяти елементів, яким присвячено кожен розділ книги. Психічна стійкість виявляється через гнучкість у ментальному, емоційному та поведінковому аспектах, а також здатність адаптуватися до нових умов. Але вона не є вродженою – її потрібно формувати. Для цього важливо знайти або створити безпечне середовище, де можна відкрито ділитися своїми переживаннями і довіряти іншим.
У фінальній частині трилогії Харукі Муракамі два Місяці, які бачить головний герой, символізують його "подвійне" існування. Проте в цьому романі вони стають емблемою глибокого зв'язку між закоханими. Це не випадково, що зображення Місяця прикрашає обкладинку книги. Що стосується цільової аудиторії, обмеженої віком "18+", то це цілком виправдано, адже еротичні елементи займають важливе місце в цій історії. Як інакше можна описати любов, особливо на початковому етапі, коли дівчина намагається здобути прихильність хлопця? "- Лу-у-уно-о! Я знаю, що ти тут!" – кричить моя найкраща подруга, і попри музику в навушниках, я все ж чую її голос. Можливо, якщо я зупиню дихання й заплющу очі, вона не помітить мене? - "А, ось ти де! Я знала, що знайду тебе тут. Не вийшло." - "Як тобі вдалося піднятися? Я дала Джексу десять доларів, щоб цього уникнути." Камілла, витираючи уявну сльозу своїм великим пальцем, лягає поруч зі мною. - "Це тому, що він любить мене більше," - говорить вона, штовхаючи моє плече. - "Звичайно, ти постійно демонструєш йому свої груди. Бідолашний, він слабкий." - "О так! Ніхто не встоїть перед моїми формами. Хочеш доторкнутися?" - весело запитує вона. - "Якщо не хочеш позбутися частини соска, тримай їх подалі від мого рота." Ми обидві регочемо. Чесно кажучи, це був найсексуальніший момент у моєму житті за останні кілька місяців, і я не шкодую про це. Але повертаючись до сюжету, Луна та Ліам виросли разом у невеликому містечку, розділяючи свої мрії, страхи та надії. Їхній зв'язок здавалося, був непорушним, поки один фатальний день не змінив усе. Невиконана обіцянка, зраджена довіра, катастрофічні наслідки та розплата. І ось, через роки, доля знову зводить їх – тепер уже в Нью-Йорку. Та найкращий друг Луни, її опора і захист, безслідно зник. Тепер Ліам – холодний, відсторонений незнайомець, чия мова просякнута отрутою. Його очі палають жагою, але це не лише бажання помсти. Це історія про зраду довіри, прагнення помсти та бажання забути. Але чи можливо забути ту людину, з якою ти поділяєш одну душу?
Ця практична й актуальна книжка розкриває історію п'ятдесяти років розвитку Гештальт-терапії, а також її тенденції у сучасному світі. Термін "гештальт", як знати, означає "сформувати, надати структуру". Тож не дивно, що його треба "закривати", ніби завершувати розмову. Про що саме? Про себе самого, про оточення, про застарілі травми та фобії. "Гештальт - це і наука з інструментами ретельного аналізу, і мистецтво жити, - роз'яснює автор, - оскільки він робить життя більш гармонійним і різноманітним; це насамперед психотерапія, тобто підхід, який дозволяє в певному контексті досліджувати екзистенційні труднощі. Тому його оригінальність полягає не в методах, які ми розглянемо у другій частині, а радше в його меті: розширити поле наших можливостей, збільшити нашу здатність адаптуватися до різного оточення або середовища, відновити нашу свободу вибору". Автор починає свою розповідь з історії засновників цієї терапії: Лаури та Фріца Перлзів та їхнього соратника Пола Ґудмана. Він розповідає про те, як цей унікальний терапевтичний шлях розвивався поступово, завдяки перетину європейського екзистенціалізму з американським прагматизмом. По тому він чітко пояснює основні концепції, що лежать в основі цього підходу, ілюструючи їх численними клінічними прикладами, взятими з власного професійного досвіду, а також розглядає сучасні сфери застосування гештальт-підходу. Причому мова не тільки про індивідуальну або групову психотерапію, але й про роботу в організаціях, правліннях компаній та професійну підготовку. Автор надає погляд на синтез різних аспектів цієї важливої перспективи в сучасній психології, відповідаючи при цьому на багато важливих питань нашого повсякденного життя. Як ми можемо поєднати наше прагнення до свободи з обмеженнями або рутиною, які організовують наше існування? Як ми можемо утвердити свою особистість, пристосовуючись до світу? Як ми можемо черпати сили зі спілкування з іншими, не втрачаючи своєї автономії?
Під час конфлікту Делмер та його команда активно протистояли Геббельсу в Райхміністерстві пропаганди, намагаючись зрозуміти, яким чином медіа впливають на наше сприйняття, експлуатуючи наші страхи та прагнення, - так описує автор цієї книги свого персонажа. - Ця праця відтворює шлях Делмера крізь лабіринти пропаганди двадцятого століття — від Першої світової війни до Ваймарської Німеччини та, особливо, Другої світової війни та її наслідків. Це не просто історичний чи біографічний нарис. Як дослідник сучасної дезінформації, я прагну зрозуміти, які уроки можна винести з його досвіду щодо природи пропаганди та методів виграшу в інформаційній війні. Зокрема, в книзі Пітера Померанцева "Як виграти інформаційну війну" можна дізнатися, як під час Другої світової війни британці створювали фейкові нацистські радіостанції, розповсюджували листівки для пропаганди ухилянства у Райху, а матерям загиблих німецьких солдатів надсилали продуктові пакунки, нібито від синів із-за кордону, щоб у тилу ворога формувати міф про масове дезертирство. За всими цими ефективними інформаційно-психологічними операціями стояв Сефтон Делмер, який використав свій талант на благо батьківщини та зібрав команду для досягнення перемоги в (інформаційній) війні. Автор детально розкриває його біографію на фоні епохи між двома світовими війнами, окремо підкреслюючи технічний прогрес, який зробив пропаганду дійсно масовою. Він також розмірковує над питанням, чи може пропаганда бути позитивною, а не лише негативною? Чи можливе використання обману на благо? Й чи є герой цієї книги зрадником журналістських норм або патріотом, який допоміг своїй країні вижити та перемогти? Де проходить межа, коли надзвичайно вміла дезінформація стає справжнім мистецтвом? Загалом ця історична праця порушує теми, що резонують із сучасністю та нашою війною.
"Уперше ми заговорили в черзі до їдальні, - згадує героїня цієї романтичної історії. - Я була у вчорашній сірій футболці. Він стояв на кілька людей попереду. Я помітила його й чомусь подумала, що він теж міг мене помітити. Він приклав студентське посвідчення до турнікета, проте відстав від своєї компанії і почав розмовляти з охоронцем на вході. Коли я підійшла, він замовк і перевів погляд на мене. - Ти що, стежиш за мною? - усміхнувся він, дивлячись мені в очі. Я ладна була крізь землю провалитися. Гадаю, він це помітив. - Вибач, тупий жарт вийшов. Просто я тебе всюди бачу". Хай там як, але роман Тейлор Дженкінс Рід Життя після "Так". - щемка й прониклива, а подекуди надзвичайно дотепна історія про те, що означає любити та за що варто боротися, герої якої познайомилися й закохалися ще в коледжі. Здавалося б, взаємна симпатія, романтичні взаємостосунки і глибокий звязок привели їх до щасливого фіналу - весілля. Втім, авторка цього емоційного та життєствердного роману про справжні цінності, роздумуючи про шлюб і моногамію, на прикладі своїх героїв доводить, що є більше ніж один шлях до "довго й щасливо". Тож коли через десять літ їхній шлюб опиняється на межі краху, а від сексу й романтики лишилися одні тьмяні спогади, а найбуденніша сварка може стати останньою краплею для цього подружжя - що залишається робити? У надії знову покохати одне одного, герої роману вдаються до відчайдушного кроку, а саме - вирішують поставити шлюб на паузу, цілий рік не бачитися й не спілкуватися. Можливо, за цей час їм вдасться розпалити минулі почуття, (або зустріти нове кохання та остаточно поставити крапку)?
