529 приоритетов вместо реформ: как дорожная карта правопорядка изменила восприятие действительности.

Україна розробила перелік реформ, пов'язаних із забезпеченням верховенства права. Проте фахівці залишаються скептичними щодо його ефективності.

Україна знаходиться на межі важливого етапу, що стосується старту справжніх переговорів про приєднання до Європейського Союзу.

А поки наші союзники шукають можливість подолати вето Угорщини і розблокувати це рішення, Кабмін зробив обов'язковий наступний крок і затвердив три дорожні карти - щодо верховенства права, реформи державного управління та функціонування демократичних інституцій. Перші два документи є формальними критеріями для відкриття першого переговорного кластера.

Проте, глибоке вивчення дорожньої карти з питань верховенства права іноді викликає більше сумнівів, ніж пропонує роз'яснень.

Спочатку документ, підготовлений Кабінетом Міністрів, вражає своєю обширністю: він визначає 124 стратегічні результати та 529 ключових заходів. Проте, чи зможе така велика кількість призвести до дійсних досягнень?

Досвід попередніх років показує, що справжні зміни в судовій системі та правоохоронних органах відбувалися не завдяки сотням дрібних технічних кроків, а через кілька ключових, але глибинних реформ.

Одним із прикладів є реформи, пов'язані з формуванням антикорупційної інфраструктури. Варто згадати, як створення Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Вищого антикорупційного суду, з участю міжнародних фахівців у конкурсних комісіях, кардинально трансформувало підходи до боротьби з корупцією в Україні.

Ще один приклад – це трансформації в судовій системі. Наприклад, відновлення роботи Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів за активної участі міжнародних фахівців дало змогу розпочати справжнє очищення суддівського середовища.

Ці специфічні, але суттєві реформи заклали основи для інституцій, які вперше в історії України почали притягувати до відповідальності раніше недоторканих високопосадовців та корумпованих представників судової системи.

Ці окремі, але стратегічно ключові дії трансформували ситуацію в боротьбі з корупцією та підвищили якість правосуддя в значно більшій мірі, ніж численні поверхневі зміни, спрямовані на "посилення потенціалу" існуючих інститутів.

Натомість нова дорожня карта від Кабміну нагадує спробу розпорошити увагу та ресурси на безліч другорядних завдань, уникаючи болючих, але необхідних системних змін. Розглянемо кілька основних проблемних моментів.

Найбільше тривожить, що цей документ насправді обходить стороною одну з найважливіших проблем української правової системи — її значну політичну заангажованість.

У той же час, для успішності всіх інших реформ необхідно забезпечити деполітизацію правоохоронних і судових органів, а також усунути механізми контролю та посади "кураторів", таких як заступник голови Офісу президента Олег Татаров чи Андрій Портнов, який був убитий в Іспанії. Без цих кроків реформи навряд чи матимуть шанс на успіх.

Візьмемо для прикладу Державне бюро розслідувань. Це єдиний правоохоронний орган, реформа якого взагалі не передбачена дорожньою картою. ДБР, яке після Революції гідності мало стати ключовим елементом нової системи кримінальної юстиції, перетворилося на інструмент політичного тиску та вибіркового правосуддя.

Численні корупційні скандали, політично вмотивовані розслідування та неефективність у розкритті резонансних справ - усе це результат відсутності справжньої незалежності органу.

Проте уряд вирішив ігнорувати цю ситуацію, делегувавши Державному бюро розслідувань право самостійно вирішувати, чи потребує воно реформування. Наслідки такого рішення очевидні з самого початку.

Залучення незалежних фахівців, делегованих міжнародними партнерами, стало рушійною силою ефективних реформ, втілюючи своєрідний український "інноваційний підхід" у трансформації судових установ і правоохоронних структур.

Саме завдяки їхнім зусиллям вдалося організувати прозорі відбори для Вищого антикорупційного суду (ВАКС), Національного антикорупційного бюро (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), а також Національного агентства з питань запобігання корупції. Вони також сприяли обранню нових суддів Конституційного Суду, формуванню нового складу Вищої ради правосуддя (ВРП) та оновленню роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).

Міжнародні фахівці з вирішальним впливом досягли того, що десятиліттями залишалося недосяжним – проведення відбору керівників антикорупційних і правоохоронних структур, а також суддів, ґрунтуючись на професіоналізмі та етичних якостях, а не на політичній відданості чи корупційних зв’язках.

Результати свідчать самі за себе: Вищий антикорупційний суд виносить вироки щодо топ-корупціонерів, а Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура активно розслідують справи проти раніше недоторканих високопосадовців. Завдяки новому складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів, кожен пʼятий скандально відомий суддя отримує рекомендацію на звільнення після співбесіди. Водночас Вища рада правосуддя нарешті почала усувати найбільш впливових представників суддівської корупції, серед яких і суперечливий Павло Вовк з Окружного адміністративного суду Києва.

Окрім цього, модель, що надає вирішальний голос міжнародним експертам, користується підтримкою значної частини населення. Згідно з результатами соціологічного дослідження 2025 року, 56% українців вважають, що саме міжнародні спеціалісти повинні мати головну роль у процесі відбору суддів.

Багатьом учасникам політичного процесу така ситуація явно не подобається.

Протягом багатьох років вони навчилися маніпулювати судовою системою та правоохоронними органами, перетворюючи їх на засоби для здійснення політичного впливу, тиску та власного збагачення.

Саме тому уряд настійно підкреслює, що присутність міжнародних експертів у комісіях має бути тимчасовою і чітко обмеженою за часом. Офіційно це подається як захист "національного суверенітету" та "довіри до системи", але насправді йдеться про прагнення повернути контроль над інституціями, які нарешті почали функціонувати на користь суспільства, а не на користь політичних чи корупційних угруповань.

Дорожня карта в цілому ігнорує питання залучення міжнародних експертів та завершення їхніх мандатів, наче ця важлива проблема не існує. У документі не згадується, що незабаром закінчується термін роботи експертів у важливих конкурсних комісіях, зокрема в тій, яка відповідає за відбір членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Це мовчання говорить більше, ніж тисячі слів. Воно стосується долі безлічі майбутніх судових конкурсів на всіх рівнях: наразі триває процес відбору кандидатів на 2 350 посад у місцевих та апеляційних судах. Проте відповідь вже очевидна і лежить на поверхні.

Участь міжнародних експертів має тривати до досягнення конкретних показників розвитку верховенства права або принаймні до 2030 року. Адже міжнародні експерти - це не ознака слабкості української держави, а гарантія незворотності змін, страхування від політичного реваншу та корупційного відкату.

На окрему увагу заслуговує питання реформи Верховного Суду. Дорожня карта містить лише загальні формулювання без конкретних механізмів та строків. А між тим саме Верховний Суд залишається останнім бастіоном старої системи, де зберігається вплив суддів з сумнівною репутацією та зв'язками з політичними та олігархічними групами.

Шумне затримання Всеволода Князєва, голови Верховного Суду, два роки тому за підозрою в отриманні хабаря в розмірі 2,7 мільйона доларів, очевидно, є лише верхівкою айсберга корупційних практик у найвищому судовому органі держави. Цей сором для всієї судової системи продемонстрував, що в "реформованому Верховному Суді" все ще панують старі корупційні механізми.

Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми є ретельна оцінка доброчесності діючих суддів Верховного Суду, а також впровадження нової системи відбору, в якій братимуть участь міжнародні фахівці.

Це не примха активістів, а необхідність, продиктована реаліями. Верховний Суд системно протидіє судовій реформі та руйнує її здобутки, ухвалюючи рішення, що ставлять під загрозу побудову верховенства права та законсервовують старі порядки.

Справа Князєва показала, що без кардинального оновлення Верховного Суду всі інші реформи залишаться безрезультатними, оскільки саме цей суд має останнє слово у визначенні результату будь-якої реформи в Україні.

Ще один яскравий приклад відсутності стратегічного бачення в дорожній карті Кабінету Міністрів – це їхній підхід до реформування прокуратури.

Запропоновані урядом заходи взагалі оминають проблему призначення і звільнення генерального прокурора. І це при тому, що вже понад пів року - з листопада 2024 року - країна взагалі живе без повноправного генерального прокурора. Адже після звільнення Андрія Костіна призначено лише виконувача обов'язків. Пів року "тимчасовості" на чолі ключового органу в системі правосуддя - це не випадковість, а симптом системної проблеми.

Потрібен принципово новий підхід добору на посаду генерального прокурора через встановлення прозорої конкурсної процедури зі зрозумілими критеріями відбору.

Ще одним важливим аспектом є забезпечення захисту від довільних звільнень. Адже історія українських генеральних прокурорів – це хроніка політичних призначень і звільнень, де зміна влади практично завжди супроводжувалася зміною керівництва прокуратури. Така практика ускладнює реалізацію довгострокових стратегій та системних реформ у прокуратурі. Доки очільник відомства буде усвідомлювати, що його посада залежить від політичних угод, а не від ефективності його роботи, прокуратура залишатиметься інструментом політичного тиску, а не справедливості.

Незалежно від того, яке рішення прийме ЄС щодо наступних кроків євроінтеграції України, Кабмін має зобов'язання перед власними громадянами.

Українці прагнуть не до 529 малих кроків і елегантних звітів, а до рішучих змін, які суттєво підвищать ефективність правосуддя та забезпечать впевненість у тому, що закон застосовується однаково для всіх, без огляду на посаду, зв'язки чи політичні вподобання.

Громадяни мають право на більше, ніж просто формальні зміни для звітності в євроінтеграційних документах. Нам необхідна чесна судова система, автономні правоохоронні структури та прокуратура, яка виконує свої обов'язки відповідно до закону, а не підпорядковується політичним інтересам.

Європейський Союз має можливість вирішити, чи розпочати переговори по певним кластерам. Угорщина або інша країна можуть застосовувати вето, а Брюссель може висувати нові вимоги. Проте це не змінює нашої основної мети – створити таку країну, в якій нам і нашим нащадкам буде комфортно жити.

Річ не тільки в євроінтеграції, а в тому, якою країна стане за п'ять, десять чи п'ятнадцять років. Адже справжній суверенітет полягає не у можливостях політиків діяти без наслідків, красти та маніпулювати правосуддям.

Справжній суверенітет полягає у потужних інституціях, незалежних судових системах та добросовісних правоохоронних органах. Це держава, в якій переважає законність, а не свавілля олігархів і корумпованих посадовців.

І для цього потрібні не сотні дрібних кроків у дорожній карті, не бюрократичні ігри з Брюсселем, а рішучі дії. Це наш обов'язок перед українцями, які платять найвищу ціну за право жити у вільній країні - і він наразі важливіший за будь-які міжнародні зобов'язання.

Создатели: