"Це не можна назвати журналістикою". Що Юрій Макаров вважає про новини на каналі "1+1" та чому сумує за Олександром Роднянським

Про це він розповів Аліні Доротюк на її ютуб-каналі

Аліна вирішила до Дня Незалежності провести глибоку розмову про нашу непросту медіаспільноту та про те, що з нею відбувалося за ці понад 30 років. З цією метою вона запросила на цю важливу бесіду Юрія Макарова, який давно працює в цій сфері та був свідком усіх журналістських подій. Розмова пройшла без сенсацій, але виявилася дуже цікавою.

Треба сказати (але ви і без Антоніни це чудово знаєте), що пан Юрій - людина інтелігентна і зазвичай уникає надто емоційних та категоричних сужень. Тому з інтересом можна спостерігати майстерклас за підбором слів, аби не називати паскудство паскунством. А просто ганебною ситуацією.

Ось, для прикладу, наш улюблений герой - Олександр Роднянський. Про його контроверсійні висловлювання ми вже згадували ось тут. Макаров зазначає, що в минулому вони були близькими друзями, і медіаменеджер "суттєво вплинув" на його професійний шлях. Тому з почуття вдячності пан Юрій не хоче зараз його критикувати, оскільки "невдячність - одна з найгірших людських якостей". До того ж, не можна заперечувати, що Роднянський - талановита і освічена людина, яка свого часу зробила багато для нашого телебачення та українізації. Але згодом щось пішло не так.

Проте на одному моменті наш із вами герой усе ж трохи дав волю емоціям. Коли Аліна розповіла, що Олександр Роднянський настільки далеко зайшов у пошуках власного "я", що дійшов до інтерв'ю в Наташі Влащенко. Макаров відповів на це міні-фейспалмом і лиш одним словом: "Господи".

Макаров вважає, що поточні заяви Роднянського є захисною реакцією. Адже "він - людина, яка звикла себе поважати, і не може не усвідомлювати, що на певному етапі його занесло не в тому напрямку". Попри це, Антоніна пам'ятає, як пан Олександр оплакував СРСР у своїй книзі "Виходить продюсер". А його критика наших кіно- чи літературних процесів, на думку Антоніни, відображає його повне незнання контексту.

Це так, знаєте, буває із людьми, які з українських стрічок дивилися тільки "Штольню" і досі розповідають, що вітчизняне кіно нікуди не годиться, ба навіть його взагалі не існує.

Тепер Роднянського самого оплакують. Таке слово Макаров вибрав, щоб описати своє ставлення до колеги. Дуже дипломатично. Ми також будемо використовувати цей вираз за нагоди — адже саме старі-добрі "плюси" надихнули нашу Антоніну податися в журналістику. Їх, мабуть, теж варто оплакувати.

Хоча, судячи з усього, Макаров не вбачає в цьому питанні серйозної проблеми. Він висловлюється так:

У 1995 році "плюси" взяли на себе роль, яку в тогочасному українському суспільстві мало хто виконував. Вони зосереджувалися на просвіті та об'єднанні українських чи україноцентричних сил. Мій тодішній керівник називав це "вітамінним телебаченням".

Тепер, за словами пана Юрія, телевізор виконує свою основну функцію - розваги та інформування. Але іноді на наших каналах показують таке, що після перегляду важко знайти відповідне заспокійливе.

Але згодом Макаров і сам висловився трішки гостріше. Зацитував Черчілля (якого ми всі так любимо цитувати): "Телебачення - це дешева і вульгарна розвага".

Якщо прагнете чогось вищої якості - наш колега рекомендує звернути увагу на контент Суспільного. І це стосується не тільки українських програм.

Про цензуру на тодішніх "плюсах" Макаров зазначає, що до нього особисто не втручалися і вказівок не давали. Вони знали, що "на мені де сядеш, там і злізеш". А я хочу додати, що, працюючи на телебаченні з культурними темами, втручання з вказівками найчастіше відчували новинники та автори політичних ток-шоу. Ті ж, хто займався програмами про кіно, музику чи "дрібнички" в кінці новинного випуску, зазвичай залишалися поза увагою цензури. Адже ми не вважалися серйозними журналістами зі своєю культурною тематикою.

Так ось, власне, про новини Макаров говорить інше: "Новини "плюсівські" вони в певний період були абсолютно ганебні. І у нас сиділи представники Офісу, тоді ше Адміністрації президента, у нас були темники. Але частина співробітників "1+1" намагалися цей контроль саботувати".

Цікаво, як Макаров висловлюється про телемарафон: "У певний момент Суспільне просто виключили з телемарафону. Ну, як "виключили". Відсторонили. І це пішло нам на користь". Ха! Багато працівників "Еспресо", "5 каналу" та "Прямого", яких дійсно відсторонили на самому початку повномасштабних дій, поділяють таку ж думку. Побачивши, що транслюється по телемарафону, вони полегшено зітхнули.

Про сам телемарафон і контроль над ним з боку влади пан Юрій висловлюється обережно, але його думка зрозуміла. "Наш [Суспільного] внесок і підхід не завжди сприймаються як повністю лояльні чи віддані владі. Там теж є різні люди, але загалом... Леонід Кучма колись сказав: "Точка сидіння визначає точку зору". Люди, які опиняються в цій владній конфігурації, починають сприймати дійсність по-іншому. Якби вони не були на цій позиції, можливо, їхнє ставлення було б іншим."

З цього погляду не можу стверджувати, що там зібралися лише монстри. Проте, вони прагнуть підпорядкування. Їм подобається, коли їхні бажання виконуються. Однак, у більшості ситуацій у тебе є вибір: ти можеш підкорятися або опиратися.

До того ж, продовжує тему вибору наш колега, зараз цілком можна звалити з усих цих телеканалів чи з інших медіа, які вам не подобаються, і робити свій проєкт. Приміром, свій останній фільм "Будапешт. Бомба під Незалежність" він робив за грант Євросоюзу.

Аліна Доротюк розповідає, що залишила "плюси" через цензуру і вирішила створити власний канал на YouTube. Хоча це вимагає більше зусиль, але дає більше свободи. Макаров стверджує, що на YouTube та інших платформах можна добре заробляти. Мене зацікавило, скільки можна заробити, займаючись журналістикою з використанням грантів чи реклами. Проте ця тема не була обговорена.

В якийсь момент в'ю перейшло до теми інституту репутації і пан Юрій взявся описуати наші світлі перспективи. Він каже, що є такі колеги, які не розуміють своєї відповідальності і що "завтра, якщо він чи вона утне щось небедоганне, завтра її або його будуть менше дивитися і це позначиться на переглядах і грошових надходженнях. Оцього причинно-наслідкового зв'язку ще немає. Він напрацюється. Просто зараз такий перехідний період".

Перехідний період у нас такий, що цей інститут репутації практично не робе і різні зашквари людям зазвичай сходять з рук. Є, звісно, винятки, штибу епічного падіння Спартака Субботи, але це рахується на пальцях однієї руки. Такий самий "психолог" Дмитро Карпачов досі зірка телебачення.

Аліна запитує: "Скільки часу потрібно, щоб це почало діяти?" Гість відповідає: "Чорт його знає".

Але додає: "Я думаю, що потрібна повна ротація поколінь. Грубо кажучи, коли на місце мого покоління прийде ваше покоління. Для якого рядок в CV та репутація - важливіша. Тому що це не просто потішити своє самолюбство. Це умова виживання на цьому ринку. Без репутації ти на цьому ринку - ніхто. Ну, якщо ти не торгуєш скандалами, але це зовсім окремий сегмент". І нагадує про гранти. Їх, каже, можна отримати, якщо маєш чисте ім'я, бо "ми заходимо в час, коли чесним бути вигідно".

Ймовірно, мова йде про закордонні, адже з нашими ситуація далеко не завжди така (привіт, Держкіно).

Юрій Макаров загалом зазначає, що намагається висловлюватися гостро, але без грубощів. Однак його аналіз впливу ОП на свободу слова здається мені надто поблажливим до влади. У той час, коли деякі колеги вже б'ють на сполох і заявляють, що в Офісі зовсім втратили контроль, Макаров стверджує, що ситуація, звісно, не ідеальна, але за Кучми було ще гірше. Причому на той час більшу роль грав не стільки сам президент, скільки його оточення.

Аліна нагадує, що про Зеленського говорять схожим чином. Нині критика спрямована не на оточення Кучми, а на самого Зеленського. Отже, ймовірно, теперішнього президента спіткає те саме. Гість коротко відповідає: "Це його відповідальність." І тут більше нічого додати.

Про колишніх колег, які вирішили піти в політику. Юрій Макаров вважає, що такі кроки поки що не принесли користі ні політиці, ні журналістиці. Що тут скажеш, Антоніні теж давно бракує матеріалів Сергія Рахманіна, який, нагадаю, зараз є членом Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Зараз я тільки його коментарями для інших колег і живу.

І наостанок - крапелиночка про Аллу Пугачову. Аліна питає, чому так багато українців досі мають до неї пієтет. Пан Юрій відповдає, що це, мабуть, по старій пам'яті, бо досі живий образ радянської легендарної співачки, яку хоч мінімально можна було б назвати антирадянською. А на той час це вже робило людину ого-го ким і прирівнювалося автоматично до таланту. А ще вона, мовляв, ніколи не підтримувала владу.

Однак це не відповідає дійсності. У свій час Пугачова висловлювалася проти протестів на Болотній площі (які, зрештою, не мали значного впливу) і не тільки підтримувала Путіна, але й активно пропагувала його партію.

Вона також висловлювала підтримку кандидату в президенти Михаілу Прохорову. Макаров стверджує, що він був опозиційним, але це не так. Прохоров був псевдоопозиційним кандидатом і проєктом Кремля, на що вказують численні факти, зокрема його активна промоція на федеральних телеканалах у той час.

Макаров поділився з Доротюк деталями свого особистого життя, впливом культури на війну та розмежуванням між журналістами та блогерами. Втім, я рекомендую вам особисто послухати про це.

Зображення: кадри з YouTube-каналу Аліни Доротюк