Чому роль Китаю в ході війни стала ще більш визначальною?
Наша війна вже стала невід'ємною складовою частиною світової геополітики, а її результат дійсно може бути вирішений далеко від нашого фронту. Якою б неймовірною не здавалася ця ситуація з різних причин, але не стільки від Путіна, скільки від Сі Цзіньпіна залежить, коли і яким чином завершиться конфлікт Росії з Україною. Як це проявляється і чому Китай дедалі відкритіше висловлює свої амбіції щодо такого розвитку подій?
Переговори щодо миру поки що, як і очікувалося, не призводять до результатів, а концепції реальних безпекових гарантій для України залишаються, на жаль, лише ілюзією. Тому настав час розглянути війну в Україні з іншої перспективи. Наразі надзвичайно багато, якщо не сказати, що критично важливо, залежить не лише від військових систем, які ми зможемо отримати, а й від міжнародних політичних обставин.
Розглядається ситуація, що склалася навколо Китаю, який у середині цього року фактично визначив свою позицію на підтримку Росії. На початку вересня країна представила себе як потужну глобальну силу. У листопаді цього року Китай розпочав новий масштабний наступ. Хоча це ще потребує підтвердження, існують певні ознаки, які свідчать про цю активність, і вони тісно пов’язані з війною Росії в Україні. Але спершу варто зосередитися на сутності китайського наступу та комунікації з Пекіна.
новобранці китайської армії, зображення: gettyimages
Протягом останнього місяця осені Пекін демонстрував величезну активність, здійснюючи шалений тиск одразу на кілька країн регіону. 16 листопада чотири кораблі Берегової охорони Китаю порушили територіальні води Японії у Східнокитайському морі. Кораблі КНР класу Haijing зайшли в японські води поблизу островів Сенкаку, регіону, який Пекін вважає спірним, та залишалися там до полудня. Упродовж останнього місяця напруженість між Токіо та Пекіном постійно зростає - передусім на тлі заяви нової прем'єр-міністерки Японії Такаїчі про ймовірність застосування військової сили у разі конфлікту навколо Тайваню. Зокрема, нещодавно Японія оголосила про намір розмістити системи ППО у 110 км від Тайваню через загрозу з боку Китаю. Це було, зокрема, реакцією на те, що вітку цього року китайські палубні винищувачі J-15 протягом кількох днів поспіль виконували небезпечні маневри поблизу патрульних літаків P-3C Морських сил самооборони Японії. Було зафіксовано й безпрецедентну активність двох китайських авіаносців -- "Ляонін" і "Шаньдун", які вперше були одночасно залучені у проведенні операцій у західній частині Тихого океану.
25 листопада Китай "пішов ще далі", коли під час демонстрації нової гіперзвукової ракети Sky-Piercing Yggdrasil-1000 - на офіційному відео ціллю позначив Японію. Ракета YK-1000 із заявленою дальністю до 1300 км та швидкістю у 5-7 Махів стала вже дуже небезпечною погрозою .
Окрім тиску на Японію, Китай продовжив агресивні дії проти суверенітету Філіппін, зокрема на мілині Скарборо. У листопаді двом філіппінським морським патрулям вдалося зірвали спробу Китаю порушити суверенітет країни. Літак Бюро рибного господарства та водних ресурсів Філіппін, що здійснював патрулювання морського простору, отримав до 40 попереджень від військових кораблів і літаків Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) поблизу Скарборо. Звісно, усі військові маневри Пекін видає за "рішучий захист суверенітету і безпеки Китаю".
Зрештою, Південна Корея стала ще однією країною, що постійно зазнає тиску з боку Китаю. 24 листопада Берегова охорона цієї держави вирішила рішуче відреагувати на спробу порушення своїх територіальних вод китайськими риболовними суднами, які належать до так званої флотилії "маленьких блакитних чоловічків". Це фактично є проявом гібридних атак з боку КНР, внаслідок чого корейські прикордонники піднялися на борт одного з порушників, застосували сльозогінний газ на палубі та затримали порушників. Китайська морська міліція вважається ключовим елементом морської сили Китаю і виконує важливу роль у захисті національних інтересів у спірних морських районах. Ці конфлікти активно підтримуються офіційним Пекіном. Варто зазначити, що морська міліція отримує фінансування безпосередньо з боку китайського уряду, а в її складі є як військові, так і цивільні моряки.
Яку мету переслідує Пекін своїми провокаційними кроками? Безумовно, це пов'язано з тиском на Тайвань, але таке напруження в першу чергу адресовано адміністрації США. Чітко простежується, що Китай активно рухається у напрямку реалізації плану щодо захоплення Тайваню. Сі Цзіньпін прагне продемонструвати Вашингтону майже безмежні можливості своїх збройних сил у цій глобальній грі. Цим критичним тиском китайський лідер намагається змусити Трампа відмовитися від підтримки Тайваню, а союз з Росією у війні проти України має на меті посилити ці амбіції Китаю на міжнародній арені.
29 жовтня цього року, напередодні зустрічі між Трампом та Сі, китайський речник Управління у справах Тайваню зробив заяву про можливість застосування сили щодо Тайваню, що свідчить про значне загострення риторики з боку Китаю. Під час 40-хвилинних переговорів у Пусані Трамп і Сі не обговорили питання Тайваню, про що пізніше повідомив сам президент США. Це означає, що Трамп, ймовірно, змушений був прийняти умови, нав’язані китайською стороною, які стосуються непорушності питань, що Пекін вважає внутрішніми. Незважаючи на те, що Трамп висловлював позитивні коментарі про Сі, зустріч виявилася невдалою для американського президента. Через кілька днів міністр фінансів США, Скотт Бессент, зауважив, що країна працюватиме над зменшенням залежності від рідкісноземельних елементів з Китаю, підкресливши бажання Вашингтона знизити ризики і "вийти з-під контролю", який, на його думку, Пекін тримає над США і світом. Варто згадати, що рідкісноземельні елементи та магніти, на експорт яких Китай запровадив обмеження, мають значний вплив на виробництво різноманітної зброї, включаючи крилаті ракети, літаки F-35 та військові кораблі. Якщо США втрачають Тайвань на користь Китаю, то Пекін зможе контролювати 90% виробництва найсучаснішої мікроелектроніки, що зробить його лідером у створенні новітніх озброєнь. Можливо, Трамп спробував повернутися до "рівноправного" діалогу під час телефонної розмови, однак, судячи з усього, це також не вдалося. Після цієї розмови Трамп знову не згадав Тайвань, тоді як Сі прямо заявив про його повернення до Китаю, назвавши це "невід’ємною частиною повоєнного міжнародного порядку".
Чи виявляє китайський лідер намір пов'язати завершення конфлікту в Україні з анексією Тайваню? Відповісти на це питання однозначно складно, але наразі очевидно, що Пекін не має наміру припиняти війну в Україні. Він продовжить підтримувати Путіна, оскільки тиск на Україну водночас чинить тиск на Європу та сприяє розподілу зусиль США.
Дональд Трамп та Сі Цзіньпін, зображення: gettyimages
Справді, сучасна політика Трампа може призвести його до дуже небезпечної ситуації. Він вже істотно послабив НАТО, порівняно з тим, яким він був раніше. Його співпраця з міжнародним злочинцем з Кремля, як і очікувалося, підсилила позиції китайського лідера. Якщо у листопаді 2023 року Сі Цзіньпін лише натякав президенту Байдену на можливість розподілу світу на сфери впливу, то вже через два роки він перейшов до конкретних і ризикованих кроків. Тепер основними цілями Сі Цзіньпіна є змусити Трампа відмовитися від захисту Тайваню та європейської частини НАТО, якщо такі сценарії або їх варіанти стануть реальністю.
Таким чином, ставки різко зросли. Важливо зазначити, що можна навіть припустити певну синхронізацію агресивних дій Сі Цзіньпіна в Азійсько-Тихоокеанському регіоні з діями Путіна в Європі. На даний момент сторони обмежуються символічними жестами, такими як п'ятигодинне патрулювання нейтральних вод Балтійського моря російськими бомбардувальниками Ту-22М3, які супроводжуються винищувачами Су-35С та Су-27. Однак загроза поступово наростає.
Безумовно, Європа продовжує боротися за своє місце на міжнародній арені. У перших числах грудня президент Франції Еммануель Макрон планує поїздку до Китаю, де має намір закликати китайського лідера вплинути на Путіна з метою завершення конфлікту в Україні. Проте вже зараз можна зробити висновок, що бажаного ефекту, ймовірно, не буде досягнуто. Сі Цзіньпін може знову підняти питання про відновлення тісної економічної співпраці з країнами ЄС, які стали менш важливими партнерами через російську агресію. Однак малоймовірно, що Париж підтримає таку ініціативу - принаймні, на даний момент.
Чи можуть Москва та Пекін дійти до критичної точки - відвертої агресії або ж її вмілої імітації, як, приміром, гібридний наступ на Нарву з "зеленими чоловіками"? Це питання залишається відкритим, але для України осінь вже стала періодом зростаючої загрози: в листопаді окупаційні війська захопили 505 квадратних кілометрів нашої території, що майже вдвічі перевищує показники вересня. Це загалом є наслідком подій всередині країни - від корупційних скандалів, пов'язаних з найближчим оточенням президента, до наслідків провальної мобілізації та відсутності якісного американського озброєння (зокрема, далекобійних ракет). Найголовніше, що президент Зеленський не готовий до рішучих змін в управлінні державою, а для цього необхідна була б термінова заміна як міністра оборони, так і головнокомандувача. Умови війни дійсно стають критичними і вимагають термінових дій, хоч про це поки що говорять лише найсміливіші волонтери. До того ж, проблеми мобілізації та постачання військ зброєю не покращились після зміни міністра оборони влітку, а оголошення в жовтні про завершення переходу на корпусну систему лише ускладнило ситуацію.
Малоймовірно, що це переговори зі звичними політичними ритуалами, адже Путін та Сі Цзіньпін не збираються зупиняти свою агресію, а Трамп все більше відходить від європейських справ, що виглядає досить небезпечно.
Сильніші та ефективніші удари, разом із посиленням санкцій проти Кремля, виглядають майже єдиним реалістичним шляхом до завершення війни. Необхідно прискорити процес економічного руйнування Росії, але варто зазначити, що й Україна також наближається до критичної точки. Для виходу з цих вкрай небезпечних умов потрібна повна солідарність Європи з Україною, із відмовою країн ЄС і НАТО від притаманного їм егоїзму, особливо в питаннях термінового та безумовного постачання нових, сучасних озброєнь для Збройних Сил. Основою європейського егоїзму є глибока недовіра до можливості Путіна атакувати НАТО, проте прозріння може настати занадто пізно, адже доля НАТО вже зависла над прірвою.
Отже, потрібна рішучість боротьби із московським режимом та негайне створення антипутінської коаліції - у практичній площині це використання заморожених російських активів, забезпечення України зброєю та повна відмова від російських енергоносіїв. В ідеалі наважитися закрити небо над Україною як створення системи захисту спільного повітряного простору. Діяти усім, хто залишився у західному таборі, слід невідкладно - запасу часу надзвичайно мало. Бо для країн Європи втрата України означатиме, говорячи словами Черчилля, "і ганьбу, і війну". Розпад НАТО як такого.
Не варто також вважати, що Росія є непохитною. Безлад і хаос набирає обертів із кожним днем, дехто з експертів знову заговорив про падіння режиму у Москві та навіть розпад РФ . Однак це точно не відбудеться само собою - падіння злочинного путінізму у прірву для очищення світу необхідно готувати, а для цього активно діяти.
Сили оборони демонструють певні успіхи. У листопаді Україна здійснила безпрецедентну кількість атак на стратегічну нафтову інфраструктуру противника, здебільшого за допомогою безпілотників. Новий етап протистояння розпочався внаслідок вибухів на танкерах "тіньового флоту" у нейтральних водах. Хоча глобальний вплив цих дій поки що не здатний кардинально вплинути на Москву — у листопаді обсяги переробки нафти в Росії знизилися лише до 5 млн барелів на добу, в порівнянні з 5,3-5,5 млн барелів місяцем раніше. Проте можливість повторювати атаки на ті ж об'єкти створює невизначеність для подальшої роботи нафтопереробних заводів, що може ще більше ускладнити фінансування війни.
Проте цього недостатньо. На сьогоднішній день спостерігається критичний дефіцит ракет - як власного виробництва, так і імпортованих. Крім того, не вистачає ефективних військових менеджерів. Вони, безсумнівно, існують, але наразі не займають тих ключових позицій, де могли б проявити свою компетентність.
