Чому Київ у радянський період набув схожості з Буенос-Айресом, а не з Прагою - розмова з експертом з краєзнавства.

Кожен будинок в Києві зберігає власну історію, варто лише придивитися детальніше. Що десятиліттями було закрите для туристів у Михайлівському соборі, коли Золоті Ворота стали тусовочним місцем, чому не реставрують будинок Сікорського та інші важливі локації в Києві - у інтерв'ю РБК-Україна розповідає дослідник історії та архітектури Єгор Кравець.

Основное:

Півтора десятиліття тому Єгор Кравець, краєзнавець і дослідник з організації "Україна Інкогніта", розпочав своє захопливе дослідження історії та архітектури Києва та інших куточків України. На початку він просто фотографував цікаві локації для медіа, але з часом його інтерес до цих місць зростав, і він почав прагнути дізнатися про них більше, що врешті-решт стало його справжнім покликанням.

"Мене дивує буквально кожен раз, коли здається, що вже дивитися нема чого і що я бачив це тисячу разів, але все одно завжди знайдеться щось цікаве і нове", - каже Єгор.

Спільно з дослідником РБК-Україна ми прогулялися центральними вулицями столиці та відкрили для себе таємниці, що ховаються в затишних двориках, дослідили, як еволюціонували різні райони Києва, і зрозуміли, чому місто більше асоціюється з азійськими мегаполісами, аніж з європейськими.

Зараз ми знаходимося в серці Києва, недалеко від Михайлівської площі. Які історичні моменти відбувалися в цих краях?

Київ - це місто, подібне до торта, що складається з безлічі шарів. Кожен його куточок приховує цікаві історії. Зараз ми перебуваємо в самому серці - у місті Ізяслава, яке заснував Ярослав Мудрий. Це місце – справжнє переплетення минулого та сучасності. Поруч з Михайлівським монастирем ми можемо побачити стіну пам'яті, присвячену нашим захисникам. Прогулюючись цими вулицями, ми згадуємо, як під час Майдану в Михайлівському вперше за 800 років почули звуки набатних дзвонів.

Спочатку цей стародавній собор був зруйнований більшовиками, але згодом його відновили, і саме на цій площі виступав Клінтон. Тут також знаходилася резиденція греко-католицького єпископа, а ще раніше собор дивом встояв під час нападів татар і монголів.

Сучасні події невід’ємно переплітаються з давньою історією Києва (Віталій Носач/РБК-Україна).

Цю споруду збудував онук Ярослава Мудрого, який втік до Європи, а його син отримав корону від Папи Римського і сам Ярослав був названий "королем Русі". На цьому ж місці також виявили залишки різних садиб, зокрема, відомого давньоруського митця. Усе це знаходиться практично в одному й тому ж місці.

У самому серці Києва, де б ви не почали копати, можна натрапити на сліди давньоруського поселення. Наприклад, на Подолі в 1980-х роках, під час будівництва метрополітену, у районі сучасної Контрактової площі були виявлені дерев'яні споруди X-XI століття. Ці знахідки перенесли до музею Пирогово, але, на жаль, їх так і не відновили. Тож ці стародавні колоди досі залишаються без належного догляду. Справді, з них можна було б створити справжні витвори мистецтва.

Під час зведення метрополітену на Подолі в період радянської доби були знайдені дерев'яні житла, датовані 10-11 століттями (Віталій Носач/РБК-Україна).

Які незаслужено забуті куточки можна знайти на території Михайлівського собору?

На території Михайлівського комплексу розташована трапезна церква, яка має дерев'яний дах. Така конструкція колись була типовою для Києва. Ця будівля дійшла до нас з епохи Гетьманщини та належить до стилю бароко початку XVIII століття. У 1990-х роках її дах із гонту був відновлений. Якщо не звертати уваги на купол, можна легко уявити, як у часи Хмельницького, Мазепи та пізніше - в епоху Розумовських, заможні кияни проживали в будинках, які мали подібну архітектуру.

По сусідству розташований старовинний підземний льох, що налічує близько ста метрів коридорів. У минулі часи монастирські ченці зберігали там різноманітні запаси та продукти. Із задоволенням відзначимо, що навіть сьогодні монахи іноді залишають там картоплю.

В даний час заповідник "Стародавній Київ" має намір організовувати екскурсії. Після того, як нашим колегою Романом Маленковим було взято на себе керівництво, ми почали більш ретельно досліджувати документи та отримали можливість відвідати різні раніше недоступні локації, які він планує відкрити для відвідувачів.

Єдина архітектурна пам'ятка епохи Гетьманщини, що збереглася на території Михайлівського, є свідченням того, як виглядали оселі забезпечених киян у ті часи (Віталій Носач/РБК-Україна).

Поряд із собором розташований купол, під яким збереглися залишки надбрамної церкви монастиря, зведеної в кінці 12-го століття. Це єдине місце в Києві, де можна побачити старовинні стіни з плінфи, висота яких перевищує 80 сантиметрів. Наразі в павільйоні тривають археологічні роботи, але незабаром тут також відкриється музей.

Складно уявити, що в радянської влади піднялася рука знести величний Золотоверхий собор, а також його сусідку, дев'ятисотлітню Трьохсвятительську церкву, і на їх місці почати будівництво сталінського урядового центру із колосальним пам'ятником Леніну по центру. Добре, що встигли вимурувати лише будівлю теперішнього МЗС.

Ознайомтесь також: Частина Подолу в Києві - це покинуті напівзруйновані споруди, - розмова з істориком краю.

Яким чином загалом трансформувалося обличчя Києва після arrival більшовиків?

Українська культура стала перешкодою для них, і тому вони прагнули її знищити. З документів відомо, що в Києві було зруйновано понад 60 храмів, але це лише приблизні дані. Ніхто не може точно сказати, скільки дерев'яних козацьких церков, розташованих у віддалених районах, було знищено за часів Російської імперії.

Я зараз наповнюю сайт "Українське барокко". І я відкрив для себе, що об'єктів цього стилю були не десятки, а сотні. І багато з них дійсно винищили ще за царів Романових. Зокрема, після того, як на початку 19 столітті вийшов указ про заборону будівництва храмів "малоросійського" смаку. Від дерев'яної барокової спадщини вціліли крихти. Цілий пласт втрачено.

Більшовики планували перетворити центр Києва, збудувавши величні урядові будівлі, проте реалізували лише одну з цих ідей — споруду, де нині розташоване Міністерство закордонних справ (Віталій Носач/РБК-Україна).

Перший пам'ятник княгині Ользі на Михайлівській площі встановили 1911 року. Скульптор Іван Кавалерідзе тоді виконав його з бетону. Та цього монументу тут могло не бути. Спочатку українська громада ініціювала встановлення тут першого в місті пам'ятника Тарасові Шевченку.

Проте представники російської влади в Києві почали чинити опір. У відповідь наша видатна княгиня постала в ролі своєрідного "анти-Шевченка". Для підвищення переконливості були представлені не лише Ольга, а також апостол Андрій і творці слов'янської абетки — Кирило та Мефодій. Це компанія легендарних особистостей з досить віддалених історичних періодів. Проте варто відзначити, що в 1996 році ця група була відновлена, і навіть у мармуровому виконанні.

Якщо повернути з Михайлівської площі у затишний двір за Дипломатичною академією, поруч із рестораном "Княжий Град", ми потрапимо в місто Володимир, яке стало колискою для Києва. Саме тут розташовувався урядовий центр за часів наступних князів, нащадків Хрестителя. Деякі з них мали змогу тримати владу лише короткий час, після чого їх скидали суперники-брати.

Ті, хто протягом хоча б десяти років правив Київським князівством, зазвичай встигали збудувати кілька значущих архітектурних об'єктів. Наприклад, праправнук Володимира Великого, князь Мстислав, збудував на цьому місці Федорівський монастир. Він був охрещений як Федір, що і стало причиною назви монастиря. Найдавнішою церквою Києва вважається Десятинна, тоді як Федорівський монастир з'явився приблизно на століття пізніше.

За рогом ресторану "Княжий Град" розташовувався Федорівський монастир, який вважається одним із найстаріших у Києві (Віталій Носач/РБК-Україна).

Улітку 1651 року литовські війська під проводом Януша Радзивіла на короткий час захопили Київ у ході конфлікту між Річчю Посполитою та козаками на чолі з Богданом Хмельницьким. Разом з Радзивілом перебував його придворний живописець, нідерландець Абрахам ван Вестерфельд. Вважається, що він зафіксував в своїх роботах руїни Федорівського собору, зафіксувавши їх у такому стані, в якому вони були на той момент.

Під нами зараз знаходиться основа цього храму. На мою думку, це єдина давньоруська архітектурна пам’ятка, яку слід було б відновити після війни. Собор не заважатиме загальному архітектурному вигляду місцевості, а його двір може стати привабливим місцем для туристів та освітніх заходів. Тут можливо створити атмосферу давньоруського подвір’я, адже в Києві бракує простору, де можна було б поринути в епоху княжої доби.

Якщо вийти з дворику в інший бік, ми потрапимо на вулицю Володимирську. Тут ми бачимо будівлю колишнього Земельного банку. Сьогодні вона більш знана як Центральний телеграф. Зведено її було у 1903 року за проектом архітектора Олександра Кобелєва. Це оригінальна архітектура модерну із елементами неоруського стилю.

Архітектурний дизайн цієї споруди гармонійно інтегрує неповторні особливості модернізму та неоруського стилю (Віталій Носач/РБК-Україна).

На верхній частині будівлі розташовані декоративні деталі, що відображають стиль прикрас епохи Київської Русі. Хоча можна помітити елементи, які нагадують російські традиції, такі як кокошник над вікном, присутність символів нашої давньої історії надає будівлі справжнього київського характеру.

На Володимирській вулиці, 7, у напрямку до Андріївського узвозу розташований будинок, де проживав Іван Нечуй-Левицький. Проте, на жаль, тут немає жодного інформаційного знаку, який би інформував перехожих про цю історичну постать.

Наступним нашим кроком стане напрямок до місця, де колись розташовувалася найстаріша церква Києва — Десятинна. Існує думка, що відновлення Десятинної церкви наразі не є актуальним питанням, оскільки не існує точних відомостей про її первісний вигляд.

Так і сталося. Десятинна церква була зведена між 988 і 996 роками за ініціативою князя Володимира Великого, ставши першим кам'яним храмом не лише для Києва, але й для всієї Київської Русі. Її назва походить від того, що на її утримання виділялася десята частина князівських доходів. Після понад двох століть існування церква була знищена військами хана Батия під час облоги Києва. В ході численних археологічних розкопок неподалік від фундаментів було виявлено чимало людських останків.

Величний собор протягом двох століть залишався в запустінні. Лише після 1630-х років митрополит Петро Могила вирішив відновити цю історичну пам’ятку, збудувавши невеликий храм, присвячений святому Миколі, зображення якого збереглося до нашого часу. Проте, ми можемо лише приблизно уявити, як виглядала первісна Десятинна церква, спираючись на припущення та здогадки.

Десятинна церква була зведена в період з 988 по 996 роки за розпорядженням князя Володимира Великого (Віталій Носач/РБК-Україна).

- Як виглядала ця місцина, Київський Дитинець, сто років тому? В кінці 19 сторіччя у "верхньому місті" почали будувати прибуткові будинки, а що було ще?

На початку 20 століття, тобто понад сто років тому, на цих землях ще існували хутори з городами, де люди займалися сільським господарством, утримуючи кіз та корів. Вони навіть не здогадувалися про ті історичні пласті, які приховані під їхніми ногами.

Цікаво, що на залишках Десятинної церкви в початку 20 століття археолог Вікентій Хвойка виявив надзвичайний артефакт – цеглу-плінфу з печаткою Володимира Великого, де зображений тризуб. Ця знахідка свідчить про те, що тризуб використовувався як княжий та державний символ ще з 10 століття. У цьому місці колись функціонувала піч для виготовлення плінфи. Було б чудово відтворити щось подібне і виготовляти в ній сувенірну плінфу – впевнений, що це б зацікавило багатьох.

- Далі ми з вами йдемо до району Золотих Воріт, який останнім часом дуже популярний. Чим він відомий і цікавий?

Протягом різних етапів своєї історії це місце стало домівкою для багатьох видатних українських особистостей. Наприклад, Леся Українка, у свій час, вперше самостійно мешкала в затишному будинку на вулиці Стрілецькій, 15 разом із сестрою. Сьогодні на цьому місці розташоване посольство Норвегії.

У районі Золотих Воріт проживали видатні українські митці та науковці, такі як Віталій Носач з РБК-Україна.

У розкішному прибутковому будинку, що розташований між I та II світовими війнами, проживав та працював архітектор і художник Василь Кричевський. Він був одним із засновників українського архітектурного модернізму і в 1930-х роках спроектував будівлю музею Тараса Шевченка в Каневі. Кричевський також розробив проекти великого та малого гербів Української Народної Республіки, а також форму тризуба, яка сьогодні є символом, що використовується нами всіма. Наприклад, саме такий тризуб зображений на моїй футболці.

Василь Кричевський після Другої світової війни емігрував до США. Його молодший брат Федір, видатний живописець, намагався втекти, але радянська влада його схопила, і він помер у забутті та злиднях в 1947 році. Ймовірно, від голоду чи виснаження.

Район "Золотих" став тусовочним менш ніж 20 років тому. Попри унікальну архітектуру навколо, раніше, наприклад, на Рейтарській була хіба піцерія "Везувіо". От практично й все. А потім район почав заново оживати.

Відомий зараз дворик з воронами існував, звісно, і раніше, але туристи туди не ходили. А зараз район став живим, до нього повернулася богемна атмосфера. Відкрилися нові, вже культові заклади, тут працюють сучасні митці й різні представники арт-спільноти.

Колись поблизу Золотих Воріт існувало чимало МАФів та безладна торгівля (Віталій Носач/РБК-Україна).

Граки в затишному дворі на Рейтарській вулиці (Віталій Носач/РБК-Україна)

У цьому районі продовжує функціонувати одне з найдавніших кафе столиці - "Ярослава", яке було засноване як їдальня ще в 1947 році. У період 1960-80-х років воно стало неофіційним місцем зборів київської інтелігенції.

У мене є фото біля самих Золотих Воріт 2012 року. Тоді тут все було в МАФах, вони стояли буквально всюди, росли, як гриби. Зараз цього вже немає, і місце стало набагато комфортнішим. Відкриваються книгарні, громадські простори, і це дуже круто.

Ознайомтесь із цією статтею: Незвичайні фотографії Конституції України: де та як зберігають основний документ нашої країни.

- Що зараз з будинком Сікорського неподалік Золотих Воріт? Він довгі роки стоїть закинутий і стан будівлі весь час тільки погіршується.

Будівля Сікорського, розташована за адресою Ярославів Вал, 15-Б, є видатним прикладом київської архітектури в цегляному стилі, що належить до кінця XIX та початку XX століття.

Ця архітектурна споруда є яскравим прикладом неоренесансного стилю, що вирізняється асиметричним оформленням фасаду. Завдяки цьому, вона привертає увагу на фоні інших будівель того періоду. Окрім своєї архітектурної цінності, ця будівля має велике історичне значення, адже саме тут проживав і трудився Ігор Сікорський - піонер у створенні перших гелікоптерів та видатний авіаконструктор світового масштабу.

Мініатюрна скульптура "Гелікоптер Сікорського" з ініціативи проекту "Шукай" (автор Віталій Носач/РБК-Україна)

Я знову почав досліджувати постать Сікорського і зрозумів, що він дійсно був видатним генієм. У свої 19 років він вже створював неймовірні винаходи, а його компанія, Sikorsky Aircraft, продовжує існувати в США. Навпроти його дому в Києві розташована маленька скульптура в рамках проекту "Шукай", присвячена цій видатній особистості. Нажаль, сама будівля досі занедбана, і реставраційні роботи не проводяться. Будинок Сікорського в Києві перебуває в критичному стані, частково зруйнований і досі не законсервований.

У 2021 році суд зобов'язав Міністерство оборони, яке є власником, укласти угоду на охорону та виконати протиаварійні роботи. Однак відомство подало апеляцію, яка була остаточно відхилена в 2023 році. Того ж року Міністерство культури нарешті дало згоду на передачу будівлі до громади Києва, але для цього ще необхідно було отримати схвалення Кабінету Міністрів.

Будівля Сікорського продовжує руйнуватися (Віталій Носач/РБК-Україна)

- Який на вашу думку найгірший період для архітектури Києва, який погано вплинув на те, як виглядає місто зараз?

По-перше, для мене це епоха сталінських репресій, коли безжально знищувалися наша давньоруська, козацька та гетьманська спадщина. На мою думку, це також нагадує кінець 1970-х, час застою. Цей короткий період негативно відобразився на Києві. За цей час зникли цілі райони історичної архітектури, що призвело до розриву зв'язків між раніше сформованими зонами. Містобудівельна логіка, яка хоча б частково трималася до того, була порушена.

Знесені великі приватні райони, мешканців виселили з Борщагівки, котра на той час ще залишалася селом. Зокрема, людей переселяли в дев'ятиповерхові панельні будинки на лівому березі. Ті безладні забудови, що з'явилися пізніше, після 1991 року, частково є результатом рішень, ухвалених значно раніше.

- Як забудовувалися Троєщина і Борщагівка й що було раніше на місці цих районів?

У короткому викладі, в 1970-80-их роках почали поступово перепрофільовувати комунальні квартири. Села, де нині розташовані Борщагівка, Позняки, Святошин та інші, мали історичні корені ще з середньовіччя, але за часів Радянського Союзу їх почали перетворювати на житлові масиви. Для цього старих мешканців переселяли в різні райони міста, що призводило до руйнування родинних і сусідських зв'язків.

Борщагівка та Троєщина були зведені як великі житлові комплекси, при цьому не враховувалися основні потреби у соціальній та культурній інфраструктурі. Мешканці виявилися в умовах, де бракувало звичних центрів спілкування – навіть для отримання найелементарніших послуг доводилось вирушати на значні відстані.

Літні люди, які більшу частину свого життя провели в рідних домівках, де вирощували сад і город, раптом виявлялися ізольованими у квартирах на високих поверхах. Їхні діти мешкали на віддалених околицях, а поїздка в переповнених автобусах "татр" і "ікарусах" займала 2-3 години в один бік. У той час мобільні телефони ще не були поширеними, і стаціонарні апарати мали далеко не всі. Часто літні люди просто не мали можливості зв'язатися з рідними. Під час будівництва нових районів не враховували потреби мешканців, що ускладнювало їхнє життя.

Будівельні роботи в Троєщині, 1980-ті роки (зображення: facebook.com/kiev.klab)

У місцевості, що тепер відома як Троєщина (хоча насправді це територія колишнього села Вигурівщина), ще в часи Київської Русі існувала княжа резиденція, а під час литовського періоду з'явився княжий замок у Милославичах. Згодом ці землі потрапили під управління Михайлівського монастиря.

У кінці 1950-х років територія старої Вигурівщини об’єдналася з сусіднім селом Троєщина, яке існує й до сьогодні. Розвиток житлового району розпочався після відкриття в 1974 році Північного (тоді відомого як Московський) мосту. Вигурівщину повністю знесли, а Троєщину не встигли зруйнувати через економічну кризу наприкінці 1980-х. Після Чорнобильської трагедії сюди було переселено багатьох людей, які постраждали від катастрофи. Сьогодні в районі Вигурівщина-Троєщина проживає близько трьохсот тисяч осіб.

Троєщина, Борщагівка, Оболонь та перші Позняки — це справжні оази для відпочинку. Поруч розташовані лісові масиви, водойми та річки. Однак, коли ці райони розвивалися, ніхто не подумав про створення комфортних зон для відпочинку мешканців.

Озера на Троєщині, що простягалися вздовж вулиці Шухевича, нагадували звичайні ями з водою. У 80-х роках ніхто навіть не замислювався про створення красивих парків чи інших зелених зон. Уявімо собі умовного мешканця того часу, який змушений був долати два кілометри, щоб дістатися до Деснянського парку, при тому що Дніпро був зовсім поруч, через дорогу. Але ця дорога виглядала так, ніби була збудована як китайська стіна — пройти її без серйозних зусиль було практично неможливо. Сьогодні ситуація змінилася: тепер тут вже є чудовий парк, і за останнє десятиріччя ми стали свідками вражаючого розвитку цієї території.

Борщагівка — це селище, яке з кінця 15 століття перебувало у власності монастирів і деякий час відзначалося на картах під назвою "Борщівка". Сучасні райони Борщагівки виникли на території давнього села та прилеглих лук у період з 1960-х до 1980-х років.

Михайлівська Борщагівка? Домінік П'єр де ля Фліз, 1854 рік (uk.wikipedia.org) може бути переформульовано як: "Михайлівська Борщагівка? Дослідження Домініка П'єра де ля Фліза, 1854 рік (uk.wikipedia.org)"

Які зміни або вдосконалення ви б внесли в Київ, якби у вас була така можливість?

Хрещатик потребує оновлення – варто надати йому нове значення, нове дихання, щоб він став комфортним громадським простором. Також і Контрактова площа має бути в порядку: її слід привести до ладу. Проблема полягає в тому, що в Києві досі бракує скоординованих туристичних кластерів з добре розвиненими пішохідними зонами.

Вулиця Сагайдачного також потребує завершення робіт, які були розпочаті, але війна поставила їх на паузу. Цю вулицю слід довести до кінця: покласти плитку та виконати всі необхідні роботи, щоб мешканці могли комфортно прогулюватися.

Ми спостерігаємо загальну картину, в якій більшість важливих місць Києва перебувають у поганому стані.

Києву бракує інтеграції околиць із центром міста. Щоб можна було реально йти, а не стрибати між трасами. Щоб з'явилися прості речі: тротуари, з'єднані між собою велодоріжки, - як у будь-якому європейському місті. Велодоріжки в нас клаптиками, окремими шматками, а на них ще й паркуються машини.

Історичний центр міста страждає зокрема він надбудов на історичні споруди (Віталій Носач/РБК-Україна)

- Які об'єкти найбільш проблемні Києва на вашу думку зараз?

На мою думку, ситуація стосується, в першу чергу, об'єктів, які знаходяться у державній власності. Державні органи, відповідальні за їх утримання, не вживають жодних заходів щодо їх збереження. Існує безліч унікальних історичних будівель, які належать Міністерству культури, Міністерству освіти, Міністерству охорони здоров'я та навіть Міністерству оборони. Часто їх стан наближається до критичного. Міністерства не передають ці об'єкти в інші руки, а тим часом вони поступово розпадаються, і жодних дій для їх відновлення не відбувається.

На мою думку, Київ має діти єдиного консенсусу щодо забудови і збереження архітектурної спадщини. Тому що сьогодні ми опинилися в такому паралічі: забудовники намагаються робити надто все агресивно. Бувають очевидні ситуації, коли забудовник не правий. А буває, навіть коли вони роблять нормальні проекти, але частина людей вже все сприймає в штики. І ти вже не знаєш, а чи справді це громадські активісти, чи хтось їх найняв.

Пейзажна алея - це неповторний громадський простір, який об'єднує види Старого міста з чарівним арт-оточенням. У 2009 році скульптор Костянтин Скритуцький прикрасив цю місцевість мозаїчними фігурами котів і зайців. Проте, незважаючи на те, що в минулі роки тут вже проводили реконструкцію, покриття скульптур продовжує відшаровуватися.

Мій особистий дискомфорт викликаний облупленими стінами давніх будівель. Надбудови, що псують обличчя історичних архітектур. І, звичайно, існує безліч незавершених проектів. Декілька з них почали будувати ще за часів Януковича, але після його втечі роботи були зупинені, і ці споруди залишилися без догляду.

Скульптури на Пейзажній алеї залишилися в незадовільному стані, незважаючи на нещодавню реконструкцію території (Віталій Носач/РБК-Україна).

- Як радянський період вплинув на архітектуру Києва?

- Я живу в районі Галицької площі. Наприклад, на вулиці Златоустівській, що вище від будівлі цирку, не лишилося практично жодного історичного історичного будинку, а до 1980-х років вулиця виглядала як маленька Прага. Там, де зараз Палац Україна, місцевість Нової Забудови й Еспланади, це все були райони історичного міста.

Радянська влада проявляла дивну ідеологію: існував проект, згідно з яким на Подолі не залишилося б жодної старовинної будівлі, адже планувалося все замінити на одноманітні "коробки", подібні до тих, що в спальних районах. Вони вважали, що старовинні споруди — це лише зайві рештки. Тому через політику містобудування в СРСР Київ не зміг стати схожим на Прагу.

Яким чином розвивався Київ після розпаду СРСР?

Буенос-Айрес - це щось схоже. Як і Стамбул. Коли я вперше відвідав Стамбул, мені прийшло в голову: "О, які ж ми схожі". "О, тут також є певний хаос і різноманіття". Власне, тисячу років ми запозичуємо з тієї ж Візантії. І це справді відчувається, наскільки ми близькі до стародавнього Константинополя. Київ теж розташований на схилах, а Дніпро, з його величезними водами, нагадує Басфор. Тепер наше місто з "головняками" більше нагадує азійське. Не так, як Катманду чи Каїр, але з турецькими містами у нас багато спільного.

- Тобто Київ як ніби теж між Європою і Азією?

- Між другим і третім світом, як би прикро це не звучало. Ми дуже близькі до європейської цивілізації, ми нею дихаємо, ми до цього прагнемо. Але в певні моменти нам не вистачає якоїсь наснаги.