Чому співпраця з Польщею залишається напруженою через кризові ситуації та які кроки можна вжити для поліпшення?

Хоч Польща і надалі продовжує підтримувати Україну у війні, яку розпочала Росія, та з 2023 року з'явилось чимало проблем, які продовжують накладати тінь на цю підтримку.

Ембарго на українські сільськогосподарські товари, закриття кордонів та політичні вимоги, що стосуються історичних питань, не вселяють надію на розвиток партнерських відносин між цими державами.

Дізнайтеся про поточну ситуацію та причини, чому проблеми у двосторонніх відносинах між Україною та Польщею залишаються актуальними навіть після зміни влади у Польщі. Відредагована стаття Ольги Попович для порталу "Наш вибір", яку публікує "Європейська правда", розглядає не лише історичні аспекти, але й сучасні конфлікти, що призвели до нового етапу напруження між країнами. Пропонуємо короткий огляд цього матеріалу.

Без української перемоги не буде стабільного миру в Європі. Демократія та стабільність у Європі несумісні з інтересами Росії, тож вона не задовольниться Україною. Польща не раз засвідчувала, що розуміє ці прості істини. А 2022 рік, на тлі початку повномасштабної війни, став без перебільшення найкращим роком у польсько-українській співпраці та відносинах.

Проте з часом усвідомлення основної загрози дещо втрачає свою актуальність.

І хоча 2023 рік виявився не простішим за 2022-й - відчуття загрози у частини партнерів було вже не таким гострим.

На цьому фоні почали виникати перші напружені нотки у польсько-українських відносинах.

Першим тривожним сигналом стали висловлювання польських аналітиків і політиків після візиту Володимира Зеленського до Варшави, де йшлося про "неподяку українців за підтримку, надану поляками".

Багато українців усвідомили, що у двосторонніх відносинах виникає криза, після того як Польща запровадила ембарго на українську сільськогосподарську продукцію.

Однією з найчутливіших аспектів стосунків між Польщею та Україною є історична проблематика.

В Польщі існує думка, що Україна повинна беззастережно визнати польську інтерпретацію історичних подій, що стосуються як українців, так і поляків.

Проте, якщо Польща та Україна дійсно прагнуть встановити партнерські зв'язки, де вимоги і ультиматуми не будуть головними, обом сторонам варто уважно вислухати одна одну.

Партнерство ґрунтується на дотриманні зобов'язань та взаємній повазі. Проте на сьогоднішній день ми спостерігаємо, що образи та комплекси (з обох боків, хоча частіше вони висловлюються польською стороною) постійно впливають на наші стосунки.

В умовах патової ситуації, що склалася, обидві сторони мають знайти в собі мужність і зробити крок назад від своїх конфліктів. Польща повинна усвідомити, що в контексті історії з Україною вона була причетна до деяких неприйнятних дій, і не боятися висловлювати це відкрито. Водночас, Україні варто визнати, що в її історії українці виступали не лише в ролі жертв, але й злочинців. Якщо обидві країни продемонструють таку відвагу, це значно зменшить вплив спільного ворога - Росії - на їх двосторонні відносини.

Необхідно, щоб найскладнішими питаннями займалися професіонали, оскільки політики більше сприяють ескалації ненависті, ніж конструктивному вирішенню конфліктів. Зробивши крок назад, слід пам’ятати, що в історичних дослідженнях ще залишається багато нерозкритих тем. На жаль, через війну Росії проти України багато українських істориків змушені відмовитися від своїх дослідницьких занять, адже виконують свій патріотичний обов'язок у складі Збройних Сил України.

Тож, як бачимо, війна таки є перешкодою для вирішення історичних суперечок. І було б добре, якби у Польщі теж було розуміння цього.