Шлях до рідних: як репатріювати українців і підтримувати біженців за кордоном.

Мільйони українців розкидані по всьому світу.

Шлях до дому. Як сприяти поверненню українців та підтримувати біженців за кордоном — в Україні вже протягом місяця активно діє новоутворене Міністерство єдності. Однією з перших ініціатив стало створення Хабів єдності для українців у кожній країні.

Які вони будуть -- ексклюзивно ТСН розповів міністр. Ми ж знайшли родини, які після двох років життя за кордоном вирішили повернутись додому, і запитали, що стало їхньою мотивацією повертатись з дітьми у країну, де триває війна. Спеціальний репортаж Світлани Березівської.

Мільйони людей по всьому світу. Ті, хто втік від війни. Ті, хто забезпечив безпечне місце для своїх дітей. Проте їхні думки завжди залишалися вдома.

Як жити зі статусом -- біженець, як виховувати дітей та як ухвалити складне рішення і повернутися додому, де все ще йде війна. Історії українців, які попри усе повертаються.

Дев'ятирічна Ярослава розмовляє українською, але з помітним британським акцентом. Вона та її мама, Ганна, покинули Київ на початку березня 2022 року. Коли Ганна усвідомила, що донька почала боятися вибухів, Ясі було лише 7 років.

"Я зайшла у ванну і не виходила з неї цілих чотири дні. Сказала, що саме там почуваюся найвільніше," -- ділиться мама.

Вони доїхали аж до Північної Англії. У місті Йорк притулок їм надала звичайна британська родина -- яку, тепер вони називають своєю. Як і більшість українців, які тікали від війни, думали -- усе це не надовго.

Яся пішла у місцеву у школу. Паралельно вчитися в українській не встигала, отже читати та писати рідною мовою вчилася вдома з бабусею.

"У неї в думках є певні конструкції, зокрема мовні структури, які походять з англійської. Вона переводить їх дослівно з англійської на українську," -- зазначає мама.

Ганні було непросто прийняти рішення повернутися додому. Вона усвідомлювала, що рано чи пізно це стане необхідністю, але її дев'ятирічна донька Яся вже звикла до нового місця, знайшла друзів, і це означало, що вона знову переживе стрес.

Повернення стало справжнім випробуванням. Проте за шість місяців Яся адаптувалася, почала відвідувати школу, завела нових товаришів, навчилася, де шукати укриття під час сигналів тривоги, і тепер розуміє причини свого повернення.

"Бо я не зустрічала тата," -- говорить дівчинка.

"Яся, колись вона стане дорослою і усвідомить, чому ми повернулися. Вона зрозуміє, що це було вірне рішення," -- говорить мати.

А тепер ми в Київській області. Історія Єви має багато спільного з історією попередньої героїні. Ми зустрічаємо цю родину в їхньому домі, з якого вони змушені були втікати в березні.

Вони вирушали в дорогу, намагаючись вибратися з оточення через небезпечні заміновані території. Батько доставив їх на захід України, після чого Єва з мамою продовжили шлях до Британії самостійно. Батько ж повернувся назад і приєднався до армії — його відправили на Херсонщину, де він брав участь у військовій операції на Кринках. Однак найскладнішим випробуванням для нього залишалася розлука з донькою.

У Великій Британії Юлія знайшла роботу в навчальному закладі, де виконувала обов'язки асистента вчителя, паралельно працюючи дистанційно для української компанії. Щороку вона разом із донькою навідувалася додому. Повернутися на батьківщину вони вирішили лише після того, як чоловік став частіше проводити час удома.

"У нас завжди був культ сім'ї .І для нас з'єднання сім'єю це найголовніше, що могло бути. І насправді, яка би школа крута не була, нічого не зрівняється з тим, що дитина може рости біля тата", -- каже мама.

Нині вперше за три роки Різдво та Новий рік вони зустрічали разом

"Навіть якщо тут небезпечно, навіть якщо ми зараз приїхали, тут постійні обстріли, там генератори, немає світла. Це не важливо.Дитині важливо, що мама тато поряд і це формує в неї ці цінності, які нічим не замінити", -- каже мама.

Тарас досі намагається надолужити ці, здавалося б прості речі, які ми не помічаємо у повсякденному житті.

"Я жодного разу не привіз її до навчального закладу, і жодного разу не забрав. 28:23. Це моя найбільша втрата. Я не був присутній на жодному виступі, занятті чи уроці, абсолютно нічого", -- зізнається батько.

З власного досвіду родина Єви визнає для повернення українців додому державі потрібно докладати більше зусиль, бо час не на користь України.

"Не можна вести тимчасове життя протягом року, двох чи трьох. Це просто неможливо. Можливо так жити місяць чи півроку, але два-три роки в такому режимі – це вже занадто. Треба обирати: або це, або те. І в такому випадку важливо зрозуміти, що є найважливішим," – говорить мама.

За даними МЗС за кордоном нині перебуває понад 7 мільйонів українців-біженців. Допомагати їм тримати зв'язок з рідною країною і як повертати додому -- над цією стратегією працює нове Міністерство єдності України.

"На наші оцінки, за межами країни перебуває від 20 до 25 мільйонів українців. В Україні залишилося приблизно 32 мільйони. Це потужна нація, яка наразі частково вимушено проживає за кордоном. Ми розпочинаємо процес повернення українців додому, і я хочу підкреслити, що це повернення є абсолютно добровільним; ніяких примусових дій не буде. Ми будемо раді успіхам українців за кордоном, якщо вони знаходять своє місце в інших країнах", – зазначив міністр з питань єдності України Олексій Чернишов.

Одна в з ініціатив міністерства -- відкрити у багатьої країнах Хаби єдності. Перший уже анонсували в Німеччині. Міністр єдності України показує як виглядатимуть такі хаби.

"В найближчий час планується створення агенції національної єдності, яка матиме свої представництва в ключових країнах, де проживають українці, зокрема в Німеччині, Польщі, Чехії, Австрії, Великобританії та інших. Міністр висловив сподівання, що подібні хаби з'являться також і в інших країнах."

Локація, що надасть консультації з питань повернення на батьківщину, також виконуватиме важливу функцію хабів — підтримувати українську ідентичність наших громадян за кордоном.

"Міністр зазначив, що буде надана допомога через різноманітні консульські сервіси, включаючи паспортну реєстрацію. Це також забезпечить зв'язок з батьківщиною, зокрема в питанні доступу до ринку праці. Планується створення так званого 'центру зайнятості', який охоплюватиме не лише вакансії в Україні, а й можливості працевлаштування в країнах, де проживають українці. Це важливо, оскільки підтримка з боку цих країн може зменшитися."

Поки новостворене міністерство єдності працює над деталями стратегії повернення українців, Тетяна з Києва, мама двох доньок, вже визначила свій план повернення додому. Їхня сім'я провела два роки в Угорщині з 2022 року.

В перший клас меншу семирічну Соломію вирішили віддавати саме в Україні. Проте повертатись додому до Києва, який часто під ворожими обстрілами, побоялись.

"Я розумію, що це нам буде дуже важко. Діти не витримають тут, вони бояться вибухів. І все, поїхали в Тернопіль.Там ж безпечніше", -- каже мама.

Дійсно, через кілька місяців ми самі усвідомили, що в Україні немає абсолютно безпечних зон. Місяць тому в сусідній багатоповерховий будинок влучила ракета "Шахед", внаслідок чого загинула одна людина.

Однак родина все ж святкувала 2025 рік у рідній Україні, вдома, вперше за час повномасштабного конфлікту.

"Усі мої близькі, батьки, брат із родиною, а також мій чоловік — це, безумовно, головна причина нашого повернення. Ми прагнемо бути разом стільки часу, скільки можливо," — ділиться жінка.

Навіть діти, незважаючи на всі виклики адаптації в новій школі, здатні виділити позитивні моменти життя вдома:

"Ну, тут можна зрозуміти свою власну мову, і не треба постійно ходити з телефоном, перекладати кожну фразу".

Батьківщина та рідні — це, без сумніву, один з основних мотивів, через який українці вирішують повернутися додому. Психологи звертають на це увагу і рекомендують дорослим спочатку зосередитися на власній психічній підготовці до процесу повернення.

Сестри, що повернулися після двох років життя за межами України, визнають, що досі не відчувають себе вдома в Києві. Вони змінили статус біженців в Угорщині на статус внутрішньо переміщених осіб у Тернополі. Проте навіть така ситуація все одно наближає їх до найрідніших, заради яких вони й вирішили повернутися.