"Священна війна під впливом темряви". Руслан Айсін, опозиційний журналіст, обговорює роль Татарстану у конфлікті між Росією та Україною.

Про активну залученість Татарстана до нападу на Україну ЗМІ заговорили в лютому 2023 року. Ще за кілька місяців перед тим, як в Єлабузі почали збирати перші "Шахеди", ЗСУ під Угледаром розбили добровольчий батальйон "Алга", який створили в Казані.

Після серйозних втрат у Вугледарі командир підрозділу "Алга" Тимур Абдурахманов, родом з Дагестану і мешканець Москви, отримав можливість відпочити. У липні 2023 року в інтерв'ю російським ЗМІ Абдурахманов, відомий під позивним "Шайтан", заявив, що має намір "знищити зло", яке "не змогли знищити його предки".

Вже за кілька місяців, під час звільнення Андріївки Третьою штурмовою бригадою, Шайтану пощастило вдруге - він потрапив до українського полону, де його "добивати" не стали. Важкопораненого комбата вивели з-під "дружнього вогню" і врятували йому життя.

У бесідці з Юрієм Бутусовим, захоплений у полон, розповів, як один з українських солдатів поділився з ним останньою пляшкою води. "Тепер він для мене як рідний брат," - сказав Абдурахманов, ледве стримуючи сльози. "Клянусь Всевишнім Аллахом, говорю тільки правду. Як на це відреагують у Росії — це вже їхня справа."

Згідно з даними медіапроєкту Idel.Реалії, Татарстан виявляється одним із регіонів з найбільшими втратами під час війни, розв'язаної Росією в Україні. Дослідники підтвердили інформацію про 5351 громадянина Татарстану, які були ліквідовані українськими військовими. Це друге місце після Башкортостану, де зафіксовано 6016 загиблих, серед народів Поволжя.

"Гадаю, цю цифру слід збільшити в три або навіть чотири рази", - зазначає 45-річний Руслан Айсін, публіцист і політолог, якого заочно затримали в Казані за звинуваченням у "реабілітації нацизму" та "ухилянні від виконання обов'язків іноземного агента".

У розмові з УП Руслан ділиться своїми думками щодо ролі Татарстану у цьому конфлікті, а також про вплив "татарського клану" на політичні процеси в Росії. Він також згадує Єлабужчину, діяльність російської православної церкви в Казані та висловлює сподівання на створення конфедерації тюркських народів.

Татарстан займає провідні позиції за числом втрат. Однак існує важливий момент: ця республіка належить до найбагатших регіонів Росії, що пояснює відсутність великої кількості бажаючих вступити до війська.

Влада залучає мешканців депресивних районів, пропонуючи одні з найвищих виплат у Росії — понад три мільйони рублів, що еквівалентно приблизно 35 тисячам доларів. Щоб надати звіт Кремлю, "добровольців" записують у батальйони на кшталт "Алга", оформляють їм тимчасову реєстрацію, і таким чином вони фіксуються в статистичних даних як жителі Татарстану.

Для Кремля найважливішим є звітність. Якщо ти залучив тисячу людей за місяць – це позитивний результат. Саме цей показник став основним критерієм, за яким Кремль вимірює ефективність та лояльність губернаторів і керівників республік.

Рустам Мінніханов - такий самий політичний важкоатлет, як і Рамзан Кадиров. Схожість політичних режимів у Татарстані та Чечні полягає в тому, що влада переходила не до призначенця з Москви. Цей перехід, звісно, узгоджувався з Кремлем, але владу передавали у спадок. У випадку з Кадировим - у межах однієї сім'ї, від Ахмата до Рамзана. А в Татарстані в рамках одного клану - від Мінтімєра Шаймієва до Мінніханова.

У Чечні представники одного клану перебувають при владі протягом 25-27 років, а в Татарстані — навіть до 35 років. Подібної ситуації більше не спостерігається в жодному іншому регіоні Росії. Ці клани мають міцну структуру, але їхня залежність від Кремля є досить значною, оскільки всі вони пов'язані спільними проектами та політичними інтересами.

Москва наполягає на більш активному залученні до агресивної війни. Завдяки кланам Кадирова та Мінніханова, Кремль також вирішує інші питання. Одним із завдань є стримування національних почуттів, зокрема, так званих "сепаратистських настроїв".

Плюс їм доручено вибудовувати взаємини Москви з ісламським світом. А у випадку з главою Татарстану - ще й із великим тюркським світом, через який путінська система обходить санкції. Татарстан проводить роботу в цьому напрямку з Казахстаном, Киргизстаном, меншою мірою Узбекистаном, Туркменістаном так чи інакше.

Відомий як "татарський клан", що має зв'язки з Мінніхановим, має своїх представників у російському уряді. Наприклад, Марат Хуснуллін та інші особи на менш значних міністерських посадах. На відміну від них, "кадировський клан" також намагається просувати своїх людей, однак його вплив більше ґрунтується на силових методах, яких не має "татарський клан". Останній вирізняється більшою витонченістю, складністю та економічною міцністю в порівнянні з кадировцями.

Мінніханів і Кадиров, без сумніву, формують певний союз. Вони підтримують дружні стосунки, а їхні вілли в Еміратах розташовані поруч, фактично в одному сусідстві. Невідомо, чи залишаться вони вірними Москві в умовах можливого падіння путінського режиму, хаосу та змін. Я вважаю, що ці двоє можуть скористатися скрутною ситуацією, а можливо, навіть залучать до своїх планів когось іншого.

Ознайомтесь також: Солдати невдач. Чи несуть буряти відповідальність за звірства в Україні та чи може Бурятія здобути незалежність - інтерв'ю з опозиціонеркою з Улан-Уде.

Я сумніваюсь, що більшість населення Татарстану підтримує війну. Вважаю, що справжніх добровольців може бути близько 30%. В перші дні мало хто усвідомлював, що таке насправді війна. Багато хто не зрозумів, що українці чинять гідний опір.

Усім розповідали про легку прогулянку, мов про блискавичну війну. Проте батальйон "Алга" - УП зазнав швидкого розгрому. Тіла та рештки багатьох загиблих їхні родичі отримували протягом року і навіть більше. Коли почалися розмови, люди почали звертатися до відповідних органів.

До речі, той командир із позивним "Шайтан" (Тимур Абдурахманов з підрозділу "Алга" - УП) - не етнічний татарин, хоч і прізвище в нього мусульманське (Абдурахманов називає себе лезгіном - УП). Великим дисонансом виглядало те, як муфтій Татарстану благословляв все це (вторгнення в Україну - УП), а поряд із ним стояла людина із позивним "Шайтан".

Це - доказ того, яка це мерзопакостна публіка. Вони навіть не рефлексують над тим, як усе це з боку. Їх відправляють воювати, говорячи їм, що це джихад. Але на бій цих людей веде Шайтан - Сатана.

Соціологічні дослідження в умовах війни — це надзвичайно складне завдання. Жителі Татарстану відчувають страх і перебувають у важкому психологічному стані через значні втрати на фронті. Загальна атмосфера гнітючості суттєво знизила політичну активність, а протестні настрої в республіці майже зникли. Багато тих, хто мав намір опиратися, або вже заарештовані, або виїхали. Інші залишаються в мовчанні, оскільки не можуть виступити проти системи.

Ніхто публічно не висловлюється проти війни. Але в неформальних бесідах ставлення до неї радше негативне. Крім того, що Татарстан має великі втрати, люди бачать, що Путін скористався цією війною, щоб давити на республіку, на інші народи.

Мусульмани в Росії вже давно сприймалися як "внутрішні вороги", і ця ситуація лише погіршується. Російське суспільство в цілому підтримує тиск на мусульман, сприймаючи їх як чужинців, які не належать до його культурного контексту.

Внаслідок цієї війни Москва, серед інших завдань, намагається вирішити одну з ключових для себе проблем — свідомо зменшує чисельність населення національних республік. Кремль дійсно побоюється, що у випадку кризи система може знову почати руйнуватися, як це сталося у 1917 або 1990-1991 роках. Москва прагне уникнути наявності активних діячів у регіонах, якщо виникне ситуація, схожа на революцію.

До того ж, усе це допомагає Кремлю зміцнювати ідеологію "русского міра" всередині регіонів. Зараз це відбувається вже відверто - скасовують усе національне та релігійне, все, що відмінне від православного.

Недавній інцидент між Алаудіновим, командиром "Ахмату", та православним схіїгуменом став яскравим прикладом напруженості. Після виступу священнослужителя з РПЦ, Алаудінов охарактеризував його як "дебіла в рясі". Мусульманам прямо заявляють, що їм заборонено збиратися для молитви, оскільки існує загроза, що вони можуть почати насильство проти москвичів за наказом. Мусульман вважають небезпечними через їхню мобільність, організованість і рішучість у переконаннях. Це викликає серйозне занепокоєння у Москви.

Ось ще один варіант цього тексту: "Також читайте: 'З імперією нам не по дорозі'. Бесіда з націоналістом із Башкортостану Русланом Габбасовим."

Років десять тому в Татарстані був православний митрополит Анастасій - абсолютно лояльний, вбудований у татарстанську вертикаль. Відомий гомосексуаліст (про це говорили деякі священники та повідомляли ЗМІ - УП).

Покора Анастасії перед кланом Мінніханова не відповіла очікуванням Москви. Вона влаштувала серію провокацій, підпалюючи церкви і звинувачуючи в цьому мусульман-ваххабітів. Невдовзі після цього на її місце призначили митрополита Феофана — людину з досвідом роботи в ГРУ, який раніше виконував спеціальні завдання в Палестині.

Коли він з'явився в Казані, відразу ж заявив, що це - територія православ'я. Розпочав активну кампанію, проте не витримав викликів пандемії і пішов з життя у 2020 році. Проте, його політика РПЦ в Татарстані продовжувала своє існування.

Після завершення будівництва православного собору Божої Матері в центрі Казані, який було знищено в 1932 році та відновлено в 2016-2021 роках, місцева адміністрація прагнула знайти спосіб "збалансувати" цю архітектурну домінанту. Однією з пропозицій стало зведення мечеті, щоб собор не переважав у архітектурному та ідеологічному контексті. Однак патріарх Кирило Гундяєв не дозволив втілити цю ідею в життя.

Практично все, що забажає православна церква, в Татарстані виконується. Все, що не виконується, викликає дикий окрик із Москви. Відповідно мусульман заганяють.

Влада Татарстану прагне знайти компроміс у цій ситуації. Однак це не стільки через глибоку прихильність до громадян, скільки через усвідомлення ризику втрати політичного впливу і контролю.

У Татарстані, де проживає близько чотирьох мільйонів людей, росіяни становлять 40% населення. Серед них більшість — це переселенці. Після завоювання Казані у 1552 році татарам було заборонено селитися поблизу міста та річкових берегів. Натомість переселенці отримували вигідні, родючі землі та стратегічно зручні локації для розвитку.

Але поступово татари своє відвоювали, бо вони більш вітальні (життєздатні - УП), організовані. І всі ці ареали, які були заселені цими переселенцями, поступово скоротилися. Ці люди ентропують (відхилення в соціальній поведінці групи людей - УП), не народжують, спиваються тощо.

Російську православну церкву дуже лякає те, що Татарстан у чисельному плані зростає. Йде антропоток - татари приїжджають до республіки з інших регіонів і країн, приїжджають трудові мігранти-єдиновірці. Все це дуже непокоїть Кремль.

Раніше ніхто не міг подумати, що дрони почнуть з'являтися у Татарстані, який знаходиться на відстані двох тисяч кілометрів від України. Це викликає певне занепокоєння серед місцевих жителів, оскільки існують страхи щодо можливих диверсій.

Тривога серед населення зростає через те, що агломерація, що об'єднує Набережні Челни з містом-супутником Єлабуга, стала домівкою для значної кількості співробітників спецслужб. Це створює додатковий тиск на людей та призводить до заглушення будь-яких розмов.

Потрібно враховувати, що Набережні Челни завжди вважалися досить вільним містом. Туди з'їжджалися люди з усього СРСР, зокрема українці. Там виробився своєрідний менталітет. Татарський національний рух свого часу базувався в Набережних Челнах, бо народ там пасіонарніший і в протестному сенсі міцніший, має більший потенціал.

Насправді Набережні Челни в промисловому, логістичному сенсі набагато серйозніші за Єлабугу. Мені здається, що Єлабугу спеціально підсвічують (у ЗМІ - УП), щоб затьмарити Набережні Челни, ніби прибрати з радарів.

В Татарстані активно розвивається виробництво дронів та іншої військової продукції. Відомо, що до Єлабуги запросили іноземців, зокрема з Камеруну. Проте виникли серйозні труднощі: ці люди виявилися недостатньо дисциплінованими, а також спостерігалися випадки кримінальної діяльності, зокрема, пов'язані з наркотиками. Вся ситуація відбувалася в хаотичному режимі, що викликало обурення у представників силових структур.

Не виключаю, що ці працівники можуть бути замінені північнокорейцями. У Північній Кореї активно розвивають виробництва, вже представлені кілька нових модифікацій дронів. Північнокорейці виявляються більш поступливими, слухняними та відповідальними в порівнянні з африканськими працівниками.

Ознайомтеся також: Казахобандерівець. Як колишній морський піхотинець Назарбаєва вирішив приєднатися до Збройних сил України для захисту країни.

Татарстан передає Москві 75% своїх ресурсів та доходів. Дослідження показали, що в 1990-х роках татарстанці мали можливість жити в умовах, кращих ніж у Кувейті. Республіка володіє не лише нафтовими запасами, а й розвиненою промисловістю, науковими установами та зручною логістичною інфраструктурою. Лише уявіть, яким би могло бути життя в Татарстані без впливу Москви.

Я не підтримую ідею описувати Татарстан лише як невелику територію, де мешкають всього 23-24% всіх татар, які розсіяні по великій Євразії. Татари — це потужний народ, який займає друге місце за чисельністю в Росії і є спадкоємцем великої Золотої Орди. Проект, пов'язаний із татарською культурою та ідентичністю, має значно глибше значення, ніж лише сам Татарстан. Ця республіка є частиною великої картини, і на мій погляд, неправильно оцінювати її в ізоляції.

Питання варто формулювати більш широко. Хоча я дещо перебільшую, але протока, яка розділяє євразійський континент і острів Сахалін, носить назву Татарська. Нам слід обговорювати ідею конфедерації всіх тюркських народів та їхнє об'єднання.

У Росії, що вважає себе православною державою, де національна татарська ідентичність була фактично ліквідована, зараз розгортається наступ на релігійну самобутність. Це має серйозні наслідки, оскільки врешті-решт виникне питання про вирішальну боротьбу — джихад проти загарбників і узурпаторів.

Я вважаю, що ісламська, релігійна ідентичність превалюватиме над національною (серед татар і тюркських народів - УП).

Агресор має більше ресурсів, ніж ми, і всі наші надії зосереджені на можливих кризах в Росії. Однак не можна постійно покладатися на цей сценарій. Нам потрібно самим вжити заходів, розвивати можливості для протестів і співпраці.

Ми бачимо зростання імпульсу до об'єднання тюркських народів. Є Організація тюркських держав, яка виникла на базі Тюркської ради, де провідну роль відіграє Туреччина. І останні двадцять років зроблено дуже багато: інтеграція систем освіти, вироблення єдиного алфавіту, прагнення до єдиних стандартів армії.

У той же час, серед тюркських народів відбуваються процеси, що сприяють їх об'єднанню. Об'єднавшись, ці народи здатні стати самодостатньою силою на величезних просторах. Я підтримую концепцію Великого Турану, при цьому не вважаю, що вона повинна базуватися виключно на етнічній приналежності. Туран охоплює колишні кочові спільноти та різні народи, які виступали проти імперських утисків.

Йдеться про створення, умовно кажучи, аналога ЄС. Сукупний ВВП цього Турану - три трильйони доларів. Плюс населення, що росте, прекрасна демографія, неосвоєні ринки, природні ресурси. Якщо надати цьому динаміки, найближчим часом ми зможемо побачити результат.

П'ять чи сім років назад тих, хто обговорював концепцію об'єднання тюркських народів або згадував про Туран, вважали мрійниками. Сьогодні ж ця ідея отримала чіткі контури, зокрема у політичному контексті.