"Голодомор був спробою зламати дух нації". Як геноцид перетворився на глибоку травму для України, що передається через покоління.
Досліджуючи справжні цілі Голодоморів в Україні та їх демографічні наслідки для нашого народу, а також те, як колективна травма вплинула на наступні покоління, важливо розуміти, чому світові слід визнати Голодомор як акт геноциду. Про це та інше читайте в матеріалі РБК-Україна.
Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв Голодоморів. У минулому столітті українці пережили три великі голоди - у 19921-23-х, 1932-1933-х та 1946-47-х роках.
Науковцям досі важко точно оцінити кількість загиблих. Проте демографічні втрати України під час найжахливішого Голодомору 1932-1933 років оцінюються приблизно в 4,5 мільйона осіб. З цих втрат 3,9 мільйона пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч - через зниження народжуваності. Ці цифри надає Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України.
На сьогоднішній день близько 30 країн визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Європейський парламент ухвалив це рішення лише у грудні 2022 року, тоді як США ще не прийняли аналогічного рішення, хоча більше половини штатів визнали Голодомор на своїх рівнях. При цьому Росія, як правонаступниця СРСР, продовжує безсоромно заперечувати факт геноциду щодо українців.
РБК-Україна розпитала історика, куратора виставок про Голодомор та старшу наукову співробітницю Національного музею історії України у Другій світовій війні Яну Гринько про те, якими були наслідки голоду, які регіони найбільше постраждали і як це вплинуло на сучасні покоління.
Далі наводимо пряму мову Яни Гринько.
У нас є указ президента про Національний день пам'яті Голодоморів, але насправді є різниця між голодами 1921-1923-х та 1946-1947-х і Голодомором 1932-33 років. Дослідники і правники вже довели, що події 30-х років були актом геноциду проти українського народу, що ми не можемо сказати про 20-ті чи 40-ві.
Мета Голодомору 1930-х років є очевидною: Москва здійснила геноцид, щоб забезпечити контроль над Радянською Україною та зломити опір, що виник на українських землях під час процесів колективізації та розкуркулювання. Хоча обставини 20-х і 40-х років мали свої особливості, методи, що застосовувалися, лишалися подібними.
На початку 1921 року комуністичний режим намагався приховати масштаби голоду, а коли звертався до міжнародних організацій за підтримкою, акцентував увагу на ситуації в російському Поволжі, замовчуючи при цьому трагедію на півдні України. Однак у 1922 році влада все ж дозволила міжнародним організаціям доступ до українських територій для надання допомоги голодуючим. У 30-х роках така можливість уже не виникала.
У 40-х роках голод був спричинений у тому ж числі й війною, бо на території України проходило багато бойових дій. Це все призвело до руйнування господарства, промисловості та взагалі економіки. Але основною причиною були хлібозаготівлі та репресії, пов'язані з ними. Наслідком голодування стала масова дистрофія і смертність.
Історик та куратор експозицій, присвячених Голодоморам, Яна Гринько (зображення з приватного архіву)
Голодомор завдав Україні значних демографічних втрат. У рамках кримінальної справи №475, що стосується цього трагедії, фахівці зазначають, що щонайменше 4 мільйони людей стали жертвами в 1932-1933 роках.
В основному дослідники спираються на переписи населення 1926 і 1937 років. Але ці переписи, можливо, не дають повної картини всіх міграційних процесів, адже відбувалося багато рухів, таких як виселення, депортації, переміщення. В Радянському Союзі практикувалися постійні відрядження, тому досить складно точно підрахувати дані про кількість жертв.
Крім того, перепис 1937-го року був засекречений, бо він не виправдав очікування вищого керівника СРСР і персонально Сталіна. Радянська влада хотіла показати демографічний ріст та успіхи соціалізму у країні. Проте, хоч і перепис показав збільшення населення в СРСР, але не ту цифру, яку очікували комуністи. І також він показав, що населення Української республіки зменшилося.
Важко уявити, яким би стало населення України сьогодні, якби не Голодомори та інші великомасштабні злочини, що траплялися пізніше, а також Друга світова війна.
Наприклад, дослідник Андрій Козицький зазначає, що навіть через 90 років після Голодомору приріст українців у світі зріс лише на 20%, а на територіях, де відбувався геноцид, цей показник становить близько 10%. Ці цифри є досить низькими і не свідчать про відновлення населення після трагедії. У порівнянні з цим, казахи, які також зазнали масового голоду, що вважається геноцидом, змогли відновити свою чисельність протягом 40 років.
У четверту суботу листопада в Україні відзначають пам'ять жертв Голодоморів (фото: Getty Images).
Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України встановив, що найзначніші втрати, спричинені Голодомором 1932-33 років, спостерігалися в центральних та східних регіонах України. Це територія, що простягається від Вінниці через Київ до Харкова.
Слід пам'ятати, що комуністичний режим намагався замовчати Голодомор. Існували численні ситуації, коли смертність не фіксувалася, що призводило до її виключення з офіційних статистичних даних. Хоча ми зазначаємо, що в певних регіонах були значні втрати, це зовсім не зменшує масштаби страждань в інших частинах країни.
Також треба зважати на інші фактори. Наприклад, південь України - це зернові регіони, де були найбільші посівні площі і частина посівного матеріалу там могла залишатися. У певних районах це використовували для годування працівників, елементарно для того, щоб було кому виконувати роботу.
У Чернігівській області, завдяки наявності лісів, жителі мали більше можливостей для виживання. Водночас, у Донецькому регіоні численні жителі працювали на промислових підприємствах, що могло призвести до нижчого рівня смертності в порівнянні з Харківською областю.
Жертви Голодомору. Харківська область, 1933 рік (фото: Олександр Вінербергер/Вікіпедія)
Визнання таких злочинів - це моральний запобіжник, який має не допустити повторення подібного. З огляду на сучасні події, очевидно, що визнання Голодомору геноцидом було запізнілим. До того, ще не всі країни, принаймні Європи, це зробили.
Голодомор мав на меті винищення українського народу в його існуванні. Коли міжнародна спільнота визнає Голодомор як акт геноциду, це також підтверджує, що українська нація існувала в 30-ті роки, а Сталін намагався знищити її.
Перед повномасштабним вторгненням диктатор Путін кілька разів публічно заперечував існування української нації, говорив, що росіяни і ми - один народ, а Україна - це російська територія.
У той час світ, який би визнав Голодомор, повинен був рішуче відреагувати на ці непрямі заклики до винищення українського народу. Отже, визнання Голодомору є вкрай важливим.
Комуністи вивозять зерно із колгоспу на Харківщині, 1932 рік (фото: Вікіпедія)
Голодомор залишив глибокий слід у душі українського народу. Наступні покоління змушені були приховувати свою національну ідентичність або навіть відмовлятися від неї.
Однією з цілей Голодомору було знищення основ українського народу, його опору та прагнення до свободи. У регіонах, де проходила ця трагедія, згодом не спостерігалося відкритого збройного опору.
Науковці Вікторія Горбунова та Віталій Клинчук вивчають трансгенераційні ефекти Голодомору. Це явище, коли травматичний досвід, пережитий батьками чи дідусями, передається наступним поколінням через їхню поведінку. Люди, які зазнали жахів Голодомору, навчали своїх дітей навичкам виживання в умовах тоталітарного режиму. Внаслідок цього формувалися певні поведінкові патерни, які діти засвоювали і, зрештою, передавали своїм нащадкам.
Навіть питання використання російської мови в Україні можна вважати частково наслідком Голодомору. У 30-х роках минулого століття багато людей усвідомили, що для виживання в тодішній державі необхідно адаптуватися до російської мови та прийняти політику, яка ставила українське національне надбання в ранг чогось застарілого, пов'язаного з селом (оскільки в той час Україна була переважно аграрною країною, а більшість українців мешкали в селах), тоді як російська культура асоціювалася з прогресом і міським життям. Згодом, аби уникнути стигми, люди в Україні почали приховувати своє сільське походження, переходячи на російську мову, коли їхали навчатися або працювати в містах. А їхні нащадки в результаті вже не могли зрозуміти власну ідентичність.
Я спостерігала численні випадки в Харкові та Києві, де бабусі й дідусі залишалися в рідному селі, спілкуючись українською мовою, тоді як їхні діти та онуки, переїхавши до міста, переходили на російську.
Ключовим є те, щоб обговорювати, досліджувати і усвідомлювати, що чимало українців говорять російською не через зручність, а через те, що їхні предки платили високу ціну за збереження своєї української ідентичності.
Жертви Голодомору на харківських вулицях, 1933 рік (зображення: Олександр Вінербергер/Вікіпедія)
Окрім того, український патерн "не відрізнятися від інших" походить із історичних травм. В умовах Радянського Союзу існувала потреба бути схожим на всіх, не виступати, адже це могло призвести до небажаної уваги і, в результаті, до переслідувань з боку НКВД.
У суспільстві склалася практика не ділитися своїми досягненнями і не демонструвати фінансовий успіх. Це пов'язано з глибоко вкоріненим страхом бути позбавленим своїх ресурсів, який, хоч і став історично застарілим, все ще впливає на свідомість людей. Цю тему детально розглядає Ірина Рева у своїх дослідженнях "По той бік себе".
Після Голодомору у суспільстві виникло усвідомлення, що ті, хто отримує державні посади, можуть забезпечити собі існування. Це призвело до думки, що дітям необхідно знайти місце в державних структурах, поліції та інших органах, щоб забезпечити своє виживання. Таким чином, сучасні проблеми з корупцією частково мають свої витоки ще з 30-х років, коли всі страждали від бідності, а тільки комуністична партія мала доступ до матеріальних ресурсів.
Голодомор справив значний вплив на формування політичних основ України. Нам важко здобувати автономію, адже ми наче починаємо з нуля. Створення незалежних і стабільних державних інституцій викликає у нас труднощі, оскільки в Радянському Союзі всі вони були під контролем центральної влади. Це кардинально відрізняється від ситуації в демократичній державі.
Наразі ми вчимося представляти себе у світі, адже тривалий час про нас висловлювалися інші, зокрема колонізатори.
Це далеко від наукового підходу, але якщо уявити, що не було б Голодомору 1932-1933 років, то українці вийшли б з Радянського Союзу вже на початку 30-х. Вони не сприймали цієї політики колективізації, розкуркулювання, вони не були з цим згодні.
Тодішня українська комуністична еліта теж почала розуміти, що Україна має свій шлях, навіть якщо він комуністичний, але він може бути незалежний від Москви.
Цю тему піднімав український економіст Михайло Волобуєв, який розробив концепцію самодостатності УСРР. Він був заарештований у 1933 році. Незалежну культуру та мистецтво обговорювали українські художники, яких знищив Сталін. Якби не Голодомор, гасло "Геть від Москви" могло б стати реальністю.
