Історик Василь Расевич зазначає, що в Радянському Союзі синагоги часто перетворювали на склади, а іврит поступово зникав з повсякденного вжитку.

Друга світова війна залишила глибокі шрами в історії людства, а Голокост призвів до загибелі мільйонів євреїв. Проте, навіть після закінчення бойових дій, переслідування євреїв не припинилися, зокрема в СРСР. У нашому інтерв'ю з істориком Василем Расевичем ми обговорюємо, як Радянський Союз приховував правду про Голокост, чому Сталін обрав ворожий курс щодо Ізраїлю, а також як пропаганда формувала негативні стереотипи про євреїв та українців.

Після Другої світової війни, а особливо після проголошення Держави Ізраїль, антисемітизм в СРСР сягнув державного рівня. Його різні форми і прояви проіснували майже до розпаду Союзу. Євреїв дискримінували, репресували і переслідували. Розправилися з Єврейським антифашистським комітетом, переслідували інтелектуалів і митців.

Навіть після кончини Сталіна євреї стикалися з обмеженнями щодо доступу до державних посад, навчальних закладів і наукових установ. Їм також забороняли виїзд з території Радянського Союзу.

Готуючись до війни та під час вторгнення, російська пропаганда масовано поширювала брехливу інформацію про нацистський характер сучасної української держави та потребі в її "денацифікації". Для цього у брутальний спосіб інструментально використовували памʼять про жертв Голокосту для протиставлення українців і євреїв.

Як виявлявся антисемітизм у Радянському Союзі, які методи використовували для витіснення євреїв з різних сфер життя та як їх переслідували навіть у повсякденному житті - про це розповідає кандидат історичних наук Василь Расевич у матеріалі РБК-Україна.

- Як змінювалася радянська політика щодо євреїв від 1920-х до 1980-х? Чи були періоди, коли вона ставала більш або менш репресивною?

Протягом різних історичних етапів змінювалася як політика щодо євреїв, так і їхній статус та роль у суспільстві в рамках радянської системи. Євреї не залишалися осторонь, а активно залучалися до політичних процесів у Радянському Союзі на всіх етапах його існування. Незважаючи на численні обмеження, переслідування, а також боротьбу з єврейськими громадами і сіонізмом, їхня соціальна ідентичність часто брала верх над національною. Вони не лише були ініціаторами важливих змін, але й відігравали ключову роль у їх реалізації.

Для багатьох з цих осіб їх етнічна ідентичність під час радянських часів втратила свою значущість. Проте єврейське походження залишалося фактором, за яким їх все ще могли виокремити оточуючі – українці, росіяни та інші громадяни Радянського Союзу. Незважаючи на зусилля євреїв позиціювати себе з інтернаціональних поглядів, їх часто розглядали як представників єврейського народу.

Після скинення монархії та більшовицької революції єврейське походження перестало бути перешкодою для соціальної мобільності євреїв. Раніше в "смузі осілості" євреї були ізольовані, немов у в'язниці. Вони не мали змоги проживати в центральних районах Російської імперії; "смуга осілості" здебільшого охоплювала території Правобережної України.

"Смуга осілості" функціонувала з 1791 по 1915 рік. Лише у 1917 році Тимчасовий уряд скасував усі обмеження для євреїв. Тривалий період ізоляції сприяв формуванню серед євреїв значної кількості революційно налаштованих особистостей.

Тоді ж була понижена в своїй ролі дуже важлива інституція самодержавної Росії - Православна Церква. Яка в царській Росії фактично виконувала роль ідеологічної інституції. Після Жовтневої революції всі релігії, включно з юдаїзмом, були оголошені "ретроградними пережитками". Національне і релігійне сприймалося як перешкода на шляху до побудови "справедливого суспільства всезагальної рівності". Головним критерієм стало пролетарське походження.

На початкових етапах революції частка євреїв серед революціонерів та більшовиків виявилася вражаючою. Ці особи сприймали свою місію зі створення справедливого та рівноправного суспільства як величну мету.

Також це стосувалося українських селян. Проте євреї та українські селяни, залучившись до революційних подій і підтримуючи більшовицькі ідеї, зазнали значних втрат. Ми вже усвідомлюємо, які жахливі часи настали пізніше, зокрема антиєврейські репресії. Також відомо, яку трагедію спричинили колективізація та Голодомор, а також як українських селян позбавили землі, якої вони так прагнули.

Вже на етапі встановлення радянської влади стало очевидно, що реалізація грандіозного проекту "загальної справедливості та рівності" виявиться неможливою. Принаймні, не без значних людських втрат і терору. Політичний курс більшовицької партії зазнавав змін, відбувалися внутрішні репресії, які також торкалися єврейської громади. Зростала неприязнь до євреїв і на побутовому рівні.

Правда про Голокост в СРСР замовчувалася, а інформацію про трагедію подавали так, що євреї залишалися в ній анонімними (фото: Getty Images)

Вважається, що ставлення до євреїв у Радянському Союзі переживало різні етапи. Існував державний антисемітизм, а також побутова юдофобія. Варто зазначити, що тема євреїв використовувалася як інструмент у внутрішній боротьбі за владу в більшовицькій партії. Офіційний антисемітизм почав проявлятися з 1939 року, хоча загалом вважається, що його масштаб зріс після Другої Світової війни, коли антиєврейські настрої досягли свого піку під час правління Йосипа Сталіна.

Будь-які вияви єврейської ідентичності, що виходили за межі радянської доктрини, жорстоко придушувалися. Реакція на єврейське питання загострилася особливо після створення держави Ізраїль, на яку, до речі, Сталін покладав великі надії. Однак ця країна обрала західний шлях розвитку і відмовилася від статусу радянського сателіта.

Варто зазначити, що на початковому етапі Радянський Союз активно підтримував створення держави Ізраїль, надаючи їй військові ресурси, зокрема з Чехословаччини та з Німеччини. Однак, після того як Ізраїль змінив курс на західну орієнтацію, Сталін і СРСР зайняли явно ворожу позицію. Радянський Союз почав надавати підтримку арабським країнам у численних конфліктах проти Ізраїлю, а також почав маніпулювати питанням палестинської автономії.

На початку, коли СРСР голосував в ООН, він підтримував концепцію створення двох держав – арабської та єврейської. Проте згодом почали з’являтися заяви про те, що Ізраїль "перетворився на опору сіонізму та американського імперіалізму". Виникло переконання, що його слід або знищити, або суттєво обмежити. У країні значно зросла недовіра до євреїв. З посиленням сіоністського руху в СРСР почали виникати підозри щодо лояльності єврейської громади.

Допомога арабським країнам у прагненні знищити ізраїльську державу стала практично центральним елементом зовнішньої політики СРСР на Близькому Сході. Згодом почалося активне використання "палестинського питання" як інструмента для дестабілізації регіону. Ці процеси супроводжувалися посиленням дискримінації євреїв у Радянському Союзі.

Які чинники призвели до поширення надзвичайно негативного ставлення до євреїв саме в 1939 році?

У вересні 1939 року розпочалася Друга світова війна. Радянський Союз вступив у конфлікт, вторгнувшись на територію незалежної Польщі та окупувавши її східні області. Це відбулося під прикриттям, що СРСР нібито надає "братню допомогу" західним українцям і білорусам, "визволяючи" їх від польського гніту. Така версія подій була офіційно озвучена. Проте, ми знаємо про таємний додаток до пакту Молотова-Ріббентропа, який підтверджує, що Сталін і Гітлер домовилися про розподіл сфер впливу ще до початку війни, будучи на той момент союзниками.

Між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною навіть велися переговори щодо вирішення питання євреїв. Радянський Союз, за деякими даними, відмовився приймати значну кількість євреїв з польських територій та переселяти їх у Сибір. Тим часом кількість євреїв, які рятувалися від нацистського режиму, була вражаючою. Наприклад, через цю міграцію населення Львова у 1939 році зросло майже на чверть.

В 1939-му після включення до складу СРСР західноукраїнських земель, радянська влада застосувала репресивну політику до всіх чиновників польської держави, до всіх заможних людей. Під цю категорію потрапляли і заможні євреї. Їх арештовували, засуджували, депортували в Сибір. Це був один з перших в Союзі проявів антисемітизму.

І заможні євреї, і поляки, стали одними з перших жертв радянського режиму і репресивної політики. Узгоджуючи свою політику із нацистською Німеччиною, Радянський Союз поступово усував євреїв з державного апарату.

Чому Сталін у повоєнний період розпочав відверті репресії проти євреїв? Варто зазначити, що радянська влада не вважала Голокост окремою трагедією для єврейського народу і навіть намагалася не згадувати про ці події.

- Це дуже складне питання. В Радянському Союзі була поставлена головна мета - створення нової історичної спільності - "радянський народ". Це мали бути люди декласовані, денаціоналізовані. Це мали бути радянські патріоти із почуттям радянської вищості над всім національним.

Ті українці та євреї, які прибули на захід України в 1939 році, не відчували єдності з місцевими жителями, якщо не вважали їх своїми класовими однодумцями. Вони сприймали свою соціальну ідентичність як більш прогресивну, а тих, хто дотримувався певних національних традицій і цінностей, розглядали як тих, кого слід навчити і переосмислити.

На початкових етапах існування Російської соціал-демократичної робітничої партії функціонувала єврейська фракція, відома як "Бунд". Проте згодом ця фракція була ліквідована, і в партії розпочалися чистки. Кампанія проти революційного лідера єврейського походження Льва Троцького призвела до зниження чисельності євреїв у партійних рядах. Незважаючи на прагнення до створення "світлого майбутнього", ініціативи щодо формування нової історичної спільноти стикалися з труднощами.

Навіть після кончини Сталіна переслідування євреїв у Радянському Союзі не припинилися (джерело: Getty Images)

Внаслідок цієї політики єврейська спільнота втратила багато складових, які підтримували їх національну ідентичність. Як я вже згадував, особливо жорстоко проводилася боротьба з юдаїзмом: усувалися рабини, будівлі синагог перетворювалися на різноманітні клуби та склади, фактично знищувалося єврейське освіта, а іврит витіснявся з повсякденного вжитку.

Щодо Голокосту, то він був представлений в радянській пропаганді як трагедія радянських людей, а не євреїв. Слово "Голокост", звісно, не вживалося (термін "Голокост" стає загальновживаним у США та Європі з 1950-х, особливо після суду над нацистськими злочинцями в Нюрнберзі - ред.).

Голокост був безпрецедентною катастрофою, але за СРСР євреї залишалися в ній анонімними. Ми знаємо дуже багато прикладів того, як затиралися ці сліди, як на місці масових могил розстріляних і вбитих євреїв по всьому Заходу України ставили обеліски, де цих людей називали "радянськими громадянами". Те саме стосувалося символу Голокосту для усього світу - Бабиного Яру. Все це приховувалося, затиралося.

Які відомі випадки опору проти цієї радянської політики?

- Я хотів би нагадати про роль тут і євреїв, і українців. Мова йде про Аміка Діаманта. Він був астрофізиком. У 1966 році він вирішив влаштувати першу акцію вшанування пам'яті євреїв в Бабиному Яру. Наступного дня він провів ще одну акцію, але вже запросивши українського інтелектуала Івана Дзюбу. З цього моменту почалося фактично щорічне вшанування пам'яті жертв Голокосту в Бабиному Яру.

Радянська пропаганда розпочала класифікацію спільних дій євреїв та українців як "змову єврейських і українських буржуазних націоналістів". Союз Радянських Соціалістичних Республік не міг дозволити жодних проявів націоналізму, адже його основною метою, нехай і формальною, був інтернаціоналізм.

- Як проявлявся антисемітизм у справі лікарів (1952-1953 років) - кримінальній справі проти групи радянських єврейських медиків?

Цей процес, безсумнівно, є одним із найяскравіших і жорстоких політичних судових розглядів епохи Сталіна. У 1942 році було засновано Єврейський антифашистський комітет, метою якого стало залучення єврейських громад до підтримки Радянського Союзу у боротьбі проти нацистської Німеччини.

Комітет відігравав значну роль у пропагандистській діяльності, зокрема серед єврейських спільнот у США та інших країнах. Він також об'єднував єврейські лобістські зусилля на підтримку Радянського Союзу, який виступав проти нацистської Німеччини. Однак після закінчення Другої світової війни Сталін почав з підозрою ставитися до діяльності цього комітету. Членів комітету почали звинувачувати в космополітизмі, сіонізмі та можливій підтримці інтересів США і Ізраїлю.

Неочікувано, в 1948-1949 роках більшість учасників Єврейського антифашистського комітету потрапили під арешт, а сама організація була ліквідована. Їх звинуватили у шпигунстві, змові з США, плануванні створення єврейської автономії в Криму та антирадянських діях. Членів комітету піддавали тортурам, в результаті чого вони "визнали" всі звинувачення, які їм пред'являли.

18 серпня 1952 року 13 з 15 обвинувачених отримали вирок про смертну кару і були страчені. Цей судовий процес яскраво демонстрував антисемітські настрої, які мали державний характер. Він, по суті, став передумовою для наступних судових розглядів, зокрема справи 1953 року щодо "лікарів-отруйників".

Справа проти лікарів припадає на період, коли Сталін впав в параноїдальний стан і підозрював, що його хочуть вбити змовники. Що нібито євреї, які змовилися із сіоністами і американськими імперіалістами, хочуть отруїти радянських державних діячів. Він вважав, що таким чином отруїли голову Верховної ради РСФСР Жданова і заступника наркома оборони СРСР Щербакова. І нібито вже підбиралися до нього самого. Цих людей арештували, звинувативши в змові. Після смерті Сталіна їх реабілітували.

Після розвороту Ізраїлю в бік Заходу, Сталін і Радянський Союз зайняли відверто ворожу позицію, - історик Василь Расевич (фото: Getty Images)

Ще одним виявом радянської антисемітської політики та дискримінації євреїв була кампанія проти "безродного космополітизму". Ця акція, що відбулася незадовго до смерті Сталіна, стала новим етапом переслідування єврейської громади. Цього разу метою було "очистити" євреїв з культурного та мистецького середовища.

Існували навіть наміри щодо виселення євреїв з європейської частини СРСР. Подібні ситуації спостерігалися й на заході України після вбивства радянського пропагандиста Ярослава Галана у Львові в 1949 році. Тоді, за чутками, планували депортацію майже всіх західних українців, можливо, до Сибіру чи в інші віддалені регіони Радянського Союзу, аби звільнити територію для "справжніх", "правильних" громадян СРСР.

Які зміни відбулися в антиєврейській політиці СРСР після епохи Сталіна?

Після відходу Сталіна з життя в Радянському Союзі розпочався процес зменшення відкритої антисемітської кампанії, про яку я згадував раніше. Проте в наступні роки, під час Холодної війни, єврейських сіоністів та так званих українських буржуазних націоналістів почали сприймати як "перешкоду" на шляху до перетворення радянських євреїв і українців на "справжніх радянських громадян".

У радянських виданнях можна було зустріти карикатури, що з сарказмом зображали українців та євреїв, ставлячи їх в одну і ту ж ситуацію.

Звісно! Ось перероблений текст: Було колись популярне сатиричне видання під назвою "Перець". В одному з його малюнків можна було побачити, як у парі тягнули віз, зображений стереотипний український козак або гайдамака в жовто-блакитному вбранні. З іншого боку, поруч з ним, стояв стереотипний єврейський сіоніст з пейсами. Ці два персонажі, буржуазний націоналіст і сіоніст, разом тягнули візок, на якому була зображена Холодна війна. Таким чином, радянська пропаганда представляла українців і євреїв як спільний антирадянський елемент.

Поділіться історіями навмисного переслідування євреїв серед представників інтелектуальної еліти, художників та науковців. Яким чином їх усували з наукових кіл та різних професій?

П'ята графа в радянському паспорті, що вказувала національність, слугувала для євреїв як своєрідний знак і водночас ярлик. Для західних українців аналогічну роль відігравало питання в анкетах під час прийому на навчання або роботу, яке стосувалося їхнього перебування на окупованих територіях — адже більшість із них там побувала. Наступне запитання стосувалося наявності родичів за кордоном; багато з них могли похвалитися зв'язками з родичами, чи то в Канаді, чи в Америці. Це миттєво ставило їх під сумнів як надійних кандидатів.

Для євреїв були обмеження по роботі та в окремих галузях. Наприклад, хоча євреям і дозволялося працювати в окремих оборонних проектах, то потім це використовували, щоб закрити їм виїзд із Радянського Союзу. Підставою для цього служила підписка про нерозголошення державної таємниці. Російською мовою це "отказники" - ті, кому відмовляли у виїзді з СРСР.

Серед них було багато тих, хто служив в Радянській армії, в якихось таємних, секретних військах. Або хто працював в конструкторських бюро, інститутах тощо. І ці люди не мали можливості легко виїхати. Для цього знаходили нібито правову підставу.

Євреїв дуже зачепило свого часу гоніння на генетику як науку. І це були часи мракобісся Мічуріна (біолог-селекціонер - ред.), Лисенка (радянський агроном - ред.). Зачепила їх і заборона і зупинка досліджень в галузі кібернетики.

Термін "безрідний космополітизм" також був впроваджений для проведення чисток у культурній та мистецькій сферах. Вперше його використав у 1948 році Андрій Жданов, секретар Центрального комітету ВКП(б). Спочатку акцентувався на боротьбі проти західних впливів у культурі, але згодом ця концепція поширилася на численні інші галузі.

Найбільше постраждала єврейська громада, оскільки вони були пов’язані із західними країнами, уважно стежили за культурними тенденціями та новинками. На піку кампанії термін "безрідний космополіт" фактично став майже синонімом терміна "єврей". Цю групу людей переслідували, піддавали цькуванню, виключали з політичних партій, забороняли публікацію їхніх статей, книг і творів.

У Українській Радянській Соціалістичній Республіці цей процес досяг свого найвищого піку в 1949 році, коли Микита Хрущов на з'їзді ВкП(б)У закликав до боротьби з "низьким поклонінням західній культурі". Під ударами цієї політики опинилися Українське театральне товариство та Київська консерваторія. Багато євреїв були звільнені з роботи, що фактично позбавило їх можливості заробляти на життя.

Микита Хрущов і Йосип Сталін, 1936 рік (фото: wikipedia.org)

У яких частинах СРСР дискримінація єврейського населення проявлялася з особливою жорстокістю?

- Головна боротьба точилася на заході європейської частини СРСР. Найбільш помітними стали процеси в УРСР. Негласно були запроваджені квоти для євреїв щодо навчання у вишах і заборони на окремі професії. Це викликало серед євреїв хвилі незадоволення. Ширилося переконання, що українці нібито відбирають ці місця у євреїв. Що це не дискримінаційна політика радянської влади, а нібито наступ українців на права євреїв.

Після завершення Другої світової війни розпочався активний процес урбанізації. Багато українців почали масово переїжджати до міст, де їхня присутність ставала все більш помітною. Це, в свою чергу, з часом призвело до своєрідної конкуренції між єврейською та українською громадами в рамках радянської системи.

Наприклад, політика "коренізації", що діяла в радянській Україні до приблизно 1928 року, значно зменшила присутність євреїв у радянських адміністративних структурах і сприяла збільшенню представництва українців. Процес українізації, який відбувався в рамках цієї політики, виявився настільки успішним, що викликав занепокоєння у радянських керівників. Вже з 1927 року влада почала обмежувати його масштаби, а на початку 1930-х років перейшла до активних репресій. У цей період українці і євреї стали своєрідними конкурентами один для одного.

Ще один приклад протиставлення радянською владою українців, кримських татар, росіян і євреїв - спроба створення єврейської національної автономії в Криму. Цей сюжет не можна лишати поза увагою, бо він продовжує підживлювати міф про нібито таємну єврейську змову і спроби захоплення сіоністами Криму.

Ця оповідь складається з двох основних етапів. Перший відбувся після скасування НЕПу і тривав до 1928 року, коли радянська влада вирішила організувати масове переселення євреїв до Криму для ведення сільського господарства. Було досягнуто чіткої угоди між єврейськими лобістами у США, які зобов’язалися фінансово підтримати цю ініціативу. Це дозволило Радянському Союзу отримати значну позику від США, що, в свою чергу, дало можливість Агро-Джойнту сприяти розвитку єврейського сільського господарства в Криму.

Забезпечення євреїв сучасними технологіями, якісним насінням та племінною худобою створило для них значно вигідніші умови конкуренції. Українські селяни сприймали цю ініціативу із заздрістю, що викликало невдоволення та послужило підґрунтям для зростання побутового антисемітизму.

З часом програму було призупинено, проте в 1948 році знову виникла ідея створення єврейської автономії в Криму. При цьому вже функціонувала єврейська автономія в Біробіджані на Далекому Сході. Ініціативу щодо автономії в Криму висунули члени згаданого Єврейського антифашистського комітету, які адресували листа Сталіну. Вони обґрунтували це тим, що єврейське населення західних регіонів СРСР не могло повернутися до місць, де нацисти вчинили геноцид.

Сталін сприйняв цю концепцію як хитромудрий план міжнародного сіонізму, внаслідок чого провідних членів комітету було розстріляно. Це стало ознакою того, що, охоплений страхом перед сіонізмом, СРСР починає впроваджувати державну антисемітську політику.

Які ознаки антисемітизму можна було спостерігати в повсякденному житті?

- Навіть попри масові вбивства євреїв під час Голокосту, у деяких звичайних людей побутувала думка про "єврейське засилля". Варто згадати й конфлікти, що виникали через житлову кризу в СРСР. Під час нацистської окупації України багато житлового фонду було знищено. Коли вцілілі євреї поверталися зі сходу СРСР до Києва, вони заходили у колись свої квартири, і виявляли там інших мешканців. Це були українці, росіяни. Виникали конфлікти через питання, хто буде жити в цих квартирах.

Однією з перших акцій в СРСР, присвячених пам'яті жертв Голокосту, організували представники єврейської та української спільнот (фото: Getty Images).

У 1945 році в Києві сталася подія, що стала відлунням глибоких соціальних і етнічних конфліктів. Двоє українських військовослужбовців напали на єврея, який виселив матір одного з них з житлового приміщення. Після цього інциденту один з офіцерів, обурений ситуацією, витягнув пістолет і вбив свого опонента. Цей випадок виявився яскравим проявом побутового антисемітизму, що налякав радянську владу. Щоб уникнути розголосу та подальших заворушень, вирішили судити єврея-офіцера, і він був розстріляний.

- Що сталося в українсько-єврейських відносинах після вбивства Самуїлом Шварцбардом Симона Петлюри в Парижі в 1926 році?

Після цього вбивства та судового розгляду українці та євреї фактично опинилися на протилежних сторонах конфлікту. Навіть у колишній Галичині, де за часів Габсбургів не відбувалося єврейських погромів, у міжвоєнній Польщі почали зростати антисемітські настрої. На початку Другої світової війни деякі радикальні українські націоналісти виступили з ідеєю, що СРСР став країною, в якій перемогли євреї-більшовики.

Тоді була прийнята певна примітивна схема,яка виявилася дуже дієвою і, на жаль, ефективно використовується російською пропагандою проти українців і значною мірою для плекання антиєврейських настроїв серед певної категорії наших співгромадян. Про що йде мова?

Згідно з цією версією, поразка Української Народної Республіки трапилася не через її слабкість або недостатню підтримку, а також не внаслідок бракованої програми для селянства. Натомість, ситуація була подана так, ніби більшовики знищили українську державність, що, в свою чергу, інтерпретувалося як знищення української ідентичності євреями.

Під час громадянської війни і української революції було багато погромів. Їх здійснювали не тільки українські військові, а також Добровольча армія російських білогвардійців. Але в пам'яті залишилися саме погроми, здійснені українцями - і військовими, і отаманщиною, і звичайними людьми.

Використовували тезу про те, що всі наступні репресії проти українців, організовані радянською владою, були наслідком помсти більшовиків-євреїв за погроми. Особливо небезпечним є той факт, що штучний голод, відомий як Голодомор, був поданий як відплата євреїв-більшовиків українському народу. Інформація подавалася саме в такому контексті. Убивство Петлюри Шварцбардом також було трактоване в рамках цієї "парадигми".

Суть цієї небезпечної маніпуляції полягає в тому, що вона остаточно розділила українців та євреїв. Ще гірше те, що в контексті нацистської пропаганди українці отримали "дозвіл" на помсту євреям-більшовикам за всі пережиті образи. В результаті нинішня, здавалося б, безневинна "конкуренція" за визнання більшої кількості жертв Голокосту чи Голодомору неминуче призводить до ситуації, коли основна відповідальність за штучний голод покладається не на радянський режим, а на євреїв. Це, в свою чергу, нібито звільняє українців від вини за злочини, пов'язані з Голокостом.

Це найбільша проблема оцих всіх концепцій, пов'язаних з інструментальним використанням геноцидів, таких як Голодомор і Голокост. СРСР вправно цим маніпулював і, на жаль, зараз російська пропаганда це інтенсивно використовує.

Чи пам'ятаєте, що перед початком російської агресії проти України широко поширювалася пропаганда щодо необхідності "денацифікації" цієї країни? На жаль, деякі єврейські діячі разом із російськими пропагандистами, які підкреслювали свою єврейську ідентичність, виявилися залученими до маніпуляцій з пам'яттю про жертв Голокосту.

У цій історії справжнім порятунком для України стало те, що на останніх президентських виборах її громадяни обрали президентом етнічного єврея. Це стало фатальним ударом для маніпуляцій, які намагалися звинуватити країну в антисемітизмі. Адже 73% активних виборців підтримали кандидата, для яких його етнічна приналежність не мала жодного значення.

Голокост не підлягає жодному перегляду, - історик (wikipedia.org)

Путін раніше висловлював думку, що Зеленський, мовляв, є "не зовсім" типовим євреєм.

Так, але це вже вияв безсилля. Адже їхній підхід не дав результатів. Тож йому залишалося тільки поглиблювати ситуацію, визначаючи, хто є "справжнім" євреєм, а хто - ні.

Сьогодні перед нами постає важливе завдання: знайти способи протистояти інструментальному використанню теми геноцидів. Очевидно, що Голодомор є трагедією величезних масштабів, а Голокост — це справді неповторний феномен, який не підлягає жодним спробам переосмислення. Необхідно ретельно аналізувати ці концепції та позбутися російських пропагандистських маніпуляцій, які їх оточують.

Голокост протягом тривалого часу слугував засобом стримування різноманітних реваншистських настроїв, оскільки його основним гаслом було "Ніколи знову". Проте в умовах російської агресії проти України ворог маніпулює пам'яттю про Голокост, підміняючи заклик "Ніколи знову" на зловісну загрозу "можем повторить".

Мене дуже турбує те, що подібні настрої починають поширюватися по Європі та світу. З якою швидкістю набирає популярність партія "Альтернатива для Німеччини", що фактично сповідує реваншистські та неонацистські ідеї. Коли Ілон Маск закликає німців підтримати "Альтернативу для Німеччини" та звільнитися від почуття історичної провини за Голокост, вчинений нацистами, це викликає серйозні занепокоєння.

Якщо у світі зникне стримуючий фактор, пов'язаний з пам'яттю про трагедію Голокосту, і перевага права сили візьме верх, нас чекають дуже важкі часи.

В Україні під час Другої світової війни загинуло численне число євреїв та українців. Сьогодні Росія знову розгортає агресію проти нас, прагнучи знищити тих, кого вважає "неправильними" українцями. В її розумінні "правильними" є лише ті, хто підтримує ідеї малоросії та новоросії, так звані "потішні малороси".

Росія прийшла сюди з наміром знищити українців та їхню державність і культуру. Це повинно стати сигналом, що трагічні події слід розглядати не як змагання між євреями та українцями, а як можливість замислитися над тим, як уникнути подібних жахливих війн і геноцидів у майбутньому.