Хто були батьки Залужного, яким він був у шкільні роки та як потрапив до Росії: цікаві деталі з біографії "Залізного генерала". Фото.

Важливу роль у здатності України витримати найскладніші моменти сучасної історії, особливо на початку повномасштабного вторгнення Росії, безперечно зіграв Валерій Залужний, який у той час очолював Збройні сили України. Коли іноземні посольства почали евакуацію своїх співробітників, західні лідери закликали українське керівництво залишити країну, а розвідки різних держав прогнозували, що Україні залишилося існувати лише кілька днів або тижнів, міжнародні партнери обмежувалися наданням лише касок та, в кращому випадку, протитанкових ракетних комплексів. Проте під керівництвом Залужного українські військові не лише зупинили наступ ворога, а й змусили його втекти в паніці.

При цьому генерал, завдяки якому плани агресора було зламано, а прогнози союзників спростовано, і під час перебування на найвищій військовій посаді країни, і згодом, вже після початку роботи на дипломатичному фронті продовжує уникати зайвої публічності. Що відомо про дитинство та юність Залужного, яким він був у школі, чи подобався дівчатам і як доля ще тоді, у далекі 1980-ті, закинула його до Росії, нагадує OBOZ.UA.

Майбутній головнокомандувач українських збройних сил з'явився на світ у містечку Звягель, яке налічує близько 55 тисяч мешканців, в Житомирській області. Він виріс в сім'ї, де батько був офіцером, а мати працювала на місцевому вокзалі. Залужний провів у Звягелі свої перші дев'ятнадцять років життя. За словами журналістки hromadske Наталії Мазіної, місцеві жителі з гордістю згадують про свого видатного земляка і охоче діляться історіями з його дитинства та юності. "Залізний генерал", якого ті, хто знав його в шкільні та студентські роки, досі ласкаво називають "Валерчик", залишив у серцях оточуючих теплі спогади, незважаючи на всі свої досягнення та нагороди.

Залужний розпочав своє навчання в першому класі 1 вересня 1980 року, коли йому виповнилося 7 років. Незважаючи на можливість навчатися в престижній школі для дітей військових, обрана його батьками школа була звичайною, розташованою поблизу їхнього дому. Це навчальний заклад, де в основному здобували освіту діти з родин робітників і залізничників, оскільки він знаходився між машинобудівним заводом і вокзалом. Сьогодні ця школа відома як Звягельська гімназія №9.

Перша вчителька Залужного, Тетяна Шатульська, запам'ятала той день, коли він прийшов до школи. Він виділявся серед інших дітей: маленький хлопчик з великим букетом, який не боявся першого дзвоника і не плакав, на відміну від своїх однолітків. Як тільки він увійшов до класу, відразу вибрав собі місце — другу парту в середньому ряду.

До школи маленький Валерій прийшов, уже вивчивши букви. Тож швидко навчився складати їх у слова і читати. Перша вчителька, коли її просять назвати визначальну рису характеру майбутнього генерала, не довго роздумуючи, каже: спокійний.

Вельми відповідальний учень, коли мова йде про реферат — він завжди виконує завдання вчасно, не забуваючи про них. Постійно перший запитує: "Чи можу я чергувати?" Він не лише витирає дошку, а й акуратно ставить капці в рядок, адже в класі вони переобувалися. Завітаєш до їхнього дому — все на своїх місцях, підручники обгорнуті [у ті часи школярі самостійно робили обкладинки з паперу, іноді з використанням шпалер]. Коли я випустила їх, ще протягом 2-3 років питала в учителів середньої школи: "Як вони? Переконайтеся, що не зіпсуєте їх", - згадує Шатульська.

Вона запевняє, що в ті давні часи була впевнена: цей її підопічний досягне значних успіхів у житті.

"Яка гордість охопила мене, коли кілька років тому мій онук зателефонував: 'Бабусю, привітаю вас, Залужний став генералом!' - ділиться жінка."

Однокласниця Залужного Жанна Васянович також серед перших рис характеру, властивих генералу, називає спокійність.

"Валєра був спокійною натурою. Його лідерські якості ще не виявились у повній мірі. Середняк, ні герой, ні відмінник. Важко пригадати, чим саме він виділявся. Якщо хтось і пакостив, то робили це всі разом. Якщо тікали з уроку, то лише в компанії. Але коли йшлося про похід з ночівлею, екскурсію чи змагання, то також усі були разом. Він брав участь у футболі та з задоволенням катався на лижах з друзями", - ділиться вона.

Жанна Васянович також зазначила, що ще в шкільні роки майбутній генерал привертав увагу дівчат. Їх приваблювали не лише його зовнішні дані, а й жвава вдача та почуття гумору хлопця.

Він був високим, спортивної статури, з кучерявим волоссям і охайною стрижкою. Завжди мав в запасі жарт і був активним учасником збору брухту та макулатури. Одного разу, нас, переможців, відправили в Ленінград [тепер Санкт-Петербург, Росія] на кілька днів. Ми їхали в плацкартному вагоні, а на верхніх полицях стояли ящики з фруктами, які, очевидно, призначалися для продажу. Запах абрикосів чи персиків був таким апетитним, що хлопці вирішили їх дістати, і ми всі насолодилися ними. В результаті, на ранок у нас у всіх боліли животи, адже ми переїли, -- згадував Васянович про свої безтурботні шкільні роки.

А ось найкращий шкільний друг Залужного Сергій Степанюк пригадує: Валерій прохолодно ставився до організованих у школі ідейних заходів, натомість від того, аби комусь допомогти, не відмовлявся ніколи.

"Наші роки пройшли під знаками піонерів та комсомольців. Життя було насиченим: гуртки, спортивні змагання, олімпіади, творчі виступи – ми ніколи не сиділи вдома. Я обіймав посаду секретаря комсомольської організації, тому активно залучав усіх до різноманітних ідейних заходів і зборів. Але Валера не мав до цього жодного інтересу. Я навіть відчував образу: "Я ж твій друг, чому не допоможеш?" – "Ні, не піду". А от коли йшлося про допомогу бабусям, він відповідав: "Добре". І тоді він охоче йшов заносити дрова, прибирати листя з двору чи працювати на городі", – поділився своїми спогадами чоловік.

За словами Степанюка, Залужний ніколи не був зацікавлений у нагородах, грамотах чи кубках. Йому не хотілося потрапляти на сцену чи під трибуну. Коли отримував завдання, наприклад, зіграти роль Діда Мороза на святі для молодших школярів, він завжди виконував його з усією серйозністю. Проте бажання бути в центрі уваги у нього не було. Ця його риса, як зазначає hromadske, проявляється навіть на фотографіях зі зустрічей однокласників, які відбулися багато років після закінчення школи: на них він завжди або стоїть у задньому ряду, або ховається за спинами інших людей.

"Після закінчення 9-го класу ми проходили військові збори. Перша фотографія Валєри в радянській формі саме з того періоду. Протягом року ми вивчали військову підготовку в школі (у Залужного з цього предмета були тільки "п'ятірки"), і це відчувалося як своєрідний випускний. Ми провели два тижні в казармах," - згадує Степанюк.

Того ж року у житті Залужного відбулася ще одна знакова, як виявилося згодом, подія: він побував у Росії, від агресивного нападу якої за кількадесят років змушений був захищати Україну. Подорож до тоді ще Леніграда стала винагородою для школярів, які зібрали найбільше металобрухту. З класу Залужного, окрім нього самого, поїхали ще четверо його однокласників.

"Ми вирушили до Ленінграда. З хлопців були лише я та Валєра. Вдень ми відвідували музеї та палаци, а одного вечора завітали до дівчат. Грали в карти, спілкувалися, і не помітили, як пролетіла біла ніч. Коли вчителі прийшли нас розбудити, ми ще й не лягали спати. Вони хотіли покарати дівчат, але ми з Валєрою взяли провину на себе. Тож на зворотному шляху нас розділили, хлопців висадили в кінці потяга," – згадує цей момент Степанюк.

Коли журналістка запитала його, чи був Залужний популярний серед дівчат, він не забарився з відповіддю.

"Якщо вже вони дали йому прізвисько 'Валєрчик', то що тут думати? Це ім'я швидко прижилось. Тепер так і звертаємось до нього. Мені здається, що дівчата були більш зацікавлені в ньому, ніж він у них. Він сприймав їх так, ніби це була якась комсомольська організація", -- жартує чоловік.

Після школи майбутній головком, якому на той момент було 16 років, розпочав навчання у машинобудівному технікумі (нин це політехнічний фаховий коледж), звідки випустився у 19 років зі спеціальністю "Технічне обслуговування: ремонт сільськогосподарського обладнання". І викладачі технікуму кажуть: саме там відбулося його юнацьке становлення. Вступав Залужний з балом 3,9, а закінчив із відзнакою.

"Ставлення до нього викликало враження: високий, стрункий, спокійний. Хоча його обличчя часто було серйозним, він не виглядав похмурим, а, навпаки, випромінював життя. Спілкування з ним приносило задоволення, адже це була людина з глибоким почуттям гідності. Він досконало володів предметом," - згадує Броніслав Пекарський, який викладав технічну механіку у групі Залужного.

Викладач зізнається: пильно стежить за успіхами Залужного, адже, на його переконання, кожен вчитель пишається своїми учнями.

Інший педагог, Віктор Ваховський, спостерігав за Залужним щоденно, хоча не мав можливості навчати його.

"Фізично підготовлений, він займався гирьовим спортом. А люди такого ґатунку врівноважені. У нього був високий рівень знань, наполегливість. Такі чогось досягають у житті", -- пригадав чоловік.

Він також продемонстрував журналісту курсову роботу, створену студентом Залужним. Зазвичай такі проекти зберігаються протягом 3-5 років, але цей залишився на 31 рік: його зберегли як приклад для наслідування.

"Доля розпорядилася так, що у нас є президент, який відзначається імпульсивністю. На противагу йому, інший президент є спокійним. Один із них – публічна особа, людина сцени, тоді як другий майже не з’являється в інтерв’ю. Вони взаємодоповнюють один одного, і наша країна лише виграє від цього", -- зазначав Ваховський ще коли Залужний займав посаду головнокомандувача ЗСУ.

Один з одногрупників Залужного, з яким той дружив у студентські роки, Олександр Пивовар, нині працює у коледжі - завідувачем котельні.

"Людина як людина. Як усі. Єдине, що навчання у Валєри йшло з льоту. Він ніколи нічого не зубрив, не був заучкою. Усю групу тягнув. Коли ми вчотирьох робили дипломний проєкт, ночами не спали, а він там теорію диктував. Молодець, хороша людина", -- розповідає він.

Студентські роки Залужного випали на досить важкі часи для країни - 1990-ті, коли в технікумі іноді навіть відключали опалення. Тому хлопці після пар вирушали "грітися" у спортзалі, займаючись фізичними вправами. Вони постійно відмовлялися від пропозицій випити "по 100 грамів" після занять і натомість йшли у гараж до техніки.

"У нього зріст 189 сантиметрів, він привабливий, дівчата звертали на нього увагу. Іра, наприклад, безперестанку слідкувала за ним. У ті часи він був дещо сором'язливим, хоча ми часто відвідували дискотеки. Як на мене, він звичайний, не бездоганний. Ми проводили час, курили на вулиці, коли виривалися з уроків," – згадує Олександр.

Пивовар також розповів, що класним керівником у групі був Борис Федорович Руденко, якому студенти дали прізвисько Борфед. Жорсткий, великий чоловік -- за спогадами учнів, "не ганчірка, не соплі, а мужик". Раніше Руденко служив на півночі й на уроках політінформації розповідав армійські байки. А коли студенти щось витворяли, не жалівся директору, а міг завести котрогось до комірчини й "розказати, як жити на світі". Його поважали, до нього тягнувся Залужний, у якого на той час уже не стало батька.

Олександр Пивовар зазначає, що ще в ті часи Валерій планував стати військовим. Він також спонукав Олександра подавати документи до Одеського інституту Сухопутних військ. За півроку до цього вони разом брали участь у ремонті "газону" для військових у одному з районів міста.

"Основним механіком у тій частині був В'ячеслав Кім, який пройшов Афганістан і вже був у званні полковника у відставці. Він постійно говорив, що Валєра обов'язково стане генералом. Іншим таке ніколи не казав," - згадує чоловік.

В кінцевому підсумку, Залужний і Пивовар вирушили в Одесу, де обоє вступили до військового навчального закладу. Проте, Олександр швидко усвідомив, що служба в армії не відповідає його покликанню, і вирішив забрати свої документи. Натомість, Залужний у той момент знайшов своє істинне призначення.

"Образ Залужного створений на тих рисах, які в нього є. Це не штучна чужа маска", - констатує Пивовар.

Він розповідає, що останні роки Залужного однокласники бачать рідко. На зустрічі він після випуску приїздив лише кілька разів.

"Хоч і виріс він у військовій кар'єрі, але людські якості не змінилися. Уважний, простий. До кожного підійшов: "Як ти?" Танцював. Алкоголь помірно пив, а коли хлопці курили, не виходив з ними", -- каже Жанна Васянович

Валєрчик звільнився від обмежень піонерських та комсомольських часів, коли вступив до технікуму. Цей крок дав йому можливість займатися практичною діяльністю, і він почав рухатися вперед, слідуючи своїм власним шляхом. З тих уривків дитячих спогадів виникає впевненість, що наш Валєрчик здатний виконувати справи з гідністю, спокоєм і без зайвого шуму. Він не шукає визнання, як це було в шкільні роки з грамотами. У березні 2022 року ми з сім'єю залишилися в Києві, як і багато друзів, які просили у нас підтримки. В якийсь момент я усвідомив, що знання про те, що Валерій Залужний стоїть на захисті нашої країни, надає мені внутрішню силу та спокій, - поділився своїми думками Пивовар.

З Залужним вони підтримують дружні стосунки і по сьогодні. Хоча зустрічі бувають рідко, вони часто спілкуються по телефону. Олександр зазначає, що теми війни майже ніколи не піднімали — обговорювали переважно питання здоров'я та сім'ї.

"На мою думку, Валєра справедливо отримав своє звання та посаду завдяки своїй освіченості. Він має чотири вищі дипломи, і всі вони з відзнаками. До цього він йшов довгий час, хоча неодноразово висловлював намір залишити все після 25 років служби, адже відчував втомленість. Проте ніхто не міг передбачити, що ситуація зміниться. І всі його знання та досвід стали у пригоді. Він став генералом нового покоління," – підкреслював Пивовар.

Нагадаємо, що нещодавно Залужний висловив думку про те, що США підривають світовий порядок. Він вважає, що дії Білого дому ставлять під загрозу єдність західного світу. В умовах, що склалися, наступним кроком з боку Росії, яка є агресором, може стати атака на Європу.