Клембівська квітка: неповторна у своєму роді, древня та вражаюча.

Технологію створення унікальної клембівської сорочки "з квіткою" включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України

У селі Клембівка, розташованому на Вінниччині, жінки створювали свої сорочки, які носили щодня, на весіллях та зберігали до самої смерті, прагнучи постати перед Богом у красивому вбранні. Ці сорочки іноді слугували і як спідня білизна, але навіть з-під декількох верхніх шарів одягу з вирізу на горловині завжди мала виглядати унікальна "квітка" клембівського стилю. Геометричний орнамент, що прикрашав ці вироби, міг змінюватися за кольором і частотою візерунків, проте його розташування та техніка вишивки залишалися незмінними. Дослідники стверджують, що предки, які створили цей візерунок, точно усвідомлювали, що закладали в нього. Їхні нащадки дбайливо зберігають цю традицію і впізнають одна одну за характерною клембівською квіткою на сорочці, навіть якщо зустрічаються за тисячі кілометрів від рідного села. Адже так вишивають жіночі сорочки лише тут, у цьому унікальному куточку світу.

Про визнання клембівської квітки національним культурним надбанням кореспонденту Укрінформу повідомила Наталя Сентемон, голова громадської організації "Етномайстерня Коло" та директор Вінницького обласного центру культури "Щедрик".

ПОВЕРНЕНА ІЗ ЗАБУТТЯ

Попри те, що Клембівка - село вишивальниць, про свою прадавню традиційну сорочку тут почали забувати. Ще наприкінці ХІХ століття в селі організували артіль, у якій працювали місцеві майстрині. У радянські роки вона перетворилася на фабрику. Клембівські жінки вишивали так майстерно, що їхні роботи возили на виставки в Санкт-Петербург, продавали в Англії, Німеччині й Данії. А Михайло Коцюбинський 1892 року писав про унікальні вишивки тутешніх селянок, які аж у Чикаго виставляли. Утім, "фабричні" вишивальниці здебільшого використовували авторські візерунки, або відшивали вироби за зразками, які їм надавали.

Ексклюзивна автентична клембівська квітка збереглася лише на сорочках селян. Вивчення цього явища розпочали активістки з громадської організації "Етномайстерня Коло": Наталя Сентемон, Юлія Васюк та Анастасія Фоміна.

Керівник організації Наталя Сентемон зазначає, що в її колекції є багато вишиванок, проте клембівська особливо вразила її, оскільки вона усвідомила, що не зустрічала подібних в інших місцях.

Декілька років ця річ зберігалася у моїй колекції, і навіть мала честь прикрасити мою доньку під час виступів фольклорного ансамблю "Мокоша". Проте тоді я ще не усвідомлювала її винятковість. Коли я вирішила це перевірити, почала шукати інформацію і зрозуміла, що дійсно не помиляюся. Пізніше ми занурились у вивчення регіональних традицій вишитих сорочок Східного Поділля і підтвердили, що таких більше немає ні в інших куточках нашої області, ні в Україні, а навіть у світі! Це підштовхнуло мене до роздумів про цю сорочку: яка в неї історія, наскільки вона була популярною та як вона використовувалася? Тож ми вирішили вирушити до Клембівки в Ямпільському районі, де колись вишивали та носили подібні сорочки, - ділиться своїм досвідом дослідниця.

Вона зазначає, що в рамках однієї експедиції дослідження клембівських сорочок не вдалося охопити все, адже їх було три.

- Ми обходили Клембівку вздовж і впоперек, навіть у дощ там "болото місили". Це цікаве село, зі своїми традиціями і особливостями. Виявилося, що там після заходу сонця ніхто вас до хати не впустить. Ми через п'яті-десяті руки зв'язувалися зі знайомими знайомих, розповідали, що чоловік із цих країв, з Ямпільщини, щоб із нами захотіли мати справу і додому впустили! Словом, було в тих експедиціях багато пригод, - згадує пані Наталя.

Дослідниці зазначають, що у місцевих майстринь не вдалося знайти "чисті" варіанти традиційних клембівських сорочок.

Ми усвідомили, що набагато більше інформації про клембівські сорочки можна отримати від простих мешканок. Тож, серед села, ми почали підходити до бабусь, демонструючи їм знайдені сорочки та запитуючи про них. Спочатку старші люди не були дуже балакучими, але як тільки впізнавали знайомі з дитинства візерунки, вони починали відкриватися. Пізніше ми придумали, що варто показати свої навички вишивки, спробувавши відтворити їхні сорочки. Це спонукало людей до більшої відкритості. Ми запитували: "А ви так шили? У вас була така квітка?" Їхні очі спалахували, вони відчували, що ми - свої, і почали запрошувати нас до своїх домівок, навіть відкриваючи скрині, де зберігали ці сорочки як родинні скарби. Таким чином, ми змогли зібрати достатньо інформації про клембівську квітку, щоб запропонувати її для внесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Це для нас має велике значення. Хоча процес був непростим, експертна рада не могла заперечити унікальність цього елемента, - ділиться Сентемон.

КОД КВІТКИ КЛЕМБІВКИ

У Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини клембівська квітка фігурує, як "Технологія створення клембівської сорочки "з квіткою". Там ідеться, що цю сорочку кроять із нагрудно-плечовою суцільною кокеткою "ґесткою".

Цей крій дійсно вражає своєю оригінальністю, кардинально відрізняючись від традиційних моделей сорочок, які поширені у нашому регіоні Східного Поділля. Він має характерну деталь — ґестку, а рукави, як правило, виконані у стилі три чверті. Також доступні варіанти з довгими рукавами, прикрашеними вишуканими манжетами, проте такі сорочки зазвичай одягають лише на особливі свята. Цей стиль з ґесткою можна знайти і в інших населених пунктах Подністров'я, а навіть і на Житомирщині. Проте поєднання ґестки з геометричним візерунком є унікальним, жодне інше село не може похвалитися таким дизайном, - розповідає пані Наталя.

Основною складовою цієї сорочки є центральна вишивка у вигляді "квітки". Цей орнамент включає в себе традиційні символи, такі як хрест, сварга, "грабельки", ромби, а також "берегиню", характерну для Поділля, сигму та інші знакові елементи. Вишивка виконується в чорному, червоному, зеленому або синьому кольорах, а жовті, коричневі та фіолетові відтінки трапляються значно рідше.

Назва цього елемента, який ми звемо "квітка", була придумана не нами, а походить з місцевих традицій села. Хоча насправді це більше нагадує геометричний візерунок, саме так його називають з покоління в покоління, адже цю традицію передавали мама, бабуся і прабабуся. Цей візерунок був перешитий із їхніх сорочок. Якщо придивитися, можна помітити стилізовані деталі, що нагадують стебло та квітку, а також символіку нашого традиційного дерева життя, яке перекликається з іншими "кодами" подільської вишивки. Проте унікальні комбінації в кожній квітці клембівського стилю створюють неповторні символи та значення. І ті давні предки, які вперше їх втілили, знали, що саме вони створюють, - зазначає дослідниця.

На її думку, існує чимало варіацій клембівських квіток. Вони відрізняються розмірами та кількістю елементів, можуть бути як однотонними, так і, зрідка, різнокольоровими. Проте всі вони надзвичайно цікаві. В інших населених пунктах майстрині вишивали реальні квіти, з листям і пелюстками, але таку геометричну форму квітки дослідниця не зустрічала більше ніде.

ХОЧ НАВИВОРІТ НОСИ

Клембівська сорочка з квіткою була традиційним натільним одягом місцевих селянок. Але вишивка на ній настільки тонка, що її можна назвати ювелірною. Вишивали жінки ці сорочки низзю.

Ця техніка вишивання є однією з найстаріших і дуже популярна на сході Поділля. Саме вона прикрашає більшість наших традиційних сорочок. Назва "низь" походить від того, що майстриня спершу формує візерунок з виворітного боку, а потім, перевернувши тканину, можна побачити результат на лицьовій стороні. Цю техніку можна назвати рахунковою: під час роботи вишивальниця уважно підраховує кожну нитку та стібок, - розповідає Наталя Сентемон.

Вона зазначає, що на початку свого знайомства з вишивкою дослідниці були вражені, наскільки дивовижні речі можуть створити людські руки.

Ми жартували, що, напевно, це творіння рук інопланетян, адже виконано воно з неймовірною майстерністю. Але згодом почали вчитися й усвідомили, що вишивання в такому стилі цілком можливе. Проте, це надзвичайно складна техніка, що потребує уважності та неабиякого терпіння. Тому ми були вражені, наскільки сильно жінки прагнуть краси! — зазначає вона.

Вона розповідає, що виготовлення такої сорочки традиційно відбувається вручну, хоча сьогодні все частіше застосовують швейні машини. До вирізу горловини та манжетів пришивають мереживо, виконане гачком з бавовняних ниток яскравих кольорів.

На цих сорочках збірка елементів виконана з великою майстерністю. Особливо вражають манжети, які були створені вручну за допомогою голки. Коли я намагалася вишити копію за зразком зі старої світлини, у мене не було жодного уявлення про те, як робити такі манжети. Пам'ятаю, скільки вечорів і ночей я провела, намагаючись зрозуміти, як досягти цього ефекту, і скільки разів пробувала, щоб відтворити цю техніку! - ділиться спогадами пані Наталя.

Вона зазначає, що всі ці сорочки, окрім тонкої вишивки, мають чудову обробку горловини, причому кожен стібок виконано вручну. Оздоблення горловини та країв манжетів виконано за допомогою тоненького гачка. Це не панські вбрання, але з внутрішнього боку видно ледь помітні рубчики, а підкладка з тканини акуратно пришита другим шаром, хоча ніхто, окрім господині, ніколи її не бачив. Жінки прагнули до досконалості. І якщо заглянути в одну з таких сорочок, у людей кардинально зміниться уявлення про історію України.

- Вони припинять говорити з погордою про "тупе" село чи "відсталих" людей, які там живуть. І зрозуміють, якою великою була в цих людей потреба в естетиці, якими вони були вмілими. Вони мислили не категоріями одного дня, не керувалися меркантильними мотивами. Вони мислили вічністю, розуміли, що і для чого роблять, - переконана дослідниця.

На святі та в годину розлуки.

Наталія Альфредівна згадує, як одна із клембівських бабусь, Олена Марфин, показувала їм сорочку, вишиту для своєї матері. Дуже гарну, зроблену синім кольором, із манжетами.

Ми були вражені, оскільки зазвичай жінка сама вишиває собі весільну сорочку, а потім її ховають у цій же сорочці. Але тут ми зіткнулися з ситуацією, коли сорочка була вишита для похорону мами. І якщо це так, то чому ж її не поховали в цій сорочці? Жінка пояснила, що весільна сорочка її мами вже зносилася. Мама казала їй: "Я відчуваю, що скоро піду, виший мені нову". Донька створила для неї вишукану, розкішну сорочку, яка дійсно виглядала як весільна. Однак мама, глянувши на неї та на манжети, відмовилася лягати в цій сорочці. Вона сказала: "Як я з такими манжетами на тому світі працюватиму?" Цей випадок відкрив нам цілу культуру та світосприйняття наших людей, зокрема їхню ставлення до переходу в інший світ, – ділиться вона своїми думками.

Учасники експедиції "Етномайстерні Коло" вивчали клембівські сорочки, прикрашені квітами, та проводили інтерв'ю з носіями традиції їх створення. Вони зафіксували численні зразки та зібрали величезну кількість матеріалів, достатню для написання цілої книги.

Нам було надзвичайно цікаво дізнатися, в який час використовували сорочку з клембівською квіткою. На жаль, такі вироби не зберігаються тисячі років — з часом вони зникають. Щоб знайти найстаріші зразки, під час однієї з наших експедицій ми вирушили... на місцевий цвинтар. Це, напевно, стало одним з найвражаючих моментів нашої подорожі. Адже приблизно на 90% фотографій давніх надгробків ми помітили, що старші жінки були вдягнені в сорочку із клембівською квіткою! — зазначає Наталя Сентемон.

Згадую, що йшлося про жінок, які з'явилися на світ на початку двадцятого століття. Враховуючи, що вони вишивали свої сорочки у молодості і запозичили орнамент з вбрання матерів чи бабусь, можна стверджувати, що клембівській квітці можна "додати" ще близько сімдесяти років. Це вказує на те, що наприкінці дев'ятнадцятого століття такі сорочки вже були популярними. І хоча можна припустити, що вони існували й раніше, наразі не вдається це підтвердити. Проте символіка, що збереглася у цих зразках, є давньою, архаїчною і неймовірно красивою.

Цю сорочку часто використовували в якості натільної білизни, поверх якої надягали блузу. Місцеві жителі називають її балахоном, а в якості верхнього одягу - піджаком. Проте, ця мода виникла вже в радянський період. З самої сорочки, завдяки вирізу балахона, назовні виступала лише квітка, що розташовувалася на ґестці під горловиною. Її, до речі, виготовляли вузькою і високою, щоб лише голова могла пройти, а квітка була на виду. Цей наряд використовувався як у повсякденному житті, так і на весільних урочистостях, а також в "смертельному" варіанті, адже наші предки завжди одягали найкраще на шлюб і на зустріч з Богом.

ІНШЕ ІСНУВАННЯ КВІТКИ КЛЕМБІВКИ

Наталя Сентемон зазначає, що, незважаючи на зростаючу популярність вишиванок та прагнення сучасних модниць до автентичності, носити старовинні оригінали не рекомендується, оскільки це може призвести до їх пошкодження та втрати. Це наш культурний спадок. Тому вона разом із колегами з "Етномайстерні Коло" створила репліки, які вони тепер носять під час виступів та культурних заходів, зокрема для популяризації клембівської квітки.

Провівши дослідження клембівської сорочки з квітковим орнаментом та представивши результати широкій аудиторії, ми активізували культурне середовище не лише в нашій області, а й серед мешканців Клембівки. Ми декілька разів відвідали це село, зібрали всіх охочих та організували презентацію, ділячись нашими відкриттями. Запрошували дітей і провели кілька майстер-класів з вишивання. У селі поступово почали відновлювати свою традицію. Під час нашого останнього візиту на фестиваль "Мамину сорочку пригорну до серця" ми помітили, що кілька жінок вже були вдягнені в ці сорочки. Більше того, вони створили банери, магнітики та буклети з клембівською квіткою і намагаються використовувати їх для популяризації громади та розвитку туризму, - розповідає пані Наталя.

Вона сподівається, що традиція виготовлення клембівської сорочки з квіткою залишиться живою, оскільки в селі активно працюють над створенням музею народних ремесел. Безперечно, в експозиції буде значно представлена вишивка, зокрема й клембівська квітка. Крім того, в селі розпочав свою діяльність гурток вишивки, де всі бажаючі можуть навчитися техніці вишивання низзю, залучаючи до цього й дітей. Місцева майстриня Людмила Волошина вишила собі сорочку з клембівською квіткою, а для донечки створила сукенку.

Антоніна Мніх