Командир 101-ї бригади Попельнуха: Росіяни втиснуться з Торецька та Часового Яру на Костянтинівку.

В кінці червня 2023 року "Українська правда" двічі відвідала селище Нью-Йорк у Донецькій області, яке з моменту початку повномасштабного вторгнення залишалося досить спокійним місцем.

Вперше ми зафіксували прильоти російських "Градів", які, ймовірно, вразили територію місцевого фенольного заводу в Дзержинську.

Другий раз - побачили щогодинні прильоти російських КАБів, обвуглені й затягнуті димом багатоповерхівки та тіла загиблих цивільних жителів.

Отже, ми стали свідками наступу російських військ у напрямку Торецька — останнього сегмента, де лінія фронту ще залишалася в межах АТО-ООС. Ця ситуація виникла внаслідок невдалої ротації 24-ї та 41-ї бригад, які мали змінити позиції між Торецьком і Часовим Яром.

За три місяці, у вересні, росіяни захопили Нью-Йорк, у жовтні - дійшли майже до центру Торецька. Тепер у руїнах Торецька йдуть важкі міські бої, про які рідко з'являється інформація в медіа.

Одним із підрозділів, що бере в них участь і висвітлює бої в соцмережах, є 4-ий батальйон 101-ої окремої бригади охорони Генерального штабу. На їхньому прапорі зображений лицар з мечем, який, як пояснюють у підрозділі, охороняє не лише Генштаб, а й державу в цілому.

Кілька місяців як 4-м батальйоном командує 27-річний Богдан Попельнуха - випускник Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, колишній морський піхотинець.

Ми зустрічаємося з ним у підземеллі одного з міст, що знаходяться поблизу фронту, після того, як зафіксували роботу мінометників його батальйону в Торецьку. З наших спостережень і бесід із солдатами складається враження, що за ці три місяці Попельнуха встиг завоювати авторитет серед бійців, ставши для них "своїм хлопцем" і "своїм командиром". Він чітко визначає завдання, цікавиться потребами та проблемами, довіряє рішенням командирів підрозділів і вміє уважно слухати.

Під час бесіди з УП він неодноразово підкреслює, що найважливіше для командира – це захистити своїх підлеглих. У найкритичніших ситуаціях його пріоритетом є забезпечити повернення їхніх тіл з позицій.

У бесіді з УП Попельнуха ділиться своїми спостереженнями щодо ситуації в Торецьку, описує виклики, з якими стикаються піхотинці під час міських боїв, і обговорює можливі способи їхньої безпеки. Він також згадує про оточення Маріуполя та своє рішення приєднатися до армії.

- Богдане, як давно ваш батальйон зайшов на Торецький напрямок? І яка тут була обстановка?

На початку вересня 2024 року нас направили на підтримку та забезпечення стабільності в даному напрямку. Ситуація залишалася невизначеною: діяло безліч підрозділів, і взаємодія з ними давалася нелегко.

Проте, ми поступово все розкрили, організували свою розвідку, створили загальне уявлення про ситуацію, визначили позиції супротивника, його слабкі та сильні сторони, і залучили своїх бійців. Згодом ми усвідомили необхідність зміцнення флангів. В цілому, оборонні позиції були зведені дуже надійно.

На початку вересня російські війська вже наблизилися до кордонів Торецька?

У самому центрі міста вони не з'являлися, але окремі групи диверсантів і розвідників потрапляли всередину. В основному, наші підрозділи, а також сусіди, успішно справлялися з цим. Як тільки ми помічали когось із них, негайно здійснювали вогневе ураження, використовуючи FPV або дрони Mavic для скидів.

Хоча... усе залежало від конкретного району міста, лінія зіткнення була хитка. Щоб зайти на деякі позиції, нам треба було вибити з них противника.

Згідно з найбільш поширеною версією, російські війська розпочали наступ у напрямку Торецька, скориставшись невдалою ротацією 41-ї та 24-ї бригад. 24-та бригада була виведена з Торецька і направлена до Часового Яру, тоді як 41-ша бригада була переведена з Часового Яру до Торецька.

Як вам пояснювали причини прориву, коли ви вперше почали досліджувати цей напрямок?

На момент початку наступу я перебував у іншому підрозділі, який діяв на Авдіївському напрямку. Коли я приєднався до четвертого батальйону, він розміщувався в Нью-Йорку та співпрацював із 53-ою бригадою. Основним завданням батальйону на той час було забезпечення охорони фенольного заводу у Нью-Йорку.

- Який на той момент уже був оточений росіянами?

Ні. Тоді ми без перешкод увійшли на завод, розпочали створення власної вогневої системи, обираючи більш захищені позиції та ті, що забезпечують кращий огляд. Це дозволяло нам ефективно діяти зі снайперських гвинтівок або крупнокаліберних кулеметів.

Ми мали можливість підготуватися. Ми усвідомлювали, що в якийсь момент ворог обов'язково спробує захопити наш завод. Він розпочав з атак на наші фланги, а потім вже безпосередньо розгорнувся бій за фенольний завод у Нью-Йорку.

- Яка тривалість цього бою та як він проходив? Врешті-решт, завод опинився в блокаді, і для його деблокування вирушили бійці "Азову".

Під час подій з "Азовом" ми не були повністю оточені, але все ж мали можливість організувати евакуацію — хоча й лише пішки, як у нас це називають, "на нозі". Важливо, коли є шанс врятувати свого товариша, адже в піхоті це має вирішальне значення.

Кожен день ставало все тяжче, противник гнав свою піхоту, вона просочувалася, і врешті завод став блокованим. Деякі підрозділи "Азову" разом з нашими хлопцями змогли зайти на завод, побути там на позиціях. Потім почалися штурмові дії росіян, вони заходили з південної частини заводу. На той момент "Азов" уже ротувався, ми залишилися самі.

Тобто основна мета заходу "Азову" була в тому, щоб нас розблокувати, і ми могли забрати своїх поранених і, на жаль, загиблих.

Які обставини призвели до того, що ви опинилися в пастці на фенольному заводі? Що сталося не так?

Насправді це місце має свої особливості. Ми опинилися на півночі Нью-Йорка, за нашими спинами простягалося лише поле та залізнична колія - повністю відкрита територія. Під'їхати туди на ББМ (бойовій броньованій машині - УП) було практично неможливо. Хоча ми намагалися – як з успіхом, так і без нього.

- Скільки тривала оборона фенольного заводу?

Приблизно через два-три тижні наше командування повідомило, що більше немає сенсу утримувати позиції, оскільки вони опинилися в повному оточенні. Тоді ми вирішили залишити завод. Насправді, це була ретельно спланована операція. Всі 36 військовослужбовців змогли вибратися живими — це найважливіше. Нам надали можливість зібратися, відпочити після важких боїв, а потім ми вирушили на оборону в Торецьк.

- Яку частину Торецька наразі контролюють Сили оборони?

Ситуація змінюється кожну мить, але зараз ми контролюємо центральну частину міста. Наша піхота — справжні титани, всі, хто там перебуває, — герої. Вони здійснюють надлюдські вчинки, обороняючи один будинок за іншим, завдаючи вогневе ураження ворогу та завдаючи йому втрат, аби зупинити наступ. А росіяни безупинно йдуть в атаку, мов м'ясо... "вперед-вперед, захопіть цей будинок".

Наші усвідомлюють, що на них чекатимуть, і їм лише потрібно ефективно протистояти цим росіянам.

- Як ви вмовляєте піхотинців виходити на позиції в Торецьку? Працюючи з вашими хлопцями в місті, я спостерігала за стрімами: тримати оборону в розбитих багатоповерхівках - надзвичайно важка та ризикована робота, яка закінчується для піхотинця щонайменше пораненням.

- Мої хлопці розуміють, що зараз в країні війна, і їм треба стримувати противника. Їм не треба казати: "Васю, ти мусиш". Вася сам це знає.

Коли ми ставимо перед піхотою завдання зайти на позицію або виконати штурмові дії, всі їхні запитання стосуються ситуації на місці. Важливо детально пояснити, де знаходиться ворог, які можуть бути його ймовірні дії та які загрози можуть виникнути. Вони сприймають цю інформацію, як губки, ставлять уточнюючі запитання, і після того, як ти на них відповідаєш, кажуть: "Ми готові до дії".

Яким чином проходить маршрут солдата піхоти від його намету до бойових позицій? І скільки часу займає цей шлях?

- Яким би сильним штурмовиком, піхотинцем чи розвідником ти не був, коли сідаєш у ББМ на заїзд (на позицію - УП), у тебе все одно буде тремтіння, тривога, страх. Але коли починаєш спішуватися, ти перемикаєшся і просто робиш те, чому тебе вчили, те, що ти знаєш. Далі долаєш свій маршрут і тримаєш позицію.

Проте, щоб досягти бажаного результату, необхідно взаємодіяти з військовими. Не можна ігнорувати існуючі небезпеки.

"Друже, противник на 9 годину, на 6, повернися туди, почни простріл туди" - і вони наносять вогневе ураження, працюють. Вони в нас не сидять на позиції, як сліпі котята, і не кричать: "Нас оточують!".

І коли відбувається зміна на позиціях або евакуація, вони вирушають, доїжджають до місця розвантаження, запалюють сигарету і на цьому все — все в порядку.

- Які заходи ви можете вжити для захисту свого піхотинця, який, скажімо, перебуває на першому поверсі багатоповерхового будинку в Торецьку, коли до нього наближаються двоє росіян з автоматичною зброєю?

По-перше, вони не просто розташовані на місці, а займають вогневі позиції і ведуть спостереження. Як правило, ситуація виглядає таким чином: піхота виявляє ворога, відкриває вогонь і потім доповідає про обстановку. Щоб підтримати солдатів, миттєво вищеється FPV-дрон, після чого запускаються мінометні обстріли, АГС та скидання бомб.

Але коли противник заходить безпосередньо в будівлю, усе вже впирається в те, чия піхота сильніша. Якщо нам передадуть інформацію, на якому поверсі (росіяни - УП), ми можемо спробувати точково вдарити по поверху. Були випадки, коли ми допомагали піхоті вибивати противника з будівлі з FPV та з АГСа. Тобто залітав ВОГ у вікно, після чого було перехоплення, що ця людина "200".

Які дані з перехоплених розмов та допитів полонених свідчать про стан противника в цьому районі? Яка його бойова спроможність? Чи має він достатньо ресурсів для захоплення Торецька?

По-перше, противник використовує досить просту тактику — масовані атаки. Вони зосереджують велику кількість піхоти та починають наступальні дії, сподіваючись пробитися між нашими бойовими позиціями. Вони вважають, що їм вдається досягти мети, але тут на сцену виходить наш Mavic, який скидає гранату на їхні лави. У цей момент всі їхні надії розбиваються, і піхота починає кричати про необхідність евакуації. Але вибору не буде — евакуація не відбудеться.

Більшість полонених, яких ми брали на цьому напрямку, це зеки. І всі молоді! Найстарший зек був хлопчиною 1998 року народження (тобто йому 25 або 26 років - УП), решта - 2001, 2003 (21-23 роки - УП).

Вони опинилися за ґратами через різні правопорушення. Розповідали, що коли до них прибували представники для комплектування російської армії, відмовитися було неможливо. Їх обирали, з упевненістю заявляючи: "Тепер ти йдеш на службу". А якщо хтось намагався відмовитися, тиснули на нього в самій установі, в результаті чого він змушений був підписувати контракт і вирушати на фронт.

Завдяки цьому ворог має велику кількість піхоти, яку він без вагань відправляє в бій. Коли спілкуєшся з ними, вони висловлюють думку: "Наші шанси на виживання вищі, коли ми наступаємо на вас, ніж коли відходимо назад і визнаємо себе 'трьохсотими'". Як тільки хтось відмовляється виконувати бойове завдання, наприклад, штурмувати будівлю, навіть якщо він уже визнаний 'трьохсотим', командування віддає нові накази іншим: "Обнуляй". І інший солдат, що перебуває з ним на позиції, виконує цей наказ, убиваючи його.

- Чи були серед полонених українці?

Він походив з Бахмута, працював у Вінниці, а на початку 2014 року вирішив переїхати до Горлівки. Там він активно долучився до сепаратистських рухів і виступав за утворення псевдодержавних утворень.

Що цікаво: росіяни їх максимально ділять, якщо разом сиділи в тюрмі або друзі, то зроблять так, щоб вони не перетиналися. Щоб навколо них були тільки ті, хто готові застрелити товариша, щоб вижити.

- Яке значення, з військового погляду, має Торецьк для Сил оборони і для російської армії?

Домінуючі висоти містять терикони, що можуть слугувати основою для встановлення обладнання. Це має суттєве значення.

Якщо російські війська зможуть захопити Торецьк, які будуть їхні наступні кроки?

Ми, у свою чергу, докладемо всіх зусиль, щоб стримувати противника в цьому регіоні, не дозволяючи йому просуватися вперед. В цілому, дії ворога виглядають цілком логічно. Якщо йому вдасться досягти успіху в районі Часового Яру, він, напевно, спробує рухатися в бік Костянтинівки. Відповідно, з Торецька він також буде намагатися досягти Костянтинівки, адже саме тут перетинаються основні автомобільні маршрути, що ведуть до ключових населених пунктів Донеччини.

- У 2024 році росіяни захопили Авдіївку, Вугледар, Селидове, зараз сунуть на Курахове. Чи є у вас розуміння, куди вони рухаються?

- У них одне завдання - окупувати нашу країну.

- Всю?

Напевно, це так. Ми для них немов кістка в горлі. Наша історія тривала й насичена, хоча й сповнена труднощів. Протягом багатьох років ми пережили неабиякі випробування, і тепер у нас є шанс стати справді незалежною нацією. Але поруч є сусід, який впевнений, що все має відбуватися по-іншому.

- Наскільки часто після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США між військовими обговорюється варіант перемовин з Росією? І умови цих перемовин.

- Якщо про це хтось і говорить, то це хвилина часу і жартома. Увесь наш час іде на роботу, на те, щоб стежити за обстановкою. У нас є керівництво, яке буде ухвалювати рішення, і ми їх будемо виконувати.

Перед тим, як приєднатися до четвертого батальйону 101-ої бригади, ви проходили службу в морській піхоті. Яким був ваш досвід служби перед початком повномасштабного вторгнення?

З 2018 року я проходив службу в морській піхоті, зокрема в 140-му окремому розвідувальному батальйоні. Це підрозділ тільки-но сформували, і більшість його складу складали люди, які переходили з цивільного життя на контрактну службу. Перед початком масованого наступу ми виконували завдання з оборони на Луганському напрямку, в околицях Слов'яносербська.

У 2022 році ми спостерігали за скупченням ворожих сил, а також отримували інформацію з перехоплень їхніх комунікацій. Іноді нам було важко повірити, що це дійсно відбувається, однак всі були готові до будь-яких викликів. Мій підрозділ проводив тренування для відпрацювання певних дій на випадок агресії з боку Росії.

- Як швидко вас перекинули на Маріупольський напрямок?

Після сутичок у районі Слов'яносербська нас направили в одне село, де потрібно було забезпечити захист наших основних сил, які підіймалися на висоти — адже в той час ми, головно, діяли в низьких місцевостях. Завдання було виконано, і командир скликав нас, щоб повідомити: "Можливо, завтра хтось із вас вирушить у похід до Маріуполя". Місто тоді ще не було в блокаді, однак ми вже усвідомлювали, що там відбуваються серйозні події.

Я задумався: я вже мав певний бойовий досвід зі своїм підрозділом, тому, можливо, мене не залучать. Але вранці мене розбудили і викликали до командира. Він повідомив, що мені слід вирушити до Маріуполя, щоб приєднатися до 36-ї бригади морської піхоти та разом виконувати бойові завдання.

- Ви йшли через Волноваху чи вона вже була захоплена?

Ні, в той час Волноваха залишалася під нашим контролем. Ми проїжджали повз це місто і дісталися до одного населеного пункту, де нам уточнили нові вказівки: тепер нам не потрібно було заходити в місто, а необхідно було забезпечити його недоступність для ворога. Завдання полягало в тому, щоб завдати максимальних втрат російським військам, зокрема знищуючи їхні танкові колони. Тож я поставив хлопцям завдання, і вони вирушили, щоб знищити загарбників.

Чи знаєте ви, скільки людей, ймовірно, не дало змоги оточити Маріуполь?

- Питання цікаве, але я не знаю масштабів. Ми стояли на одному з напрямків, певні частини там достойно тримали оборону, але ворога було набагато більше, ніж нас.

- Де саме ви стояли?

Микільське, Старий Крим і Мангуш (село, розташоване на північному заході та заході від Маріуполя - УП). Це не була просто лінія фронту; ми, як розвідники, виконували специфічні завдання - організовували засідки, здійснювали нальоти, перешкоджали руху колон. Наші удари були точними і завдавали відчутної шкоди.

- Коли ви зрозуміли, що кільце навколо Маріуполя все ж закривається?

Коли вони почали наступати на нас в напрямку Микільського, що розташоване західніше Маріуполя, це, здається, було на початку березня. Точної дати не згадаю, адже ми тоді майже не спали і постійно перебували в бойових діях.

Де ж відбулося з'єднання кільця навколо Маріуполя?

- На півночі. Вони обхоплювали місто з південної частини й піднімалися вверх до Старого Криму. Ми наносили вогневе ураження "Джавелінами", "Енлавами" - усім, що в нас було. Але противник переважав у кількості техніки й піхоти разів у шість.

Ми зустрічали місцевих жителів, які зверталися до нас з проханням забрати їхніх близьких з міста. Багато людей висловлювали нам свою підтримку і турботу, але водночас було дуже важко усвідомлювати, що ти не в змозі допомогти тим, для кого ти насправді виконуєш свою місію.

Які, на вашу думку, причини стали підставою для такої швидкої оточення Маріуполя? Чому це стало реальністю?

Я б не став стверджувати, що ситуація стала швидшою. Проте, на мою думку, головне завдання було виконано – ворога вдалося стримати на півдні настільки, що він не зміг активізувати свій наступ, наприклад, у бік Запоріжжя. Наші хлопці трималися довго, вони справжні герої.

- Тобто Маріуполем пожертвували для порятунку інших напрямків?

Можливо, він перетворився не на жертву, а на надійний опорний пункт, який забезпечив іншим підрозділам можливість перегрупуватися. Нашим військам потрібно було зайняти стратегічні позиції та встановити там оборонні рубежі, щоб унеможливити просування противника вглиб території.

Яким чином ви потрапили до лав українських військових?

У 2014 році почалися серйозні події та заворушення, і я зрозумів, що хочу присвятити своє життя службі в армії та захисту своєї країни. Я палко прагнув стати добровольцем, але батько порадив спершу отримати освіту, а вже потім приєднуватися до боротьби.

Скільки вам було років у 2014 році?

- 18. Я пішов у Національну академію Сухопутних військ у Львові, потім по розподілу потрапив у морську піхоту. Там у нас була належна і фізична, і тактична підготовка. Ми всі готувалися, усі знали, що воюємо з підлим ворогом, який може будь-що зробити.

Чи уявляли ви в 18 років, що конфлікт між Росією та Україною затягнеться на такий тривалий період?

Життя військового до початку масштабного вторгнення Росії виглядало зовсім інакше: одного дня ти міг служити в армії, а вже наступного - отримати звільнення. Все це часто залежало від настрою. Я пам’ятаю, про що тоді мріяв... Сподівався дожити до десяти років і залишитися при здоров’ї.

А зараз я командую батальйоном. У мене є хлопці, яким по 18, у них аж кров кипить, вони хочуть вчитися. Є люди, яким за 40, за 50. Середній вік десь до 40.

Які основні принципи та правила ви дотримуєтеся в ролі командира?

Головне правило полягає в тому, що, незважаючи на всі труднощі, ніколи не залишати своїх товаришів на полі бою. Завжди потрібно залишатися єдиними. Якщо є можливість, варто забрати всіх – це має величезне значення для їхніх родин. Солдат, сержант чи офіцер повинні відчувати, що про них піклуються, що їхні потреби враховують, і тільки тоді вони зможуть виконати поставлені завдання.

Ще один важливий принцип полягає в тому, що піхота, яка перебуває на передовій, повинна завжди мати чітке уявлення про ситуацію. Це є критично важливим. Якщо солдатів відправляють на "нуль" без належних інструкцій щодо розташування противника та загальної обстановки, це не приносить жодної користі.

Головна концепція, що повинна керувати армією - охорона життя її військовослужбовців. Це завжди має бути на першому місці.

- Більший пріоритет за утримання позицій чи територій?

Якщо все ретельно спланувати, зберегти територію, на якій ти знаходишся, цілком можливо. У цьому випадку вибір не є обов'язковим.

Які зміни необхідні в українських збройних силах для підвищення їхньої бойової ефективності?

Безумовно, нам необхідно посилити протиповітряну оборону, бажано в масштабах промисловості та з локальним виробництвом. Також варто збільшити кількість наземних і повітряних дронів, адже життя людини не має ціни, тоді як дрон – це всього лише механічний пристрій.

З 2022 року багато бойових дій на сході проходять у міських умовах, часто в досить великих населених пунктах. Які особливості виразно характеризують міські бої, виходячи з вашого досвіду?

- У місті є дуже багато "сліпих зон", які треба враховувати. Кожна позиція має бути розташована так, щоб противник в ідеалі не зміг до неї підійти й розпочати штурм. І, звісно ж, велику роль відіграє мінування й інженерні заходи. Певно, основна складова оборони в місті - це інженерна підготовка.

На даний момент, у 2024 році, ви користуєтеся для розмінування власними руками чи за допомогою дронів?

Якщо виникає така можливість, використовуємо дрони для мінування. У нашому розпорядженні як наземні, так і повітряні дрони для цього процесу.

Ви вже кілька років берете участь у бойових діях на території Донеччини та Луганщини. Яке ваше ставлення до цих областей? Яке місце вони займають у вашій особистій історії?

- На ці регіони можна дивитися по-різному: є люди, які нас підтримують, вітаються, дякують. Є ті, хто чекають "асвабадітєлєй", "рускій мір". Перших, думаю, більшість. Ще Донеччина й Луганщина - дуже цікаві з погляду місцевості, тут багато пагорбів.

На вихідних до мене в Сєвєродонецьк завітала дружина. Після 2014 року це місто перетворилося на справжню красу. Ми навіть мали кілька ідей залишитися там назавжди.