Комбат "Свободи" Кузик: Путін залишиться в історії як кат, чия обличчя забруднене кров’ю невинних людей.

Сіверський напрямок - один із небагатьох, де ворогу не вдається розвивати суттєвий успіх.

На цій ділянці фронту оборону забезпечують різні підрозділи, серед яких 4-а бригада Національної гвардії України "Рубіж". В її складі активно діє батальйон "Свобода", очолюваний підполковником Петром Кузиком.

Очільник київського осередку партії "Свобода" в перший день вторгнення разом зі своїми побратимами пішов захищати Київщину.

Після завершення кампанії в Києві Генеральний штаб направив бійців "Свободи" до Рубіжного. До того часу місто стало справжніми руїнами і фактично було втрачено.

Як зазначив Кузик, саме в цьому місці його батальйон здобув перший досвід ведення бою в умовах оточення, залишивши Рубіжне в числі останніх. Після цього "Свобода" активно брала участь у кампанії навколо Бахмута. Падіння міста призвело до поділу напрямку на три фронти: Торецький, Краматорський та Сіверський.

У грудні 2024 року противник посилив свої атаки, проте українські сили продовжують успішно відбивати їхні наступи. Які виклики стоять перед українськими військовими та в яких умовах вони виконують свої завдання? Про це ми поговоримо з командиром батальйону "Свобода" Кузиком.

Ось скорочена версія інтерв'ю. Повну версію можна переглянути на YouTube каналі "Української правди".

Протягом останніх півтора року ви перебуваєте на Сіверському фронті, де в даний момент спостерігається активність численних атак з боку російських військ. Які ваші думки щодо майбутнього на цій території?

- Дуже складне завдання. Оцінка можливостей у військових умовах – це надзвичайно непростий процес, оскільки аналіз бойових дій вимагає врахування найгірших варіантів, а потім вже на основі цього будувати інші ймовірні сценарії.

Усе визначається обсягом боєприпасів, типами озброєння та ефективністю взаємодії підрозділів.

Тобто, іншими словами, зарікатися і пафосно казати: "Не віддамо, не відступимо", - бажання таке є, величезне, але я ж пам'ятаю перші бої на сході України після Київщини, коли ми поїхали в Рубіжне, було таке стійке бажання за будь що утримати, всіх окупантів повбивати.

Проте війна встановлює свої закони. Ми не відступали, і внаслідок цього супротивник не зміг прорватися через головний напрямок, якщо згадати про Рубіжне. Ворог обійшов наші позиції з флангів, просунувши свої підрозділи, і в підсумку ми опинилися в оточенні, здобуваючи цінний досвід виходу з критичної ситуації.

Після цього ми продовжили свою діяльність у Сіверськодонецьку, де навіть домоглися деякого прогресу. Однак ворог значно перевершував нас за потужністю озброєння, кількістю танків та живої сили. Ми були одними з останніх, хто покидав це місце. Мости вже зруйновані, і нам доводилося практично пливти, використовуючи троси та плоти. Ми забезпечували прикриття для тих, хто відходив першим.

Потім настала черга Бахмута. Здавалося, що ми зможемо утримати це місто, адже тут була зосереджена вогнева потужність українських Збройних сил, на відміну від попередніх локацій. Артилерія працювала на повну потужність, були задіяні протитанкові засоби, а підрозділи займали позиції, вибачте за термінологію. Здавалося, що ворог зазнає величезних втрат — десятки тисяч окупантів полягли. Проте, незважаючи на всі зусилля, місто довелося залишити.

Сьогодні ми спостерігаємо, як противник захоплює міста. Яким чином він це робить? Коли немає можливості пробитися в лобову атаку, ворог намагається обійти нас з флангів. У міському середовищі, незважаючи на всі труднощі, нам легше діяти, адже є різноманітні укриття, підвали та перекриття. Вони використовували тактику вогневого валу. Я пам’ятаю, як у Сіверськодонецьку та Рубіжному радянські будівлі витримували 5-6 годин, а потім перетворювалися на купи rubble.

Кількість стволів не зростає, і боєприпасів теж не стає більше. До того ж, час від часу, поки переглядаю новини, стикаюся зі скандалами, пов'язаними із мінами, і це лише підсилює...

Чи стикались ви з труднощами через погані монети, що їх надає держава?

Безумовно, на жаль...

Противник добре усвідомлює свої сильні сторони: число танків, артилерійських систем та боєприпасів. Ми робимо все можливе, щоб нейтралізувати їхню артилерію, і тепер вони вже не можуть використовувати свою техніку для масованих вогневих атак, як це було раніше. Проте вогнева підтримка на фронті піхоти залишається безпрецедентно сильною і надзвичайно тяжкою.

Уявіть, що ваші укриття обмежені посадкою, тобто ви не можете за межі вийти. Або, що ще гірше - в полі, де на вас іде мінометний вплив, артилерійський вплив, скиди з дронів, ворожі FPV. От вони знають, що у них танків більше, ніж у нас, живої сили більше, ніж у нас, артилерії, мінометів, гаубиць - усього цього смертоносного барахла в десятки разів більше.

Тактика їхня наступна: іде перший, другий, третій м'ясні штурми, вони маркують передню лінію, де вона точно є, і тоді туди гатять з усього. Коли вже зовсім безпрецедентні бої, КАБами могли ще додавати, це взагалі неприємна історія з незвички.

Отже, авіаційна галузь також активна?

- Так точно. І нічого не залишається: або маневрувати, або "стояти будь-якою ціною". Я ненавиджу це словосполучення, бо будь-яка ціна для піхоти - це її життя, ні більше ні менше.

Тому виникає необхідність створення кількох ліній оборони, використовуючи фальшиві позиції в одних випадках, а в інших – зменшуючи чисельність військових. Однак це негативно впливає на загальний рівень підготовки. Якщо збільшити кількість особового складу на позиціях, то під впливом шрапнельного дощу та вибухів, у кращому випадку, відбуваються поранення, а в гіршому – втрати особового складу. Якщо ж зменшити чисельність, то це ускладнить їх здатність ефективно стримувати наступ піхоти.

Ми повинні забезпечити захист нашої піхоти з допомогою артилерії. Проте, у нас існує суттєвий брак боєприпасів. Можливо, всі причетні до цього...

Чи спостерігається зменшення потреби в снарядах у порівнянні з 2022-2023 роками?

- Я б не сказав, що снарядний голод зменшився.

- Але в останні місяці американські поставки все одно інтенсивніші, ніж рік тому і тим більше два?

- Нехай буде так.

Ви цього не помітили? Можливо, на інших фронтах, таких як Курщина, озброєння більше?

- Я б дуже хотів сподіватися, що ці поставки - не генерація позитивних новин, а воно справді йде на більш потужні напрямки, на ту ж Курщину. Дай Бог, щоб так було.

Для тієї ділянки, де працюємо ми, по-моєму, ситуація стає ще складнішою. Навіть скажу, що раніше, в період Бахмуту, була відчутна робота нашої артилерії, серйозніший вплив був. Зараз вона зменшилася. З чим це пов'язано?

- Можливо, на Бахмуті були підтягнуті добре оснащені бригади, і це дало кумулятивний ефект?

Я постійно заспокоюю себе, що в такі часи країна накопичує ресурси для важливих операцій. Знаєте, деякі думки можуть бути наївними, але врешті-решт вони виявляються правдивими. Ми - піхота: чи то штурмова, чи оборонна - це вже залежить від завдань, але суть залишається незмінною. І поки в генеральних штабах готуються серйозні акції, ми просто терпимо, витримуємо, поступово просуваючись вперед...

Наша задача - перемелювати ворога. Перемелюємо, перемелюємо, перемелюємо, раз - Харківська операція, шикарна, безпрецедентна, яка серйозно підняла бойовий дух.

Операцію на Курщині багато хто оцінює негативно, і я не можу передбачити її остаточні наслідки. Проте, з огляду на її несподіваність та стратегічну рішучість, можна вважати, що це була значна військова акція. Можливо, військові аналітики мають переглянути тактику і запропонувати, що слід було б більш рішуче відійти з цієї території. Наприклад, знищити всю інфраструктуру, мости та державні підприємства, а потім відійти.

Можливо, в цьому криється якийсь глибокий зміст, який ми ще не змогли зрозуміти. Я чув критику на адресу цього рішення, що краще було б направити ресурси на інші цілі. Але, на мою думку, зважаючи на відвагу, швидкість і ефективність виконання, це була вражаюча операція. Вражаюче реалізовано.

- Ви не вважаєте, що від цього почали провалюватися інші напрямки? Зокрема Покровськ, Курахове, Велика Новосілка, де ми щодня втрачаємо?

На мою думку, це обумовлено іншими факторами. І, чесно кажучи, я всього лише командир батальйону.

Я усвідомлюю, що у кожного свій погляд на речі...

- Всесвіт, що вміщається в межі батальйону. Моя мета — утримати ці кілометри, знищити всіх, хто наважився ступити на цю землю, і не відступати. Я вірю в мудрість тих, хто розробляє план оборони, адже якщо втратити довіру до військового командування, це стане хаосом, а ми вже переживали це століття тому.

- Бачите, як все змінюється. У 2014-у році так звані добробати сприймали як елемент певної махновщини. Окрім того, добробати ставилися дещо зверхньо до ЗСУ як до, на їхню думку, безхарактерних, а ЗСУ - до добробатів як до недостатньо професійних. У нинішній війні відмінності стерлися?

Чи можу я висловити свою незгоду з вами? Від 2014 року я перебуваю на фронті. Брав участь у добровольчому підрозділі "Карпатська Січ", де ми боролися під Донецьким аеропортом, в селищі Піски. У той час на передовій були не лише "Карпатська Січ", а й "Правий сектор", батальйон "Дніпро" та "ОУН" - це все добровольчі формування. Пліч-о-пліч з нами билася і 93-тя бригада.

Ми мали чудові стосунки, які ґрунтувалися на неймовірній взаємоповазі. Де ми отримували БК? Ми здобували їх на базі 93-ї бригади або забирали у ворога. Планування, розподіл завдань, визначення рубежів і позицій – все це проходило в штабі 93-ї бригади, а потім передавалося штабам батальйонів. На певному етапі навіть не виникало питання, чи є підрозділ добробатом, чи ні.

У 2015 році, коли політична ситуація змінилася, розпочалася активна кампанія з дискредитації спочатку добровольців, а згодом і всіх учасників АТО. Військові, через свою специфіку, не можуть собі дозволити відкрито критикувати навіть політичне керівництво. Це стало частиною їхньої підготовки, яка триває роками, формуючи їхню дисципліну від молодших офіцерів до старших командирів. Натомість добровольці – це цивільні особи, які мають свою точку зору. Героїзм військових і добровольців на полі бою однаковий, адже обидва вимірюються в пролитій крові.

Але доброволець свій героїзм не хоче тихенько ховати в кишені. Плюс - добровольці якраз і принесли в цю війну винахідливість, новітнє забезпечення, якого армія не знала, бо забезпечується за канонами. Добровольці збори відкривали, волонтери почали допомагати, що вивело протистояння на нову якість, так, як із дронами зараз. По сьогоднішній день 90% дронів - це волонтерська історія, на жаль.

Які новини вас здивували у 2024 році? Які три події справили на вас найбільше враження та шокували?

Ось як можна перефразувати текст: - З новин - Бойко, це справжня безсоромність. Або варто зробити висновки, що якщо він раніше потрапив під критику і тепер знову говорить мовою Партії регіонів, то, очевидно, отримав певні гарантії з обох сторін про те, що його не триватимуть. І, судячи з усього, це дійсно так, адже йому лише натякнули: не слід так себе вести...

Це може свідчити, що десь запахло виборами. Щоправда, я не розумію, чому це раптом. Це нахабство і цинізм, що відверті вороги України піднімають голову. По-хорошому, щодо них треба було якісь превентивні засоби застосовувати, бо це вороги, а вони себе не просто комфортно відчувають - це частина законотворців, за законами яких я маю жити.

Вони також займаються відновленням тієї давньої лінії, спираючись на старі наративи Медведчука. Це справило на мене сильне враження.

Корупційні скандали справляють величезний негативний вплив на моральний дух людей, це просто вражає. Бійці і всі навколо втрачають віру і відчувають безвихідь.

Дуже розчарував український парламент своєю відсутністю ініціативності та загальною бездіяльністю.

За винятком, можливо, одного-двох адекватних депутатів, решта – це просто група невігласів. Це найменш компетентний, найменш обізнаний і найменш підготовлений склад парламенту за всю історію України. Він, ймовірно, завдає найбільшої шкоди країні, навіть у порівнянні з тим парламентом, де домінували комуністи та регіонали.

Профільні чиновники, зокрема в Міністерстві оборони, викликають велике розчарування. Саме від них залежить безпека наших військових, оскільки їхня робота, закупівлі та своєчасне постачання зброї є критично важливими. Я не міг уявити, що в обороні нашої країни буде стільки бездіяльності.

Коли чиновник виходить на публіку, всі без винятку повторюють: «необхідно берегти солдата, адже він є найціннішим ресурсом». Але, щоб ці слова мали реальну вагу, необхідно інвестувати в радіоелектронну боротьбу, яка захистить військових від ворожих дронів. Потрібно закупити артилерійські системи, що забезпечать їх захист від ворожого вогню, а також надати міни та дрони, які надають можливість знищувати супротивника з відстані. Ця стратегія добре відома, ефективна та дійсно працює. Якщо ви забезпечите армію необхідними засобами, то проблем з набором кадрів не буде, адже люди прийдуть захищати Україну, а не помирати на полі бою.

Сьогодні для більшості людей, які не мають військового досвіду, відправитися на службу в армії асоціюється зі смертю. Це не зовсім так, насправді. Але я не маю наміру їх переконувати, адже держава, на жаль, за підтримки невігласів, колаборантів, саботажників, корупціонерів і багатьох інших, продовжує створювати цей негативний образ.

Вас дратує думка: коли ж це нарешті завершиться?

- Б'є молотком у голову.

В даний момент вся наша країна, а також США і Європа, знаходяться в стані очікування можливого миру...

- Оскільки люди прагнуть вірити у краще.

Вважають, що відбудуться вибори... Яка ситуація спостерігається з Сіверська?

- Війна не зупиниться. Люди хочуть вірити в хороші новини: що прийде Трамп, зачарує всіх, зупинить війну, розведе.

На жаль, ситуація виглядає так: на даний момент противник демонструє наступальні можливості і досягає певних успіхів у атаках. Його втрати не є для нього настільки серйозними. Тому вони продовжать свої спроби атакувати, поки їх не зупинять.

На жаль, можливі якісь тимчасові замирення, які принесуть велику шкоду Україні. Саме час на перемир'я дасть Росії оговтатися від тих втрат, які вони понесли зараз, переозброїтися на формат новітньої війни, бо вони все-таки трохи відстають у розвитку, спланувати, зробити роботу над помилками. А ми в цей час не будемо працювати над недоліками.

У 2022 році відзначалося значне об'єднання цивільних осіб, військових та волонтерів...

- Було створення нації, тому що люди відчули несправедливість цієї війни. І реально навіть без політичних підказок відчули: пре ворог, пре зло, і треба рятувати. Я бачив шляхетність в очах усіх людей і що вони готові битися зі злом.

Чи не може статися так, що в разі настання миру, через пів року Росія знову вирішить здійснити напад?

- Не певен.

Росія, працюючи над помилками, їх не буде повторювати.

Вони накинуть сюди безліч інформаційних маніпуляцій через свої релігійні організації, свої канали впливу, своїх, вибачте за старомодне слово, «підлеглих», через своїх вампірів, через приховані медіа-ресурси, а також через відверті медіаканали. Вони настільки ретельно створять передумови для вторгнення...

Попереднє вторгнення було ретельно підготовлене, але ґрунтувалося на помилкових уявленнях. Вони стали жертвами своїх власних стереотипів, вважаючи, що українці — це лише люди, здатні танцювати гопак, ласувати варениками, пити горілку та співати.

А виявилося, що вони зв'язалися з нацією воїнів. Виявилося, що вони отримали тягла. Виявилося, що українці воюють краще, ніж вони. І вони це все пропрацювали.

Вони беруть кількістю. І зараз їхня кількість передавлює нашу якість. Не знімаю всіх недоліків забезпечення, дебілізму наших, але вони все роблять правильно як машина, яка вторгається.

І якщо, не дай Боже, у них виникне можливість і час для створення нової системи вторгнення, вони зроблять це дуже продумано, оскільки мають відповідні навички, на відміну від нас.

Ми більш емпатійні, більш емоційні, більш гуманні. Вони дуже цинічні. Ну, зло як зло. Їх захопила темна сторона, щоб не називати релігійними категоріями, і ці чорти зараз - без перебільшення чорти - лізуть з усім характером демонічного чорта. Вони цинічні, кровожерливі, підступні.

Вони розпочнуть наступ з уже зайнятих плацдармів, якщо, не дай Боже, наша влада піде на компроміси. Цього разу вони не рушать з Білорусі великими колоннами, як це відбувалося раніше. Їхній рух відбуватиметься через території України, які вони контролюють, із загонами мобілізованих українців, що мешкають на цих землях, вже підготовлених до дій.

Це дійсно складна ситуація. Як можна її вирішити? Я не можу не відчувати жалю до наших керівників, якщо вони усвідомлюють цю проблему.

Маю надію, що вони спостерігають за цим і усвідомлюють.

Я цілком усвідомлюю, що наше суспільство відчуває величезну втому від війни, від економічних наслідків, які вона приносить, і від постійних загроз. Солдати також вкрай виснажені, їхній дух і фізичні сили на межі. Але, знову ж таки, важливо зрозуміти, які можливості відкриє нам це перемир'я.

Якщо ми скористаємося цією паузою, підготуємося, зміцнимо наші позиції, закріпимо оборонні лінії, замінуємо всі можливі напрямки та будемо максимально озброєні, щоб чекати на супротивника або готувати наші несподівані контратаки – я готовий підтримати таке перемир'я.

А якщо ми витратимо цей час на інтриги, вибори та компромати, то розділення суспільства стане ще глибшим, подібно до того, що сталося після АТО?

На що варто очікувати українцям у 2025 році: чи настане мир та відбудуться вибори, чи ж конфлікт триватиме?

Прогнозування майбутнього нагадує роль Арестовича. Ініціатором цього конфлікту не був Трамп, і не наша країна з будь-яким з її президентів. Це бажання виникло у Путіна – старого божевільного, який прагнув залишити свій слід в історії будь-якою ціною.

Він залишить слід в історії як безжальний агресор, чий обличчя забруднене кров'ю невинних. Його амбіції схожі на мрії нового Наполеона чи Петра І, прагнучи стати завойовником земель колишнього Радянського Союзу. Йому потрібна ця війна.

Мені здається, що він усвідомлює, що ситуація йде зовсім не в тому напрямку, в якому повинна, але виїхати з цієї війни йому вже не під силу. На яких умовах? Повернути всі захоплені землі? Це буде його поразка. Віддати їм частину своїх територій? Це вже наш крах, ми не можемо на це піти. А куди? Віддамо, а він продовжить наступати далі.

На даний момент ми не маємо можливості повернути території. Вони мають певний наступальний потенціал, і поки Путін отримує позитивні новини з фронту, він продовжуватиме свої дії.

Тобто в цій системі координат наша робота - намагатися максимально нищити, нищити, нищити, допоки це не стане детонатором, як медики кажуть - катарсисом для них. А цей момент настане.

Отже, їм не вдасться дійти до Львова без таких значних втрат, які можуть призвести до розпаду Росії. Це стає зрозумілим для них. Саме тому нині ведуться розмови про цю стратегічну лінію. Вони можуть спробувати захопити Київ, але якщо мешканці столиці знову продемонструють таку ж відданість обороні, як і раніше, їхній ворог зазнає таких втрат, які можуть підірвати основи Росії. Це очевидно.

Отже, їх просування вперед стає дедалі важчим і витратнішим.

Наразі у них ще є можливість залишатися байдужими до страждань свого народу, немов ігноруючи, як їхні дії призводять до руйнації. Але рано чи пізно цей байдужий підхід почне негативно впливати на стабільність і життєздатність самої Росії. Наша мета — пришвидшити цей процес. Наша — це всіх, хто бореться за справедливість.