Контрнаступ Трампа: підсумки та роздуми.

Імітація діалогу між Москвою та Києвом на фоні зростання російської агресії: станом на травень 2025 року, це є фактичним результатом анонсованої миротворчої ініціативи Дональда Трампа.

Безумовно, дії сучасного американського президента не могли викликати розчарування у тих, хто з самого початку сумнівався в його здатності стримати Росію та домогтися завершення війни. Проте ще кілька місяців тому в нашому суспільстві панували зовсім інші настрої. У грудні 2024 року 54% опитаних українців вважали, що перемога Трампа на президентських виборах стане позитивним кроком для нашої країни. А 45% респондентів вважали, що його обрання дійсно наближає до миру.

На жаль, значна частина з нас потрапила в ту саму ментальну пастку, що й два роки тому: коли мільйони українців були переконані, що велика війна закінчиться вже 2023-го, і пов'язували її завершення з розпіареним контрнаступом ЗСУ. Ще в грудні минулого року на УП вийшов текст "Контрнаступ імені Трампа", присвячений цьому феномену. А тепер залишається лише підтвердити справедливість тогочасних тез - і розвинути їх.

Віра в успішний український контрнаступ та надія на досягнення миру завдяки Трампу базувалися на подібних психологічних аспектах.

По-перше, ми відкриті до сприйняття бажаного як реального.

2023 року всім хотілося вірити, що одна успішна вітчизняна операція дозволить повністю розбити ворога і завершити війну. А 2025-го багатьом хотілося вірити, що амбітний і наполегливий Трамп швидко позбавить нашу країну ворожих ракетних ударів, щоденних смертей на фронті та необхідності продовжувати недобровільну мобілізацію. В обох випадках спрацьовував ефект wishful thinking.

По-друге, магічна сила чужого апломбу.

Чим більше українські чиновники та численні фахівці запевняли в можливості деокупації Донбасу та Криму вже у 2023 році, тим більш реалістичною ця перспектива виглядала. Якщо з такою впевненістю говорять про швидку поразку Росії та можливість насолоджуватися кавою в Ялті, то, напевно, це підкріплено вагомими аргументами? Адже авторитетні особи в Києві навряд чи просто так висловлюють свої думки.

А що впевненіше обраний президент США та його соратники говорили про швидке завершення російсько-української війни, то реалістичнішим здавався цей сценарій. Якщо мир "за 24 години" чи "за 100 днів" обіцяють із таким апломбом, то, мабуть, Білий дім має не лише чіткий план дій, а й механізми для його реалізації? Не можуть же великі люди у Вашингтоні просто кидати слова на вітер?

Ні, як виявилось, можуть.

2023-ій довів нашим співгромадянам, що шапкозакидальна пропаганда буває повністю відірваною від об'єктивної дійсності. А 2025-ий продемонстрував, що таким же відірваним від реальності був самопіар нового американського лідера.

Амбіційний і наполегливий король із Білого дому виявився голим. Настільки голим, що він пожертвував навіть своєю власною вимогою про негайне припинення вогню в Україні - розмінявши цю ініціативу на одну марну телефонну розмову з Путіним.

Не можна стверджувати, що активна миротворча діяльність Трампа та його команди не принесла жодних результатів або зовсім нічого не змінила. Зміни, безперечно, відбулися. Проте, в основному, вони мають негативний характер.

З одного боку, Трамп встиг внести певну ілюзію у свідомість багатьох українців, сподіваючись на швидке завершення війни або, принаймні, її активної фази. Але така ілюзія завжди має негативні наслідки. Вона може демотивувати та позбавити рішучості. Вона підштовхує до розслаблення в той момент, коли потрібно зосередити всі свої сили й волю. Це призводить до гіркого розчарування і фрустрації.

Цю ситуацію ми вже переживали після невдалого українського контрнаступу, який був широко розрекламований. На щастя, на початку 2025 року надія на швидке встановлення миру не стала такою ж поширеною, як це було на початку 2023 року. Невдача миротворця Трампа не вплинула на національний моральний дух так сильно, як невдача нашої армії два роки тому.

З іншого боку, незграбна миротворчість Трампа подарувала Кремлю надію на нові воєнні здобутки. Надію на те, що Росія зможе продовжити агресію проти України за умови самоусунення Сполучених Штатів - і досягти набагато більшого, ніж до 2025 року.

Виявивши свою втому від війни, що не є їхньою, американці досягли ефекту, який виявився зовсім протилежним тому, що планувалося. У Білому домі намагалися заманити Путіна на вигідні для Москви умови замороження військового конфлікту, сподіваючись на легке рішення. Але в підсумку російський лідер лише зміцнився в думці, що продовження бойових дій відкриє йому можливість отримати бажану мету.

Якісь позитивні моменти в цій ситуації видивитись складно. Проте вони є. У діжці дьогтю від Дональда Трампа наявні кілька ложок меду.

По-перше, події, що відбулися в останні місяці, справили позитивний вплив на усвідомлення. Якщо раніше деякі з наших громадян залишались у полоні ілюзій, то тепер їх стало значно менше. І якщо комусь важко було сприймати реальність об'єктивно, дії Трампа значно спростили це завдання.

Ставши на новий етап сприйняття реальності, зрозуміло, що в світі немає добрих фей, які б вирішили всі українські проблеми, усунули Путіна, розбомбили Москву і повернули Крим та Донбас. Більш того, навіть умовний "корейський сценарій" із замороженням бойових дій не буде поданий Києву на золотому блюдечку - за таку розв'язку повномасштабної війни також доведеться боротися.

Другий аспект. У контексті тривалих безрезультатних мирних переговорів Україні вдалося знайти вдалу стратегію позиціонування. Заява про готовність до припинення вогню без будь-яких умов, яку Київ зробив ще в березні, дійсно виглядає досить вигідно.

Що може бути більш розумним, ніж просто зупинити вогонь? Яке ще дієвіше підтверджує, що саме Київ прагне припинення кровопролиття? Така демонстрація адресована не лише Вашингтону чи країнам Глобального Півдня, але й тим українцям, які вже втомилися від війни і готові покласти відповідальність за її затягування на своїх лідерів.

І, нарешті, третє. На тлі невдалої американської миротворчості Україна, схоже, спромоглася намацати стратегію подальшого ведення війни. Ту саму реалістичну стратегію, якої нам так бракувало останнім часом.

У період 2022-2023 років українські стратегічні плани були спрямовані на звільнення всіх територій, які перебували під контролем ворога. Однак невдалий контрнаступ виявив, що на жаль, ресурси для реалізації цієї мети виявилися недостатніми.

Проте, замість того щоб пристосуватися до нових умов війни, Україна продовжувала слідувати старим настановам і пропагандистським лозунгам. Лише у 2025 році в Києві почався процес формування нового підходу до боротьби з Москвою.

Протягом останніх кількох місяців стало очевидно, що Росія не зупиниться, поки не виникне безвихідна ситуація на фронті. Наша мета полягає в тому, щоб домогтися цієї безвиході.

Якщо в даний момент Збройні Сили України не мають достатньої потужності для визволення Донецька, Луганська чи Маріуполя, то супротивник також повинен зрозуміти, що йому не вдасться захопити Херсон, Запоріжжя чи Суми.

Якщо Україні не вдасться знищити російську систему, то ворог має зрозуміти, що йому не під силу підірвати нашу країну зсередини.

Лише таким чином можна показати Кремлю, що подальше ведення військових дій є безнадійним і не має сенсу.

Сьогодні ми маємо унікальну можливість закінчити війну – або ж її активну стадію – на умовах, які влаштовують Київ. Важливо, що реалізація цієї можливості залежить, перш за все, від зусиль самих українців. Навіть якщо згодом Дональд Трамп вирішить привласнити собі всі заслуги у миротворчій справі.