Костянтин Грубич вразив усіх деталями травми свого сина, який був на війні: "Він ішов, тримаючи відірвану руку".

Український телеведучий Костянтин Грубич вперше відкрився після поранення свого сина Ярослава на фронті, де хлопцю ампутували руку, і поділився інформацією про його стан.

Знаменитість у Facebook поділився, через що довелося пройти його сину-воїну. Зокрема, як після вибуху й важкого поранення Ярослав не втратив людяності та у стані шоку думав про те, як допомогти побратимам і задокументувати момент.

"Мало хто з батьків може уявити собі ситуацію, коли їхній син, замість міцної руки, має перевʼязану кінцівку, з якої сочиться кров. Ярик після вибуху йшов з відірваною рукою в рукаві, розмірковуючи про своїх товаришів. Незважаючи на шок, він проявив справжню мужність і не здався. У цей критичний момент його думки були схожі на режисерські: як би це можна було зафіксувати на камеру? Тепер я можу з гордістю сказати, що маю не просто сина, а й безумовного авторитета, що володіє вражаючою експертизою, якою можуть похвалитися одиниці", -- з гордістю ділився ведучий.

Незважаючи на те, що Ярослав втратив свою ліву руку, він все ще вражає всіх своєю непохитною силою духу. Як зазначає Грубич, він не піддається відчаю, а, навпаки, активно підтримує своїх товаришів по зброї і гірко переживає втрати, яких зазнав.

Цей молодий чоловік вражає своєю неймовірною стійкістю перед лицем важких випробувань (хоча насправді це не випадковість, а підла ворожа агресія). Він жодного разу не проявив сліз, не скаржився на свою долю, не нарікав на невдачі. Натомість, він підтримує своїх побратимів, які також пережили ці труднощі. Його серце переповнене болем за тими, хто не дожив до мирного часу. "Тато, я втратив друзів!" – говорить мій герой з однією рукою, його голос наповнений глибоким смутком, – поділився з нами зірковий батько.

Телеведучий говорить, що поки Ярослав до кінця не вважає себе героєм, хоча саме так його сприймають багато людей. Після втрати руки він намагається віднайти нову роль у житті та адаптуватися до іншої реальності.

Він навчається жити в нових умовах, проходячи через страждання, яке я, боязка людина, навіть не можу уявити. Проте, ми одразу відчули потужні хвилі підтримки від небайдужих людей. Ярик зауважив: "Я ж не герой!" І справді, він не встиг досягти великих подвигів і навіть не мріяв про це. Його прагненням було й залишається бути корисним для свого підрозділу, використовуючи свої знання та навички в медіа-сфері. У сучасній війні це також має велике значення. Ярик не встиг знищити ворожий БТР, не вбивав сотні супротивників і не здійснював якихось епічних вчинків. Тому в нього виникають певні сумніви щодо власної значимості, хоча болю, безумовно, вистачає і без цього, – зауважив Костянтин.

Незважаючи на біль і шок, сім'я залишається єдиною. Грубич відкриває, що досі не може оговтатися від емоційного потрясіння і часом відчуває безнадію: "Я не прагну жалю. Швидше, я намагаюся зрозуміти свої переживання, адже в останні дні з понеділка на мені залишилися лише сльози".