Миротворці для України: які справжні причини за західними обіцянками
Заяви європейських союзників щодо можливого розгортання миротворчих місій в Україні викликають негайну і рішучу реакцію з боку Кремля. Російська Федерація загрожує світу перспективою Третьої світової війни, що суттєво ускладнює втілення цих ініціатив.
Військовий експерт Ігор Козій пояснює, чому Україна не має прямих важелів впливу на цей процес і які підводні камені ховаються на шляху до миру.
Ігор Козій зазначає, що Україна, на жаль, не має власних механізмів для розміщення миротворчих місій. Це рішення перебуває у виключній компетенції Організації Об'єднаних Націй (ООН), Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також Європейського Союзу (ЄС), і лише за наявності відповідного мандату.
"Звісно, ми можемо просити про таке розміщення у європейської спільноти. Україна може звернутися до тієї чи іншої міжнародної організації з проханням введення такої миротворчої місії та організувати відповідний виступ-звернення про такі наміри на засіданні організації", -- пояснює експерт.
Однак, це лише прохання, а не прямий важіль впливу.
Попри те, що Франція, Німеччина та Велика Британія вже неодноразово висловлювали ідеї щодо розміщення миротворців, ці висловлювання завжди супроводжуються обережними термінами, такими як "можливо", "імовірно", "було б добре". Це підкреслює, що наразі йдеться лише про наміри, які ще дуже далеко від втілення в життя.
Таке рішення може бути прийняте лише в тому випадку, якщо представники Росії в цих організаціях підтримають його голосуванням "за". Це і є парадокс, зауважує Козій. Він вважає, що в Раді Безпеки ООН Росія ніколи не підтримає подібну ініціативу і всіляко затягуватиме процес голосування.
Це породжує парадоксальну обставину, в якій країна, що чинить агресію, має можливість заважати миротворчим операціям, які намагаються вирішити конфлікт, що вона ж і започаткувала.
Є ще один можливий сценарій — прийняття рішення щодо відправлення миротворців шляхом прямих домовленостей між державами, на їхньому власному рівні. Однак, на даний момент, немає ознак консолідованих міжурядових заяв або спільних дій.
"Не траплялося, щоб французи виступили із подібною заявою та вирішили ввести миротворців, або ж німці об'єдналися з французами в цьому питанні та оголосили про направлення своїх миротворців до України," – зазначає експерт.
Він акцентує увагу на тому, що в Європі також існують маніпуляції щодо цієї делікатної теми, а також суттєва залежність від суспільних настроїв.
Європейці активно організовують навчальні місії, але, як зазначає Козій, "в умовах війни Україну це не задовільнить і тим більше не порятує. Нам потрібне саме стаціонарне військо".
Раніше йшлося про кількість миротворців в діапазоні 30-50 тисяч, а також про потенційні локації їхнього розміщення в Україні. Проте Ігор Козій підкреслює, що визначити точну цифру щодо потреби в таких силах є надзвичайно складно, якщо не мати ясного уявлення про їхні завдання.
"Є велика різниця між необхідністю їхньої присутності для забезпечення правопорядку або охорони військових об'єктів та ситуацією, коли їх використовують для виконання складніших завдань під час війни", -- зазначає він.
"Таким чином, можна зробити висновок, що насправді ніхто не має чіткого уявлення про цю ситуацію. Люди лише ведуть розмови без належного аналізу та системного підходу, і все залишається на рівні початкових етапів," -- підсумовує Ігор Козій.
На думку фахівця, обговорення ролі миротворців давно вийшло за межі військових аспектів і стало психологічним феноменом. Він підкреслює, що вибори політичних лідерів значною мірою залежать від настроїв суспільства та порадників, і додає: "Якщо ми намагаємось ухвалити рішення за інших, то можу запевнити вас: ми приречені на невдачу".
