Локації пам'яті: Яким чином формується культура спогадів про цивільних жертв конфлікту на Київщині.

У лютому-березні 2022 року Буча, Ірпінь і Гостомель стали відомими через масові вбивства цивільних під час російської окупації. Місцеві громади у різний спосіб уже почали формувати культуру пам'яті, щоб ушанувати загиблих. Але опитані нами сходяться на думці, що для втілення ідей громад бракує фахового підходу та підтримки держави.

Цивільні жертви, про яких стало відомо після деокупації, не завжди отримують належну пошану в усіх громадах. У деяких місцях їх пам'ять вшановують лише близькі, в інших організовують виставки на їхню честь, садять дерева або квіти, а в деяких громадах лише планують заходи для вшанування.

На території братської могили в Бучі відкрили меморіал "Стіна пам'яті" з прізвищами вбитих цивільних. Ірпінь створив електронну книгу пам'яті, де зібрано інформацію, зокрема й про цивільних жертв. У Бучанській громаді, за інформацією місцевого архівного відділу, за час окупації загинуло 554 людини. Ірпінська громада, за словами міського голови Олександра Маркушина, у той самий період втратила близько 300 цивільних.

У Бучі встановлено пам'ятні знаки на місцях масових розстрілів, зокрема на вулицях Яблунській та Вокзальній, а також в районі зруйнованого Романівського мосту в Ірпені, який нині перетворено на меморіал. Щодо Гостомеля, то там досі не вшанували належним чином пам'ять загиблих цивільних осіб (за інформацією селищної ради, під час окупації в громаді було вбито 78 цивільних).

Першими на злочини російської армії відреагували митці. Один з них -- британський вуличний художник Бенксі. Його роботи з'явилися невдовзі після деокупації в Ірпені, Бородянці, Гостомелі. Про це митець написав на сторінці в Instagram.

Графіті з зображенням дівчинки-гімнастки, яка виконує вправи з корсетом на шиї над тріщиною у стіні, наразі вирізане та збережене. Будинок, на якому воно було, довелося зруйнувати. Творіння Бенксі тепер поміщене у скляну рамку і розташоване поруч з місцем, де його було створено.

За словами керівника відділу меморіалізації Ірпінської міської ради Софії Мартинюк, розташування графіті є надзвичайно важливим, оскільки прив'язка до місця — це основа вуличного мистецтва. "Ми перенесли роботу всього на 100 метрів від зруйнованого будинку. Дуже важливо, щоб вона залишилася саме тут, адже цей район зазнав найбільших руйнувань. У найближчому майбутньому плануємо створити там сквер," — зазначила вона.

На сьогодні роботи Бенксі, створені в Гостомелі, зберігаються в Києво-Печерській лаврі. Там художник залишив два графіті. Одне з них, розташоване у Військовому містечку, зображує жінку в домашньому халаті, з бігудями на волоссі, у протигазі та з вогнегасником у руках.

Інша діяльність у селі Горенка - дідусь приймає ванну в руїнах свого будинку.

"Іноземці їдуть на Бенксі. Так люди довідуються про події в селищі. Жінку в протигазі намагалися викрасти, але роботу було професійно вирізано зі стіни, це дало змогу її зберегти. Другу роботу зберегли й законсервували працівники Національного науково-реставраційного центру України", -- розповідає очільниця відділу культури Гостомельської ради Катерина Павленко.

Твори вуличного митця, які наразі мають цінність у 90 млн грн, планують повернути до населеного пункту.

Одним із головних місць ушанування цивільних жертв у Бучі стала Стіна пам'яті біля церкви Андрія Первозванного, де було тимчасове захоронення вбитих росіянами під час окупації. На задньому дворі церкви викарбувано їхні імена. Це місце стало неофіційним центром скорботи, сюди приїздять як міжнародні делегації, так і родини жертв.

Поруч громада планує звести повноцінний меморіальний комплекс, наразі шукає на це кошти.

"Маємо на сьогодні затверджений проєкт, який плануємо реалізувати коштом спонсорів, якщо все вдасться", -- розповідає керуючий справами Бучанської міськради Дмитро Гапченко.

Мешканці Бучі висловлюють думку, що існуючого меморіалу недостатньо. Воєнна кореспондентка Марія Ковальова, яка також родом з Бучі, має надію, що в майбутньому в місті з'являться нові скульптури-пам'ятники.

"Персоніфікована меморіалізація в Бучі потрібна на рівні встановлення міських скульптур, у яких буде відображено історію кожної вбитої цивільної людини. Легкі бронзові скульптури добре вписуються в міський ландшафт і дозволяють зберегти історію подій".

Цю концепцію підтримують і родичі загиблих.

"Це чудова ідея, і можна бути впевненими, що знайдуться професіонали, які втілять її в життя. 27 лютого 2022 року в Бучі на власному подвір'ї на вулиці Вокзальній загинула моя подруга Тетяна Прохорчук. В даний момент про неї пам’ятають тільки найближчі", - ділиться спогадами Людмила з Бучі.

Однак існує точка зору, що в теперішній момент відкривати музеї недоцільно, а пам'ятники та туристичні маршрути варто розробляти лише після завершення війни.

"Наразі актуально обговорити, яким чином ми можемо підтримати психологічно бійців ЗСУ, забезпечити їх реабілітацію та не забувати про близьких загиблих," - зазначає бучанка Світлана у соціальних мережах.

Незважаючи на різноманітні погляди в суспільстві, Буча вживає різні заходи для вшанування пам'яті цивільних жертв.

Найбільш впізнаваним символом трагедії Бучі стала Яблунська, де за місяць окупації, згідно з даними комунального видання Бучанської ради, загинуло 78 цивільних. Тут висадили алею кленів, на стовбурах яких прикріплені металеві таблички з іменами жертв.

Процес облаштування скверу триває, - зазначив Дмитро Гапченко, керуючий справами Бучанської міської ради.

У підвалі компанії "Агробудпостач" на вулиці Яблунській було вбито вісьмох мешканців Бучі. Щоб вшанувати їхню пам'ять, група американських митців з Лос-Анджелеса — Bandit, Tristan та Johny — створила мурал. Крім того, міська рада виготовила пам’ятні таблички, що містять інформацію про загиблих.

За словами історика Музею війни Романа Кабачія, який мешкав у Бучі, мурали та графіті "є важливою, але лише першою ланкою у великому ланцюгу осмислення масових убивств".

Кабачій підкреслює, що такі форми мистецтва повинні бути обдуманими та узгодженими з суспільством: "Оскільки питання меморіалізації є досить новим для української культури, воно потребує уважного підходу, професійної майстерності та емоційної стійкості".

Депутатка Ірпінської міськради, ексзаступниця мера Бучі Михайлина Скорик упевнена, що це місто потребує фахового підходу в питаннях меморіалізації: "Є офіційні місця пам'яті, є окремі практики родин. Є ідеї творчої спільноти, зокрема архітекторів. Є офіційні місця пам'яті КОДА. Але все це потребує професійного переосмислення та фахового підходу, бо Буча посідає особливе місце в цій війні. Тут із пам'яттю мають працювати фахівці національного рівня".

Буча потроху рухається шляхом меморіалізації -- в місті встановлено пам'ятні знаки з QR-кодами, що ведуть до 3D-відтворення знищеної території, зокрема на вже відбудованій Вокзальній.

Ірпінь пішов шляхом просторової трансформації. Зруйнований міст через річку Ірпінь, яким тисячі мешканців рятувалися з-під обстрілів, залишений у руїнах -- як меморіал. За словами Софії Мартинюк, ідею запропонували представники центральної влади, а місцева влада та громада її підтримали.

"Інсталяція "Дорога життя" на зруйнованому Романівському мосту в Ірпені як частина соціального проєкту "Київщина. Місця пам'яті" -- гарне рішення. Автором є засновник та арт-директор компанії Expolight Микола Канюка, який розробив також один з найкращих на Київщині меморіал "Хрест Героїв" у Вишгороді", -- зазначає історик Роман Кабачій.

Весною 2025 року в Ірпені було посаджено 300 кущів лаванди, які стали живим меморіалом на честь загиблих цивільних осіб і захисників міста під час окупації.

Створено цифрову платформу "Книга пам'яті Ірпінської міської територіальної громади". Доступ до неї є на LED-екранах у різних локаціях міста.

У березні 2024 року було встановлено монумент "Воля" в пам'ять про сили спротиву Ірпінської громади. Його створено завдяки активістам і волонтерам, які зібрали в місті залишки снарядів і запропонували як будівельний матеріал із написом "Цього металу замало, щоб нашу волю зламало".

Софія Мартинюк повідомила, що у місті вже розроблено проєкт меморіалу для цивільних жертв. Цей проєкт, презентований чилійським архітектором у 2022 році, був подарований місту незабаром після деокупації. Як зазначила керівниця відділу меморіалізації, проєкт потребує доопрацювання та організації громадських слухань. Планувалося розмістити меморіал поруч із торговим центром "Жираф", між Бучею та Ірпенем, на місці, де на початку 2022 року знаходився блокпост місцевих добровольців, які перешкоджали просуванню російських військ до Києва.

Мисткиня досліджує альтернативні способи вшанування пам'яті, які не завдають додаткових травм, і готова до обговорень та співпраці з громадою і експертами.

"У таких містах, як Ірпінь і Буча, де загиблі були не абстрактними постатями, а сусідами, друзями, родичами, памʼять стає дуже особистою. Це дає змогу створити дуже глибокі наративи, але водночас близькість до трагедії потребує фахової підтримки", -- зауважує Мартинюк.

У місті започатковано екологічну ініціативу під назвою "Дерева пам'яті", яку виступили ініціювати родини загиблих цивільних осіб та військових. Реалізацію цього проєкту планують на осінь, однак, як зазначила Мартинюк, все буде залежати від наявності фінансування.

"Спочатку виникла думка створити сад, але оскільки вільної земельної ділянки не вистачає, ми вирішили максимально використати простір міста, створивши мапу окремих дерев. Кожне дерево отримає власну табличку з іменем загиблого", -- підкреслює художниця.

Гостомель, відомий насамперед аеродромом "Антонов", належним чином іще не вшанував пам'яті про загиблих цивільних.

Керівниця відділу культури Гостомельської ради, Катерина Павленко, зазначила: "Це пов'язано з тим, що наразі громаду очолює військова адміністрація, а депутати не мають можливості голосувати та приймати рішення".

Незважаючи на це, жителі селища поступово реалізують проекти за власні кошти. Зокрема, завдяки ініціативі директора Гостомельського ліцею Володимира Захлюпаного вдалося відкрити інтерактивний музей.

"Захлюпаний пережив особисту трагедію -- під час окупації російські військові вбили його сина Сергія. В музеї є окремий розділ про окупацію, загиблих військових і цивільних. Вчителі проводять екскурсії, розповідають, хто ким був, чим займався -- спортсмени, дизайнери, айтівці", -- розповідає Павленко.

У населеному пункті активно реалізуються проекти з увічнення пам’яті: встановлюються меморіальні дошки, проводиться збір свідчень очевидців, створюється електронна книга пам’яті, хоча наразі вона доступна лише в соціальних мережах.

Музей історії України в Другій світовій війні оперативно відреагував на важливість увічнення пам'яті про події окупації. У травні 2022 року він презентував експозицію під назвою "Україна -- розп'яття", до якої увійшли артефакти з деокупованого Гостомеля.

Елемент експозиції "Україна - хрест"

Цю інформацію надає історик Роман Кабачій:

"Один зі складників експозиції -- відтворені підвали будинків Військового містечка по вулиці Проскурівській, де російські військові протягом 37 днів утримували в заручниках місцевих мешканців, серед яких були й діти. Речі, привезені співробітниками музею з Гостомеля, доповнюють записані свідчення тих, хто пережив цю трагедію".

Елемент експозиції "Україна - хрест"

У населеному пункті створено концепцію скверу, який має на меті вшанувати пам'ять цивільних та військових жертв.

16 липня 2025 року Верховна Рада України на першому читанні схвалила законопроєкт, присвячений національній пам'яті. Про це повідомив голова Українського інституту національної пам'яті, історик Олександр Алфьоров. Він вважає, що цей крок сприятиме формуванню єдиного підходу до культури пам’яті, створенню меморіальних просторів та увічненню героїв, а також стане важливим інструментом у протидії гібридній агресії з боку Російської Федерації.

Протягом років повномасштабної агресії так і не були створені терміни, які могли б стати офіційними для опису певних подій на державному рівні. Наразі ми займаємося цим питанням. Це непростий шлях. Серед основних термінів, які ми розглядаємо, є "війна за незалежність України", "злочини проти українського народу" та "рашизм", — зазначив Алфьоров.

"Слід чітко визначити, як ми будемо висвітлювати питання цивільних жертв, які щоденно втрачають життя. Яким чином говорити про тих, хто загинув під час окупації, про заручників та осіб, котрі стали жертвами, наприклад, внаслідок обстрілів? Ми тільки починаємо формувати цю практику, і у мене є намір довести цю історію до завершення," — зазначає історик.

Схожі погляди висловлює колишній голова УІНП та народний депутат Володимир В'ятрович, який є членом робочої групи з розробки єдиного маршруту пам'ятних місць при Міністерстві розвитку громад.

Політик переконаний, що створення пам'яті слід розпочати вже зараз.

Зараз надзвичайно важливо обговорювати основні принципи пам'яті у контексті цієї війни. Як тільки затихнуть останні звуки бою, розпочнеться нова боротьба — за трактування подій. І якщо ми не закріпимо наші погляди сьогодні, інші можуть представити їх по-своєму.

В'ятрович підкреслює, що вже зараз важливо закладати фундамент для того, як ми будемо зберігати пам'ять про цю війну та як передаватимемо її історію майбутнім поколінням: "Ця війна має унікальну рису – її геноцидний характер, що виявляється в прагненні агресора знищити українців як націю. На жаль, серед жертв цієї війни опинилися й мирні жителі. Це необхідно чітко задокументувати, щоб підтвердити в міжнародних судах геноцидний аспект конфлікту. Це той аргумент, який демонструє Росію як країну-агресора і воєнного злочинця".

За словами В'ятровича, в глобальному сенсі держава має ініціювати загальну концепцію культури пам'яті, залучивши міжнародних експертів, музеологів, урбаністів, щоб уникнути хаотичних рішень.

Цей журналістський текст підготовлено в рамках ініціативи "Ключова інформація для місцевих спільнот в Україні", що здійснюється Fondation Hirondelle та IRMI за фінансової підтримки Swiss Solidarity.