Мій песимістичний прогноз: в Україні залишиться лише 10 мільйонів людей, - президент KSE про еміграцію та демографічні труднощі.

"Я книжок не читаю і іншим не раджу", - свого часу заявив Тимофій Милованов.

Скандальні висловлювання, різкі коментарі та провокаційні фрази на кшталт "не приховую, що дебіл" зробили його справжнім enfant terrible української політики. Проте за епатажем у його публічних виступах ховається серйозний економіст і визнаний у міжнародних колах дослідник теорії ігор та контрактів.

По завершенні року на посту міністра економіки та аграрної політики в першому уряді Олексія Гончарука, Милованов повернувся до Київської школи економіки (KSE), де протягом п'яти років трансформував її в одну з найуспішніших навчальних установ в Україні.

Лише за час повномасштабної війни кількість студентів Київської школи економіки зросла в 9 (!) разів. У квітні 2025 KSE викупила за 18 мільйонів доларів столичний гольф-клуб на Оболонській набережній, що стало рекордною приватною інвестицією в українську освіту. Ще десятки мільйонів керівництво ЗВО має намір витратити на ремонт і побудову кампусу.

Ми обговорюємо з Тимофієм Миловановим теми фінансів, конфлікту та освіти.

У одному з ваших інтерв'ю ви зазначили, що Росія інвестує близько 10 тисяч доларів у підготовку майбутнього інженера, який розроблятиме безпілотники на кшталт "Шахед". За вашими оцінками, навіть найпрогресивніші українські вищі навчальні заклади витрачають на освіту одного студента не більше 4800 доларів...

Ситуація вкрай незадовільна. Коли ми розрахуємо бюджет таких вишів, як КНУ, КПІ або Києво-Могилянська академія, на одну людину, то виявиться, що на кожного студента припадає всього 1,5-2 тисячі доларів.

Якщо ми проведемо аналогічний аналіз російських університетів, то виявимо, що середні навчальні заклади пропонують близько 4 тисяч доларів, тоді як провідні університети можуть похвалитися цифрами понад 10 тисяч.

Деякі з найнебезпечніших технологічних секторів Росії, які, на жаль, ми змушені визнати як потужного супротивника, активно співпрацюють з навчальними закладами.

Це свідчить про те, що ми вкладаємо в розвиток розумних кадрів в 3-5 разів менше, ніж наш суперник. Якщо через десять років російські сили знову намагатимуться нас атакувати, ми матимемо менше підготовлених інженерів, менше військових командирів і менше молодих спеціалістів. В результаті, нам знову доведеться вчитися на полі бою, а не в аудиторіях університетів.

Сьогодні наше головне завдання полягає в тому, щоб здобути перемогу в цій війні – зупинити агресора та захистити незалежність України. Молоде покоління, яке має бажання розвивати нашу країну і стати інженерами, повинно отримати всі необхідні ресурси для того, щоб стати більш підготовленими, освіченими та здібними, ніж наші противники.

Це не відбувається. Причина зрозуміла: брак фінансування. Тому ми змушені зосередити обмежені ресурси на найкращих університетах, а не розпорошувати їх між сотнями закладів.

У нашій навчальній установі здобувають освіту 10% учасників STEM-олімпіад, які є змаганнями з природничих наук, математики, технологій та інформатики для учнів 9-11 класів - УП. Ми дуже цінуємо цей успіх, проте на жаль, талановиті молоді люди залишають Україну.

Ми зв'язуємося з учасниками міжнародних олімпіад: цього року на програмну інженерію вступили троє, на факультет Шевченка - двоє, а до Польщі - п'ятеро. Якщо ж зателефонувати олімпіадникам з математики, то виявиться, що жоден - вони навіть не здають НМТ (національний мультипредметний тест - УП), адже одразу виїжджають за межі країни.

- Тобто війна пришвидшила вимивання мізків з країни?

Не зовсім так. Це парадоксальна і неприємна ситуація: навіть після 2014 року деякі випускники все ще вирушали до Москви. Сьогодні ж ніхто не має бажання їхати туди. Пригадайте, як один із випускників політехнічного університету опинився в Росії, де зараз займається розробкою дронів для російських військових. Це далеко не нова історія. Протягом багатьох років метрополія поступово впливала на свідомість колонії — з часів СРСР до 2022 року.

Серед численних осіб, які не мали відношення до політики, але володіли високим інтелектом, існував певний підхід: прагнути вступити до престижного університету в США, а якщо це не вдається – то в Польщі або Росії. Серед молодих науковців завжди можна було зустріти багато етичних особистостей, які мали глибоке розуміння ситуації. Проте деякі з них опинилися в Москві і сьогодні беруть участь у військових діях проти нас.

Щоб розумна молодь не роз'їжджалася, їй треба створювати умови. Ми проводили опитування серед наших біженців у Німеччині, за яких умов вони повернулися б назад: їм потрібні житло, перспектива роботи і якісна освіта. Без цього вони залишатимуться за кордоном.

Це становить серйозну небезпеку для майбутнього нашої нації. Якщо обдарована молодь залишить країну або не отримає якісну освіту вдома, то чим же ми можемо пишатися? Звичайно, якщо видатний талант вступає до Гарварду чи МІТ, стаючи частиною світової спільноти українців, це безперечно добре. Проте, якщо він обирає навчання в менш престижному університеті в Польщі, це буде значною втратою для всіх нас.

Активне зростання Київської школи економіки стартувало з моменту, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Які причини цьому?

Кожне значне національне потрясіння, таке як Помаранчева революція чи Революція гідності, слугували каталізаторами для нашого розвитку. Власне, у 2015 році в керівництво KSE прийшли випускники цієї установи.

Київською школою економіки управляли іноземці. Наша знайомство відбулося під час революційних подій, коли ми займалися організацією Відкритого Університету Майдану, рятуючи студентів із рук опричників Януковича...

В результаті цих подій я отримав, як зазначають психологи, травму свідка. Під час канікул я опинився на Майдані, але вже під час розстрілу Небесної сотні я перебував у США.

Для мене це була травма, і тієї миті я вирішив, що мушу щось робити. Це стало поворотним моментом для багатьох з нас. Ми робимо те, що вміємо, і те, у що віримо - освіту.

На початку масштабного вторгнення ми не зосереджувалися на порятунку KSE. Натомість провели опитування серед співробітників, аби дізнатися про їхні наміри: хто залишиться, хто планує піти до армії, а хто вирушить за кордон. Ми попросили їх прийняти рішення якнайшвидше. Так, один із наших провідних аналітиків зараз займається організацією дитячого садка для біженців у Німеччині — і в цьому немає нічого поганого.

На другий або третій день конфлікту ми створили команду з близько 60 аналітиків. Я звернувся до прем'єр-міністра, голови Офісу президента, його заступника з економіки та відповідних міністрів, повідомивши, що ми готові виконувати їхні доручення щодо розрахунків.

Ми отримали завдання з різними рівнями конфіденційності і почали їх виконувати. Крім того, ми встановили контакти з різними підрозділами та розпочали збір коштів для їхніх потреб. За перший тиждень нам вдалося зібрати 5 мільйонів доларів.

Наша бізнес-школа у ті часи розпочала активну співпрацю з підприємствами, зокрема надавала підтримку у процесі релокації. Валентина Сахно, керівниця KSE Graduate Business School - УП, була настільки залучена у відеоконференції та обговорення, що пропустила момент, коли російські війська увійшли до її села. На щастя, їй вдалося вибратися. Подібна ситуація сталася і з нашим виконавчим директором.

Саме в цьому криється простий секрет нашого успіху — ми не зупинялися. Бакалаврські програми були відновлені в онлайн-форматі всього через два тижні після початку вторгнення, тоді як інші програми повернулися до навчання через чотири тижні.

Тобто через місяць - півтора Київська школа економіки вже вчила. А 1 вересня 2022-го у нас були бомбосховища, і ми вчили фізично.

Ми не будемо виїжджати з Києва, поки він стоїть, ми не будемо виїжджати з України, поки вона є - таке рішення ми тоді ухвалили.

Скільки студентів зареєструвалося у 2022 році?

У 2016 році, коли я приєднався до KSE, навчалося лише 30 студентів, і з них закінчували навчання всього 12. На сьогоднішній день кількість студентів зросла до приблизно 2000, у той час як раніше їх було всього 300.

У 2025 році ми вперше перевершили УКУ. Ще 5 або 10 років тому мені здавалося, що це неможливо. Зараз ми докладаємо зусиль, щоб створити кампус і облаштувати бібліотеку з видом на Дніпро.

- Ви ще не відмовилися від ідеї перебудувати гольф-клуб на Оболоні в свій кампус?

Ми дійсно повинні зберегти гольф-клуб як основне призначення. Гольф і спортивні заходи залишаться, але ми також плануємо створити бібліотеку та відкриті інженерні лабораторії. Це місце стане справжньою перлиною. Візуально воно нагадуватиме Оперу в Осло, що виходить до річки. Якщо, звісно, нам це дозволять.

Але вже витрачено 18 мільйонів доларів на будівництво кампусу?

Так, і мені потрібно ще 24. 15 я вже знайшов, залишилося знайти ще 9.

Звідки взялася сума 18? Це кошти фонду KSE чи фінансування, надане спонсорами спеціально для придбання цього активу?

Це фінансові ресурси мільярдерів зі США та Великої Британії.

Чи ці кошти призначені спеціально для цього кампусу?

Я просто подорожував, прогулювався і висловлював свої скарги: "Підтримайте українців фінансово"...

- Це величезна сума. Хто ці донори?

Мільярдери. В основному це вчені, зокрема представники математичної науки.

Чи могли б ви назвати імена п’яти, десяти або двадцяти найбільш значущих донорів?

Це різноманітні фундації та урядові установи з кількох країн. Нещодавно Швеція надала нам 2,5 мільйона доларів для підтримки професорів. Уряд Данії повідомив, що ми отримали фінансування в розмірі 2,5 або 3 мільйони доларів для створення дослідницького центру, який вивчатиме ефективність санкцій проти Росії.

В Україні функціонує більше ніж 400 вищих навчальних закладів, незважаючи на значний виїзд молоді за кордон. Як ви вважаєте, яку роль вони відіграють у сучасному суспільстві?

- Торгівля дипломами та допомога в ухилянні від служби. Вони не соромляться відкрито обговорювати це, і це викликає у мене велике обурення. З'являється ще одна маловідома компанія і прямо заявляє: ми можемо забронювати все для вас, навіть не потрібно приходити.

Мені розповідали, що на Київщині є аграрний університет. Діти сидять по своїх селах, навчання лише онлайн. Студентам нецікаво, тому вони здають по 100 доларів і навіть онлайн-навчання не відвідують, а просто отримують оцінки.

Що це взагалі таке? Про це усім відомо, про це говорять у селі. Хочеш прилаштувати дитину, щоб вона не ризикувала - хай сидить у хаті: 100 доларів за курс - і все нормально.

- Що з цим робити? Якими мають бути адекватні дії держави?

Необхідно дозволити ринку самостійно вирішувати їхню долю. Згадайте, як це було з дронами: ринок отримав можливість, і все пішло своїм чергом. Ми не намагаємося захищати державних виробників. У нас тут конкуренція. Якщо хтось зазнав невдачі, це вже їхні питання. А ось погляньте на ту будівлю - це Національна академія наук. Кілька корпусів.

Завітайте туди - кошти є, команда присутня (деякі на неповний робочий день), але результатів не видно. Коли востаннє вийшла їх публікація в міжнародному науковому журналі? Які технології для армії вони розробили? Коли відбулися зустрічі з бізнесом, на яких було надано консалтингові послуги, що призвели до створення нових робочих місць? Коли вони реалізували щось, що діє в реальному житті, а не лише на папері?

Мені надсилають повідомлення, що я неетичний, оскільки не виявляю поваги до науковців. Проте я поважаю тих, хто публікується в міжнародних наукових виданнях. Водночас я не можу поважати осіб, які називають себе вченими, проте не відповідають цим критеріям, і при цьому отримують фінансування з державного бюджету, яке могло б бути витрачено на потреби армії.

Спостерігаю чітку взаємозалежність між нерішучістю в боротьбі з псевдонауковими міфами та численними втратами життів.

- Київська школа економіки робить аналітику щодо проблем української економіки, найбільшим викликом якої може бути депопуляція. Який песимістичний та оптимістичний сценарії можливі в осяжній перспективі, наприклад, за 10 років?

Це, можливо, виглядає як деякий візуальний прогноз, але моє песимістичне бачення таке: в Україні може залишитися лише 10-15 мільйонів громадян. Якщо ж говорити про оптимістичний варіант, при якому війна закінчиться і ми розпочнемо інтеграцію в ЄС, то можна сподіватися, що люди почнуть повертатися назад.

Яка, на вашу думку, може бути їхня кількість у країні згідно з вашим оптимістичним прогнозом?

- 35-40 мільйонів. Це буде схоже на ситуацію в Ізраїлі. Якщо відбудеться відновлення, з'явиться позитивна енергія, і ми подолаємо зовнішні виклики, а також станемо частиною Європейського Союзу, життя тут набуде нового сенсу. Адже кожен українцеві є можливість стати тим, ким він мріє.

Багато іноземців відзначають, що тут справи йдуть більш чесно, ніж у їхніх країнах. У певних частинах Філадельфії ризик стати жертвою вбивства навіть сьогодні перевищує київські показники: ви ж бачите, як постійно відбуваються стрілянини, зокрема в навчальних закладах і в проблемних районах.

Я мешкав на межі гетто, і кожну другу ніч під моїми вікнами лунали постріли. Люди часто запитували мене, як можна вижити в таких умовах. Тепер ті ж питання звучать щодо життя під "Шахедами". Вижити можна як у гетто, так і під "Шахедами".

Навіть у разі завершення війни, Україні необхідно буде підтримувати значну армію та розвинутий оборонний промисловий комплекс. Це вимагатиме наявності великої кількості кваліфікованих кадрів. Яким чином можна вирішити цю задачу в умовах зменшення населення?

Існує два варіанти: або ми підвищимо нашу продуктивність шляхом вдосконалення освіти, або ж залучимо значну кількість іноземних спеціалістів. Проте в такому випадку Україна стане абсолютно іншою.

Щоб не перетворити брак людей на брак якості, треба дорослішати: переходити від роботи "лопатою" до інженерії, автоматизації, роботів.

Освіта є основою для виживання: вона виховує лідерів, науковців і інженерів, які забезпечують обороноздатність, а також формує робочу силу, що підтримує літніх людей, ветеранів та всіх, хто цього потребує.

Попереду два сценарії: або нас залишиться менше, але ми будемо високоосвіченими людьми, які працюють з ШІ і тягнуть економіку; або ми лишаємось неуками, технології нас витісняють, а прогалини закривають дешеві мігранти. Майбутнє визначаємо ми - або це зроблять за нас.

- На якому етапі брак фахівців буде відчуватися як критичний?

- Насправді це вже відбувається.

Яка кількість трудових мігрантів необхідна для досягнення позитивних змін в економіці України?

Десять мільйонів. Підготуйтеся до змін в Україні. Якщо ми не навчимося ставати мудрішими, то будемо імпортувати працівників не тисячами, а мільйонами. Це стосуватиметься переважно робітничих спеціальностей. Проаналізуйте кількість пенсіонерів у нашій країні та порівняйте її з числом працюючих. Це питання є надзвичайно важливим.

Основним завданням є забезпечення виживання в умовах війни, а другим – створення високоефективної, конкурентоспроможної нації, яка відповідала б європейським стандартам.

У Багряного в "Тигроловах", коли Григорій Многогрішний втікає з етапу на Сибір, він каже, що "краще померти біжучи, ніж жити гниючи".

Ось ми вже не втікаємо. Все навколо розпадається. Існує справжня частина України, що бореться за своє життя і майбутнє, та є інша частина, яка продовжує занепадати. Нам необхідно відкинути цю частину.

Гниле болото, яке дісталося нам у спадок від Радянського Союзу, не дозволяє нам вирішити свої проблеми.

Чому те, що ви вважаєте болотом – а саме, роздутий державний апарат і надмірне регулювання економіки – затримує наш розвиток, тоді як Росію, навпаки, підтримує на плаву?

- Це міф, що їм це допомагає. Якби вони не крали власні гроші, у них би було ще більше "Шахедів", і вони чіткіше долітали б до цілей.

- Тобто ви вважаєте, що неефективність війни з їхнього боку - наслідок неефективної роботи держапарату?

У них є система, яка відрізняється від нашої, але також не є ефективною. Можливо, за ці слова мене розкритикують, але я все ж висловлю свою думку: Зеленський - надзвичайно позитивна історична фігура для України... Якби не він, наша країна могла б і не існувати.

- Поясніть, що ви маєте на увазі.

По-перше, більшість людей, напевно, відразу вирушили б на переговори з російською стороною, але ситуація тут не лише в цьому. Він уже четвертий рік не знає спокою і не дозволяє світу забути про нашу боротьбу. Він не відступає.

- Але ж це питання і його політичного самозбереження, чи не так?

Давайте не зводити цю розмову до простих категорій. Якщо подивитися на ситуацію з історичної точки зору, Україна існує і продовжить своє існування. На її чолі перебуває патріотичний лідер. А те, що відбувається внутрішнє суперництво між впливовими особами - умовною опозицією та бізнесменами - є справжнім процесом становлення нації. Це, можна сказати, справжні пологи, які супроводжуються болем, кров’ю та ризиком втрати.

Сьогодні націю не уособлює дрібка дисидентів на тлі байдужої більшості, як це було за СРСР. Більшості не байдуже. Хоча так, є інертна маса, чим користується Кремль.

- Милованов-політик, яким ви були 5 років тому, і Милованов-президент Київської школи економіки - це дві різні постаті. Там ви були ображеним і конфліктним посадовцем, тут ви створюєте масштабні проєкти, знаходите нових друзів і партнерів. Чи вважаєте свій політичний досвід невдалим?

- Він був корисним. Перші два роки в KSE я теж був дуже конфліктним. Мені довелося звільнити не просто багато людей, а майже всіх. Кожного, хто не вірив у те, що KSE може бути іншим. Мене бісять люди, які не вірять, що може бути по-іншому. У політиці таких людей дуже багато і коли я там перебуваю, мене все це бісить.

Науковцям важко знайти своє місце у політичній сфері. Адже однією з основних цінностей науковця є вміння висловлювати правду. Проте ця якість не завжди є корисною для політиків.

Науковці протягом усього свого життя вчаться аналізувати та критикувати, тоді як політики, навпаки, повинні прагнути до формування коаліцій.

Дослідник може розкритикувати наукову публікацію свого колеги, не стримуючи емоцій, а потім спокійно випити з ним пива, адже це лише професійна діяльність.

Політик може сказати правду про іншого політика, але тоді вороги того іншого політика це використають для дискредитації. Виносячи критичну правду, ти мимоволі підносиш снаряди для політичної війни.

В яких обставинах ви розглядаєте можливість повернення до політичної діяльності?

Я не маю наміру займатися політикою, оскільки це занадто стресово для мене. Я відчуваю себе щасливим на своєму місці: наука та освіта – це те, що мені дуже близьке, а робота в команді приносить задоволення. На початку війни розмірковував, де зможу принести найбільшу користь: в уряді, в армії (у мене немає відповідного досвіду) чи в Київській школі економіки. Врешті-решт, я обрав KSE.

І чому я обрав? У владі був би сімнадцятим радником і мало розумів про війну. А будувати університет під час війни можуть одиниці. Моя цінність більша в освіті й науці, ніж у політиці чи бізнесі.

Зрештою, ви почали поглинати книги і навіть ділитися їхніми цитатами. Коли ви були на політичній арені, стверджували, що читання — це лише марна трата часу...

Це була спотворена цитата. Я хотів підкреслити, що лише читання недостатньо для набуття розуму. Ключове не тільки в тому, щоб читати багато, а й у тому, щоб активно застосовувати знання на практиці.

Після ознайомлення з "Тигроловами", я звертаюся до однієї з цитат, розмірковуючи про її зв'язок із сучасним життям і те, що еволюціонувало з тих часів. Таким чином, я вплітаю ці знання у контекст сьогоднішньої реальності.

Одним словом, я намагався донести свою думку, але висловився не дуже обачно.

У науковій сфері існують два різні підходи до публічних презентацій: перший з них акцентує на ретельній підготовці, що зазвичай викликає схвалення у слухачів, а інший – більш експериментальний, який мені дуже імпонує. Це коли ти імпровізуєш і спостерігаєш за реакцією аудиторії.

Безумовно, за такі методи я часто отримую критику, але результати говорять самі за себе – KSE зростає. Адже експериментуючи з різними ідеями, я здобуваю найефективніші з них.