Між Індією та Пакистаном спалахнули конфлікти. Хто на цьому отримує вигоду?

Індія і Пакистан знову опинилися на грані конфлікту. Щоб розібратися у поточній ситуації між цими країнами та дізнатися, хто може отримати найбільшу вигоду з цього, слід повернутися до коренів кризи.

Уявіть, що колись існувала грандіозна імперія, якою правила іноземна династія. Проте з часом ця імперія розпалася. Після цього було ухвалено рішення про її відновлення, але вже у формі федерації. Однак частина колишніх територій, яка відрізнялася своїми релігійними, мовними, політичними та соціальними характеристиками, вирішила не підкорятися й створила власну незалежну державу. Нова федерація сприймає цю державу як "сепаратистів", в той час як молода країна вважає сусідні території, що належать до "імперії-федерації", своїми, оскільки там живе населення, яке говорить тією ж мовою та дотримується тієї ж віри.

Ні, сьогодні ми не говоримо про Україну та Росію, а зосереджуємося на Пакистані та Індії. Хоча в загальному сенсі ситуації можуть бути подібними, у деталях вони суттєво різняться. Наприклад, обидві нації володіють ядерною зброєю...

Колись весь континент Індостан був об'єднаний під владою Імперії Великих Моголів, що виникла в 16 столітті. Цю імперію заснували афганські племена завойовників, які вважали себе спадкоємцями Чингізхана, звідси й походження назви "моголи", що означає "монголи".

Згодом, після періоду занепаду, імперія розділилася на численні автономні князівства, проте формальна влада залишалася за імператором, титул якого отримала британська королева. Це має велике значення, оскільки великою Індія ніколи офіційно не входила до складу Великобританії — у них був спільний монарх. Цей монарх відмовився від трону у 1940-х роках, коли Британська Імперія зазнала значних труднощів, і її військові сили вже не могли підтримувати численні колонії по всьому світу.

Цю владу було передано безпосередньо індійцям, зокрема місцевим раджам і князям. Індія здобула незалежність від британського колоніального панування у 1947 році. Після цього розпочався етап "перезбирання" країни в рамках демократичної федерації. Раджі повинні були підтвердити свою участь у новій державі, отримуючи натомість автономію та, як правило, високі посади у місцевих органах влади.

Умовно - перестати бути тираном-князем, але залишитися цілком демократичним губернатором автономного регіону. Саме тому, наприклад, у Індії досі "штати" ("держави"), а не які-небудь "області" - бо формально це окремі державні утворення. Але фактично - це, все ж, лише регіональні адміністрації, але з дуже широким рівнем свобод та прав.

Завдяки цій "вольниці" Індія так і не змогла стати "новим Китаєм" у промисловому сенсі. Китай досяг статусу "тигра" виключно завдяки суворій диктатурі, тоді як в умовах хаотичної Індії це є неможливим.

Таким чином, історично склалося так, що переважна більшість князів в епоху великих моголів дотримувалася індуїзму. Натомість, серед звичайних людей ситуація була зовсім іншою. Наприклад, на північному заході країни в 1940-х роках, поблизу кордонів з Афганістаном і Іраном, мусульмани становили до 90% населення. У Кашмірі їх частка досягала близько 80%. Проте цим регіоном керував індуїстський раджа, який прагнув приєднатися до новоствореної Індії, аби зберегти своє становище. Це спровокувало місцевих мусульман, які, за підтримки пуштунів та інших "добровольців" з північних районів, організували повстання.

Варто зазначити, що деякий час тому мусульмани та мусульманські правителі (хоча їх було не так вже й багато, вони управляли компактно - на півночі Індії, уздовж афганського кордону) після 1947 року оголосили про утворення своєї країни - Пакистану.

Іслам отримав популярність в Індії, оскільки став альтернативою жорсткій кастовій системі, від якої страждали всі, окрім "недоторканих" – соціально ізольованих осіб, які виконували лише найнижчі та найбільш неприязні роботи. Іслам, у свою чергу, пропонував рівність для всіх, включаючи "недоторканих", яких в Індії налічувалося безліч. З часом ця ідея рівності знайшла прихильників серед князів, і процес пішов далі... В результаті, значна частина населення Індії стала мусульманами.

Отже, Пакистан проголосив свою незалежність одночасно від Британії та Індії. Він почав процес "об'єднання" територій, на яких переважали мусульмани. На початку Індія, незважаючи на свою велич, страждала від різноманіття народів і культурних розбіжностей, що позначалося на її єдності. Внаслідок цього пакистанці спочатку досягали успіхів у своїх зусиллях.

Проте вже в кінці 1940-х років індійці змогли зібратися та відстояти свої позиції проти Пакистану, зокрема в Кашмірі та на інших територіях. У результаті, Кашмір та інші спільні зони залишилися поділеними, і жодна зі сторін не змогла здобути остаточної перемоги. Виникла ситуація, що характеризується відсутністю як миру, так і війни, яка триває до сьогоднішнього дня.

Це була перша війна між Індією та Пакистаном, що тривала з 1947 по 1949 роки. Вона стала початком трилогії, адже два наступні конфлікти відбулися в 1965 та 1971 роках. Окрім того, були ще два значних зіткнення за регіони Сіачен (1984-2003) та Каргіл (1999), які не отримали статусу війни через політичні причини – їх так не називали, щоб уникнути санкцій за порушення мирних угод. Тому їх частіше визначають як "конфлікти" або "спеціальні військові операції" (і це не винахід росіян!). Також варто зазначити, що пакистанська сторона досі не визнає участь своїх військових "під чужим прапором" у бойових діях проти Індії в Каргіл. Проте індійці добре пам'ятають ці події, що стало причиною нових напружень у відносинах між країнами.

Як бачимо, військове протистояння обох країн є "хронічним", бо жодна зі сторін нездатна перемогти.

"Інтриги" підсилюються присутністю Китаю, який після анексії Тибету вийшов на межі з Індією. Більш того, Китай заявляє свої претензії на індійські території, заселені буддистами, які, до речі, втікали від режиму Комуністичної партії. Однак сама партія не забуває про них і постійно прагне "захистити". І ось тут виникає цікавий момент: захист планується здійснити саме в Кашмірі. Це об'єднує Китай і Пакистан в боротьбі проти спільного супротивника - Індії.

У 1960-ті роки відзначилися спробами Китаю та Пакистану спільно протистояти Індії, що вже відновилася після своїх криз і, отримуючи підтримку від СРСР, змогла утримати спірні території, хоч і не всі. Відтоді в регіоні збереглося позитивне ставлення до Кремля та негативне до Сполучених Штатів, які постачали зброю пакистанцям "для боротьби з комунізмом" в Афганістані, хоча значна частина цієї зброї фактично використовувалася у конфлікті з Індією.

І ось ми, нарешті, дісталися до сучасності. Що стосується коренів нового конфлікту, то тут не потрібно довго міркувати. Адже коли мова йде про столітню війну, знайти причину не складає труднощів. Досить зазначити, що маловідомі "підпільники" вчинили теракт в Індії.

Індійці, згадавши про те, що Пакистан традиційно підтримує різноманітні ісламістські угруповання, знову вказали на Ісламабад (хоча й без переконливих доказів). На жаль, атаки в суперечливих регіонах трапляються досить часто. Однак не завжди за цими подіями стоїть Пакистан, адже теракти відбуваються і на його території.

Однак тепер, у відповідь на теракт, що був скоєний пропакистанськими бойовиками, але не регулярними військами Пакистану, індійці вирішили "відключити" Пакистан від води, перекривши дамби на річці Інд. Що ж сталося в цей момент, що індійська сторона вирішила порушити старі мирні угоди, які діяли з 1960-х років? Вся справа в Трампі. Під час його правління "світовий поліцейський" вирішив взяти відпустку.

Більше того, Трамп, здається, втратив контроль, адже він має намір захопити чи Гренландію, чи Канаду, чи навіть Газу разом із Панамою – в залежності від його настрою.

І всі ті, хто у світі прагнув отримати вигоду від сусіда, але раніше зазнавав опору з боку "світової спільноти", очолюваної США, нарешті зрозуміли, що настав момент для дій.

Прецедентом для цього стала війна між Росією та Україною, в ході якої Трамп фактично пропонує залишити Кремлю все, що той тимчасово захопив в Україні. Саме тому ситуація з Кримом є настільки важливою — це "скринька Пандори" для всього світу. Однак для Трампа, з його імперськими амбіціями, отримання такого прецеденту також має велике значення. Інакше його плани щодо Гренландії можуть залишитися лише мрією.

Крім того, Трамп бачить великі можливості у постачаннях зброї як до Пакистану, так і до Індії, з метою витіснення Росії з цих ринків. Росія вже не може запропонувати конкурентоспроможні рішення після того, як її "аналоговнєтна" зброя була дискретно оцінена українцями. Тому Трамп пропонує лише "посередницькі" послуги. Цікаво, що Росія має аналогічні наміри – отримати фінансову вигоду та політичні дивіденди, "мирячи" та озброюючи обидві сторони конфлікту.

Однак головним отримувачем вигоди від нової індо-пакистанської війни стане зовсім не США, а Китай. Так, США зараз офіційно "не мають позиції" щодо індо-пакистанського конфлікту, але от Китай має - він цілком на боці Пакистану, про що нещодавно заявив офіційно. І він роками озброював Пакистан, витискаючи звідти американських зброярів.

На сьогоднішній день Індія, володіючи військовим бюджетом, що в рази перевищує бюджет Пакистану, вважає, що має всі ресурси для успішного протистояння Пакистану, який страждає від політичних та економічних труднощів. Згідно з даними SIPRI, Індія має бюджет у 86 мільярдів доларів, тоді як Пакистан, територіально та демографічно менший, може похвалитися лише 10 мільярдами доларів на оборону. Ситуація в Пакистані дійсно є складною.

Проте на стороні Ісламабаду виступає Китай. З урахуванням масштабів китайських можливостей, баланс сил вже схиляється на користь Пакистану. Адже військовий бюджет КНР становить 314 мільярдів доларів, що ставить Індію в теоретично невигідні умови для конкуренції.

Незважаючи на це, існує один суттєвий аспект: війна відбувається в найбільш високогірних районах світу, де чисельність військ і наявність танків не грають визначальної ролі, адже танкам не під силу рухатися вертикально. Це конфлікт партизанських тактик і засідок, що зводить нанівець значні фінансові витрати.

Тобто, великої війни не хоче ніхто. Але всі хочуть "маленьку переможну", всім потрібний "зручний ворог", за "класикою", так би мовити. Китай також хоче "підсвітити" цю кризу, щоб зупинити відтік західних виробництв з КНР до Індії на тлі нових мит Трампа. Показово, що новий індо-пакистанський конфлікт "спалахнув" день-у-день, коли стало відомо, що з Китаю свої фабрики Apple виводить до Індії. Чисто співпадіння, звісно... Але на користь КНР.

Схоже на те, що вибух у іранському порту стався в день, коли проходили переговори Ірану зі США. Цікаво, що Китай, як і раніше, виграє від антиіранських санкцій, оскільки фактично має монопольне право на закупівлю іранської нафти за значно зниженими цінами. Аналогічна ситуація спостерігається і з Росією. Під час переговорів зі США, в рамках яких було запропоновано зняття антиросійських санкцій, несподівано стався вибух на військовому складі, причому без участі українських дронів, що викликає певні запитання.

Хоча в Китаї немає явних слідів, саме ця країна отримує найбільшу вигоду від санкцій проти Ірану та Росії, а також від конфлікту між Індією та Пакистаном. Чи це випадковість чи щось більше (не будемо занурюватися в конспірологічні теорії), але всі спроби Трампа "зискати" на старих конфліктах через "угоди" стикаються з несподіваними "чорними лебедями", які руйнують ці наміри.

Якщо незапланований вибух на складах ГРАУ в Росії може бути вигідним для України, то конфлікти з Іраном, а також між Пакистаном і Індією, можуть мати негативні наслідки для нас. Зняття санкцій з Ірану є важливим кроком в обмін на припинення його підтримки для Росії. Це може забезпечити нам вигідну ситуацію: зупинку поставок іранської зброї та боєприпасів до Росії, а також заміну російської нафти на більш доступну іранську в Європі та інші переваги. Варто зазначити, що цей іранський порт відіграє ключову роль у постачаннях до Пакистану.

Також є певні чутки у західних ЗМІ, що, як колись Україна у 90-ті поставляла до Пакистану танки та зброю, так і зараз пакистанці можуть поставляти до нас снаряди через "Чеську ініціативу" (звісно, не офіційно). А якщо в них самих війна, то снаряди вони будуть накопичувати, а не продавати.

Індія також володіє значною кількістю радянської та російської зброї, яка сьогодні вже не є найсучаснішою. Однак існувала можливість, що ми могли б отримати її, якби Захід запропонував "замінити" її на озброєння стандартів НАТО, над чим, зокрема, активно працювали Франція та Великобританія.

Отже, давайте побажаємо пакистанцям, індійцям та всій Азії в цілому миру і гармонії. Це принесе користь як їм, так і нам. Війни в світі навпаки є невигідними, адже вони створюють умови для Кремля "торгувати" своїм впливом в обмін на поступки з боку США та інших країн у контексті підтримки України. Найбільші вигоди у цій ситуації отримує Китай, який обрав іншу сторону, хоча не є нашим ворогом, а скоріше конкурентом у питаннях, які відстоює ЄС та Україна.