"На щиті". Як Україна відновлює пошуки тіл загиблих військових та полонених, які загинули в Росії.

Щомісяця в Україну повертають тіла загиблих військових та військовополонених. Кожне з цих тіл підлягає ідентифікації та передається родичам. Про деталі процесу репатріації читайте в матеріалі РБК-Україна.

Україна і Росія періодично здійснюють обмін тілами загиблих військових, тоді як випадки повернення цивільних осіб трапляються значно рідше. Процес, що полягає у поверненні тіл загиблих їхнім рідним, відомий як "репатріація". В Україні за цю справу відповідають кілька організацій, зокрема Міністерство внутрішніх справ та Міністерство охорони здоров'я. Ці установи щоденно займаються дослідженням тіл, що були повернені в рамках репатріації, прагнучи їх ідентифікувати та передати близьким.

У квітні між Україною та Росією відбувся черговий обмін. В Україну повернули 909 загиблих військовослужбовців із різних напрямків фронту і російських моргів. Їх везуть у великих вантажівках, які обладнані спеціальною холодильною системою. У цих же вантажівках тримають тіла, які не змогли ідентифікувати.

Усі 909 тіл одразу відправляють в обласні бюро судово-медичної експертизи (СМЕ - ред), де з'ясовують причини смерті людини. Кожного фіксують, заповнюючи сотні документів, які необхідні для розслідувань воєнних злочинів.

Одночасно з цим у поліції тривають свої процеси, куди звертаються члени сім'ї. Інформацію про зникнення військовослужбовця, як правило, отримують двома шляхами: або родичі самі повідомляють про це, або ж інформацію надає військова частина. Обидві сторони подають заяви та чекають на подальші дії.

"Ми постійно контролюємо напрямок пошуку зниклих безвісти. Всі наші слідчі отримують спеціальну підготовку і проходять курси з психології, щоб ефективно взаємодіяти з родинами. Труднощів у спілкуванні слідчих немає", - зазначив начальник відділу ГСУ Національної поліції Ігор Калантай в інтерв'ю РБК-Україна.

Поки правоохоронці займаються обробкою заяв, у бюро активно виконуються судово-медичні експертизи. Працівники СМЕ розділяють загиблих на дві основні категорії, тіла яких були доставлені в рамках репатріації. Перша група складається з тих, хто загинув на фронті, а друга – з військовополонених, які були вбиті в спеціальних установах Російської Федерації. Найбільші труднощі виникають з першою категорією, оскільки тіла забирають з поля бою, де вони могли перебувати протягом тривалого часу, зазначає керівниця відділу СМЕ Інна Падєй.

"Якщо тіло доставлене нам з поля бою, воно перебуває переважно в пізніх гнильних змінах. Тіла фрагментовані, скелетовані, тобто позбавлені м'яких тканин. Вони деформуються через тривалий час їхнього перебування на відкритому середовищі, через вибухові травми. Іноді, коли ти відкриваєш пакет, можна сказати багато чого про тіло, а іноді неможливо сказати фактично нічого", - говорить РБК-Україна експерт.

Загиблі, яких привозять з російських ув'язнень або лікарень, демонструють виражені симптоми важкої кахексії. Це означає, що військовополонені просто не отримували належного харчування.

"На цих тілах можна помітити ознаки фізичного впливу, а також сліди від деяких інструментів, які передають електричний струм. Причини смерті можуть бути дуже різними. Наприклад, це можуть бути хвороби, адже в ненормальних умовах людина може захворіти і, внаслідок цього, померти. Серед можливих причин – онкологічні захворювання або інфекції", - зазначає Падей.

Завдання судмедексперта на цьому етапі - зафіксувати причину смерті та провести експертизу. Складнощі виникають на обох етапах. Наприклад, періодично російська сторона для чогось сама займається розтином тіл українських військовополонених, що значно ускладнює завдання українським експертам.

Буча, процес обміну тілами (зображення: Getty Images)

"Це свідчить про те, що до моменту, коли матеріал потрапляє до мене для аналізу або до одного з наших фахівців, тіло вже було піддане розтину та попередньому дослідженню. Крім того, зібрано біологічні зразки для подальших експериментів, і виконано безліч секційних розрізів. Наприклад, фахівці беруть зразки шкіри з ушкодженнями для детального аналізу," - пояснила експерт.

Українські експерти в галузі судової медицини не можуть зрозуміти, чому в Росії витрачають свої ресурси на такі дії. Якщо не враховувати можливість, що це робиться лише для того, щоб ускладнити процедуру для української сторони, залишається питання: навіщо забирати зразки для ДНК? Це, до того ж, є досить затратним процесом.

У СМЕ, як і в інших організаціях, які зіткнулися з новими викликами через початок масштабного конфлікту, існує нестача кадрів. Завдання вкрай складні, і не кожен в змозі впоратися з ними – як фізично, так і психологічно. Медичні експерти намагаються не пропускати жодну окрему історію загиблого через своє серце, адже це може стати непосильним тягарем. Падєй зізнається, що за весь час своєї роботи її вже не так легко вразити, проте є моменти, які викликають у неї значне роздратування.

"За час роботи тут ти бачив уже стільки, що тебе шокувати можуть тільки вдома ролики з YouTube, коли розстрілюють наших людей. Беззахисних військових, або знущаються над ними, або вбивають. Ви самі бачили, що вони з ними роблять. Усе це ми бачимо на наших секційних столах, усе це ми потім фіксуємо. Ти обурюєшся, обговорюєш це з колегами, але це твоя робота. Ти це бачиш, але тобі потрібно все професійно все відобразити і зафіксувати", - додає Падєй.

Після визначення причини смерті військового експерти переходять до процесу його ідентифікації. Це може бути складним завданням через стан тіла, проте ідентифікація залишається важливою. З усіх тіл, що підлягають дослідженню, беруть зразки, які відправляють до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру.

Заклад з розгорнутим найменуванням "Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр" сьогодні зосередив свої зусилля на ідентифікації загиблих військовослужбовців. У структурі Міністерства внутрішніх справ функціонує 25 лабораторій, що займаються збором ДНК-профілів. Центральний офіс, де також розташована одна з лабораторій, знаходиться в Києві.

Внутрішній простір ДНДЕКЦ нагадує центр медичних досліджень — всюди розташоване сучасне обладнання, деякі з апаратів нагадують духові шафи. Тут за роботою спостерігають фахівці в спеціальних захисних костюмах. У це місце доставляють частини тіл загиблих бійців для проведення аналізу ДНК.

"Для дослідження достатньо 10-15 см кісткового матеріалу або зубів. На етапі попередньої підготовки під час механічної обробки можна переходити до молекулярно-генетичного аналізу. Це здійснюється за допомогою спеціальних екстракційних наборів, які розщеплюють кісткову тканину або зуби до отримання досліджуваного розчину, з якого можна виділити ДНК", - зазначає Руслан Аббасов, заступник директора ДНДЕКЦ, в коментарі для РБК-Україна.

Якщо експерти, які займаються аналізом ДНК, зможуть отримати зразки крові або частини м'яких тканин померлого, процес ідентифікації відбудеться значно швидше. Проте зазвичай фахівці працюють із кістковими залишками. Найбільшою складністю є визначення особи військового, який загинув внаслідок вогневого ураження.

"Якщо тіло згоріло, важливо все ж відшукати біологічну тканину. ДНК є елементом живої природи, і ми знаємо, що вона може денатуруватися, руйнуватися та піддаватися впливу як навколишнього середовища, так і високих температур. Очевидно, що в разі попелу, навряд чи вдасться щось встановити," - підкреслює Аббасов.

Обмін тілами (фото: Getty Images)

Проте найбільша складність для фахівців полягає в розділенні окремих частин. Російська сторона, повертаючи тіла, часто маркує пакети підписами. Проте кожна деталь інформації підлягає перевірці. Часто з'ясовується, що в пакеті, який позначений одним іменем, можуть міститися залишки кількох осіб.

"Для того щоб підтвердити цю інформацію та визначити, кому належать знайдені рештки, необхідно проаналізувати всі доступні фрагменти, які можуть бути в одному або кількох пакунках, і внести їх до Електронного реєстру геномної інформації людини. Після цього, під час дослідження інших решток, ми можемо виявити збіги, що дозволяє встановити приналежність цих решток до однієї або кількох осіб," - зазначає фахівець.

Поки в ДНДЕКЦ відбувається процес вилучення ДНК-профілю, аналогічні дії проводяться і з родичами, які подали заяву про зникнення особи. Їхній генетичний матеріал вноситься до єдиного реєстру, після чого їх інформують про можливі збіги ДНК-профілів. Для проведення досліджень у близьких зниклої особи матеріал береться, зокрема, в спеціалізованих центрах, що функціонують при Головному управлінні Національної поліції.

"Ми заснували ці центри з метою покращення взаємодії між громадянами та правоохоронними органами. Тут людям допомагають оформити заяви, збирають біологічні зразки, проводять інтерв'ю, визначають статус справи, а також пояснюють їхні права та обов’язки. Крім того, надаються консультації, наприклад, щодо отримання різних пільг," - зазначає поліцейський Калантай.

Коли ДНК-профілі родичів та загиблого збігаються, родичі отримують цю інформацію і їм повертають тіло. Проте є військовослужбовці, які не мають близьких. Про їх зникнення звітують командири підрозділів або товариші по службі. Експерти не можуть отримати ДНК-профіль від другої сторони, але знаходять альтернативні рішення.

"Вилучаються особисті речі – це будь-які предмети, які використовувалися протягом тривалого часу, такі як маска, зубна щітка, бритва, шапка, рукавиці, натільна білизна, особисті прикраси та аксесуари. Це можуть бути будь-які предмети, що мають ймовірність містити біологічний матеріал або епітелій, які можуть допомогти визначити час використання. Це особливо важливо, коли немає близьких родичів, наприклад, у випадку сиріт або якщо родичі вже померли", - пояснює Аббасов.

Близько 25% дослідженого матеріалу залишаються без збігів. Точну цифру в ДНДЕКЦ сказати не можуть - вона щодня змінюється, кількість загиблих зростає, але з нею зростає і кількість збігів. Зараз це близько 30-50 збігів, але іноді доходить і до сотні. Фахівці називають це позитивною динамікою. На вилучення ДНК-профілю йде загалом від кількох годин до доби.

Окрім ДНК-аналізу, існує кілька альтернативних методів ідентифікації тіл. По-перше, хоча це трапляється рідко, особу загиблого можна визначити відразу після прибуття тіла в Україну. Наприклад, це може бути зроблено за допомогою татуювань або інших характерних ознак. Якщо ці методи не дають результатів, але тіло збереглося у хорошому стані, фахівці намагаються впізнати особу за рисами обличчя, зазначає заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко.

"Зазвичай усі тіла піддаються фотографуванню. Якщо обличчя дозволяє здійснити його ідентифікацію за зображенням, ми також можемо проводити розпізнавання завдяки нашому програмному забезпеченню. Наступним кроком є робота з відбитками пальців. Вони знімаються з тіла, і за допомогою наших дактилоскопічних баз даних ми здійснюємо порівняння, намагаючись ідентифікувати особу", - зазначив Тимченко в коментарі для РБК-Україна.

Проте, значна частина матеріалів все-таки надходить до ДНДЕКЦ. Тут роблять все можливе, аби уникнути утворення черг, але, на жаль, фахівців все ще не вистачає. Судовий експерт-генетик є досить нестандартною професією, на яку потрібно витратити чимало часу для навчання. У нинішніх умовах експертів найбільше вражають обсяги роботи, зазначає Аббасов.

"Вражаючі масштаби. Я починаю усвідомлювати, що ми всі трохи спотворені в професійному плані. Насправді, ми всі, по-людськи, маємо певні деформації. Якщо відверто, мені хочеться, аби це виявилося лише сном," - ділиться своїми думками співрозмовник.

У перші два роки війни було близько 30 репатріацій. За останні півроку обміни загиблими відбуваються в середньому один раз на місяць. Вони нерівномірні - іноді російська сторона віддає менше, іноді - ми. Сьогодні кількість тіл варіюються від 500 до тисячі за обмін.

Немає точних даних про кількість тіл, що залишаються в Росії або на територіях, контрольованих армією РФ. Українська сторона також змушена вивозити загиблих російських військових з поля битви, щоб заповнити обмінний фонд.

Ті, хто має справу з репатріацією — від поліцейських, які оформляють заяви, до судмедекспертів — відзначають, що найбільше часу їм знадобилося для звикання до масштабів трагедії. Водночас, надзвичайно важливо повернути родичам тіла загиблих. Для тих, хто довгі роки чекає на близьку людину, яка значиться як "безвісти зникла", будь-яка зміна в цій ситуації стає справжнім підсумком.

Волонтери вивозять тіла загиблих військовослужбовців (зображення: Getty Images)

Ще однією важливою темою, до якої довелося звикати, є стан тіл. Це особливо стосується тих, хто повертається з російського полону. "Кожен випадок репатріації викликає обурення, а кожен такий процес є складною сторінкою в історії нашої країни. Ми усі усвідомлюємо нашу відповідальність. Коли йдеться про репатріацію, необхідно встановити особу кожного тіла. Стан, в якому тіла потрапляють до нас, викликає велике обурення," - зазначає Тимченко.

У такому сенситивному питанні, як смерть, у принципі важко перебувати у стійкому психічному та емоційному стані. Судмедексперти і поліція звикли мати справу з померлими, але ніхто не припускав, що займатиметься репатріацією загиблих українських військових. Але на запитання про загальну втому багато хто зі спікерів говорити не захотів.

"Поки ми не переможемо, я про це не буду говорити. Ми працюємо".