Нехай лунає "Кайтарма"!

Танець "Агир ава ве Кайтарма" є невід'ємною складовою нематеріальної культурної спадщини України та яскравим проявом традицій кримських татар.

Традиційний танець "Агир ава ве Кайтарма" вже століттями залишається серцем кримськотатарських весільних урочистостей, об'єднуючи різні покоління. Його виконують усі - від поважних старців до дітей. Цей танець складається з двох частин: повільної, стриманої "Агир ава" та динамічної, запальної "Кайтарми".

Танцівниця Ельнара Халілова, співавторка ініціативи щодо внесення "Агир ава ве Кайтарма" до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України, поділилася з Укрінформом своїми думками про те, як танець продовжує існувати та розвиватися, незважаючи на сучасні виклики.

ТАНЕЦЬ, ЯКОМУ БІЛЬШЕ 200 РОКІВ

На думку пані Ельнари, цей танець виник у середині та наприкінці XVIII століття, багато років до того, як відбулася депортація кримських татар у 1944 році.

Декотрі вважають, що цей термін з'явився після повернення народу до Криму, проте це не зовсім вірно. Якщо переглянути значення назв частин, то "Агир ава" перекладається як "вагома мелодія" — повільна і стримана, тоді як "Кайтарма" означає "повтор", що символізує легкість, радість і життєвий ритм, — пояснює вона.

У 1930-х роках почали з'являтися перші театральні інтерпретації цього танцю, а традиція парного виконання чоловіком і жінкою остаточно укріпилася під час депортацій, коли збереження культури стало критично важливим для виживання нації.

Пані Ельнара підкреслила, що танець "Агир ава ве Кайтарма" втілює життєву енергію та незламність кримськотатарського народу.

Основна характеристика "Агир ава ве Кайтарма" полягає у виразності жестів та глибокому філософському змісті хореографічних складових. У повільній частині танцю жінки виконують елегантні рухи руками, оберти кистями та корпусом, що підкреслює їхню грацію і витонченість. Чоловіки, у свою чергу, демонструють точні та витончені рухи верхньою частиною тіла. У всіх партіях присутні легкі присідання, що виконуються в ритмі мелодії. Коли танець переходить у динамічну частину "Кайтарма", чоловіки вражають спритністю ритмічних рухів ногами, тоді як жінки зберігають струнку поставу, акцентуючи свою грацію за допомогою рук.

Про глибокі сенси, закладені в рухах рук у жіночій партії, хореографці розповіла її бабуся в Криму:

Коли танцівниця підносить руки до неба, це є знаком її прохання про благословення від Аллаха. Потім вона обережно згортає пальці, наче збираючи в собі цю енергію. Коли її долоні знову розкриваються, вона щедро ділиться цією енергією з власним народом.

Пані Ельнара пам'ятає мудрі слова свого дідуся: "Поки лунає "Кайтарма", кримські татари житимуть". Тому цей танець перетворився не лише на частину святкувань, а й став символом національної незламності та ідентичності.

- Сьогодні важко зустріти представника мого народу, який би не знав, що таке "Агир ава ве Кайтарма" і не вмів би його танцювати, - підсумовує вона.

ТРАДИЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХ ВЕСІЛЬ

За словами пані Ельнари, весільний танець розпочинається з виходу батьків наречених або їхніх найближчих родичів до центру танцювального майданчика. Вони виконують танець, символічно даруючи гроші музикантам — цей ритуал називається "ахча япиштирмак", що в перекладі означає "прикріпити гроші". Після цього гості по черзі звертаються до музикантів, замовляючи улюблені мелодії та приєднуючись до танцю. Ця традиція не лише надає весіллю особливої урочистості, але й несе в собі глибокий сенс. У часи депортації вона відіграла важливу роль у збереженні автентичної музики, адже музикантів підтримували фінансово, збираючи кошти під час весільних святкувань.

Декілька століть тому чоловіки і жінки святкували свої весільні обряди окремо, що було зумовлено релігійними звичаями. У зв'язку з цим, танці також виконувалися окремо. Нині ж це парний танець, який можуть виконувати як одна пара, так і численні учасники, об'єднані спільним ритмом і духовною гармонією, - підкреслила Халілова.

"Агир ава ве Кайтарма" залишається важливим елементом весільної традиції та символом єднання кримськотатарського народу.

В умовах війни новою реальністю для багатьох кримських татар стають онлайн-весілля. Це відповідь на складний виклик, яка дає змогу молодятам зберігати весільні традиції навіть вдалині від рідної землі та своїх близьких, розповідає пані Ельнара.

Вона зазначила, що онлайн-формат стає єдиним варіантом для тих, хто не має змоги відвідати Крим і зустрітися з близькими особисто.

- Я ніколи не відвідувала подібні весілля, але усвідомлюю, що ця можливість є дуже важливою в сучасних реаліях, - зазначає вона.

КУЛЬТУРА, ЩО ПРОТИСТОЇТЬ АСИМІЛЯЦІЇ

Кримськотатарська культура зберігає свою глибину та унікальність, проте історичні події, такі як депортація, значно вплинули на деякі її елементи. Пані Ельнара поділилася думками про один з цих впливів — зміни у жіночих сценічних костюмах. Вона зазначила, що сучасні сценічні вбрання, у яких вишивка розташована нижче пояса, виникли через недостатнє знання традицій та бажання надмірно прикрасити образ. Звичайно, 45 років життя в Узбекистані під час депортації та взаємодія з іншими культурами не могли не залишити свій слід.

- У традиційному одязі кримських татар вишивка завжди розташовувалася на верхній частині вбрання, що мало символічне та практичне значення. У нашій культурі все дуже логічно й продумано. Одяг жінки не має притягувати погляд чоловіка нижче пояса, тому вишивка на цій частині одягу - це не наша традиція, - наголошує експертка.

Вона підкреслює, що ключовим елементом жіночого одягу є пояс-кушак, який не тільки виконує декоративну функцію, але й має соціальне значення: його стиль свідчить про статус жінки — чи перебуває вона у шлюбі. Згідно з традицією, якщо жінка є заміжньою, жоден інший чоловік не має права проявляти до неї увагу.

У кримськотатарських родинах продовжують передавати культурні традиції наступним поколінням.

- З раннього віку діти отримують уроки співу, гри на музичних інструментах, танців і вивчають рідну мову. Це важливий аспект нашої ідентичності, - зазначила пані Ельнара.

ОЗДОБЛЕННЯ, ВЗГЛЯДИ ТА СИМВОЛИ

Кримськотатарська культура вражає своєю різноманітністю символів та глибокими значеннями, які передаються від однієї генерації до іншої.

За традицією, нареченій після весілля зрізали локони на скронях і, прикриваючи їх, пришивали на краї жіночого головного убору фес ювелірну прикрасу зіліф аскісі. Так усі знали, що вона заміжня, пояснює пані Ельнара.

Традиційні знаки слугували для передачі тонких повідомлень. Наприклад, якщо дівчина не бажала виходити заміж за юнака, котрий прийшов свататися, гості могли це зрозуміти з розташування її взуття, складеного "носиками" до дверей. А під час святкового частування вона могла запропонувати солону каву — своєрідний аналог українського гарбуза, що символізував відмову.

Через рухи в танці також можна передати особливі смисли.

- Коли дівчина танцює в парі з юнаком, вони завжди дотримуються певної відстані. Почуття любові та взаємної поваги проявляються не через фізичні дотики, а через погляди і ритмічні рухи, - зазначає пані Ельнара.

На весільному святі молодята не обмінюються поцілунками, а запрошені не вигукують традиційне "Гірко!", як це прийнято в інших культурах. Ці звичаї не є характерними для кримськотатарського народу і не мають підтримки в їх традиціях.

ОБЕРЕГАТИ СКРІЗЬ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ВИКЛИКИ

Після окупації Криму в 2014 році та початку повномасштабної війни у 2022 році багато кримських татар змушені були покинути свої рідні домівки. Серед них є й танцюристи, народні майстри. Незважаючи на те, що вони перебувають далеко від рідної землі, бережуть і активно популяризують свою культуру та традиції.

За інформацією Ельнари Халілової, у Криму сьогодні функціонують кілька танцювальних колективів на високому професійному рівні. Серед них виділяються кримськотатарський фольклорний ансамбль "Крим" та ансамбль народного танцю "Хайтарма". Крім того, активно розвиваються й численні аматорські колективи, такі як "Джеміле", "Гульдесте", "Теселлі", "Учан-Су", "Сельсебіль", "Атеш" та інші.

Вони не припиняють популяризувати танці, даруючи яскраве сценічне виконання своєму народу та зберігаючи в серцях незламний зв'язок з рідними традиціями, навіть у найважчі часи.

На материковій частині України ситуація не проста.

- Професійних кримськотатарських хореографів, які можуть навчати та ставити постановки, майже немає, - каже Халілова.

У 2015 році в Києві було засновано перший кримськотатарський ансамбль під назвою "Бадем" (що в перекладі означає "Мигдаль"; у кримськотатарському орнаменті "орьнек" цей символ асоціюється з дівчиною). Колектив існував протягом чотирьох років і складався з близько 20 дівчат, а також дитячої групи, до якої входили як кримські татари, так і українці. Жінки з різних професій об'єдналися завдяки спільній пристрасті — любові до кримськотатарських народних танців, які стали важливою частиною їхнього життя.

Однак підтримка ансамблю, його рекламні кампанії та звітні виступи вимагали значних зусиль та ресурсів.

- Цей колектив виник з глибини моєї душі, а не з метою заробітку. Вся діяльність здійснювалася на добровільних засадах, і з часом ми усвідомили, що не в змозі покривати всі витрати, - зазначає вона.

Незважаючи на своє недавнє створення, колектив "Бадем" вже встиг завоювати увагу публіки, виступаючи на значущих майданчиках, таких як церемонія відкриття фанзони "Євробачення" та дипломатичний захід у Грузії, приурочений до 25-річчя українсько-грузинської дружби.

- Мені часто пишуть люди з питанням: коли ви відкриєте ансамбль, ми хочемо навчатися танцювати? Поки що я не можу дати конкретну відповідь, але думаю над цим, - зізнається пані Ельнара.

Крім того, до неї звертаються пари, коли готуються до весілля, адже для молодят дуже цінно гарно станцювати саме "Агир ава ве Кайтарма".

- Це дійсно має велике значення для мене - підтримати їхню ініціативу, усвідомити, що це для них означає, та допомогти створити незабутні спогади, - ділиться вона.

Пока звучит "Кайттарма"

Для танцівниці Ельнари Халілової танець - це невід'ємна частина її життя. Її танцювальний шлях розпочався ще в трирічному віці і триває вже майже 30 років.

- Я з'явилася на світ в Узбекистані. Коли моя сім'я повернулася до Криму, мама відразу ж записала мене на заняття з хореографії. Це у нас у родині - вже не одне покоління танцює, адже й моя мама, і прабабуся були танцівницями, - ділиться пані Ельнара.

З юних років вона освоїла класичну хореографію на пуантах, латинські танці, а також традиційні кримськотатарські танці.

Протягом останнього десятиліття вона активно займається культурною дипломатією, демонструючи кримськотатарську культуру на численних подіях як у Києві, так і за його межами. Її присутність відзначається на дипломатичних прийомах, культурних виставках та зустрічах міжнародних організацій.

Коли Національний банк України представив монету, присвячену кримським татарам, громадська організація "Алєм", що займається популяризацією кримськотатарської культури, запросила мене виконати танець "Агир ава ве Кайтарма". Такі події мають велике значення, адже вони підкреслюють нашу культурну ідентичність навіть у віддалених від Криму місцях, - розповідає вона.

Незважаючи на вдалу кар'єру в Києві, Ельнара Халілова прагне повернутися до рідного Криму.

- Я переконана, що це неодмінно здійсниться. Доки звучить "Кайтарма", наша культура буде розвиватися, - стверджує вона.

Для Ельнари Халілової танець є мистецтвом, яке дозволяє їй донести до світу культурні цінності свого народу, зберегти його традиції та підтримувати національну самобутність, навіть у найскладніші періоди.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання - об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об'єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО.

Охорона культурної спадщини є надзвичайно актуальною, особливо в наш час, коли деякі території, де вона розповсюджена, опинилися під контролем російських військ, а її носії вимушені шукати безпечне місце в інших регіонах або навіть за межами країни.