Олександр Биков, майстер артилерійського вогню
Ми познайомилися ще до початку війни в Луганську, і після того, як Олександр вийшов з поліції, наші зустрічі ставали досить регулярними. Однак під час інтерв'ю я зрозумів, що насправді знаю про нього зовсім небагато.
МРІЯВ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ НА ТАНКУ
Поділись, будь ласка, кількома спогадами про своє минуле. Чи правда, що ти з'явився на світ у Луганську?
Так, я народився в цьому місті і прожив там до 2014 року, тобто все своє молоде життя. Я вирішив залишити Луганськ, коли усвідомив, що політичний конфлікт перетворився на військову окупацію.
Що залишилось у твоєму рідному місті? Ти довго сумнівався, їхати чи залишитися?
Покинувши рідний дім та батьків, Олександр залишив позаду всю знайому реальність. На момент його від'їзду йому виповнилося 23 роки. Він вирушив, щоб вступити до українського силового підрозділу й взяти участь в антитерористичній операції, мріючи про те, як повернеться до Луганська на танку, гордо тримаючи український прапор. Ці мрії, сповнені юнацького запалу, були для нього дуже важливими. Як він пам'ятає, у нього не було жодних сумнівів. Олександр виріс, спираючись на правильні громадянські принципи, тому чітко усвідомлював, що повинен зробити, як добрий громадянин: захищати свою країну у відповідь на її агресію.
- Як потрапив до батальйону поліції "Луганськ-1"?
- То цікава й смішна історія. У 2014 році я зовсім не орієнтувався у військових підрозділах і не дуже розумів різницю між Нацгвардією, підрозділами ЗСУ та добровольчими формуваннями. Луганськ уже був частково окупований. Я зателефонував у луганський військкомат до комісара, в якого колись проходив медкомісію. Кажу, що хотів би бути добровольцем. Він запитує: "Воєвать хочєш? Хорошо, а за кого?". У сенсі - за сєпарів чи за ЗСУ. Я не уточнював, яких я поглядів щодо честі.
В ютубі побачив ролик про формування батальйону "Донбас" у Дніпропетровській області й написав їм. Сказали: приїжджай. Приїхав у Дніпро, телефоную в той батальйон - а там всі телефони вимкнені. Поки до них їхав, вони вже попрямували під Київ - ставати частиною Нацгвардії. Я вже збирався їхати до Києва, де ще Майдан стояв, друзів багато, хтось би щось та порадив. І прямо на вокзалі в незнайомому місті Дніпрі зустрів знайомого активіста з Луганська, в якого були знайомі в міліцейському батальйоні "Луганськ-1". Тож я туди й попав - до міліцейського проукраїнського ополчення, як-то я називав.
Де розташовувалися підрозділи, в яких ти проходив службу до початку масштабного вторгнення?
У 2014 році ми вперше відвідали Сватове. У той час місто було охоплене патріотичним духом, а місцева громада активно діяла. Сепаратистам не вдалося захопити важливі установи, оскільки самооборона, що складалася з патріотів і фермерів, вийшла з зброєю проти проросійських активістів, заявивши: "Такі речі тут не пройдуть, ми не дозволимо цього". Ворожість ми відчули лише зрідка; більшість людей не підтримували ідеї "незалежної республіки", і лише деякі п'яниці та наркомани піддавалися цьому впливу. Досить небагато було й тих, хто залишався прихильником комуністичних ідей.
