Олександр Кірш: Чому нерегульованість Трампа викликає більше страху, ніж очікувана стабільність Гарріс? -- Блоги | OBOZ.UA

Я не можу збагнути, чому Гарріс отримує таку велику підтримку в Україні. Звісно, від нас мало що залежить (можливо, це і є на краще), але сам факт майже одностайного ставлення до цього питання справді вражає.

Це зовсім не означає, що я за Трампа: ні -- як і оті мінливі штати, я все ще вагаюсь, але мене дивує та переважна більшість, яка вже чітко визначилась, що Трамп кака, і яку жодні сумніви з цього приводу не бентежать.

Чи може перспектива безкінечної війни, де немає жодних шансів на успіх, що насправді підтримується дуже обмежено демократами, бути кращою за швидке вирішення конфлікту? Навіть якщо в найгіршому сценарії ситуація залишиться такою ж, як зараз, це буде без зайвих кровопролиттів і втрат територій. Чи не варто задуматися над цим?

Чому у нас практично ніхто не сумнівається? Які очікування пов'язані з Камалою, що викликають такі великі надії? На основі чого передбачається покращення? Чим ми будемо перемагати, якщо порівняти з Гарріс?

Окрема тема — це питання НАТО. Усі, хто ознайомився зі статтею 5, не зможуть виявити в її неоднозначному формулюванні нічого по-справжньому визначального, що кардинально відрізняло б Північноатлантичний договір від Будапештського меморандуму. Весь авторитет НАТО базується на честі слова, яке, до речі, ніхто й не надавав!

Проте навіть такого НАТО ніхто не може дати нам певності. А доки триває війна — взагалі немає жодних обіцянок!

І чим це краще за позицію Трампа, який просто хоче, щоб Європа вкладалася в оборону хоча б приблизно у такому ж відсотку, що й Америка??? Реально зараз ніхто -- крім Трампа -- зростання обороноздатності альянсу так не стимулює, хіба ні???

Яка перевага стабільної політики постійної зради в порівнянні з тими, хто залишається вірним і не робить обіцянок надмірно?