Олександр Порхун з Міністерства ветеранів зазначив: "Наша основна задача полягає в автоматизації процесу отримання послуг та пільг для ветеранів."
На третій рік масштабного конфлікту в Україні налічується більше 1 мільйона 300 тисяч ветеранів та ветеранок, а також членів сімей загиблих захисників. У розмові з РБК-Україна в.о. міністра обговорює питання реінтеграції героїв війни в суспільство та державну політику щодо ветеранів.
Етап повернення до цивільного життя ветерани проходять по-різному, стикаючись з багатьма викликами. Хтось в бою втратив кінцівки і вже не може повернутися до минулої роботи, хтось не може оговтатися від втрати побратимів на полі бою, хтось через поранення заново вчиться ходити і тримати в руках предмети.
Отримання пільг, протезування, проходження реабілітації, відновлення, інтеграція в громаду та адаптація до нового статусу – це лише частина викликів, з якими ветерани стикаються одразу або поступово після завершення військової служби.
Виконуючий обов'язки міністра у справах ветеранів України - це людина, яка сама пройшла шлях військового, здобула звання Героя України та є ветераном російсько-української війни. З весни 2014 року він активно брав участь у військових операціях на сході та півдні України. На його думку, державна стратегія щодо ветеранів повинна базуватися на реальних потребах захисників, без зайвих фантазій та нереалістичних ідей.
В інтерв'ю Олександра Порхуна для РБК-Україна обговорюються електронні послуги для ветеранів, статус учасника бойових дій, а також Національне військове меморіальне кладовище. Крім того, йдеться про заходи, які держава вживає для полегшення адаптації наших героїв до цивільного життя.
- Олександре, яким ви зараз бачите ставлення українського суспільства до ветеранів і ветеранок, коли пройшло понад два з половиною роки повномасштабного вторгнення, більше десяти років війни росії проти України?
По-перше, наша країна вже одинадцятий рік переживає війну, а повномасштабне вторгнення триває третій рік. Ставлення суспільства до ветеранів, військовослужбовців та родин загиблих героїв України постійно еволюціонує. Якщо згадати про події, що відбулися після Революції Гідності в 2014 році, включаючи анексію Криму та перші бойові дії на Сході, то тоді ми спостерігали надзвичайну підтримку з боку цивільних. Саме в той час в Україні зародився потужний волонтерський рух, люди почали активно збирати кошти та надавати допомогу Збройним силам для протистояння російській агресії.
На той момент ми вже розуміли, що воюємо не з сепаратистами. Це повноцінна війна. Але у 2016-2017 роках підтримка пішла на спад. Така ж ситуація склалася і у 2022 році, під час повномасштабного вторгнення. Всі українці знову об'єдналися, дали по зубам Росії, вигнали з певних тимчасово окупованих територій війська.
Проте нині ми спостерігаємо, що населення дедалі більше втомлюється від конфлікту. І що цікаво, ця втома найбільше відчувається серед цивільних, які не беруть участі у бойових діях на передовій, а проживають у більш спокійних районах країни. На мою думку, це свідчить про певну системну проблему.
У 1991 році, коли Україна здобула свою незалежність, я був ще дитиною, але вже через пару років розпочав навчання в першому класі. Допризовна підготовка (ДПЮ) у старших класах викладалася офіцерами, які раніше служили в радянських збройних силах. До початку 2014 року це питання не викликало особливого занепокоєння. На жаль, навіть у 2017-2018 роках ситуація залишалася незмінною. Лише з 2019 року в Україні почали впроваджувати концепцію військово-національного та патріотичного виховання.
Згадую, як у 2020 році, коли я тільки почав працювати на посаді першого заступника міністра у справах ветеранів України, відвідав перший дзвоник у 11-му класі. Саме там я усвідомив, що учні не мають уявлення про події, які відбуваються в нашій країні. Найперше запитання, яке мені поставили, було: "Чи правда, що під час звільнення Слов'янська ваш підрозділ розіп'яв маленького хлопчика на хресті в центрі міста і потім його з'їв?". Такі відео досі циркулюють на YouTube.
Зображення: Важливо безперервно висловлювати вдячність нашим захисникам за їхню службу і охорону, - зазначив Олександр Порхун.
По-перше, я дав відповідь, що це брехня. І ви розумієте, що це інформаційна атака проти України і проти Збройних Сил України. А коли спитав: "Чи знаєте ви хлопчика-футболіста з Краматорська, який вийшов з синьо-жовтим стягом нашої держави і його розстріляли за це?" Про це в Ютубі вони нічого не дивилися. Це питання обізнаності й питання до батьків, які виховують своїх дітей.
Навіть цього року на одному з заходів до мене підійшла жінка і запитала, як я бачу значення шани та поваги до воїнів. Вона зізналася, що регулярно допомагає, купує та пересилає книги, а також передає інші речі на фронт. Я поцікавився, чи має вона дитину, і що говорить їй з цього приводу. Виявилось, що жінка обмежує її в інформації, оскільки дитина ще зовсім маленька.
Моєму сину вже три роки, і я вважаю важливим обговорювати з ним тему війни. Він підходить до мене і запитує, чому лунають вибухи, адже він їх чує. Якщо ми будемо мовчати про це, то фактично ігноруватимемо ту реальність, в якій живемо.
В останній час держава активно розвиває курс Захисту Батьківщини у навчальних закладах. Кількість годин, присвячених цьому предмету, збільшується, аби учні мали можливість усвідомлювати ситуацію в країні. Також створюються спеціалізовані центри для підготовки. Багато юнаків та дівчат, які стали героями з 2014 року, залишаються в нашій пам'яті. Проте, на жаль, деякі з них втрачають життя, і цим їхні історії залишаються не розказаними.
Міністерство ветеранів спільно з Національним університетом оборони України розробляє програму навчання для ветеранів та учасників бойових дій із педагогічною освітою, щоб вони мали можливість повернутися до своїх шкіл і викладати. У цьому процесі важливо, щоб кожен з нас взяв на себе відповідальність.
Під час моєї поїздки до США, коли я був у формі українських військових, до мене підходили американці, висловлюючи подяку за мою службу. Це мене здивувало, адже я пояснював, що представляю іншу країну. Проте вони відповідали: "Ви боретеся за свободу своєї нації". Їм не важко підійти до військового або до людини, яка пережила поранення, і просто висловити вдячність. Я вважаю, що в нашій країні з цим також немає жодних проблем. Але багато людей відвертаються від військових і ветеранів, бо втомилися від війни. Однак не можна дозволяти собі втомлюватись від війни.
- Щоб це змінити, що ще потрібно, крім запровадження і розширення програм відповідних предметів у школах?
Необхідно впроваджувати нові традиції та акцентувати їх значення. Важливо постійно висловлювати вдячність захисникам за їхню відданість та охорону. Це можуть бути різноманітні соціальні кампанії, великі рекламні щити в магазинах. Ми активно працюємо над тим, щоб такі щити з'явилися в різних містах нашої країни, і вже багато з них встановлено. Це не є складним завданням. Ось, наприклад, висить плакат подяки. І коли людина повертається з фронту, вона бачить, що навколо є небайдужі люди. Вона відчуває, що держава та суспільство цінують її подвиг.
Також потрібно повністю переглянути діюче законодавство щодо ветеранської політики, адже воно було прийняте ще у 1993 році. Я називаю його відлунням Радянського Союзу. Тому команда міністерства зараз працює над розробкою нового законопроєкту.
Не варто вигадувати якісь надмірно складні рішення, які потім виявляться нездійсненними. Існують реальні, термінові проблеми, з якими стикаються ветерани, ветераночки та родини загиблих захисників і захисниць України. Необхідно орієнтуватися саме на їхні потреби. Раніше процеси управлялися згори вниз, а тепер важливо збирати інформацію про потреби та адекватно на них реагувати. Гнучкий підхід допоможе нам краще усвідомлювати, де ми помиляємося, і знаходити способи для виправлення ситуації.
Зараз ми відпрацьовуємо концепцію політики шани та поваги до захисників і захисниць. Ми відштовхуємося від того, що шана і повага віддається живим, а увічнення пам'яті - загиблим. В цьому розрізі ми ведемо діалог з громадськими організаціями. Є багато ідей, як це посилити.
Яким чином людям слід взаємодіяти з ветеранами у повсякденному спілкуванні? Особливо якщо мова йде про особу, яка перенесла поранення. Які теми, можливо, варто уникати під час розмови з військовими?
- Найголовніше - не цуратися. Якщо бачите, що на лавці сидить ветеран після поранень - не відвертатися від нього. Може, йому стало погано. А може, він хоче води. Я завжди підходжу і запитую, що сталося. А деякі люди просто обходять стороною. Тут треба починати з себе. І мені, як ветерану, достатньо, щоб просто сказали "дякую".
Повірте, більше жодних привілеїв не потрібно. Коли цивільні підходять і дякують за службу, ти насправді усвідомлюєш, що твої зусилля в боротьбі за незалежність нашої країни справді мають сенс.
Зображення: При розробці державної політики для захисників важливо враховувати реальні потреби ветеранів, - зазначив виконуючий обов'язки міністра.
Яким чином ви переживали повернення з військової служби до звичайного життя? Яка нині існує концепція в державі щодо реінтеграції осіб, які побували на війні, у цивільне середовище?
Коли я завершив службу, вийшов за межі військової частини і відчув, що тепер належу лише собі. Я усвідомлював, що шукати допомогу десь не має сенсу. Кожен військовослужбовець, який повертається до мирного життя, залежить від свого емоційного стану та психологічної стійкості. Все визначається тим, що насправді відбувається в його душі. Ми всі люди, і кожен з нас унікальний.
Адаптуватися для мене було значно простіше. Керуючи бойовими діями, ти відповідаєш за три ключові аспекти. Коли ти очолюєш підрозділ у виконанні бойового завдання, першочерговим завданням є збереження життя особового складу, далі – збереження техніки, а також – ефективне виконання місії. Під час бою вся твоя увага зосереджена на цих трьох завданнях, і в тебе немає часу шкодувати про себе. Немає можливості обмірковувати, як важко – морально чи фізично.
Я вважаю, що мені дуже допомогло не зациклюватися на своїх негативних почуттях та відчутті безсилля. Необхідно уникати постійного саможалість. Коли ти намагаєшся повернутися до звичайного життя і занурюєшся у переживання, це не приводить до позитивних результатів. Важливо ставити перед собою конкретні цілі. Наприклад, яка мета в освіті? Якщо у мене її немає, я маю зробити крок до навчання. Що буде далі? Потрібно знайти роботу. Не менш важливою є підтримка родини. І так, поступово, слід рухатися вперед.
Необхідно постійно контролювати своє здоров'я. Багато чоловіків звикли відвідувати лікаря лише тоді, коли вже відчувають серйозні проблеми. Це абсолютно неприпустимо. Варто шукати способи вирішення питань, що виникають. І найголовніше: поки ти активний, ти живий. Живучи, ти можеш адаптуватися до змін. Так, цей процес може зайняти не один місяць і навіть не один рік. Але якщо навчитися управляти ним, ставити перед собою чіткі цілі та пріоритети, то не буде потреби озиратися назад.
Якщо ти пережив війну і був у її епіцентрі, спостерігаючи ворога на відстані витягнутої руки, то тобі навряд чи захочеться ділитися цим досвідом. Можливо, ти поділишся спогадами лише з найближчими товаришами, з якими можна згадати минулі події. Але розповідати про це широкій аудиторії ти не зможеш.
Коли я брав участь у бойових діях, то не ставив за мету отримання пільг – це мене зовсім не цікавило. Я боровся з двома основними мотиваціями: по-перше, щоб захистити свою батьківщину, а по-друге, щоб мої діти не стали свідками війни. Я вважаю, що в певному сенсі ми досягли першої мети: ми зупинили ворога та утримали контроль над важливими позиціями, не дозволивши йому поглибитися в нашу територію. Однак щодо другої мети – ми не змогли цього досягти: діти з’явилися на світ у часи конфлікту. Тому попереду ще багато роботи.
Яке бачення Міністерства щодо політики стосовно ветеранів у країні? Які плани та ініціативи розроблені як на період війни, так і після її закінчення?
По-перше, варто зазначити, що сьогодні підтримка ветеранів є важливим державним пріоритетом. Президент, Кабінет Міністрів, Верховна Рада та органи місцевого самоврядування мають конкретні завдання в цій сфері. Ключовим аспектом є співпраця усіх цих інституцій. Міністерство ветеранів виступає лідером у цій ініціативі, розробляючи політику та координуючи її впровадження за допомогою відповідних державних органів.
Вдячний президенту України за підписання указу 22 серпня цього року під час 7-го міжнародного форуму ветеранів. Цей документ передбачає термінову розробку та затвердження нової стратегії для підтримки ветеранів, включаючи план переходу від військової служби до цивільного життя, створення мережі спеціалізованих ветеранських просторів, а також розширення запуску єдиної лінії підтримки для ветеранів.
Які аспекти нової ветеранської політики ми, команда міністерства, вважаємо важливими? Приблизно 20% наших співробітників – це ветерани бойових дій, особи з інвалідністю, родичі загиблих захисників, колишні військовополонені та дружини військовослужбовців. Нажаль, серед нашого колективу є п'ять загиблих працівників, а також є мобілізовані. Тому ми не живемо в ілюзіях. Ми чітко усвідомлюємо, що і як потрібно робити для підтримки ветеранів.
Ми окреслили шість ключових напрямків у політиці, спрямованій на підтримку ветеранів. Першим з них є реабілітація та відновлення, що охоплює медичні, психологічні, фізичні та спортивні аспекти реабілітаційних процесів.
Другий аспект полягає у переосвіті, перекваліфікації, здобутті вищої освіти та безпосередньому працевлаштуванні. Я вважаю, що не слід розпорошувати фінансові ресурси на окремі заходи. Нам необхідно розробити цілісну систему, яка не лише надає освіту, але й забезпечує подальше працевлаштування.
Третій аспект - це підтримка підприємництва серед ветеранів та розвиток бізнесу, що належить їм. На основі соціологічного опитування, проведеного "Українським ветеранським фондом" Міністерства ветеранів, виявилось, що 64% діючих військовослужбовців після повернення з фронту прагнуть розпочати власну справу. Таким чином, державна увага до цього питання сьогодні є надзвичайно важливою.
Зображення: В Україні триває створення мобільного додатку та електронного кабінету для ветеранів та ветеранок.
"Український ветеранський фонд" було засновано з метою підтримки підприємництва серед ветеранів. Цього року в державному бюджеті передбачено 250 мільйонів гривень для цих цілей. Ми організовуємо конкурси для бізнес-проєктів, розроблених ветеранами, і держава виділяє на це фінансування. Ветерани можуть отримати допомогу в межах від 500 тисяч до 1,5 мільйона гривень.
Також підключаються інші міністерства. Видають гранти Міністерство економіки, Міністерство аграрної політики: можна подавати заявки через "Дія". Також органи місцевого самоврядування видають ваучери на різні суми, затверджені по своїх можливостях.
По-перше, це дає зайнятість. По-друге, це створення робочих місць. І ці робочі місця йдуть по принципу "рівний - рівному": ветеран працевлаштовує ветерана. І вони в синергії працюють, вони розуміють одне одного. Також ми запускаємо електронну платформу G2VEI, де ветеранські підприємства зможе промотувати свою продукцію, свою роботу. Кожен зможе побачити, хто що робить, і можна закуповувати матеріали одне в одного.
Наступний аспект - це розробка брендингу продукції, виготовленої ветеранами. Існує бренд Міністерства ветеранів "Створено захисниками", який вже отримали 61 ветеранське підприємство. Цивільні споживачі зможуть бачити, що ці товари створені руками людей, які захищали країну. Наступним кроком стане налагодження співпраці з великими роздрібними мережами для відкриття спеціалізованих полиць з продукцією ветеранів.
Ми активно співпрацюємо з "Сільпо" та "Ашаном", причому з "Ашаном" уже на завершальному етапі. Цей бізнес-кластер відзначається великою різноманітністю: тут виробляють усе, від дронів до меду, а також мають кав'ярні та ресторани. Деякі спеціалізуються на якісному пошитті вишиванок, інші — на виготовленні турелей для крупнокаліберних кулеметів. Наразі наша мета — допомогти цим підприємствам отримати державні замовлення та впровадити марку "Створено Захисниками" у програму "Зроблено в Україні".
Четвертий напрям - забезпечення житлом. Коли в тебе немає житла, то будь-яка реабілітація , яку ти будеш отримувати, - це ні про що. Коли у людини є розуміння, що в неї є дах над головою, то вже може створювати сім'ю, народжувати дітей. Є субвенції на це. На базі Міністерства економіки запущено іпотечне кредитування. Також важливе забезпечення ветеранів автомобілями.
Ключовим аспектом є діджиталізація та цифрова трансформація всіх процесів. Моє головне завдання, яке я поставив перед собою та своєю командою, полягає в тому, щоб ветерани не витрачали час на пошук документів, а документи самі знаходилися в їхніх руках. Наша мета – досягти повної автоматизації процесу надання послуг і пільг для ветеранів.
Сьомий ключовий напрямок - це вшанування та повага до тих, хто живий, а також увіковічнення пам’яті тих, хто загинув. Ми активно працюємо над створенням Національного військового меморіального кладовища. Це не просто кладовище, як багато хто може подумати. Це величезний "місце сили", меморіальний комплекс, в якому навіки збережеться пам'ять про героїв, які повернулися з війни на щиті.
- Підготовка до будівництва Військового меморіалу у Мархалівці на Київщині супроводжувалася численними скандалами, зокрема через спротив місцевих мешканців. Але не лише. Були й питання і до вибору компанії-підрядника. Чому запуск такого потрібного в даний час проекту, як меморіал, відбувається з такими труднощами і коли він зможе почати функціонування?
Причина насправді проста. Ми звикли, що великі будівельні проекти в нашій країні часто супроводжуються різного роду скандалами. Було безліч спроб знайти земельну ділянку, яка відповідала б усім вимогам для зведення НВМК. На третій спробі ми зупинилися на території Гатненської громади.
Поруч із Південним кладовищем виділена територія площею близько 270 гектарів. Не всім мешканцям до вподоби перспектива бачити кладовище біля своїх домівок, однак не всі мають чітке уявлення про його справжнє призначення. З’являються люди, які поширюють чутки про нібито півтора мільйона поховань та можливість будівництва готельних комплексів. Фантазія тут не знає меж. Це явище можна вважати інформаційним протистоянням.
Для нас це першорядне завдання, адже багато молодих людей, як хлопців, так і дівчат, втрачають своє життя, а їхні родини стають вимушеними переселенцями. Вони не мають змоги поховати своїх рідних на рідній землі, оскільки ці території наразі під окупацією. Вони змушені зберігати прах своїх близьких вдома, живучи поряд із ним. Існує безліч тіл, що знаходяться в рефрижераторах. Це питання вимагає термінового вирішення.
Зображення: Генеральний план Національного військового меморіального кладовища (wikipedia.org)
Ми активно спілкувалися з місцевими мешканцями, відповідаючи на численні запитання. Одне з них стосувалося обсягу в півтора мільйона поховань. Однак, слід зазначити, що військове меморіальне кладовище спроектоване для 100 тисяч традиційних поховань та 60 тисяч колумбарних.
Чи будемо ми ховати всіх одразу? Ні. Спочатку відправимо в останню путь тих, хто цього потребує. Далі все залежатиме від рішень родичів. Це не обов'язкове поховання, і кладовище не заповниться за кілька місяців. По-перше, у нас немає жодних втрат, які б відповідали тим цифрам, що з'являються в медіа. По-друге, створення кладовища — це процес, що триває десятиліттями. Після перемоги військовослужбовці, які стали ветеранами або продовжать службу, отримають статус учасників бойових дій, і коли настане їхній час, зможуть бути похованими на цьому кладовищі.
Згідно з будівельними нормами, що регулюють розташування кладовищ, відстань до житлових будинків повинна становити 300 метрів. Наша команда вирішила перевищити цю норму, забезпечивши мінімальну відстань у 500 метрів, а максимальну – близько 800 метрів. Для додаткової безпеки ми залишили 140 гектарів лісової буферної зони. Кладовище розташоване ближче до Одеської траси.
Щодо водних ресурсів, ми здійснили геологічні дослідження, демонструючи результати місцевому населению та залучаючи екологів разом із представниками Міністерства охорони навколишнього середовища. Провели перепланування, оскільки виявили ділянки з підземними водами, проте на цих територіях не буде зон для поховань. Замість цього передбачено розміщення адміністративних будівель.
За що ведуть боротьбу місцеві мешканці? Вони переживають за вартість землі. Хочу ще раз підкреслити, що це меморіальний комплекс, схожий на Арлінгтон (військовий цвинтар у США, де спочивають ветерани, президенти та інші видатні особи - ред.). Це місце стане привабливим для міжнародних делегацій та туристів, які зможуть побачити, яку ціну заплатила Україна за свою незалежність.
Коли вже пішов тендер на будівництво, то всі хочуть його зупинити. Знаходять "російські сліди". Я звернувся до Служби безпеки України, чекаю офіційної відповіді на моє звернення. Зараз, на момент входу компаній на тендер, ми не бачимо ніякого російського сліду. І якщо він буде виявлений, зупинимо тендер і проведемо новий, питань нема. Але я не хочу зупиняти будівництво, допоки не буде фактів, бо мені важливо поховати наших героїв.
Тема, пов'язана із загиблими, є досить чутливою. На мою думку, експлуатувати пам'ять про загиблих воїнів – це крайня межа. Я абсолютно не можу зрозуміти, чому деякі люди вдаються до цього. Чесно кажучи, мені це здається неприйнятним.
Якщо не виникне жодних нових подій і не буде виявлено слідів Росії, все відбуватиметься відповідно до плану. Які терміни ви передбачаєте для початку поховань?
Ми маємо намір розпочати перші поховання наприкінці осені цього року. Наразі ми діємо в цьому напрямку.
Давайте ще раз розглянемо ключові аспекти візії держави та міністерства щодо реалізації політики підтримки ветеранів в Україні. Однією з основних проблем, з якою стикаються багато ветеранів, є схильність до ізоляції при наявності психологічних труднощів. Це особливо гостро відчувається, коли немає близьких людей чи друзів, готових надати підтримку. Ще більшою проблемою стає ситуація для тих, хто проживає в маленьких населених пунктах, де відсутні психологи або спеціалізовані ветеранські центри. Які ж рішення можуть бути запропоновані для допомоги таким людям?
Так, це дійсно вірно. У Міністерстві вже створено реєстр постачальників психологічних послуг. На даний момент укладено контракти з 71 суб'єктом (серед яких як фізичні особи-підприємці, так і юридичні особи з командами), які пропонують послуги з психологічної реабілітації.
Це фахівці в галузі психології, які надають допомогу ветеранам, ветеранкам та родинам загиблих захисників і захисниць України. На цей рік передбачено фінансування в розмірі близько 170 мільйонів гривень.
Зображення: Одне з напрямків нашої діяльності в даний час - це вшанування та повага до тих, хто живий, а також збереження пам'яті про тих, хто загинув.
Проблема в тому, що ти йдеш (до психолога - ред.), коли тобі вже погано. І це вже не психологічна реабілітація. Це вже психіатрія, це вже медичне лікування. До цього не треба дотягувати. Тому при "Українському ветеранському фонді" відкрита цілодобова гаряча лінія психологічної підтримки, можна туди звернутися. (за номерами 2345 для Vodafone та Lifecell і +38 067 752 23 45 для Київстар - ред.)
По-друге, з березня поточного року за підтримки "Червоного Христа України" ми запустили Єдину гарячу лінію для ветеранів (0 800 505 217). Ця лінія вже функціонує, проте є кілька аспектів, які потребують удосконалення. Ми усвідомлюємо необхідність їх масштабування і активно над цим працюємо. У президентському указі, що було підготовлено за підсумками ветеранського форуму, зазначено саме ці питання.
Третій етап нашої ініціативи розпочався 22 серпня поточного року, коли ми презентували проект "Експерт з підтримки ветеранів війни та демобілізованих". Цю роль виконуватиме особа з числа ветеранів, ветеранок або членів родин загиблих захисників та захисниць України, яка займатиметься підтримкою у місцевих громадах.
Їх основне завдання полягає в тому, щоб підтримувати постійний зв'язок з ветеранами у своїй спільноті. Розраховано, що кожен спеціаліст обслуговує приблизно 35 випадків. У фахівців є детальна база даних по їхній громаді. Вони здійснюють дзвінки та запитують: "Привіт, які у тебе є труднощі? Чим я можу тобі допомогти?". Саме вони стають першими, з ким зустрічається ветеран після повернення з фронту.
Далі - відкриття ветеранських просторів. Ми вбачаємо, що простір - це одне місце входу, де будуть надаватися різні послуги: юридичний супровід, психологічна, фізкультурно-спортивна реабілітація, надання інформаційно-консультаційних послуг, допомога у відкритті власної справи через "Український ветеранський фонд". Або просто прийти і поговорити з побратимом чи посестрою. Ветерани просять у держави, щоб ми це зробили, і ми цим займаємося.
Міністерство планує вести безпосередній діалог з ветераном, щоб дізнатися про ефективність роботи спеціаліста. У випадку, якщо ветеран відповість: "Я навіть не знаю, хто це", ми приймемо рішення про його звільнення та знайдемо людину, яка насправді зможе надати необхідну підтримку.
Коли ж у регіонах з'являться подібні багатофункціональні простори?
- Вони вже відкриваються. 22 серпня відкрилося до десятка таких просторів. Ми постійно працюємо з головами військово-цивільних адміністрацій, де є чітке розуміння, за якими стандартами відкривати такий простір. 5 червня цього року мною підписаний наказ - методичні рекомендації зі створення цих просторів, де покроково розписано, як вони створюються, якою має бути площа, які працівники будуть задіяні та які послуги будуть надаватися.
Громадські організації також відкривають свої двері та можуть приєднатися до спільних ініціатив: важливо сформувати єдину інфраструктуру. Слід усвідомити, що не варто боротися за ресурси один з одним. Основне - пам’ятати, для кого ми це робимо. Для тих, хто захистив нашу країну і нас від агресії Росії. Кінець.
- Де ветерани зараз можуть отримати відразу низку послуг в одному вікні? Оформити пільги, виплати? Знаю що така опція є у ЦНАПах.
- Спільно з місцевими органами влади ми розпочали інтенсивну ініціативу щодо створення єдиних вікон для ветеранів у Центрах надання адміністративних послуг. На сьогоднішній день ми вже відкрили 1277 таких вікон. Наша мета - забезпечити наявність ветеранських вікон у кожній громаді.
Крім того, ветерани матимуть можливість подавати заявки на всі необхідні послуги. Наразі ведеться розробка мобільного додатку, а також електронного кабінету. У майбутньому ми плануємо реалізувати все в цифровому форматі. Проте, поки цифрові рішення знаходяться в стадії створення, ми активно працюємо над відкриттям спеціалізованих вікон для ветеранів у Центрах надання адміністративних послуг (ЦНАП), де вони вже можуть отримувати необхідну допомогу.
З метою спрощення процесу, у червні спільно з Міністерством цифрової трансформації було запроваджено електронні ветеранівські посвідчення в додатку "Дія". Тепер немає необхідності носити з собою паперову версію. Якщо, наприклад, дружина випадково випрала твої штани, а ти не встиг витягнути посвідчення, доведеться пройти певні етапи для його відновлення. Тепер все необхідне завжди під рукою на твоєму телефоні.
Чи існують дані щодо кількості ветеранів, які використовують це електронне посвідчення?
На даний момент було створено понад 250 тисяч електронних посвідчень.
- Цього року в Україні також спростили процедуру отримання статусу учасника бойових дій. Чула справді надзвичайно багато скарг від ветеранів про те, як складно було раніше отримати статус УБД. Чому це було такою проблемою?
Отримати його не складно. По-перше, це певний набір документів, які військова частина повинна підготувати під час проходження служби. Якщо ж ти вже звільнений, тоді потрібно зібрати їх самостійно та подати через ТЦК. Документи досить об'ємні, і в них детально зазначено, що саме потрібно.
Фото: Після повернення з фронту ветеранів будуть супроводжувати спеціально підготовлені фахівці
По-друге, після подання цих документів необхідно провести їх перевірку на достовірність. Це передбачає направлення запитів до різних інстанцій, якщо відправником є ТЦК. Така перевірка потрібна для подальшого винесення матеріалів на розгляд комісії. Після цього комісія проводить засідання, аналізує документи і надсилає результати. Статуси надавалися раніше і продовжують надаватися, але вся ця процедура є бюрократичною. Тому ми наполягаємо на необхідності її спрощення.
Крім того, Верховною Радою ухвалений і президентом підписаний закон України, яким Мінветеранів зобов'язане розробити автоматичну процедуру надання статусу. Це процес, над яким працюємо і обов'язково зробимо. Проведений тендер, кошти є, створюються електронні кабінети командирів військових частин і від військовослужбовця вже не треба буде нічого. Буде бета-тестування і повноцінний запуск. Але паралельно, щоб спростити поточну процедуру, ми ці процеси запустили через ЦНАПи, де безпосередньо від військовослужбовця потрібна лише заява. Далі генерування всіх необхідних документів вже на ЦНАПах.
Головним аспектом є скорочення термінів розгляду. Наразі комісії мають 30 днів для визначення статусу, замість колишніх 7-10 місяців. Ця зміна була впроваджена з липня цього року. Окрім цього, ми також активно працюємо над впровадженням автоматизованого процесу надання статусу.
- Про отримання статусу УБД чула випадки, коли військовий отримав поранення, знаходиться вдома чи на лікуванні, або навіть у військовій частині, отримує мінімальну зарплату. І юридично перебуває ніби в підвішеному статусі. І через це змушений сам платити зокрема за своє лікування чи збирати на це гроші.
В нашій країні лікування та реабілітація для поранених надаються безкоштовно. У випадках, коли такі ситуації виникають, необхідно звертатися до гарячої лінії НСЗУ, і ці справи будуть розглянуті. На мою думку, це швидше винятки, враховуючи загальну кількість, але з ними також потрібно працювати. Я знаю, що Міністерство оборони наразі повністю контролює цю ситуацію. Отже, уряд оперативно реагує на виникаючі проблеми, адже ми зобов’язані забезпечити ефективну медичну допомогу та реабілітацію.
- Може питання і не зовсім до вас, але чи здатна держава покрити весь той запит щодо лікування і реабілітації ветеранів? У МОЗ нам говорять, що певна кількість ліжкомісць в регіонах не зайняті. А з іншого боку - відкриваємо соцмережі і бачимо безліч історій, де військового чи ветерана направили на реабілітацію, а там місця нема.
- Міністерство охорони здоров'я поставило завдання в кожній обласній лікарні створити реабілітаційні відділення. В кожній лікарні один-два поверхи віддають під реабілітацію військових або ветеранів. Відділення працюють, і вільні місця є.
Окрім того, Міністерство оборони наразі переглядає свої підходи до організації лікування. Це відбувається за двома основними напрямками. Перший з них базується на класифікації за нозологічними захворюваннями, оскільки не всі реабілітаційні заклади мають можливість працювати з конкретними видами поранень. Ці заклади розподілені за регіонами. Другий напрямок полягає в тому, що ветеранам запитують, де вони бажали б проходити реабілітацію. Якщо у вибраному місці є вільні місця та відповідні умови, то ветеран може отримати лікування там.
Зображення: Для тих, хто повертається до мирного життя після конфлікту, важливо залишатися відкритими та не ізолюватися (Getty Images)
Але в чому ж справа? Іноді людина ухиляється від лікування або обирає приватну клініку, вважаючи, що там їй запропонують кращу медичну допомогу. Однак, звертаючись до приватного закладу, вона усвідомлює, що за послуги доведеться викласти чималу суму. У таких випадках часто беруть участь благодійні організації, які збирають кошти для покриття витрат на лікування.
В Україні єдиний медичний простір, плюс - працюємо з партнерами і широко лікуємо поранених за кордоном. Також зараз працює система протезування. Держава компенсує кошти виробнику протезів. Зараз - на суму в майже 50 тисяч доларів.
Щодо протезування, в даний час цим питанням займається Міністерство соціальної політики. Існує реєстр постачальників цих послуг, у якому вже укладено контракти з приблизно 70 компаніями. Ветеран може через сайт створити заявку на виготовлення протезу, після чого його запросять для підбору та виготовлення. Після проходження реабілітації держава покриє витрати на цю послугу. Таким чином, система функціонує ефективно.
Цей ринок зараз динамічно розвивається, і буде можливість його збільшення. Тобто коли щось створюється нове в державі, його просто треба відточити до ідеального механізму. І це кропітка робота.
У організаціях, що підтримують ветеранів, мені повідомили, що приблизно 60% військовослужбовців, які повертаються до цивільного життя, не мають бажання або, на жаль, не можуть через отримані травми повернутися до своїх попередніх професій, які вони мали до служби в Збройних Силах України. Розкажіть про варіанти працевлаштування для цих осіб.
На сьогоднішній день це питання стало пріоритетним на державному рівні. У його вирішення залучено численні органи центральної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Ми активно співпрацюємо з Міністерством економіки, центрами зайнятості та Національною агенцією з питань державної служби України.
Разом з НАДС та нашими партнерами з Міжнародної організації з міграції запустили електронний продукт - е-Карта вакансій. Це найбільша платформа з пошуку вакансій на держслужбі. Наразі уже опубліковано понад 780 вакансій. Для працевлаштування ми відкриваємо всі двері. Це в тому числі і державна служба.
Наступний крок - спільно з robota.ua, work.ua ми відпрацьовуємо проєкти, щоб верифікувати заявки ветеранів і ветеранок і підсвітити, що це ветеран, щоб роботодавці брали їх працювати. Також Міністерство економіки запустило програму - компенсацію роботодавцям за облаштування робочого місця для осіб з інвалідністю в тому числі внаслідок війни.
Особи першої категорії отримують компенсацію близько 100 тисяч, в той час як для другої сума дещо менша. Найголовніше, ми активно ведемо діалог з бізнес-середовищем стосовно тих перешкод, які ускладнюють працевлаштування ветеранів та людей з інвалідністю. Ми прагнемо змінити цю ситуацію на краще.
Ще один важливий аспект – це створення рекомендацій щодо спілкування з ветеранами. На жаль, ця тема є досить актуальною. Часто виникають запитання на кшталт: "Ти брав участь у бойових діях?", "Де саме ти служив?" Ми організовуємо тренінги та курси, щоб уникнути подібних ситуацій і забезпечити ветеранам можливість успішно працевлаштовуватися.
На вашу думку, чи є бізнес готовим приймати на роботу ветеранів?
Дехто вже готовий, а дехто ще ні, але наполегливі зусилля приносять плоди. Ми опинилися в цій ситуації вперше. І бізнес, і державні структури - вперше стикаються з таким обсягом викликів.
Зображення: Держава та бізнес вперше зустрічаються з такими великими масштабами конфлікту та величезною кількістю ветеранів, які повертаються з фронту (Getty Images)
- Є дані з приводу того, скільки ветеранів знайшли роботу за допомогою певних сервісів?
- Ми розпочали їх у червні. Незабаром плануємо проаналізувати, скільки користувачів звернулися до різних сервісів. Оцінюватимемо, які з них функціонують ефективніше, а які потребують вдосконалення, а також розглянемо можливість впровадження нових рішень. Пізніше проведемо детальну аналітику.
- Чи правильно я розумію, що зараз можна прийти в будь-який центр зайнятості в Україні і там для ветеранів буде запропонована якась кількість вакансій?
Так, існує певна кількість відкритих вакансій. Крім того, ви можете відвідати веб-сайт Міністерства у справах ветеранів та ознайомитися з е-Картою вакансій. Це дозволить вам знайти те, що найбільше підходить: подайте документи, спробуйте свої сили. Також можна звернутися до таких платформ, як robota.ua, work.ua та інші. Ми активно розміщуємо інформацію на багатьох ресурсах.
Які рекомендації ви могли б надати ветеранам та ветеранкам, які адаптуються до цивільного життя? З чого їм слід почати?
- На мою думку, перше - не закриватись в собі. Друге - якщо тобі потрібна психологічна реабілітація, звертайся до психолога, не затягуй. Третє - якщо тобі потрібна реабілітація надалі, також не треба затягувати, треба звертатися, реабілітаційні програми працюють.
Наступне - розвиватися. Якщо немає освіти або ти не бажаєш працювати за тією освітою, з якою ти був до війни, - звертайся в Міністерство у справах ветеранів, пройди перекваліфікацію чи здобувай нову освіту. Якщо ти хочеш займатися бізнесом - для цього є програми. Звертайся, пиши бізнес-плани, отримуй безповоротну фінансову допомогу, запускайся. В мене порада одна - не сидіти на місці, не закриватися в собі, рухатись далі, розвиватися. Створюйте сім'ю і живіть повноцінним цивільним життям.