Фінальний етап: Україна на межі впровадження розкладу водопостачання.
Водоканали опинилися на межі виживання через колосальні суми боргів. УНІАН з'ясував, чому ситуація стала критичною, чи загрожують українцям погодинні графіки відключення води, та як мають зрости платіжки для стабільного водопостачання.
У квітні жителі Рівного опинилися на межі масових відключень водопостачання. Представники місцевого водоканалу повідомили, що вода подаватиметься з зниженим тиском у певні години вдень, коли ціни на електроенергію досягають піку, а вночі – через "складну фінансову ситуацію підприємства". Це означає, що протягом частини доби споживачі у Рівному отримуватимуть воду з недостатнім напором, і мешканці верхніх поверхів могли її взагалі не отримати.
"Проведення води з обмеженим тиском щогодини стало вимушеним кроком через складну фінансову ситуацію на підприємстві, що виникла внаслідок невідповідності тарифів реальному економічному стану. Це питання не стосується прибутків — йдеться про виживання водоканалу," — зазначив в. о. директора "Рівнеоблводоканалу" Андрій Грухаль.
У той же день місцева адміністрація вирішила відкласти введення нових обмежень. Проте жителі міста все ще час від часу зіштовхуються з труднощами у забезпеченні водою через пошкодження старих комунікацій.
Ситуація в Рівному не унікальна. За словами директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченко, загроза обмежень у подачі води нависла над кожним українським містом.
"Уся територія країни рівномірно покрита цією проблемою. Вона є в кожному абсолютно водоканалі", - зазначає експерт у коментарі УНІАН.
Проблема водоканалів полягає в тому, що з року в рік їхні витрати невпинно зростають: у першу чергу, через подорожчання електроенергії, крім того, збільшуються ціни на реагенти для очищення води та паливно-мастильні матеріали, що необхідні для виїзду аварійних бригад. Зростає й податкове навантаження на підприємства. До того ж, через міграцію значної частини населення за кордон скорочується й кількість споживачів послуг водоканалів (а отже і їхній сумарний дохід).
Олександр Харченко зазначає, що витрати на електроенергію становлять приблизно 50% від усіх витрат водоканалів. Це пояснюється тим, що для подачі води до споживачів і відведення стічних вод за допомогою каналізації необхідно використовувати електричні насоси.
Дмитро Новицький, голова асоціації водоканалів "Укрводоканалекологія", підкреслює, що наявні тарифи в даний момент забезпечують покриття лише 70% витрат підприємств, що призводить до накопичення збитків.
"За даними Світового банку, Уряду України та Європейської комісії, загальні збитки у секторі централізованого водопостачання та централізованого водовідведення оцінюються у 4 мільярди доларів, а втрати - у $11,6 мільярда. Фінансовий стан водопровідно-каналізаційних підприємств є критичним", - зазначив він.
Згідно з даними 2024 року, українські водоканали зазнали фінансових втрат у розмірі 5,1 мільярда гривень. У той же час, в асоціації підкреслюють, що фінансова підтримка у розмірі 4 мільярдів гривень відіграла важливу роль - без цієї допомоги збитки підприємств могли б досягти 9,1 мільярда гривень.
Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко наголошує, що пускати цю ситуацію на самоплив ризиковано.
"Потім в один день це стане великим проблемним "вибухом". І вже в такому випадку доведеться обмежувати водопостачання ледь не по всій країні. Ця проблема релевантна фактично для будь-якого міста. Водоканали мають шалені проблеми", - попереджає експерт.
Тарифи для найбільших водоканалів, що обслуговують один або кілька населених пунктів з сумарною чисельністю населення понад 100 тисяч осіб та постачають понад 300 тисяч кубометрів води на рік, встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Навесні минулого року регулятор оновив тарифи для некомерційних споживачів ряду водоканалів. Водночас, для населення ціни на послуги цих підприємств залишаються незмінними вже більше трьох років. Незважаючи на численні спроби НКРЕКП винести це питання на обговорення, уряд і навіть президент рішуче виступали проти підвищення вартості води, віддаючи перевагу збільшенню тарифів на електрику.
Для менших же водоканалів, які не підпадають під регулювання НКРЕКП, цінову політику визначає місцева влада - виконавчі комітети місцевих рад. Проте, як зазначає Олександр Харченко, місцеві чиновники також свідомо затверджують занижені тарифи (з політичних міркувань), які не покривають базових витрат на електроенергію, не кажучи вже про модернізацію систем, ремонт насосів і заміну труб.
Відповідно до заяви виконуючого обов'язки директора "Рівнеоблводоканалу" Андрія Грухаля, оптимальний економічно обґрунтований тариф на постачання та відведення одного кубометра води для всіх категорій споживачів має становити 57,07 гривень.
"Це особливо стосується тих, хто становить основну частину споживачів послуг "Рівнеоблводоканалу". Проте, для населення чинний тариф значно відстає від сучасних реалій, адже залишається на рівні 2021 року, що є до війни, і наразі складає 32 гривні 60 копійок з урахуванням ПДВ", - зазначив керівник підприємства.
Давайте порахуємо. Зараз умовне домогосподарство з двох осіб, яке споживає, в середньому, 6 кубометрів води на місяць, сплачує "Рівнеоблводоканалу" 195,6 гривень. У разі підвищення тарифу до зазначеного Андрієм Грухалем рівня платіжка зросла б до 342,42 гривень.
Схожі обставини спостерігаються й у інших містах України. Наприклад, мешканці Києва сплачують 16,16 гривні за кубометр холодної води, а також 14,22 гривні за послуги водовідведення. У сумі це становить 30,38 гривень. Геннадій Рябцев, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, вважає, що економічно обґрунтований тариф для киян мав би бути вдвічі або втричі вищим.
Варто зазначити, що ціни на послуги можуть варіюватися в залежності від регіону. Наприклад, у Львові вартість водопостачання та водовідведення перевищує 25 гривень за кубічний метр, у Харкові вона складає близько 24 гривень за куб, а в Житомирі ця сума перевищує 37 гривень за кубічний метр.
Водоканали вважають, що підвищення тарифів у вказаних межах не завдасть значної шкоди українським сім'ям (особливо в порівнянні з рахунками за електрику та опалення). Для самих підприємств це рішення стане важливим заходом, який дозволить їм забезпечити стабільність та безперервність у наданні послуг.
Безумовно, підвищення тарифів на послуги є серйозною проблемою для населення, особливо в умовах військового конфлікту. Проте, якщо чиновники надалі будуть відволікатися від питань, що стосуються водоканалів, то це призведе до зростання фінансових втрат, які в кінцевому підсумку ляжуть на плечі кожного споживача. Адже труднощі, з якими стикаються підприємства, з кожним роком лише накопичуються.
Вивчення нових варіантів.
Проте не всі поділяють думку про доцільність підвищення тарифів на водопостачання та водовідведення для населення. Як зазначив голова спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко, платіжки українців уже зросли, в середньому, на 20% протягом минулого року. Він вважає, що вирішення цієї проблеми можливе через державну підтримку, зокрема, шляхом включення водоканалів до програм доступного кредитування, що надасть можливість оновити обладнання та значно зменшити витрати електроенергії.
"Існують випадки, коли місцеві органи влади усвідомлюють значення водоканалів для суспільства. Наприклад, в Полтавській області обласний бюджет регулярно покриває різницю в тарифах щомісяця. У місті Лубни ця практика триває вже три роки", - зазначає експерт.
Втім, потрібно розуміти, що навіть у разі державної підтримки водоканалів, у підсумку всі витрати все одно покриватимуть самі ж громадяни через сплату податків.
Одночасно, Попенко висловлює незадоволення щодо керівництва "Рівнеоблводоканалу", яке попередило про можливе скорочення водопостачання для населення у зв'язку з накопиченими боргами за електрику.
"За законом водоканали не мають права обмежувати водопостачання чи водовідведення для споживачів, - каже експерт. - Але, на жаль, у реальності вони можуть знайти привід. Наприклад, посилатися на аварії, технічні несправності тощо. Такі випадки трапляються. У Житомирі, наприклад, наприкінці 2023 року вийшов з ладу центральний колектор, модернізований за кошти європейських партнерів. У результаті кілька тижнів мешканці міста залишалися без централізованої води й користувалися привозною".
За його словами, водоканали перебувають у власності обласних та місцевих органів влади, які повинні відповідати за їхню модернізацію, контроль і розвиток. Наприклад, у Кропивницькому обласна адміністрація сприяла залученню фінансування з європейського фонду, що дало змогу оновити водоканал і зменшити споживання електроенергії на 25%.
Варто відмітити, що Європа не стоїть осторонь. Так, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) виділяє 300 мільйонів євро на відновлення енергетичної та критичної інфраструктури. З них, зокрема, 100 мільйонів підуть на реалізацію проєктів, спрямованих на покращення водопостачання та водовідведення. Ще 100 мільйонів євро передбачено на відновлення об'єктів водо-, теплопостачання та водовідведення.
Однак ці ресурси не зможуть повністю компенсувати всі втрати та збитки, які понесли українські водопостачальні компанії.
Серйозна проблема
Через дискусії щодо можливого (та, зрештою, невідворотного) зростання тарифу на холодну воду у багатьох споживачів постає логічне запитання: чи потягне це за собою подорожчання води гарячої?
На думку Геннадія Рябцева, головного наукового співробітника Національного інституту стратегічних досліджень, ситуація є більш складною, ніж здається. Хоча зв'язок між тарифами на холодну та гарячу воду дійсно має місце, він не є вирішальним фактором.
"Безсумнівно, підвищення цін на холодну воду може відобразитися на витратах на гарячу. Проте, варто зазначити, що найважливішим елементом тарифу на гарячу воду є електроенергія, а не ціна на воду", - зазначає фахівець.
Тобто головне джерело витрат при наданні послуги є саме енергоносії, необхідні для нагрівання води до нормативної температури. Власне, з цього й формується тариф.
Експерт Рябцев зазначає, що термін "ринковий тариф" у питанні гарячого водопостачання є хибним, оскільки реальний ринок насправді відсутній. Фактично, ми стикаємося з природною монополією. У столиці спостерігається відсутність конкуренції серед постачальників.
Отже, єдине, що можна стверджувати, - це те, що тариф має бути економічно обґрунтованим і повинен враховувати фактичні витрати на надання послуги. Однак на сьогоднішній день тарифи, які сплачують споживачі, є штучно заниженими через політичні фактори.
"Тарифи, які платять споживачі, часто не відповідають реальній собівартості. Це створює системну проблему, - вважає Рябцев. - Потрібен аудит. Лише повна ревізія витрат, процесів і фінансової дисципліни дозволить зрозуміти, наскільки обґрунтованими є тарифи, де криються основні втрати, та хто реально виграє від того, що ситуація не змінюється".
Одночасно слід підкреслити, що в Україні тариф на гарячу воду наразі офіційно не змінюється через діючий мораторій, який забороняє підвищення цін на газ, централізоване теплопостачання та гарячу воду під час воєнного стану та ще протягом шести місяців після його закінчення.
Однак проблема прозорості в формуванні тарифів і накопичення боргів не зникає, а, скоріше, стає все більш актуальною.
Ситуація з водопостачанням в Україні ілюструє, як інфраструктура, що є критично важливою для життя мільйонів людей, може опинитися на межі руйнування через економічну неефективність та популістські ігри. Державі слід терміново визначити пріоритети, здійснити аудит витрат, переглянути тарифну політику та активізувати дії для вирішення існуючих проблем, поки не стало занадто пізно. Водоканалам також необхідно провести власну серйозну "домашню роботу": зменшити непродуктивні витрати, боротися зі злочинністю на місцях та знижувати енергетичну залежність. Якщо ці кроки не будуть вжиті, ситуація, подібна до рівненської, може поширитися на інші міста і призвести до ще гірших наслідків.
Дмитро Петровський та Тетяна Стежар.
