У вшанування пам'яті артилериста Павла Помисова-Несміянова, відомого під позивним "Сєпар".
Він вирізнявся невичерпним почуттям гумору та козацьким духом.
Етнічний росіянин, уродженець Донеччини Павло Помисов-Несміянов із позивним "Сєпар" був одним з перших захисників Ірпеня, який прославився тим, що у березні 2022 року взяв у полон першого російського військового.
"...Не вірю. Ніхто не вірить. Паша воював за Ірпінь. Пам'ятаю, як "Сєпар" передав нам полоненого росіянина на блокпості "Жираф" зі словами: "Забирайте, п..дара. Передайте, куди треба". Ми передали його СБУ.
"У найскладніші часи – завжди з усмішкою. Сміливий. Безстрашний. Розумний", – зазначив міський голова Ірпеня Олександр Маркушин, отримавши звістку про трагічну смерть відомого жителя міста.
Неповторна особистість, майстер гумору та справжній душа будь-якої компанії. Пишається своїм корінням з Донеччини, вона не чекала на вказівки, щоб стати патріотом і захисником. У звичайному житті - кінолог, альпініст, мандрівник та запалений рибалка...
Чоловік почав захищати свою країну під час Антитерористичної операції. Російська агресія 2014 року призвела до розколу в його родині, утворивши два ворогуючі табори. Як розповідає Павло, його старший брат Дмитро приєднався до лав так званої "ЛНР".
Паша, відомий під ніжним псевдонімом "Сєпар", заслуговував на звання Героя України ще в 2014 році, коли без вагань віддавав всі сили для визволення своєї батьківщини. Він вирішив стати добровольцем в перші тижні після народження власної дитини та швидко зарекомендував себе як один з найкращих артилеристів 59-ї бригади вже у 2016 році. Під час великого вторгнення він одним з перших став на захист Ірпеня. Саме йому вдалося захопити першого полоненого росіянина, який заблукав у пошуках їжі.
Після отримання контузії в Ірпіні, він вже за тиждень знову був у строю, запевняючи мене, що нарешті формується сучасна українська політична нація. У цій новій реальності всі українці об'єднуються для захисту всієї країни, а не лише своїх міст і сіл.
Людина нестримного гумору, козацької вдачі і флібустьєрського підходу, він виходив з оточень, жартував після поранень від прильоту КАБу і здавалося, що завжди буде з нами...", - написав у Фейсбуці голова правління у ГО "Українська народна рада Донеччини та Луганщини" Станіслав Федорчук.
"...Ми сперечалися -- про кінологію, про війну, ще тоді, коли про неї говорили не всі..... Іноді писав у телеграмі -- завжди з гумором, завжди з тим світлим тоном, який ні з ким не сплутаєш. Він умів підтримати без пафосу, без зайвого -- просто був поруч, коли треба. Так, мене дратувала його російська мова. І я казала про це. Але він завжди шукав шлях до розуміння...", - йдеться в одному з відгуків на сторінці Павла.
"38 назавжди. За Україну загинув етнічний росіянин зі шляхетного роду донців. Видатний артилерист, з яким я мав честь працювати у мінометній батареї ще з часів АТО. Він був однією з найяскравіших особистостей цієї війни. З автоматом у руках він звільняв Ірпінь від окупантів. Справжній гуморист і душа компанії, а також запальний рибалка", - написав Сергій Василюк, фронтмен і засновник гурту "Тінь Сонця", військовослужбовець.
Мирослав Откович, журналіст і пресофіцер 241-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України, поділився спогадами про Павла, підкреслюючи його незламний характер: "...Ти завжди жартував із нами і ніколи не виявляв суму — або ж дуже майстерно це приховував. Навіть коли отримав поранення, ти залишався спокійним. Багато з наших розмов досі залишаються за рамками публічного обговорення, адже вони занадто контроверсійні і не піддаються спрощенню".
Про непересічну вдачу та особистість Павла також висловився український журналіст Олександр Качура: "У ваше укриття влетіла фпвішка, до цього вас розбирали 2 танки і дрони -скиди. Рацію перебило. Ввечері вже не відповідав на дзвінки... Твоя козацька вдача і піратський настрій з чорним гумором надихав. Я розумів, що не все так погано, коли "Сєпар" так жартує. Ти жартував над власним пораненням, над війною, дивлячись смерті в очі. І кожного разу виходив з поєдинку переможцем. Чесно кажучи, після усіх передряг і двіжей, я думав, що ти безсмертний. І ми усі з тобою...".
31 травня в Ірпені, на Алеї пам'яті захисників України, відбулося прощання з Павлом Помисовим-Несміяновим.
У воїна залишилась дружина Катерина та дочка Соломія.
Вічна шана і згадка Герою!
