На вшанування пам'яті кіборга та пластуна Євгена Подолянчука, відомого під позивним "Скаут".

Протягом всього свого життя він прагнув стати військовим і врешті-решт став справжньою легендою українських збройних сил. Його ім'я увічнюють, називаючи на його честь вулиці та пластові курені.

Євген був розвідником, командиром групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення. У 2014 році серед перших прибув в зону АТО, вже 26 травня брав участь у бою за Донецький аеропорт. Бився за ДАП і восени. Загинув 14 вересня - отримав важке поранення, побратими не змогли вивезти його живим... На той момент воїну було лише 23 роки...

За словами товаришів по службі, "Скаут" завжди займав найнебезпечніші позиції: прямо на злітній смузі, без жодного укриття, захищаючи новий термінал. Він також організував медичний пункт для поранених, а шляхи до нього окреслив за допомогою розклеєних червоних хрестів і стрілок по всьому аеропорту. Ці позначення, навіть під час запеклого бою, допомагали новим бійцям координувати рятування поранених.

Євген з'явився на світ 4 липня 1991 року в Черкасах. У 2012 році він успішно завершив навчання на факультеті розвідки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, отримавши диплом з відзнакою. Після цього він став офіцером військового управління на тактичному рівні.

У віці 14 років юнак став частиною національної скаутської організації "Пласт", приєднавшись до юнацького куреня на честь Ярослава Мудрого. Пластову Присягу він склав 18 липня 2006 року.

"У 2006 році - учасник крайового вишкільного табору військового пластування "Леґіон" (Чорний ліс на Прикарпатті), у 2007 році - першун крайового летунського табору "Чота Крилатих" (с. Луквиця Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). З липня 2014 року Євгена прийнято до Уладу старшого пластунства", - повідомляють на сторінці пластового історичного блоку.

Два роки після втрати "Скаута" інший пластун, історик Юрій Юзич, поділився в Facebook альбомом, що містить малюнки, створені Євгеном під час оборони Донецького аеропорту. Ці роботи були евакуйовані його товаришами по службі. Зараз вони заламіновані і зберігаються в музеї 3-го полку, де служив Євген. На деяких з малюнків помітні сліди від уламків.

На представлених ілюстраціях зображені ключові аспекти ведення бойових дій, а також навички, необхідні бійцеві та розвіднику. Цими знаннями вирішив поділитися "Скаут". "Розвідник повинен вміти забезпечувати своє виживання в екстремальних умовах". "Він зобов'язаний досконало орієнтуватися у місцевості, володіти навичками роботи з компасом і картою, а також швидко і точно визначати координати об'єктів та цілей!" "Не бачу - не стріляю" означає, що не варто бездумно витрачати весь боєкомплект у паніці! Використовуйте чіткий прицільний вогонь, стріляючи короткими чергами чи одиночними пострілами по виявлених цілях!

На честь побратима пластуни перейменували юнацький підготовчий курінь. Хлопці проводять табори на Черкащині, де Євген народився, й Кіровоградщині, де він служив.

Відповідно до бажання, висловленого ним за життя — щоб після його смерті курінь був названий на його честь — старші представники нашого куреня, які знали його особисто, ухвалили рішення змінити патрона. У службі його позивний звучав як "Скаут", що надихнуло провід табору швидко вибрати назву для курінного табору. Концепція табору базувалася на Пластовому Законі та наслідуванні життя Жеки, його звичок і вподобань. Хлопці подолали приблизно 100 км через Холодноярські ліси й поля. Вони традиційно ночували під тентами та готували їжу в основному в малих групах. У програмі були заняття з виживання в природних умовах, надання першої медичної допомоги, природознавства, піонірки, рукопашного бою, а також бій на ножах, а також була можливість отримати навички "двох пер". Після цього табір перенесли на військовий полігон спецназу в Кіровоградській області, де друга частина заходу проходила в реальних умовах. Це сталося на полігоні полку, в якому служив Євген Подолянчук. Протягом п’яти днів учасники та провід займалися тактико-спеціальною підготовкою, топографією, астрономією, тактичною медициною, кулінарією, а також навчалися швидкому розбиранню і збиранню зброї (КМ-7,62, СВД, АК-МС). Після цього учасники мали унікальну можливість провести добу в казармах третього полку спецпризначення, де познайомилися не тільки з польовими, а й з повсякденними справами військових-контрактників. Крім того, всі відвідали музей, де провели пізнавальну екскурсію про війни, в яких брали участь українські військові. Наприкінці табору всіх знову перевели під Вергуни, Черкаська область, де відбулися фінальні змагання, присяга двох юнаків, остання ватра та закриття табору — так пластуни вшановують пам'ять свого побратима.

У 2015 році, на честь роковин загибелі Євгена, режисер Володимир Трифонов презентував 50-хвилинний документальний фільм. У стрічці були зібрані свідчення близьких, дружини та товаришів "Скаута".

Женя провів своє дитинство в оточенні військових, виростаючи на території частини та граючи з друзями на плацу в ігри, що імітували війну. Можливо, це сформувало його життєвий шлях, - ділиться думками його матір Ніна Джулай. - Я добре знаю свого сина: якби він не вступив до академії (Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, факультет розвідки, яку Євген Подолянчук закінчив з відзнакою. - ред.), він все одно знайшов би шлях до служби в армії. Якщо б не армія - обрав би контрактну службу. У будь-якому випадку, його місце було б там. Він просто не уявляв би свого життя інакше".

"Він був справжнім еталоном у всіх аспектах! Просто неперевершеним! Значно вирізнявся серед своїх однолітків. Завжди залишався усвідомленим. Він став чудовим джерелом натхнення навіть для мого власного розвитку," - ділиться спогадами виховник.

Дружина Марія розповідає про Євгена як про надзвичайно яскраву людину.

"Наше знайомство відбулося на пластовому таборі, і я вперше стала свідком, як хлопця хрестять у 16 років. Ми почали дружити, а через рік він зізнався мені у своїх почуттях. Я відразу відчула, що це надзвичайно надійна особистість. Він так яскраво вливається в Пласт, що про нього почали говорити всі навколо. Таке трапляється нечасто," - згадує вона.

Зазначається, що цей чоловік був відданим прихильником військової справи.

"Увечері міг писати конспекти - просто для себе, багато читав. Просто тому, що це треба. Бо він офіцер і розуміє, що мало знань дали в академії. В АТО він від руки малював інфографіку з порадами, як діяти військовим, зокрема розвідникам, у різних бойових умовах. Навіть коли мені передали його речі з аеропорту, я знайшла в них листочок із переліком завдань, які він перед собою поставив, будучи на військових діях: щось вивчити, прочитати, відпрацювати... Навіть на війні в нього знаходилися сили, аби вдосконалюватися".

Євгена Подолянчука було поховано в селі Крутьки, що розташоване в Черкаській області.

Він був удостоєний нагрудного "Знаку пошани". Є лицарем ордену Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений Залізним Пластовим хрестом за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави (посмертно).

24 вересня 2015 року Євген Подолянчук отримав чергове військове звання - капітан, яке було присвоєно йому посмертно. Крім того, він був удостоєний нагороди "За заслуги перед Черкащиною" та пам'ятного знака "За заслуги перед містом Черкаси" I ступеня. Також він має недержавну нагороду "Народний Герой України", присвоєну йому посмертно.

В Черкасах і Кропивницькому вулиці носять ім'я Євгена. 15 вересня 2016 року в Черкасах, у спеціалізованій школі №3, була відкрита меморіальна дошка на його честь. Крім того, його портрет можна знайти на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві.

Шана і честь Герою!