Вшанування пам'яті лейтенанта Антона Білостоцького, відомого під позивним "Ван Дамм".

Як медик штурмового полку рятував життя побратимів

Антон Білостоцький з'явився на світ у Львові, але з часом його сім'я вирушила жити до Тернополя. Він завершив навчання у військовому ліцеї в Львові, а вищу освіту отримав у Львівській Політехніці.

Після завершення навчання Антон повернувся до Тернополя, коли розпочалася Революція Гідності. "Мій чоловік активно долучився до цих подій. Він разом із друзями відправлявся до Києва і брав участь у протестах у нашому місті. Антон завжди був національно свідомою особистістю і справжнім патріотом своєї країни", - ділиться спогадами його дружина Світлана.

Дана пара зустрілася в соціальних мережах. Коли вони нарешті побачилися в реальному житті, між ними миттєво спалахнула симпатія.

"Щодня ми мали можливість зустрічатися: я - після навчання, а Антон - після роботи. Ми проводили час разом, багато говорили і насолоджувалися прогулянками. Відразу ж почувалося, що ми прекрасно розуміємо одне одного; це відчуття залишалося з нами і в шлюбі. Ми знайомі вже 10 років, з яких 8 провели в офіційному шлюбі. У нас ніколи не виникало сварок, ніяких непорозумінь, завжди панувало взаєморозуміння. Це була справжня любов, про яку пишуть у казках...", - ділиться своїми почуттями жінка.

Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, на фронт пішов тато Світлани. Він переконував зятя залишатися вдома і турбуватися про родину.

"Спочатку Антон дав згоду, але з часом не зміг встояти перед закликом. У лютому 2023 року він приєднався до захисту нашої країни, вибравши штурмову бригаду "Лють". Їхня підготовка була якісною та ретельною. Антон отримав посаду інспектора взводу, а в червні 2023 року здобув звання лейтенанта поліції," - згадує жінка.

Світлана зізнається, коли дізналася про рішення коханого, то дуже хвилювалася, плакала. Розуміла, наскільки це небезпечно.

"Але я усвідомлювала, яка він людина, які в нього цінності, що він не може вчинити по-іншому. Я поважала його думку і підтримувала у всьому", - каже вона.

На думку жінки, хоча військовий не мав медичної освіти, він пройшов навчання як бойовий медик і рятував своїх товаришів по службі на передовій.

"Антон надзвичайно відповідальний та скрупульозний до деталей. Хоч за яку справу він брався, максимально детально та досконало її вивчав. Вже під час перших виїздів на позиції він врятував багато життів, намагався зберегти їм кінцівки, зупиняв кровотечі. Часто хлопці зустрічали його на вулиці у Краматорську, впізнавали і дякували. Одного разу, під час кількаденного бою, він отримав контузію та отруєння токсичними речовинами із снарядів, якими їх обстрілювали росіяни. Попри свій стан, він допомагав побратимам. 8 січня його нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного "За збережене життя. Антон не очікував такої відзнаки. Але я переконана, що вона заслужена і дуже пишалася коханим", - розповіла Світлана.

З листопада 2023 року мешканець Тернополя брав участь у бойових діях на найгарячіших фронтах Донеччини та Луганщини. Його життя трагічно обірвалося 29 червня 2024 року під час бою в околицях міста Торецьк на Донеччині. Лейтенант загинув внаслідок отриманих кульових та осколкових поранень.

"Мій чоловік був надзвичайним оптимістом, всіх підтримував, ніколи не впадав у відчай та не здавався. Під час його останнього виходу на позиції, коли його, пораненого, несли хлопці, щоб евакуювати, він просив їх зупинитися, щоб вони трохи відпочили, казав, що з ним все буде добре", - пригадує Світлана.

Вона розповідає, що напередодні смерті свого чоловіка їй приснився жахливий сон.

"Це був незапланований бойовий вихід. Була не його черга, Антона попросили вийти 23 червня. А вже 25 червня у нас була річниця весілля - 8 років. Мені приснився сон, що він телефонує і каже, що не повернеться з цього виходу. Я почала дзвонити побратимам, питала, що відбувається, коли їх виведуть. Але дні минали і він не виходив на зв'язок. І мені ставало дедалі тривожніше. 29 червня мені зателефонували, що чоловік поранений. Я готувалася їхати до нього в госпіталь. Згодом отримала страшну звістку", - розповідає жінка.

Антон і Світлана уявляли своє життя, наповнене власним домом, малюками та захопливими подорожами.

"Мій чоловік і я багато подорожували, як Україною, так і за її межами, віддаючи перевагу активному відпочинку. Ми мріяли про поїздку до Німеччини, адже я вже відвідувала цю країну раніше, але без нього, і хотіли побачити нові країни світу. У нас була мрія придбати власне житло, адже ми жили в орендованій квартирі, і ми сподівалися на дітей. Кожен момент, проведений разом, був для нас безцінним. Коли нас розділяли відстані, ми обмінювалися листами, ділячись своїми емоціями, особливо в ті дні, коли Антон вирушав у черговий бойовий вихід, і зв'язок з ним міг зникнути на кілька днів або навіть тижнів. Я зберегла всі наші переписки. В одному з останніх повідомлень я написала: "Наше кохання здолає всі труднощі". Він відповів: "Я в це вірю. Це моя найбільша мотивація". Ми були один для одного всім, вірячи, що наше кохання може подолати будь-які перешкоди, але цю віру обірвала жахлива війна..." - розповідає Світлана.

Антон Білостоцький був удостоєний звання "Почесний громадянин Тернополя" посмертно. Його останки спочивають на Пантеоні Героїв у Микулинецькому кладовищі. На офіційному веб-сайті Президента України створено петицію, що закликає надати лейтенанту Антону Білостоцькому звання Героя України.

У покійного залишилися дружина, мати та брат.

Вічна пам'ять та шана Герою!