У вшанування пам’яті поета і вченого, капітана Олександра Подвишенного (позивний "Платон").
Протягом 75 днів стійко захищався Кринок.
Командир стрілецької роти 104-ї окремої бригади територіальної оборони Рівненської області, капітан Олександр Подвишенний, загинув під час захисту села Криниці на Херсонщині. Його близькі отримали цю трагічну звістку лише через півроку.
"Сашко пішов з життя 30 травня 2024 року. Він активно брав участь в обороні Кринок на Херсонщині, ставши єдиним офіцером на лівому березі. Його таланти проявлялися в усіх сферах, за які він брався: від літератури та наукових досліджень до політики, освіти та військової справи. Українська Держава завжди була для нього на першому місці. Свою відданість Сашко підтверджував не лише словами, а й вчинками під час Революції Гідності, АТО та у громадській діяльності перед повномасштабним вторгненням. Він мав вражаючу здатність відчувати людей, вмів надихати їх та бути справжнім лідером. На початку 2022 року, усвідомивши неминучість великої війни, він приєднався до 104-ї бригади тероборони ЗСУ Рівненщини," - розповіла про втрату воїна його дружина Дарія Борисович.
Олександр здобував освіту за напрямом "Літературна творчість" в Острозькій академії. Після проходження строкової служби він продовжив навчання в аспірантурі цього ж університету, присвятивши свої дослідження творчості Уласа Самчука. Він є автором двох поетичних збірок: "Горизонталі" і "Зажурена ліра". Окрім того, Олександр працює як журналіст, активно займається громадською та політичною діяльністю, і очолює організацію "Права ініціатива".
Війна сформувала в ньому справжнього професіонала, який дбав про своїх підлеглих і не вагаючись йшов на самопожертву. Під час оборони Кринок він став символом мужності та відваги серед своїх товаришів.
Знайомий Героя, Павло Алексєвич, згадує, що найточніше описати Олександра можна одним словом – "мотивація". Це стосується як його навчання, так і служби, а також невтомного прагнення до Перемоги.
"Чітко пам'ятаю, як він завжди захищав перед командуванням свій особовий склад і прагнув розвитку та інновацій. Останній раз я його сфоткав під час отримання нагороди. Навіть не сумнівався, що він завжди буде на передовій зі своїм колективом. Як і всі ми, він був не ідеальним, але він був точно кращим за багатьох людей, яких я знав", - додав Алексєвич.
Брат воїна Михайло Онуфер розповів, що Олександр невтомно протистояв Росії та захищав інтереси своєї громади. З моменту початку широкомасштабної війни він виконував завдання на півночі України, в районі Часового Яру та Кринок.
За його словами, Олександр вирішив пройти операцію, хоча не мав достатніх навичок плавання, усвідомлюючи, що він є командиром, який повинен вести своїх людей. У минулому воїн відмовився залишити поле бою, щоб підтримати своїх товаришів, які потребували допомоги більше за все. Під час одного з боїв капітан Подвишенний знищив до десятка російських військових, а напередодні своєї загибелі разом з товаришем евакуював п'ятьох поранених бійців.
"Сашко безмежно любив кохану дружину та маму, був моїм найкращим другом. Пишаюся життям, яке ти жив, брате. Зроблю усе, щоб повернути твоє тіло додому і продовжити початі тобою великі справи", - написав Онуфер.
Ті, хто знали Олександра, пам'ятають його як ідейну, принципову, рішучу, ініціативну людину, яка вміла глибоко мислити. Він запам'ятався ерудитом, інтелігентом та борцем, котрий водночас багато посміхався та жартував.
Воїн залишався вірним своїм принципам до самого фіналу. У березні 2024 року Олександр поділився своїми думками в соцмережах: "Ніколи не слід здаватися в полон, ніколи не зраджувати своєму слову перед українським народом. Коли важко, коли здається, що немає виходу, коли надія втрачена — потрібно боротися і йти всупереч усім обставинам. За нами стоять наші сім’ї, наша Батьківщина, все, що ми вважаємо священним і недоторканим... Здобути перемогу або загинути. Зі щитом у руках або на щиті. Шлях воїна — це шлях до самого Кінця".
На знак вшанування Олександра в альманасі "Кременецький культурний контекст" була опублікована стаття "Двадцять заповідей любові. Поезія Олександра Подвишенного та Дарії Подвишенної", що містить вірші самого Героя та його дружини.
У одному з віршів Олександра можна знайти такі слова:
В одностроях стояли поети,
Кожен з них вимовляв ці слова:
О, Боже, не лякає нас смерть.
Ми самостійно приєдналися до рядів.
У Героя залишилися мама, брат та дружина.
Вічна пам'ять!
