Вшанування пам'яті старшого кулеметника Олександра Пінчука.

Загинув, прикривши бойового товариша під час стрілецького бою

Олександр Пінчук з'явився на світ 23 травня 1996 року в місті Миколаїв. Він здобував освіту в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Після завершення навчання почав свою кар'єру в поліції. Згодом приєднався до лав Національної Гвардії України, де брав участь у бойових діях у зоні АТО, здобувши цінний бойовий досвід.

Попри складну професію та випробування на Сході, у душі Олександр був справжнім романтиком. Зі своєю коханою Вікторією познайомився у соцмережах. Все почалося з банального "Привіт", а вже під час першої зустрічі вони зрозуміли: це - любов.

- Я назавжди запамʼятала фразу, яку він сказав на першому побаченні: "Моя. Навіть не уявляю, як ти будеш виношувати наших дітей". Річ у тім, що я низенька, а Саша дуже високий. Із того моменту ми зрозуміли, що це назавжди, - згадує Вікторія.

Олександр був активним спортсменом, талановитим гітаристом і чудовим співаком. Його захоплення готуванням і вміння жартувати робили його справжньою душею компанії. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, він, під позивним "Піня", приєднався до 15-ї окремої механізованої бригади оперативного призначення "Кара-Даг". Він мужньо захищав Миколаївську область, а згодом також боровся за Запорізьку.

У рідному Миколаєві, на відстані більше кілометра, він знищив снайпера противника, який став серйозною загрозою для українських захисників. Боець вважав свій кулемет "продовженням тіла", відчуваючи тісний зв'язок зі зброєю. Він не хвалився кількістю знищених ворогів, заявляючи, що цього недостатньо для досягнення Перемоги.

Хоча Саша перебував на передовій, ми майже кожного дня підтримували зв'язок. Він завжди писав мені: "Доброго ранку, моя принцесо". Розповідав про те, як разом із товаришами "били орків" і ніколи не скаржився на труднощі. Проте я відчувала, як йому нелегко. Під час однієї з бесід Саша зізнався: "Я не можу вчинити інакше. Мрію, щоб все це закінчилося, і ми були разом назавжди. Саме для цього я тут", - згадує Вікторія.

Олександр трагічно загинув на Запорізькому фронті поблизу села Мала Токмачка 8 липня 2023 року. Напередодні, перед виходом у бойову зону, він надіслав Вікторії повідомлення: "Моя люба, не переживай, все буде гаразд. В найближчий час, можливо, вже завтра, знову зв’яжусь."

Він загинув, захищаючи свого бойового побратима під час запеклої перестрілки. Олександр отримав поранення від ворожого снайпера, проте, незважаючи на біль, продовжував вогневу підтримку, щоб дати шанс своєму підрозділу на маневрування. Окупанти обстрілювали його гранатами, але він не здавався.

З поля бою його витягнули товариші Іван та Андрій. Андрія вже немає серед живих, тоді як Іван і далі бореться.

Поховали воїна у рідному Миколаєві з усіма військовими почестями.

У захисника залишилися його матір, бабуся, брат та кохана дівчина.

Олександра Пінчука посмертно удостоїли ордена за мужність III ступеня. Його родина ініціювала петицію з проханням надати йому звання Героя України.

Вікторія увічнила пам'ять про свого коханого, зробивши татуювання з його ім'ям і важливою для них обома датою на своїй руці. Крім того, вона офіційно взяла прізвище Олександра.

Він постійно запевняв мене не переживати, адже вірив, що йому щастить. Ми прагнули просто жити, мріючи про те, що у нас з'являться син і донька, - ділиться Вікторія.

Олександр Пінчук залишиться у пам'яті молодим у віці 27 років.