Вшанування пам'яті старшого лейтенанта Петра Гука, відомого під позивним "Кучерявий".

Навіть у підвалах "Азовсталі" не втрачав надії, що повернеться додому

Петро Гук із позивним "Кучерявий" загинув у ніч на 29 липня 2022 року в Оленівці, де росіяни вчинили воєнний злочин проти українських військовополонених.

Він був активним учасником Революції Гідності, з 2014 року приєднався до полку "Азов". Навесні 2022 року разом із побратимами боровся з російською навалою, отримав поранення. За наказом вийшов у полон з "Азовсталі" разом з іншими оборонцями Маріуполя.

Петро народився у місті Алі-Байрамли в Азербайджані, де його батько працював зварювальником на будівництві. Через 5 років сім'я повернулася до Львова. Після школи юнак з відзнакою закінчив училище за спеціальністю "Бухгалтерський облік", далі було навчання в національному університеті "Львівська політехніка". Друг Петра зі шкільних часів Костянтин згадує: "Ми були ультраправими, мали чітко виражені націоналістичні погляди та не змінювали їх протягом життя".

Петро був приватним підприємцем - надавав послуги з електрифікації будинків. У 2014 році, коли почалася Революція Гідності, поїхав до Києва, був у складі Самооборони Майдану, а влітку приєднався до полку "Азов" і переїхав до Маріуполя.

Після старту Антитерористичної операції Петра призначили кулеметником. У вересні 2014 року він отримав нову посаду — коменданта бази в Маріуполі, яка розташовувалася в будівлі колишньої школи №62. Саме тут він зустрів Валентину, свою майбутню дружину, яка на той момент виконувала обов'язки директора цієї школи.

"На нашій першій зустрічі він представився: 'Я Кучерявий. Я молодий чоловік. Ось мій паспорт'. Його позивний виник із сленгового вислову 'Все буде кучеряво', що означає 'все буде добре'. Коли я сумнівалася в чомусь, він завжди заспокоював мене словами: 'Я ж Кучерявий, все буде кучеряво'", - згадує його дружина.

У лютому 2015 року "Кучерявий" долучився до Павлопільсько-Широкинської операції. Після серйозної травми коліна та численних хірургічних втручань його перевели в підрозділ саперів. Він виконував обов'язки з інженерного забезпечення та очолював команду, що займалася будівництвом оборонних споруд і прокладкою шляхів до зони бойових дій.

Попри те, що Петро очолював саперний підрозділ, він не мав звання офіцера через відсутність диплома про вищу освіту. У 2015 році він вирішив подати заяву до Маріупольського державного університету на факультет "Туризм", а вже через два роки вступив до магістратури за спеціальністю "Фінансово-економічна безпека".

Як зазначила Валентина, Петро мав глибоку любов до України. Він не мав власних дітей, але з великою турботою ставився до учнів, мріючи про те, щоб вони спілкувалися українською мовою не лише в навчальних закладах, а й у своїх родинах. Він активно підтримував ідеї патріотичного виховання.

З початком масштабного вторгнення Російської Федерації старший лейтенант залишився на службі за контрактом і, разом із товаришами, став на захист Маріуполя, обороняючи "Азовсталь".

6 березня 2022 року подружжя зустрілося востаннє: "Він був у піднесеному настрої, привіз роздруковані "Азовом" листівки з інформацією про події останніх днів. Дуже вірив, що вони зможуть утримати оборону Маріуполя", - розповіла Валентина.

Після виходу з "Азовсталі" Петра разом з іншими бранцями росіяни утримували в Оленівській колонії. 29 липня 2022 року захисник загинув, став жертвою відомого на весь світ теракту. Йому було 49 років.

Тільки у червні 2023 року останки Героя привезли до рідного Львова. На церемонії прощання були присутні мер Львова Андрій Садовий та мер Києва Віталій Кличко.

"Він завжди був оптимістом. Мав надійних друзів, яких перевірило життя. Був щирим і непохитним патріотом. До самого кінця вірив у своє повернення додому... Російські загарбники були вражені відвагою наших захисників," - згадував під час похорону брат Петра Роберт.

"Важливі істини він завжди висловлював безпосередньо. Ворог був свідомий, з ким має справу," - зазначив товариш Петра Костянтина.

Петра Гука поховали 29 червня 2023 року на Личаківському кладовищі у Львові, в полі почесних поховань. Він залишив після себе дружину, брата та чотирьох племінників.

Військовослужбовець отримав пам'ятний знак "Захисник Маріуполя", а також медаль і відзнаку Президента України "За участь в АТО". Посмертно йому було присвоєно орден "За мужність" ІІІ ступеня, а також звання "капітан".