Вшанування пам'яті Валентина Січкаря, старшого стрільця, який брав участь в АТО.
Після виходу із окупованого Дебальцевого повернувся у складі групи добровольців і врятував п'ятьох побратимів
На честь Валентина Січкаря його батьки ініціювали створення освітнього простору для дітей у школі в Хотині, що на Чернівеччині. Це стало можливим завдяки їхньому бажанню вшанувати пам'ять сина, адже саме доброта та щирість завжди були його найяскравішими рисами.
Родичі Валентина згадують, що з молодих років він вирізнявся спокоєм, добротою та щирістю, а також мав особливу любов до тварин. Його перша вчителька Тетяна Дубчак розповідає, що маленький Валентин завжди охоче ділився ласощами з однокласниками.
З роками Валентин став більш зацікавленим у подорожах. Його приваблювали гори, і він приєднався до місцевого туристичного клубу, де захопився альпінізмом. Після завершення навчання в школі хлопець переїхав до Чернівців, де отримав професію будівельника.
Випадок склався так, що Валентин двічі рятувався з Дебальцевського котла. Під час першого виходу він разом із командою добровольців вирушив назад, щоб забрати п'ятьох товаришів, які не змогли вирватися з оточення.
- Коли Валік пішов воювати, я старалася підтримувати зв'язок із ним та його мамою, - розповідає Тетяна Дубчак. - Пригадую момент, коли мама телефонує мені і зі сльозами розповідає, що її син потрапив у оточення в Дебальцевому. Потім телефонує радісна і повідомляє, що вони звідти вийшли... А через кілька годин знову дзвонить і каже, що Валік повернувся за своїм побратимами. Я з ним цю ситуацію потім обговорювала. Він казав, що не міг вчинити інакше.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, молодий чоловік був зайнятий будівельними роботами в Чехії. Проте, незабаром він вирішив повернутися на рідну землю. Він підтримував зв'язок зі своїми товаришами з АТО та ООС, і після спілкування з ними прийняв рішення приєднатися до лав українських збройних сил.
Валентин вирушив до військового комісаріату і вже на початку березня приєднався до Збройних Сил України. Спочатку він проходив службу в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки в Кам'янці-Подільському. Пізніше йому вдалося перейти до Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", де отримав позивний "Січ". Незабаром на основі підрозділів ДУК ПС була сформована 67-ма окрема механізована бригада.
Під час війни Валентин познайомився із київською волонтеркою Анастасією Кудрявцевою. Вони зустрічалися близько року, планували створити сім'ю. Та не встигли...
Анастасія розповідає, як познайомилася з Валентином на Чернігівщині під час деокупації. Разом з іншими волонтерами вона доставляла допомогу бійцям "Правого сектору". Після цього вони почали переписуватися, спілкувалися телефоном, а іноді зустрічалися, коли Анастасія привозила волонтерів для хлопців. Валентин був надзвичайно ласкавим і добрим. Коли бійці діяли на Донецькому напрямку, вона просила його перевестися подалі від лінії фронту. Але він відповідав: "Поки не час. Я тут потрібен. Незабаром ми переможемо, і будемо разом." Але, на жаль, не все сталося так, як вони сподівалися...
У складі свого підрозділу Валентин пройшов запеклі бої у Бахмуті, Покровську, Часовому Яру, звільняв населені пункти Харківщини.
Військовослужбовець загинув 10 березня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу неподалік села Оріхово-Василівка в Донецькій області.
