У пам'яті важкоатлетки та тренерки Ніни Пашкевич.

Вона знайшла своє кохання на передовій і мріяла про щасливе спільне життя з ним.

Ніна Пашкевич загинула під час виконання бойового завдання на Донеччині.

21 вересня 2024 року з нею прощалися у рідному Здолбунові на Рівненщині. Віддати шану захисниці зібралися сотні містян.

Як розповіли у Здолбунівській міській раді, Ніна була важкоатлеткою, майстром спорту та тренеркою. Жінка просто з фронту їхала брати участь у змаганнях. У квітні 2024 року спортсменка виборола своє останнє "золото".

Ніна використовувала кожну вільну хвилину для занять зі штангою. Вона тренувалася навіть у тих місцях, де не було жодного спортивного обладнання.

"10 років поспіль здобувала звання чемпіонки України, встановила багато рекордів", - каже секретар Федерації важкої атлетики Рівненщини.

Відверта, щира, весела та кваліфікована – так характеризують Ніну її побратими. Після перемоги України вона мріяла про щасливе життя з коханим, якого зустріла на війні та вийшла за нього заміж. Ще однією її мрією було повернення до тренерської діяльності.

"Ніна познайомила мене із залом, вона відвідала нашу школу, щоб набрати дітей. Її вміння мотивувати було справді вражаючим, а розповіді про цей спорт завжди захоплювали," - ділиться майстриня спорту міжнародного класу Марія Тимощук.

Тренер з важкої атлетики Микола Мамчич у своєму коментарі для Суспільного розповідає про те, як допоміг Ніні стати майстром спорту.

"Нещодавно ми спілкувалися, і всього кілька днів перед її трагічною смертю я мав з нею розмову. Я є тренером з важкої атлетики, а вона була моєю ученицею. Я допоміг їй досягти її мети – звання майстра спорту, про яке вона так мріяла. Це був значний успіх для нас в Україні в галузі олімпійських видів спорту. У 35 років вона отримала звання "майстра спорту України". Вона також стала призеркою чемпіонатів Європи та світу серед ветеранів", - поділився Микола.

У квітні 2024 року Ніна Пашкевич здобула перемогу на чемпіонаті України з важкої атлетики. На її рахунку налічується близько ста спортивних нагород.

Ніна взялася оббивати пороги військкоматів ще на початку повномасштабного вторгнення РФ.

"Оскільки вона жінка, її не бажали приймати", - зазначає товариш Віктор.

Та за кілька місяців дізналася, що Віктор йде до новоствореного батальйону і там потрібні добровольці. Військову справу хапала на льоту, каже він. Віддавалася сповна. Натомість залучала побратимів до активних спортивних тренувань.

Приблизно півтора року тому перевелася до іншого підрозділу, розповідає побратим Геннадій.

"Наша команда спеціалізується на протитанковій боротьбі, тому основна мета - знищення важкої техніки супротивника. Проте іноді ми змушені виконувати й завдання піхоти," - зазначає Геннадій.

Волонтерка Ольга Сташук поділилася історією про те, як Ніна зверталася за підтримкою для свого підрозділу, та як не вдалося отримати останню допомогу вчасно.

"Усі запити, які вона подавала, та всі пристрої, які ми їй обіцяли, були надіслані. Збори завжди відбувалися, і ніколи не виникало відмови. Проте цей раз не став винятком: збори відкрили тільки минулого тижня, і вдалося зібрати певну суму. Прилади були замовлені і мали бути передані в день, коли Ніна пішла з життя. Але, на жаль, мені зранку повідомили товариші, що вночі Ніна загинула - і все. Вона так і не дочекалася пристроїв," - поділилася Ольга.

За свідченнями товаришів, Ніна виконувала обов’язки снайперки.

"Я і Ніна стали першими, хто прибув зі Здолбунова до 112-ї бригади, в 11-й батальйон спецпризначення. Вона – чудова людина, завжди весела і скромна. У військовій справі ніколи не відступала: на навчаннях, тактиці, медичних заняттях. Завжди була на передовій, іноді її навіть сварили за те, що вона перевищувала всі можливі норми. Вона мріяла стати кулеметником, і я досі не розумію чому. Постійно намагалася переконати мене і командира роти: "Дайте мені "ПК" (кулемет Калашнікова - ред.), адже автомат Калашнікова - це не для мене", - ділився спогадами військовий з позивним "Вірастюк".

Однокласниця загиблої Катерина додала: "Боєць, пацанка, завжди попереду, лідер. Завжди була сильною духом, вона була прикладом для дітей, хлопців та дівчат, своїх побратимів, нас - якими ми маємо бути в цей час. Що ми маємо надіятися на майбутнє, що війна коли-небудь закінчиться - вона надіялась на це".

Учні, товариші по спорту та друзі запевняють, що зроблять все можливе, щоб пам'ять про Ніну залишалася в серцях. Наразі вони активно підтримують її чоловіка в цей важкий час.

"Він перебуває у вкрай складному моральному стані і досі не зміг оговтатися після отриманого поранення. Перенісши дві операції, він зараз переживає надзвичайно важкий етап у своєму житті", - зазначає його побратим Геннадій.

Вічна шана Героїні!