У пам'ять про захисника "Азовсталі", молодшого сержанта Ярослава Сидоренка, який носив позивний "Крейзі".

Він був найстаршим з трьох братів, які служили воїнами.

Ярослав з'явився на світ 16 січня 1977 року в Тюменській області РРФСР, проте своє дитинство та молодість він провів у Фастові, що на Київщині. У його родині було багато дітей: дві доньки та четверо синів зростали разом.

У Фастові Ярослав завершив навчання в ліцеї, а потім почав працювати в родинній будівельній компанії. Він захоплювався шахами та пінг-понгом.

Цей чоловік активно долучався до суспільного життя і став одним із учасників Революції Гідності. Після її закінчення та початку агресії Росії проти України він вступив до складу "Азову", який на той час був окремим підрозділом спеціального призначення. У нього була посада командира кулеметного відділення, де він виконував обов'язки старшого кулеметника у взводі вогневої підтримки.

Ярослав взяв участь у бойових діях на Світлодарській дузі та під час Широкинської операції. Спочатку його родина, окрім братів, не знала, що він перебуває на фронті. Про це вони дізналися випадково, коли побачили сюжет у новинах на телебаченні. У програмі розповідали про пораненого солдата, який святкував свій День народження в госпіталі, і саме тоді рідні впізнали Ярослава.

Незважаючи на травму, Ярослав продовжував виконувати свої обов'язки в спецпідрозділі. До початку широкомасштабної агресії він залишався в Маріуполі. Після 24 лютого 2022 року до нього приєдналися два його брати – Андрій і Віталій.

"Коли почалася велика війна, ми опинилися в Маріуполі, а згодом - на території 'Азовсталі'. Зв'язок між нами підтримували лише через месенджер, коли вдавалося його знайти. Ярослав намагався підбадьорити мене, хоч і сам не раз попрощався зі мною. Ситуація на його фронті була надзвичайно важкою. Я казав: 'Ти мусиш вижити, моїм дітям потрібен дядько'. А він відповідав: 'Це ти повинен вижити, твоїм дітям потрібен батько'", - ділився спогадами Віталій.

Один із братів, Андрій, загинув 15 квітня 2022 року на "Азовсталі". "Про його загибель я повідомив Ярославу по рації. У відповідь було лише коротке, але таке промовисте: "Все, давай, у мене немає часу". По інтонації та різкості я відчув увесь його біль та розпач", - розповів Віталій.

Перед тим, як потрапити в полон, Ярослав завітав до свого брата в укриття, принісши з собою солодощі та мелену каву, які десь дісталися. "Перетворити шлях по заводу на реальність - це немов подолати сотню кілометрів серед хижих звірів. Ярослав дуже розлютився, що я не поділився деталями свого поранення. Ми зробили спільне фото, яке стало нашим останнім", - згадував Віталій.

За день до того, як українські захисники "Азовсталі" були виведені та відправлені до відомої Оленівки, Ярослав зміг укласти шлюб зі своєю коханою. Віталій, натомість, опинився в таборі в Оленівці 17 травня, щодня сподіваючись на зустріч з братом, щоб пройти полон разом. Трагічну звістку про його загибель внаслідок російського обстрілу він отримав в ніч на 21 травня. Поховання воїна вдалося провести лише 8 січня 2024 року.

"Нас у батьків було четверо синів і дві дочки. Ярослав був старшим серед братів. Він був наймудрішим, завжди підтримував та уважно слухав", - зазначив Віталій.

Він згадує, що брат завжди сумлінно виконував службові обов'язки та був вірний своєму підрозділу, побратимам, командиру. "Його дуже любили мої діти та близькі. Поважали побратими. Завжди могли прийти за порадою, бо вважали його мудрим та розсудливим", - каже Віталій.

У Ярослава є двоє пасинків від першого шлюбу його дружини. Один з них став захисником Маріуполя, де зазнав поранення і втратив одну з ніг.

Ярослав Сидоренко отримав пам'ятний знак "Захисник Маріуполя", медалі "За звільнення Маріуполя" та "За військову службу Україні", а посмертно - орден "За мужність" ІІІ ступеня. У Фастові на честь двох загиблих братів Сидоренків було перейменовано вулицю Гагаріна.