В пам'ять про журналіста, телеведучого та бійця Збройних Сил України Антона Коломійця.

Евакуація українського стяга з підконтрольного ворогу Херсона через 40 контрольних пунктів.

Антон народився 16 грудня 1988 року в селі Київка на Херсонщині. Його дитинство пройшло у селі Круглоозерка Голопристанського району. Батьки Антона - педагоги, із малих літ навчили хлопця любити рідну мову і культуру. Вдома у родини Коломійців завжди на почесному місці були прапор те герб України.

У своєму дитинстві Антон часто страждав від хвороб, тому змушений був проводити багато часу вдома з книжками. Його особливо захоплювали розповіді про героїв, які боролися за українську Незалежність.

Він спілкувався виключно українською: окрім батьків, любов до мови хлопцю передала й тітка - поетеса та піснярка Наталя Коломієць.

Антон був щирим патріотом, який відстоював українську мову. Коли в різних закладах до нього зверталися російською, він реагував дуже рішуче, наголошуючи, що ми повинні спілкуватися лише українською, адже це наша країна, і ми є українцями, - розповідає його дружина Юлія.

У свої молоді роки, навчаючись на факультеті режисури в Херсонському державному університеті, Антон завжди відвідував лекції в елегантних костюмах. На його грудях красувався значок із зображенням Тризуба. Завдяки цьому хлопець отримав прізвисько "Бандера".

Після закінчення університету працював режисером та ведучим на херсонських телеканалах "Скіфія", "Суспільне Херсон", "Твій плюс".

- Ми були щасливою українською родиною, у нас двоє діток, чоловік дав їм імена Назарій та Захарій і називав "мої козачки". Працювали, любили подорожувати. Будь-які вихідні - мандри в гори, в ліс, якась подорож. Чоловік фільмував усі наші мандри та викладав відео на свій ютуб-канал, - розповідає Юлія.

Війна спіткала родину в Херсоні. Антону надходила пропозиція співпрацювати з агресором, проте він рішуче відмовився. У результаті сім'я прийняла рішення залишити місто.

- "Краще сидітиму вдома без роботи, але з росіянами ніколи не співпрацюватиму", - наводить слова чоловіка Юлія.

Подружжю вдалося вирватися лише з третьої спроби, що відбулася в травні. Юлія вважає цей шлях до волі справжнім чудом.

Протягом трьох днів нас тримали в полі, не дозволяючи виїхати. У нас були діти віком два і дев’ять років. Ми проїхали більше 40 блокпостів, перш ніж нас нарешті відпустили. Це здавалося справжнім дивом, бо Антон взяв із собою всі свої речі з українською символікою. У нашій машині весь час був прихований український прапор. Найскладніше було на блокпосту поблизу села Ольжине в Бериславському районі, де перебували представники ДНР. Спочатку у Антона перевірили паспорт, на якому він був у вишиванці. Вони почали з насмішок: "О, ти Бандера! Іще й депутат!" Адже Антон був у костюмі та пальті. Потім почали обшукувати наші речі. Під час перевірки його ображали, а в кінці заявили, що, якщо він такий патріот, то його розстріляють за блокпостом на очах у дітей. Я плакала і благала їх відпустити, придумала, що ми їдемо до хворої бабусі в Ізмаїлі, а потім плануємо повернутися в Херсон. На блокпосту знайшли кілька пляшок алкоголю, які Антон взяв з собою, знаючи, що горілка для росіян – це цінний товар. Вони забрали пляшки, але зрештою нас відпустили, - розповідає Юлія.

На контрольованій Україною території біля блокпосту родину привітали вигуками "Слава Україні". Юлія пам’ятає, як разом з Антоном та дітьми вони не стримували сліз радості, почувши свою рідну мову.

Тоді жінка була впевнена, що найгірше вже позаду. Проте, оселившись в Одесі, Антона не покидала думка про службу в армії. Хоча у нього був "білий" квиток через проблеми зі здоров'ям, він все ж таки вирішив: його місце — серед захисників ЗСУ.

Я сказала йому: "Ти така світла і безпосередня особистість, не можеш узяти до рук зброю. Займайся чимось корисним для армії в тилу, продовжуй працювати в інформаційному полі або волонтерити". Він відповів, що якщо не піде на службу, то через кілька років не знатиме, як дивитися в очі своїм дітям. "Як я поясню, що робив під час війни? Як скажу, що сидів вдома і чекав, поки ЗСУ звільнять нашу землю?" - згадує Юлія його слова.

Антон власноруч звернувся до ТЦК, запевнив, що почувається добре і не має жодних скарг.

Після приєднання до 28-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, підрозділ незабаром був направлений на Бахмутський фронт.

Коли я отримала цю інформацію, мене охопило відчуття паніки. Я лише й думала: "Тільки не туди!". До цього моменту Антон тримав у руках лише мікрофон, а його словами він як би заряджав своїх слухачів. Це була людина, яка приносила радість, справжнє світло для всіх навколо. Антон - справжня душа компанії. Він ніколи не мав ворогів, і його любили та поважали в усьому Херсоні. І ось тепер - прямо у пекло..., - ділиться Юлія.

16 грудня 2022 року Антон святкував своє 34-річчя. Хоча цей особливий день він провів у лавах збройних сил, він знайшов час, щоб зателефонувати дружині, запевнивши її, що все буде гаразд, як завжди.

- Він побачив пекло і смерть в очі. Через заходи безпеки не завжди міг вийти на зв'язок, але коли нам вдавалося поговорити, я бачила по очах, як йому важко. "Моя маленька, я живий, все добре. Як там мої козачки?" - казав. Але не було вже блиску в його очах, лише сум, - згадує жінка.

Через чотири дні, 20 грудня, Антон загинув у боях за Бахмут, неподалік від села Озарянівка, разом із своїм товаришем та побратимом Валерієм Вареником. Їхні зображення тепер прикрашають стіну пам'яті біля Кафедрального собору Різдва Христового в Одесі. Меморіальну дошку, присвячену Антону Коломійцю, відкрили на будівлі в мікрорайоні Райдужний, де він провів свої останні дні з родиною перед відправкою на військову службу.

- Із часом біль притуплюється. Меншенький наш, Захарчик, йому було два з половиною роки, коли Антон пішов у військо. Він згадує усі слова і вчинки тата, зараз каже, що коли виросте, то буде любити і кохати так, як тато. "Я буду любити тебе, як любив тато, щоб ти була щаслива і посміхалася", - каже син мені. Він досі чекає, що батько повернеться і не хоче приймати гірку правду. Назарій пам'ятає тата більше, згадує увесь час, більш усвідомлено. Не вистачає тепла Антона, хлопці були дуже прив'язані до нього. Він був найкращим чоловіком та батьком, але його забрала війна, - ділиться Юлія.

Згідно з указом Президента України №270/2023, виданим 10 травня 2023 року, Антону Коломійцю, за виявлену особисту відвагу в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за самовіддане виконання військових обов'язків, було присвоєно орден "За мужність" ІІІ ступеня.

Тіло Антона кремували. Рідні чекають визволення Херсонщини, щоб поховати його прах.