Перезавантаження Санду: чи зможе Молдова утримати проукраїнський курс влади та які виклики стають найактуальнішими?
Після виборів 2025 року Україну можуть очікувати нові перспективи у співпраці з Молдовою.
Після важкої перемоги на президентських виборах, яка супроводжувалася численними труднощами і виявилася менш переконливою, ніж передбачали соціологічні дослідження, чинна президентка Молдови зіткнулася з низкою викликів.
Наразі Мая Санду разом зі своєю командою активно працюють над подоланням цих труднощів, але, слід визнати, їм не завжди вдається досягати позитивних результатів.
Хоча є також важливі питання, у яких відкрито прозахідній і проукраїнській очільниці молдовської держави вдалося досягти бажаних результатів.
Ми вже розповідали, що президентські вибори у жовтні-листопаді 2024 року пройшли із неприхованим втручанням Росії. Москва спрямувала частину коштів воєнного бюджету, виділеного на гібридну війну проти Молдови, на підкуп так званої "мережі Шора", що мала забезпечити голосування проти європейського референдуму та проти другого терміну Маї Санду. В обох голосуваннях російський вплив вдалося відбити, але лише за рахунок голосів діаспори у Європі.
Та ще однією, не менш важливою стратегічною перемогою президентки стало те, що ці вибори переконали усіх у токсичності російського впливу.
Навіть проросійська соціалістична партія під керівництвом Ігоря Додона, як повідомляють джерела Європейської правди, усвідомлює загрози, які несе "мережа Шора", зокрема і для власних інтересів. Це підвищує ймовірність того, що на парламентських виборах 2025 року Кремлю не вдасться повторити успіх, як це було на попередніх виборах. Влада Санду фактично отримала зелене світло для рішучих дій у боротьбі з впливом Кремля.
Однак це не збільшує шанси партії Санду на успіх на виборах.
Наоборот, обставини тільки ускладнюються.
На цьому тижні уряд намагався здійснити перезавантаження, аби продемонструвати виборцям, що "влада прислухалася до їхніх занепокоєнь". Однак цю ініціативу важко вважати вдалою. Прем'єр-міністр оголосив про зміни лише в трьох міністерствах, причому один із нових міністрів просто змінив своє місце роботи на інше. На даний момент немає підстав для покращення довіри до пропрезидентської партії.
Крім того, у партії Санду може виникнути сильний суперник.
Александр Стояногло, який у цих виборах представляв соціалістів і здобув перемогу над Санду в національному голосуванні, стає новим учасником політичної арени. Він має всі шанси відповідати на запити виборців щодо центристської політики. Якщо ж основні центристські сили об'єднаються в один блок або партію, їх потенціал може призвести до перемоги та формування нового уряду в Молдові.
Основне питання, яке виникає в разі такого розвитку подій, полягає в тому, чи зможе нова партія підтримувати проєвропейський і прозахідний напрямок, а також адекватно реагувати на ситуацію з Україною.
Для Маї Санду та її партії результати виборів, а передусім європейського референдуму, стали без перебільшення холодним душем.
Офіційний Кишинів і досі повторює, що причина низької підтримки влади - це російське втручання та масштабна купівля голосів через так звану "мережу Шора", яка нібито охопила 10-15% виборців. Втім, є підстави вважати, що у команді Санду розуміють: це пояснення не є достатнім. У Маї Санду дійсно є дуже серйозні рейтингові проблеми, і для багатьох виборців вибори та референдум були приводом для протестного голосування.
Таким чином, виборці висловили своє невдоволення прогресом Молдови та сумніви щодо виконання передвиборчих зобов'язань Санду.
Можна довго доводити, що проблемою є зависокі очікування суспільства, а також що Санду стикнулася з "ідеальним штормом" у вигляді спершу ковіду, потім енергетичного шантажу РФ у 2021 році, а далі - повномасштабної агресії РФ, що має на Молдову дуже сильний економічний вплив. Це все дійсно так - але голосування довело, що виборців це не переконує.
Через це ще перед другим туром виборів Санду спробувала переконати суспільство, що почула його протест. У тому числі пообіцяла, що у разі її перемоги відбудеться перезавантаження уряду.
Головна претензія громадян Молдови до влади не є секретом.
Це питання зовсім не стосується геополітичних аспектів чи європейської інтеграції. На жаль, для найбільшої частини населення Молдови воно не є ключовим.
У 2020 році Санду здобула свою першу перемогу на президентських виборах у сусідній країні, обіцяючи боротися з корупцією, перетворити Молдову на правову державу і вирішити проблеми бідності. Саме ці питання, зокрема боротьба з корупцією та встановлення правопорядку, стали основою її успіху. Відповідно, сподівання громадян зосереджені на досягненні цих змін.
У команді президентки це також усвідомлювали. Саме тому одразу після здобуття перемоги Санду організувала засідання Ради безпеки країни, на якому визнала необхідність термінових та кардинальних змін у складі влади.
В окремій заяві вона висловила негативну оцінку діяльності антикорупційної прокуратури, охарактеризувавши її як "абсолютний провал".
Ця заява президентки Молдови була без перебільшення революційною.
Суть справи полягає в тому, що керівництвом антикорупційної прокуратури в Молдові займається Вероніка Драгалін, яку вважають протеже президента Санду. Ця молода юристка була призначена на свою посаду у 2022 році. Хоча вона народилася в Молдові, у дитинстві разом із батьками, які емігрували до Сполучених Штатів, вона покинула свою батьківщину. У США Вероніка отримала юридичну освіту та почала працювати в прокуратурі, хоча й не займала керівних позицій.
Водночас Санду та її команда спрямовано шукали саме іноземця або іноземку на цю посаду. У партії влади були переконані, що прокурорка без зв'язків у Молдові виявиться більш ефективною у подоланні корупції.
Проте цього не трапилося. Антикорупційна прокуратура Драгалін залишилася в пам'яті лише завдяки численним скандалам. Крім того, вражаюча схожість у зовнішності Вероніки Драгалін та Маї Санду також відіграла свою роль — іноді здавалося, що єдиною відмінністю між ними є лише вік.
Враховуючи, що президентка Санду протягом 2,5 років уникала будь-якої критики на адресу Драгалін, незважаючи на відсутність прогресу у боротьбі з корупцією, це лише посилило негативний вплив на її репутацію.
Проте висловлення Санду, а також прем'єра Доріна Речана викликали значні сподівання на оновлення складу уряду.
Їх зацікавили інформаційні витоки в медіа про наміри звільнити 5-7 міністрів, а також те, що в понеділок, 11 листопада, одразу після згаданого "антикорупційного" засідання Ради безпеки, несподівано залишив свою посаду та вийшов з партії Санду один з найвпливовіших членів уряду — міністр інфраструктури Андрій Спину.
Спина є одним з найближчих соратників Санду. Він тривалий час очолював її президентський офіс, керував виборчою кампанією та, як вважається, значно сприяв розвитку партії PAS. Проте, його діяльність супроводжувалася численними критиками з боку суспільства. На його адресу лунали звинувачення у корупційних діях, хоча й без достатніх доказів.
Проте, зміна уряду також вплинула на нього, що лише підвищило рівень очікувань, зокрема в антикорупційній сфері.
Проте нічого схожого не трапилося.
Спершу планували, що прем'єр Дорін Речан оголосить про перестановки 13-14 листопада. Потім дату пересунули на 18 листопада. Потім - на вечір того дня. У підсумку прем'єр оголосив про відставку лише двох міністрів на доповнення до Андрея Спину.
Зміни торкнулися лише керівників Міністерства аграрної політики та Міністерства внутрішніх справ (остання особа є земляком Спини та входить до його політичної групи). Варто зазначити, що аграрний міністр Владімір Боля не покинув уряд, а, навпаки, отримав підвищення – він став міністром інфраструктури, посада якого раніше стала вакантною після звільнення Спини.
Ні за яких обставин це не слід вважати справжнім оновленням урядової команди.
Прем'єру Речану довелося навіть виправдовуватися перед журналістами, чому уряд не звільнив принаймні міністерку юстиції, якщо вже йдеться про провал реформування судової системи.
Та й щодо відставки Драгалін немає жодних новин (тут все складніше, її не можна зняти просто рішенням прем'єра).
Отже, "глобальне перезавантаження" влади в Молдові виявилося лише ілюзією. У результаті, суспільні вимоги, висловлені громадянами, залишилися без належного реагування з боку керівництва.
Отже, тепер можна з упевненістю стверджувати, що нинішній уряд Молдови не протримається до наступних виборів.
З часом організувати нову ротацію стане все важче, оскільки у випадку відставки будь-кого з урядовців, його наступник усвідомлюватиме, що займатиме посаду лише на короткий термін. За таких обставин кваліфіковані кандидати навряд чи погодяться на участь у урядовій команді.
Дата наступних виборів, до слова, достеменно невідома.
Ще місяць тому у правлячій партії активно обговорювали плани щодо проведення дострокових виборів, розглядаючи різні механізми їх реалізації. Основна концепція полягала в тому, щоб, скориставшись переконливою перемогою Санду, яка виникла внаслідок президентської кампанії, максимально використати високі рейтинги для досягнення кращих результатів на парламентських виборах.
Однак, враховуючи провал виборів 2024 року, ця аргументація втратила свою актуальність. Наразі, навпаки, вигідніше перенести вибори на максимально можливий пізній термін, щоб мати час переконати виборців. Зараз співрозмовники "ЄвроПравди" в Кишиневі стверджують, що реалістичніше очікувати виборів у вересні або навіть жовтні 2025 року - у межах найпізнішого терміну, який дозволяє законодавство.
Протягом цього періоду в уряді планують втілити "антикорупційне чудо".
Заплановано внесення коректив до регламенту функціонування судової системи, які вже були предметом обговорення на засіданні Ради безпеки.
Зокрема, мова йде про законодавче зменшення тривалості судових процесів у справах, пов'язаних із корупцією. Крім того, Молдова має намір заснувати спеціальний антикорупційний суд, взявши за приклад українську модель.
Проте український досвід свідчить, що такі зміни не приносять миттєвих результатів. З осені громадяни навряд чи зможуть відчути будь-які поліпшення, це можна стверджувати з упевненістю.
Існує значна ймовірність, що виборці висловлять свою позицію, проголосувавши проти партії Санду, яка є найбільш проєвропейською та проукраїнською політичною силою в чинному складі молдавського парламенту.
Треба наголосити: у той час, як втрата партією Санду монобільшості є практично гарантованою, шанс фінішувати першими у них лишається. І це залежить не лише від них, а й від того, чи зможуть об'єднатися партії, які є найбільш перспективними учасниками перегонів-2025.
Суспільство Молдови можна умовно поділити на три групи.
Приблизно третина виборців виражає чітку прозахідну позицію. Це - стабільний електорат підтримки Санду, її партії PAS та інших правих політичних сил. Близько 25% виборців належать до проросійської групи, яка прагне тіснішого співробітництва з Росією та вступу до її митного союзу. Після 2022 року ця частка значно зменшилася, хоча все ще є ті, хто вільно виражає підтримку Путіна та його агресивним діям. Значна частина цієї групи складається з представників національних меншин, які активно споживають російську пропаганду.
А решта - суспільства, найчисленніша його група - це "невизначені", які вірять у можливість "пропетляти" і лишатися одночасно і з Росією, і з Європою.
Їхні погляди не можна вважати антиєвропейськими, і навряд чи вони підтримають ті політичні сили, які протистоять інтеграції Молдови до Європейського Союзу. Проте, партія Санду PAS здається їм також надто радикальною.
Ці виборці стануть ключовими у фінальному результаті кампанії 2025 року. Саме за їхню підтримку вже точиться активна боротьба.
До нещодавнього часу вважалося, що в Молдові існують лише дві найвідоміші "центристські" політичні сили.
Одна з них - це популістська "Наша партія" Ренато Усатого. Усатий - дуже специфічний політик з електоральною базою на півночі Молдови, який традиційно бере "бронзу" на президентських виборах (у 2024 році він знову отримав третє місце), але провалюється на парламентських. Втім, цього разу він хоче порушити цю "традицію".
Усатий та його політична сила не мають чітко визначеної геополітичної концепції і часто спираються на прості, зрозумілі обіцянки. Хоча на словах вони підтримують ідею євроінтеграції, їхня минула діяльність викликає сумніви. Адже Усатий в минулому отримував вигоду від російських державних контрактів та тендерів РЖД, що постійно ставить під сумнів його наміри. Наразі він заперечує будь-які зв'язки з Росією, підкреслюючи, що проти нього в РФ відкриті кримінальні справи.
Іншою центристською силою є відносно молодий політичний проект MAN (Mișcarea Alternativa Națională, "Рух національної альтернативи"), заснований мером Кишинева Іоном Чебаном. Ця партія поки що не брала участі у жодних загальнонаціональних виборах, але наразі активно працює над створенням регіональних осередків.
Чебан прагне зображати себе як проєвропейця та ефективного управлінця, проте йому не чужі певні скандали – опоненти зауважують, що до недавнього часу він був членом однієї партії з Додоном. Проте, в цілому, його шанси на здобуття центристського лідерства виглядають досить перспективно.
Раптом у Молдові з'явився новий учасник, що виступає за європейські цінності.
Європейська правда глибоко досліджувала особистість Александра Стояногло - опонента Санду на другому турі виборів 2024 року (деталі можна знайти в статті "Комунізм, ЄС та новий погляд на Україну").
Незважаючи на те, що цього року він виступав на виборах від проросійських соціалістів, під час своєї кампанії він підкреслював, що є "проєвропейським" діячем, який підтримує вступ Молдови до Європейського Союзу. Він стверджував, що під його керівництвом країна зможе досягти цієї мети ефективніше. Важливо зазначити, що Стояногло не є членом жодної партії і не входить до команди Додона.
Соціалісти запросили його на роль кандидата тільки для однієї кампанії, і причина цього була незвичайною. Перед початком виборів усі прогнози свідчили про перемогу Санду, тому Додон не бажав стати її суперником в умовах неминучої поразки. Він вирішив передати цю місію "чужинцю" (детальніше про це писала ЄвроПравда). Проте, високий результат Стояногло став несподіванкою не лише для нього, але й для соціалістичної партії. Якби це сталося в країні з усталеною демократичною традицією, цей політик міг би очолити соціалістів, але такі плани Додона явно не включали його кандидатуру.
Тому відразу після виборів соцпартія та її кандидат "розлучилися", та публічно продемонстрували, що розходяться навіть у ключових питаннях. Так, Соцпартія заявила, що не визнає перемогу Санду, а Стояногло - визнав результати виборів і привітав опонентку.
І в той же час - отримав для себе можливість впливати на велику політичну арені Молдови.
Різноманітні джерела з ЄвроПравди підтверджують, що участь Александра Стояногло в політичних процесах вже вирішена. Проте, деталі його майбутньої діяльності залишаються загадкою. Чи планує він заснувати нову політичну силу? Або ж приєднатися до вже існуючої партії лідерів? Відповіді на ці запитання поки що немає.
Однак якщо кілька кандидатів-центристів, а передусім Чебан та Стояногло, зможуть домовитися про об'єднання і спільну участь у парламентських виборах, то цей гравець потенційно претендуватиме на роль найбільш рейтингової політичної країни, та як мінімум братиме участь у формуванні наступного уряду.
Головне питання - з ким ці політики вирішать об'єднуватися у коаліцію.
З PAS Маї Санду та іншими правими партіями, якщо ті пройдуть у парламент? Чи з соціалістами Додона?
Для центристів обидва варіанти можуть бути прийнятними. Проте насправді їхній вибір буде зумовлений геополітичними орієнтирами Молдови.
Причому за жодного варіанту розвитку подій нова влада Молдови не визнає, що прагне відійти від європейського курсу. Говорити про Європу готові усі. Навіть Партія соціалістів, ключова сила країни, що має імідж проросійської, навесні внесла у свою програму згадку про європейську інтеграцію Молдови. Але реальні дії прозахідних сил та тих, що підтримують дружні відносили з Кремлем - поза сумнівом, будуть відмінними.
Зокрема, коли мова заходить про політику стосовно України.
У тому числі щодо присутності РФ у Придністров'ю, що для України також критично важливо.
У всіх цих аспектах рік 2025 стане по-справжньому ключовим.
