Перший українець, який відправився у космос, і це не Каденюк. Декілька цікавих фактів про космонавта, ім'я якого залишалося в тіні.
Попав до першого загону космонавтів
Першим космонавтом, який представляв незалежну Україну, дійсно став Леонід Каденюк. Однак першим українцем, що полетів у космос в історії людства, був Павло Попович, який здійснив свій політ 12 серпня 1962 року.
Павло Романович Попович з'явився на світ 5 жовтня 1930 року в Узині, що на Білоцерківщині. Він отримав освіту в ремісничому училищі в Білій Церкві, а також навчався в Магнітогорському індустріальному технікумі та аероклубі. Пізніше він завершив навчання в Качинському військово-авіаційному училищі, а також здобув знання в Московській військово-повітряній інженерній академії імені Жуковського.
Свою службу розпочав у стройових частинах військово-повітряних сил. 7 березня 1960 року, після суворого відбору, його зарахували до першого загону космонавтів СРСР. З приблизно 3500 кандидатів до цього елітного загону потрапили лише 20 чоловіків.
Після інтенсивної підготовки в загоні космонавтів Павло Попович блискуче склав іспит для польоту в космос, отримавши "відмінно" разом із ще трьома космонавтами. Однак першим вирушив у космос Юрій Гагарін, росіянин.
Наступником став Герман Титов, але його ім'я не вважалося найбільш відповідним для першого космонавта "країни трудящих і селян".
Лише через рік після польоту Титова настала черга Андріяна Ніколаєва, чуваша, і Павла Поповича, українця. Таку послідовність польотів підтримував Сергій Корольов, головний конструктор космічних кораблів, який казав:
"На старт вийдуть Гагарін і Титов, а ви, хлопці, будете втіленням дружби між народами – українцем і чувашем."
Перша четвірка радянських космонавтів: Юрій Гагарін, Андріян Ніколаєв, Павло Попович та Герман Титов. (джерело: nkau.gov.ua)
11 серпня 1962 року з космодрому Байконур в космос вирушив Андріян Ніколаєв на космічному кораблі "Восток-3", отримавши позивний "Сокол". Вже наступного дня, 12 серпня, до нього долучився Павло Попович на борту "Восток-4", під позивним "Беркут". Цей політ зробив його четвертим космонавтом Радянського Союзу та восьмим у світовій історії, хто здійснив подорож у космос.
Цей політ став історичним, адже вперше одночасно були запущені два пілотовані кораблі, а також це був перший багатодобовий політ в історії космонавтики.
Ніколаєв та Попович здійснили низку експериментів у галузі радіозв'язку, наближаючись один до одного на відстань 5-6 км, при цьому фотографуючи свої кораблі. Вони провели ряд досліджень у науковій, технічній та медико-біологічній сферах.
Попович застосовував ручну систему управління для навігації свого космічного апарату, в той час як Гагарін під час свого польоту на "Востоку-1" користувався автоматичним режимом.
Перебуваючи на орбіті, Павло Попович заспівав відому пісню Михайла Петренка "Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю...", вперше принісши мелодійну українську мову в космос. Попович згадував, що трохи змінив слова пісні, співаючи: "...ось я сокіл, і ось я літаю!".
"Протягом польоту я постійно згадував про Україну, рідний Узин, тополі, що ростуть вздовж дороги, верби біля Россі, свій дім, де провів дитинство, а також про близьких і друзів. Мене переповнювало бажання повернутися додому..." - поділився Павло.
Перший космічний політ, в якому взяв участь українець, тривав 2 доби, 22 години і 57 хвилин. Після успішного завершення місії Павло Попович був нагороджений званням Героя Радянського Союзу, а також отримав статус Героя Праці Демократичної Республіки В'єтнам. На його честь влаштували урочисті заходи в Москві, Києві та Узині.
"Я – перший український космонавт в радянському космосі!" – з гордістю виголосив Павло, звітуючи Хрущову про свій успішний політ.
Павло Попович під час свого дебютного космічного польоту (джерело: nkau.gov.ua)
Другий космічний політ Павла Поповича відбувся з 3 по 19 липня 1974 року, коли він виконував обов'язки командира екіпажу на борту космічного корабля "Союз-14". Під час цієї місії він успішно здійснив стикування з орбітальною науковою станцією "Салют-3".
Під час місії він досліджував геолого-морфологічні об'єкти на поверхні Землі, атмосферні явища та фізичні характеристики космічного простору, а також проводив медично-біологічні дослідження, вивчаючи вплив умов космічного польоту на людський організм і визначаючи оптимальні режими роботи на борту станції.
Цей політ тривав 15 діб, 17 годин, 30 хвилин і 28 секунд, після чого Попович отримав свою другу "Золоту Зірку" Героя Радянського Союзу.
Незважаючи на те, що Павло Попович приєднався до комуністичної партії у 1957 році, він запевняв, що його польоти в космос сприяли зміцненню його релігійних поглядів.
"Я хрещений, і моє перебування в космосі лише укріпило мою віру в Бога. Ми мали змогу спостерігати за макрокосмом власними очима. Коли дивишся на Землю з такої висоти, вона виглядає як крихітна крапка, і усвідомлюєш, як далеко ти від неї. Відчуття власної незначності поруч із величчю навколишнього простору переконує: щось більше існує! Дехто називає це Богом, інші - джерелом всесвіту, треті - космічним розумом. Головне, що є вища сила, яка перевищує нас і залишається незбагненною. Отже, Бог існує, Він спостерігає за нами, а те, що відбувається на Землі, є результатом Його волі, оскільки ми забули про Нього і перестали виявляти Йому пошану", - ділився думками Попович.
У 1976 році Павло Попович здобув звання генерал-майора авіації. Крім того, він є автором кількох автобіографічних творів, серед яких можна виділити "Вылетаю утром", "Не могло быть иначе!" та "Испытания космосом и Землей".
Після розпаду СРСР він очолював Академію енергоінформаційних наук, Уфологічну асоціацію СНД та Український союз космонавтів. До кінця свого життя він з гордістю ставився до свого українського походження і до честі, яка випала йому.
"Якщо уважно проаналізувати, космонавтика має корені в Україні. Лише подивіться на постаті: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко... Українці внесли величезний вклад у розвиток світової космонавтики. І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим", - заявив Павло в інтерв'ю українському журналу "Авиация и Время" у 2001 році.
Павло Романович Попович помер 30 вересня 2009 року в селищі Гурзуф (Автономна Республіка Крим). Його поховали на Троєкурівському цвинтарі в Москві.
