"Пливе кача". Невідомі деталі та міфи про пісню, яка знайома кожному українцеві.

Хто створив пісню "Пливе кача" і які неймовірні факти пов'язані з цим твором, розкриває РБК-Україна в рамках проєкту Styler, посилаючись на джерела з Єдині.

Пісня "Пливе кача" має багатошарову історію, яка сягає корінням у Карпатський регіон. У 1930-х роках композитор Дезидерій Задор зафіксував її під час експедиції в закарпатському селищі Воловець, а 1944 року видав друком.

Однак важко вказати, що її витоки обмежуються лише Закарпаттям, оскільки мелодія та тексти подорожували Карпатськими горами, отримуючи численні варіації в різних місцях цього регіону.

Дослідники також акцентують увагу на варіантах, зафіксованих в інших регіонах, зокрема у Львівській області, і вважають, що вони можуть мати лемківське коріння.

Мелодія, здавалося, вбирала в себе фрагменти історії різних народів, які жили в цьому гірському регіоні, щоб відобразити їхні спільні теми та емоції.

Історик Василь Сокіл висловлює припущення, що "Пливе кача" може мати літературне походження. У тексті відчувається вплив твору Василя Ґренджі-Донського, поета з Закарпаття, який творив у 1920-х роках. Цей аспект надає пісні новий вимір, поєднуючи усну народну творчість з літературними традиціями.

Поезія Василя Ґренджі-Донського

Існують старіші версії пісень зі схожими мотивами, що свідчить про те, що Василь Ґренджа-Донський, ймовірно, використав першу строфу народної пісні як основу, а далі розвинув її в окремий літературний твір.

Слово "тисина" з першого рядка пісні викликає дискусії. Найбільш ймовірною є інтерпретація, що воно має на увазі річку Тису.

Інші інтерпретації асоціюють це слово з загальним індоєвропейським коренем "teus-", що перекладається як "тихий". Також існує варіант, що пов'язує його зі значенням "вузький", що може натякати на спокійну поверхню води або звивисте русло річки.

Дивовижно, що в початкових версіях композиції йдеться не про військового чи сина, а про складну жіночу долю. Ліричні рядки виконуються від особи дівчини, якій мати примусила одружитися з чоловіком, якого вона не любить.

Схожі наративи можна знайти в ранніх антологіях русинського фольклору, зокрема в "Угро-русскія народныя пѣсни" (1885) та "Угро-русски народны спѣванки" (1900).

Важко визначити, чи змінився мотив пісні на солдатський під час Першої світової війни внаслідок природної еволюції, чи цьому сприяла специфічна версія Ґренджі-Донського.

За дьявольское семя.

Моя дорогая мама, не ругай меня,

Залаешь ми въ злой годинѣ;

Залаешь ми въ злу годину,

Не знаешь, где встретишь свою судьбу. (1885)

Текст, створений Дезидерієм Задором, містив лише початкові чотири куплети, які ми маємо нині. Але справжня еволюція сучасної версії "Пливе кача" розпочалася завдяки Вірі Баганич.

Співачка з Воловця, де вона вперше почула цю меланхолійну пісню, виконала її вперше в 1960-х роках, відновлюючи майже забуту баладу.

Можливо, саме її інтерпретація стала каталізатором для розширення популярності цієї пісні, яку також виконали інші знамениті артисти, зокрема ВІА "Ватра" та "Піккардійська терція". Музика цих ансамблів стала тією ланкою, яка перенесла "Пливе кача" на площу Майдану.

За словами Ярослава Нудика, соліста "Піккардійської терції", пісня вперше пролунала на Майдані під час прощання з Михайлом Жизневським - білорусом, який загинув під час Революції Гідності. Його друг звернувся із проханням виконати цю композицію, і відтоді вона стала символом жалоби за всіма загиблими героями.

Унікальність пісні помітили навіть ті, хто виступає проти України. У 2022 році пропагандист Акім Апачев звернувся до перших рядків цієї композиції у своєму творі, що починається словами: "Пливе кача, дівки хороводять, в "Азовсталі" демонів хоронять...". Він також створив кліп на фоні зруйнованих вулиць Маріуполя.

Спроба російських пропагандистів спотворити сенс пісні призвела лише до хвилі насмішок над безглуздим текстом і до блокування відео на YouTube через розповсюдження мови ненависті.