Полковник Сергій Мусієнко: Наша армія отримує лише половину необхідних артилерійських снарядів.

Заступник Командувача ракетних військ та артилерії Збройних Сил України Сергій Мусієнко в інтерв'ю для РБК-Україна поділився своїми спостереженнями щодо змін у тактиці застосування артилерії під час війни. Він також обговорив ситуацію з наявністю боєприпасів і артилерійських систем в українських військах, а також аналізував нові підходи, які використовують російські сили, та фактори, що сприяють їх просуванню на фронті.

Полковник Сергій Мусієнко, Герой України, займає посаду заступника Командувача ракетних військ та артилерії Збройних Сил України у складі Командування Сухопутних військ. Коли велика війна розпочалася, Мусієнко перебував у Харкові, де на момент вторгнення керував ракетними військами та артилерією угруповання "Слобода". Згодом він був призначений начальником РВІА оперативно-тактичного угруповання "Харків".

За час війни полковник Мусієнко брав участь у всіх визначних операціях Сил оборони: в Ізюмській операції, коли Україні вдалось звільнити частину Харківщини та Донеччини, у звільненні Херсонщини та Херсона, у контрнаступі на Півдні в 2023 році, в боях на Донбасі, а також у Курській операції.

Основне завдання артилерії, як зазначає Мусієнко під час бесіди, полягає в тому, щоб забезпечити захист нашої піхоти та не дозволити ворогу наблизитися. Сподіватися на стрілецький бій — це крайній захід, як підкреслює полковник. Проте Росія робить акцент на масованому наступі піхоти, не зважаючи на значні втрати: по 1-2 ворожих бійці намагаються прорватися вперед, а згодом збираються та переходять в штурмові дії. На жаль, така тактика, підкріплена ударами КАБів та ракетними атаками, дозволяє окупантам просуватися вперед.

Чи продовжує артилерія залишатися ключовим фактором у сучасному конфлікті?

На сьогоднішній день артилерія продовжує бути головним засобом ураження на полі бою. Серед неї – ракетні комплекси, реактивні системи залпового вогню, гармати та міномети, які здатні завдавати ударів як по передньому краю оборони, так і на значній відстані. Водночас, на фронті все більше значення набуває вогневе ураження, яке забезпечують безпілотні літальні апарати, і загалом розширюється спектр їх використання.

Проте варто зазначити, що вогневе ураження носить комплексний характер, і на даний час ракетні війська та артилерія залишаються пріоритетним засобом, який, я думаю, ще тривалий час буде основною складовою вогневого ураження противника.

Яким чином змінюється функція ракетних військ та артилерії в контексті останніх військових конфліктів, що мали місце у світі?

Розглядаючи період Другої світової війни, можна зазначити, що у війнах та збройних конфліктах, які відбувалися в другій половині ХХ століття, частка поразок противника внаслідок артилерійського вогню та ударів ракетних військ складала близько 70%. У випадку останніх конфліктів, ця цифра суттєво зросла, і іноді ураження, завдані ракетами та артилерією, досягали майже 90%.

Розвиток ракетних сил і артилерії набирає дедалі більших обертів. Появляються нові типи ракет, а також триває модернізація та створення сучасних пускових установок і бойових систем. Ситуація з артилерією — як з ствольною, так і з реактивною, а також мінометами — залишається подібною: сучасні технології не можуть повністю витіснити її з арсеналів. На сьогоднішній день ми спостерігаємо, як дрони не можуть замінити артилерію у вогневому ураженні на полі бою.

Артилерія є універсальним інструментом для ведення бойових дій у будь-яких погодних умовах. Вона не є надто дорогою, що робить її доступною для навчання військовослужбовців, дозволяючи їм швидко освоїти свої функції – від роботи з мінометами до управління ракетними системами.

Якщо ви пам'ятаєте, наш новий вид військ - Сили безпілотних систем Збройних Сил України - був створений в рамках окремого управлінського органу та розпочав свій розвиток в складі Головного управління ракетних військ та артилерії, а також безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України. Основним завданням, яке об'єднувало нас, стала повітряна розвідка та завдання ураження.

Ми спостерігаємо за надзвичайно швидким прогресом у сфері безпілотних технологій. Дrones тепер використовуються не лише для розвідки та ураження цілей, а їхній функціонал значно розширився. Іноді нашим артилеристам доводилося більше зосереджуватися на безпілотних системах, їх освоєнні та розвитку, відходячи на другий план з артилерією. Відокремлення безпілотних технологій та створення окремого виду військ стало вкрай вдалим кроком.

- Яка роль безпілотних літальних апаратів у коригуванні артилерії?

- Дуже важлива. Майже всі високоточні удари ракетних військ - зокрема з використанням ракет до РСЗВ Himars та MLRS тощо - без спостереження за ціллю ми не проводимо. Використовуються БПЛА літакового типу дальньої дії для підтвердження наявності цілей і результатів ураження.

У процесі коригування артилерійського вогню безпілотні літальні апарати відіграють ключову роль. Це зумовлено тим, що наземні спостережні пункти мають обмежені можливості для коригувальників, а ризик потрапляння під ворожий вогонь є надзвичайно високим. Використання БПЛА дозволяє здійснювати повітряне спостереження за цілями, що суттєво розширює можливості розвідки, покращує точність визначення координат цілей та місць розривів снарядів.

На початку в підрозділах артилерійської розвідки почали використовувати безпілотники для проведення розвідки та коригування вогню. Серед них були апарати літакового типу, такі як "Фурія" та "Лелека", а також мультикоптери, зокрема "Мавік-2" і "Аутел". Після 2014 року ми почали активно впроваджувати БПЛА для повітряної розвідки та корекції вогню. З тих пір ми намагаємося уникати виконання вогневих завдань без попереднього пристрілювання та коригування за допомогою дронів чи технічних засобів розвідки. Це дозволяє нам здійснювати артилерійські вогневі операції з високою ефективністю, знижуючи при цьому витрати на боєприпаси.

- Яка в нас зараз ситуація з боєприпасами різних типів? "Натівські" калібри вже витіснили радянські?

У нас є прислів'я: багато боєприпасів не буває зайвим. Проте потреба Збройних сил в артилерійських снарядах визначається нашою ситуацією на фронті та запланованими завданнями. Ця потреба є досить суттєвою – такої кількості боєприпасів ми ще ніколи не отримували. Можна сказати, що через різноманітні обставини ми отримуємо лише половину необхідних артилерійських боєприпасів. Внаслідок цього ми спостерігаємо на деяких ділянках фронту дефіцит певних видів артилерійських снарядів, що впливає на ситуацію.

Якщо розглядати калібри, то радянський 152 мм поступово втрачає свою популярність. Проте, варто зазначити, що у світі все ще існує виробництво таких боєприпасів. Існують також сучасні артилерійські системи, що активно використовуються нашими військами та працюють з цим калібром, а постачання 152 мм снарядів продовжується. До них належать чеські самохідні артилерійські установки DANA-M2, а також "радянська" гаубиця "Мста-Б".

Велику війну з Росією ми розпочали, маючи на озброєнні гармати калібру 152 мм і 122 мм. Проте вже з середини 2022 року до нас почали надходити 155 мм та 105 мм гаубиці від наших міжнародних партнерів. Наприклад, ми вперше застосували 155 мм гаубиці М777А2 на Ізюмському напрямку, зокрема в складі 67 окремого гарматного дивізіону 406 окремої артилерійської бригади. У подальшому під час контрнаступальних операцій на Харківському напрямку було задіяно кілька підрозділів, оснащених 155 мм артилерійськими системами.

Говорячи про пропорції, у 2022 році Сили оборони застосували приблизно 1,5 мільйона артилерійських боєприпасів, починаючи з 120 мм мін і закінчуючи реактивними снарядами для РСЗВ. З цієї кількості близько половини становили снаряди калібру 152 мм і 122 мм, а третина – це постріли калібру 155 мм. У 2023 році витрати зросли до понад 3 мільйонів снарядів, з яких 1,6-1,7 мільйона були 155 мм боєприпасами. Таким чином, половина з усіх використаних нами боєприпасів має калібр 155 мм.

- А на цей рік співвідношення?

- Якщо брати на цей час, то співвідношення 152 мм і 155 мм складає 1 до 10 відповідно. Водночас з "натівським" калібром є і 105-мм гармати, які також себе дуже добре зарекомендували. У перспективі 155 мм калібр замінить 152 мм гармати, але наразі ми швидко не можемо це зробити.

- Якщо я правильно зрозуміла, то калібр, який найбільше у нас використовується - це 155?

Отже, далі йдуть 122 мм, потім 105 мм, а ще далі - 152 мм.

Щодо різниці в артилерійських пострілах між нашими силами та російськими. Останні дані, які я чула, були озвучені в інтерв'ю з першим заступником міністра оборони Іваном Гаврилюком приблизно місяць тому – співвідношення становило 1 до 2. Чи відбулися зміни в цих цифрах на сьогодні?

- Співвідношення 1:2 є основною цифрою. У деякі моменти виконання операцій цей показник зростав до 1:6 або навіть 1:7 на користь противника. Якщо ми мобілізували близько 300-350 тисяч, то російська сторона залучала до 2 мільйонів особового складу щомісяця. Це стосується всіх видів озброєння на всіх ділянках фронту. Особливо яскраво це проявилося у 2023 році під час операції навколо Бахмута.

У нас є менше боєприпасів, ніж у російських сил. Чи вірно я розумію, що, враховуючи наявність сучасних західних систем у нашому арсеналі, тоді як ворог використовує переважно радянське озброєння, ми маємо можливість компенсувати цей дисбаланс? Адже західні технології можуть забезпечити вищу точність та ефективність у бойових діях.

- Я повністю з вами згоден. Першою серед західних систем до нас дійшла 155мм гаубиця М777А2 британсько-американського виробництва, вона доволі сучасна і пройшла модернізацію, але надходила до нас без бортового комп'ютера та блоків GPS навігації - як звичайна гармата без додаткового обладнання. Хоча завдяки своїм технічним характеристикам і наявній номенклатурі боєприпасів ми відразу отримали перевагу в дальності стрільби і в точності.

Якщо коротко, то є така характеристика боєприпасів як розсіювання. Це відхилення точок падіння снарядів в однакових умовах. В радянських боєприпасах розрахунковий показник - серединне відхилення по дальності - складає 20-25 метрів, але з урахуванням усіх супутніх умов сумарне відхилення точки падіння снаряду від цілі в кращому випадку буде не менше 100 метрів. І це за радянськими мірками було достатньо і перекривалось значною кількістю випущених снарядів по цілі. Але чим більша дальність - тим більші відхилення.

А на боєприпасах західного та американського виробництва розрахунковий показник - 10-15 метрів, а сумарне відхилення 50-60 метрів. Це про їхню точність, якість виготовлення снарядів, порохових зарядів та про використання точніших систем орієнтування і наведення.

З початком масштабної агресії Російської Федерації, наші артилерійські підрозділи мали на озброєнні лише старі радянські системи. У той же час, російські війська мали в десятки разів більше артилерії. У відповідь на цю ситуацію, ми вирішили впровадити новаторську тактику, що не була типовою для артилерії. Завдяки цьому, ми змогли ефективно вражати групові цілі, використовуючи лише 1-2 гармати, досягаючи майже точних попадань. Це виявилося значно ефективніше, ніж коли росіяни обстрілювали нашу одиничну гармату всім дивізіоном.

Це стало можливим завдяки високому рівню підготовки наших артилеристів, точним і дальнобійним західним гарматам, а також використанню безпілотників для розвідки та коригування вогню. На сьогоднішній день Україна активно експлуатує найсучасніші 155-мм гармати, серед яких причіпні М777А2, самохідні М109А6, німецькі Panzerhaubitze-2000, британські AS-90, польські Krab та шведські Archer. Ці артилерійські системи, які є на нашому озброєнні, надають нам значну перевагу в точності та дальності при умові належного забезпечення боєприпасами відповідної кількості та типу.

Російські сили також активно працюють над вдосконаленням своїх артилерійських систем, створюючи нові та модернізуючи існуючі для кращої адаптації до сучасних бойових умов. Наразі ми вже виявили та успішно знищили їхню новітню 152-мм самохідну гаубицю "Мальва", яка почала надходити до армії наприкінці 2023 року. Проте, варто зазначити, що західні артилерійські системи, зокрема від США, демонструють вищий рівень технологічності та розвитку. Ми змогли вразити наших партнерів швидкістю освоєння та ефективністю використання цього озброєння.

Які ваші думки щодо ракет, що їх застосовує північнокорейське військо? Наскільки вони насправді небезпечні?

- У відкритих джерелах було багато різної інформації. Ми чули в радіоперехопленнях, що у росіян є багато нарікань на так звані імпортні снаряди, їхній нерозрив (це проблема підривачів), на велике розсіювання та навіть розриви снарядів в стволах гармат.

Ми усвідомлюємо, що ці боєприпаси походять зі Східної Азії. Однак стверджувати з повною впевненістю, що саме ці снаряди були поставлені з Північної Кореї, я не можу. Проте з початку 2023 року нам вдалося виявити трофейні мінометні міни та снаряди, а також отримати фото- та відеоматеріали, на яких були зафіксовані ієрогліфи в маркуванні цих боєприпасів.

Безсумнівно, можна стверджувати, що ці боєприпаси мають нижчу якість і стикаються з проблемами при спрацьовуванні. Проте, на жаль, їхня кількість значна, вони демонструють вражаючу ефективність, їх використовують проти наших підрозділів, і російські військові швидко вивчають їхні особливості. Це підтверджується даними з радіоперехоплень: вони вже розробили таблиці для стрільби з такими боєприпасами та виявили необхідні коригування для їх застосування.

Ми відчуваємо, що на окремих напрямках в них є дефіцит артилерійських боєприпасів. І ми відчуваємо, коли їм надходить нове постачання боєприпасів. І буде це північнокорейський снаряд чи якийсь інший - він все одно полетить і, ймовірно, може нанести шкоди.

Що теж цікаво: зараз противник на фронті почав використовувати гармати 30-40-х років - це 122 мм гаубиці М-30, були помічені 152 мм гаубиці Д-1, а також радянські гармати 50-х років, яких достатньо в країнах Ближнього Сходу, Азії та Африки. Це 130 мм гармата М-46 з дальністю стрільби 27 кілометрів, на яку в цих країнах достатньо боєприпасів, і це може в певній мірі створити додаткові проблем з їхнім ураженням.

Чи вдалося виявити серед них якісь рідкісні предмети з епохи Першої світової війни?

Ні, гармата — це всього лише метал, і її частини можуть бути в різному стані: деякі зношені, інші — ні. Але де ж знайти снаряди для такої гармати? На складах їх уже не залишилося, термін їх зберігання закінчився, а створювати нові для "музейного" експоната — це абсолютно нерозумно.

Для розуміння, артилерійський постріл складається з осколково-фугасного снаряду з вибуховою речовиною, яка заливається всередину, з підривача, який може бути контактним, дистанційним тощо, з порового заряду і з праймера, який запалює цей заряд. Сам по собі снаряд багато хто може виготовляти, але у всіх зараз дуже велика проблема - і в нас, і в Європі, і у росіян - з порохами. Їх виготовляє тільки кілька країн у світі, а потреба колосальна.

- Поднебесная?

Головним виробником є Китай. Це означає, що хоча можна виготовити величезну кількість снарядів, не буде можливості створити порохові заряди та вибухові речовини для їх спорядження. Чим же відрізняються артилерійські системи західного виробництва? Вони використовують безгільзову обтюрацію, що означає відсутність гільз. Наразі ми переходимо на західні моделі, де замість традиційних гільз застосовуються окремі туби з пороховими зарядами, що значно спрощує процес виробництва. Однак, порох поки що залишається незамінним елементом. Подібні труднощі виникають і з багатьма іншими компонентами снарядження.

- Раніше на рівні людей, не знайомих з військовою справою, були великі очікування щодо постачання нам касетних боєприпасів, мовляв: "нам їх дадуть і ми як дамо!"

- Ми віддали!

Чи дійсно вони настільки результативні?

Номенклатура боєприпасів у країнах Західної Європи є значно більш різноманітною і ефективною. Наприклад, 155 мм касетні боєприпаси, отримані від наших партнерів, були надані в критично важливий момент і продемонстрували високу ефективність. Кожен з цих боєприпасів містить 72 бойових елементи: 48 осколкових і 24 кумулятивно-осколкових, які при детонації розкидаються на площі діаметром 90 метрів. Вони зарекомендували себе як надзвичайно ефективні засоби для ураження піхоти та легкоброньованої техніки.

У Радянському союзі теж були касетні 152мм, 203мм артилерійські боєприпаси, та реактивні снаряди для РСЗВ - "Ураган", "Смерч". Були перспективні боєприпаси для "Градів". Але їхня кількість у порівнянні з осколково-фугасними була незначна і уражаюча здатність нижча. Наприклад, у касетному 152 мм снаряді - 8 бойових елементів, у 203мм - 24, тоді як у західних 155 мм снарядах - нагадаю, їх 72.

Однак стосовно касетних боєприпасів існують певні обмеження, зокрема згідно з конвенцією 2008 року, яка забороняє їх використання. Російська сторона, не дотримуючись ніяких воєнних норм, застосовує проти нас все, що може вбити, включаючи заборонені засоби. Натомість ми дотримуємось встановлених правил і норм, а наші партнери не постачають нам ту заборонену зброю, яка є у них.

Наприклад, нам критично бракувало боєприпасів для дистанційного мінування, які довели свою ефективність. Натомість нам постачали лише 155 мм снаряди з протитанковими мінами, які продемонстрували високий рівень результативності як на передньому краї, так і в глибині ворожих позицій. Однак, їхня кількість була вкрай обмеженою.

Одночасно ми маємо потребу в засобах для дистанційного мінування, які включають протипіхотні міни, проте їх нам не постачають, оскільки Україна підписала угоди про нерозповсюдження такої зброї. Тим часом, у російських військ ці засоби є, і вони активно їх використовують – мова йде про протипіхотні міни ПФМ-1 "Лепестки", що є забороненою неконвенційною зброєю.

На вашу думку, які західні системи виявилися найбільш ефективними?

Ми експериментували з різними причіпними артилерійськими системами, і серед них 155-мм М777А2 продемонструвала найвищу ефективність та легкість у ремонті. Завдяки своїм характеристикам і властивостям ця гармата виявилася найкращим вибором для сучасних бойових умов.

Але в жодному разі не можна сказати, що нам потрібні тільки причіпні гармати чи тільки самохідні. Адже для різних напрямків у нас різні способи застосування гармат.

Ми переглянули нашу артилерійську тактику в цілому. Згідно з бойовим статутом, основним тактичним підрозділом артилерії є дивізіон, а ключовим вогневим підрозділом виступає батарея. Батарея складається з 4-6 артилерійських знарядь, які розташовуються на полі бою з інтервалом приблизно 50 метрів, щоб одночасно виконувати завдання, такі як пристрілка або вогневий наліт на ціль. Керівництво усіма гарматами батареї на вогневій позиції здійснює командир взводу, який є старшим офіцером батареї. Однак сьогодні таке розташування є недоцільним, оскільки всі знаряддя можуть бути легко виявлені та знищені.

Ми, в першу чергу, розосередили нашу артилерію. Наразі ми не формуємо бойові порядки, і кожна гармата функціонує як незалежний вогневий засіб. Вона є автономною, має власний зв'язок і виконує завдання в координації з іншими гарматами, що розташовані на відстані.

Під час операції в Ізюмі я вперше помітив, що противник розміщував свою артилерію в традиційному бойовому порядку - дивізіонами у лінію. Якщо завдати удару навіть однією гарматою не по самих артилерійських системах, а по машинам, які доставляють боєприпаси, це могло спричинити великий хаос на позиціях ворога. Згідно з їхніми військовими правилами, ці машини зазвичай знаходяться на відстані приблизно 200-300 метрів від гармат. Якщо ж 5-6 таких машин починають горіти, детонувати і вибухати, результат буде в рази ефективнішим, адже весь їхній дивізіон втрачає здатність виконувати свої завдання.

На даний момент російські війська також перейшли до більш організованого розташування. Спочатку вони не змогли цього зробити через відсутність сучасних засобів зв'язку. Коли окупанти почали вторгнення, у них навіть не було мобільних телефонів. Вони користувалися простими радіостанціями, що дозволяло нам їх прослуховувати. Таким чином, вони формували свої групи в певних напрямках, і ми мали можливість їх уражати. Це відбувалося в перші 4-5 місяців, коли їхні втрати під час просування були вражаючими.

Їхня передбачуваність у діях на початку дозволила нам завдавати ударів по ним кілька разів в одному й тому ж місці. Наприклад, ми знищили колону на одній з ділянок на Півночі. Минув певний час, і лише-но вогонь згас, як знову з'явилася колона, що слідувала тим же шляхом. Ми не могли повірити своїм очам, але знову завдали удару. Коли ж ми захоплювали полонених, вони казали: "У мене є кроки маршруту, зв'язку немає, тому не знаю, куди йти далі".

На жаль, наш супротивник швидко адаптується. Вони вдосконалили свою управлінську структуру та почали застосовувати супутникові комунікації. Тепер їхня стратегія використання артилерії стала аналогічною нашій.

Чи дійсно в нинішніх бойових діях російські війська переважно покладаються на штурмову піхоту з підтримкою артилерійських систем або авіації? І наскільки це є дієвим?

- Територія вважається зайнятою, якщо туди зайшла піхота. Як би хто не казав про вогневий контроль над тим чи іншим об'єктом, поки там не буде піхотинця, вона не зайнята. Утримання смуги, позиції, району здійснюється вогневими засобами у взаємодії з піхотою. У росіян така тактика простежується скрізь - штурмові дії великої кількості живої сили у поєднанні з вогневим впливом.

Під час одного з наступів мені вдалося отримати поіменний список російського підрозділу, зокрема роти. У цьому списку зазначався командир роти, який мав звання єфрейтора, що у нас відповідає старшому солдату. Командир взводу мав звання прапорщика, хоча зазвичай такий пост займає офіцер не нижче капітана. Чому так? Це свідчить про те, що єфрейтор у цьому підрозділі виконує роль лідера і успішно справляється зі своїми обов'язками. Отже, в умовах некваліфікованих піхотних (штурмових) підрозділів вони роблять акцент на лідерських якостях, а не на формальній освіті чи званні.

Якими є дії російських військових? Наразі вони застосовують тактику невеликих груп, іноді навіть по одному-двоє людей, які пересуваються вперед, ховаються у укриттях, накопичуються і потім переходять до штурму. У цьому процесі вони використовують броньовану техніку та різноманітні транспортні засоби, такі як мотоцикли, квадроцикли та баггі, з метою максимально швидко наблизитися до наших позицій і вступити в стрілецький бій.

Артилеристи та ударні безпілотники (FPV та скиди) виконують важливу роль у захисті піхоти від ворога. Незалежно від того, в яких укриттях чи на обладнаних позиціях перебувають наші бійці, основна мета полягає в тому, щоб не дозволити противнику наблизитися і зберегти контроль над нашими позиціями. Ворог повинен бути уражений в районах його скупчення та на маршрутах його пересування. Сподіватися на стрілецький бій — це крайній випадок, якого слід уникати. Необхідно максимально реалізувати концепцію дистанційного ведення бою за допомогою всіх доступних засобів об'єднаної вогневої підтримки, без залучення наших піхотинців. Це дозволить зберегти життя солдатів і уникнути втрати контролю над позиціями.

- Ми говорили про те, що у росіян змінюється тактика застосування артилерії. А тактика використання ракетного озброєння також змінюється?

Їхні ракетні системи здатні завдавати удари на значну глибину нашої території. Натомість наші балістичні ракети перебувають на стадії розвитку та тестування. Ми реалізуємо програму вдосконалення ракетного озброєння, що включає як крилаті, так і балістичні ракети. Проте росіяни наразі мають перевагу в цьому аспекті, оскільки володіють необхідними ресурсами та досвідом.

Вони контролюють повітряний простір за допомогою своїх розвідувальних безпілотників. Якщо їм вдається ідентифікувати ціль, що підлягає ракетному удару, а в окремих випадках - навіть нашу артилерію, особливо сучасні іноземні самохідні установки, то спершу на неї націлюється баражуючий боєприпас типу "Ланцет", за ним слідує авіаційний удар з використанням КАБ, а іноді - навіть застосування "Іскандера".

Наразі балістичні та крилаті ракети переважно застосовуються для атаки на зони скупчення сил, командні пункти, окремі пускові установки наших ракет, системи протиповітряної оборони, склади, аеропорти та ключові об'єкти критичної інфраструктури.

- Пам'ятаю, що колись у росіян було дуже довге реагування між виявленням ціллю і нанесенням по ній удару. Чи змінилось це?

Вони здійснюють безперервне чергування своїх розвідувальних безпілотників, таких як "Орлан", Zala та Supercam. Ці дрони постійно присутні в небі, і ми відчуваємо це на власному досвіді. Наприклад, на Запорізькому напрямку сформовано розвідувально-ударний комплекс, що складається зі стартової батареї "Іскандер", яка перебуває на чергуванні в окупованому Криму, а також з вищезгаданих розвідувальних БПЛА.

Як це працює? Якщо якийсь з цих БПЛА виявляє на Запорізькому напрямку ціль - то час від фіксації до нанесення по ній удару "Іскандером" становить до 20 хвилин. Тобто якщо над Дніпром чи Запоріжжям чергує їхній розвідувальний БПЛА, то протягом 20-30 хвилин є ризик нанесення удару. Єдина раціональна протидія цьому станом на тепер - це ураження цього БПЛА.

Ми стикались з цим, адже вони дуже полювали на наші ракетні підрозділи та підрозділи ППО, але більшість їхніх ударів була по хибних цілях. Артилерія - це всепогодний рід військ, ми застосовуємо різні види боєприпасів, з різною глибиною ураження, з відповідним часом реакції - у нас усе це є. Але якщо не буде закрите небо - ми не зможемо виконувати завдання, коли ворог може "Іскандером" уразити ціль з реакцією у 20 хвилин.

Не є таємницею, що ми стикаємося з противником, який має чисельну перевагу в особовому складі та ресурсах. Як би ви сьогодні охарактеризували наше становище у конфлікті та обстановку на передовій?

- Завдяки насамперед нашим партнерам мінімально необхідні засоби для ураження і стримування противника в нас є. Наша основна проблема - в людському ресурсі і неможливості повноцінного відновлення підрозділів і передусім - піхотних. Все залежить від стійкості піхоти.

Саме тому ворог і робить ставку на свою піхоту, а зараз вже і на корейське посилення, і на потужне дальнє вогневе ураження - в першу чергу удари КАБ, ракетні удари. А для того, щоб стримати цю навалу, крім всіх заходів підготовки, проведення і забезпечення операції на всіх напрямках, має бути підготовлена, вмотивована піхота. І головне - серед них мають бути командири - лідери на всіх рівнях.

Як особа, яка брала участь у численних операціях на Харківському, Херсонському, Запорізькому та Донецькому фронтах, можу стверджувати, що супротивник наразі досягає певних успіхів в окремих секторах. Це не пов'язано з якимись раптовими чи кардинальними змінами. Ворог застосовує ефективну тактику: він тисне там, де може пробитися, і там, де немає активного спротиву з боку піхоти, концентрує свої сили для завдання удару.

Безперервні авіаційні удари з використанням КАБ різних калібрів і масовані атаки піхоти забезпечують йому перевагу. Основною його силою є чисельність, адже техніку ми зможемо знищити. Але навіть якщо кілька ворогів прорвуть нашу оборону і займуть позиції, за ними одразу прийдуть ще 20-30-40 солдат, а можливо, й більше. Противник не залишається на місці, адже має безмежний людський ресурс.

- Як відбувається підготовка українських артилеристів, який їхній шлях, скільки навчають?

- Ракетні війська та артилерія - це той рід військ, який зараз присутній у Сухопутних військах, у Військово-морських силах, у Силах спеціальних операцій, в Головному управлінні розвідки, в Державній прикордонній службі, в Національній гвардії. Ми всі використовуємо майже одні і ті ж артилерійські системи, принципи, правила, тактику, керівні документи. Це вимагає дуже значної єдиної методики підготовки солдата, сержанта і офіцера-артилериста для будь-якого підрозділу артилерії Збройних Сил України або для інших підрозділів Сил оборони.

Якщо казати про підготовку солдата і сержанта, призваного за мобілізацією, зараз, з 1 листопада базова загальновійськова підготовка триває 45 днів - до цього було 30 днів. Її проходять усі військовослужбовці. Це базовий перелік предметів навчання, які вони мають опанувати: починаючи від тактичної медицини, мінної безпеки, топографії, зв'язку, і закінчуючи розвідувальною, вогневою, технічною підготовкою.

Протягом 45 днів тебе навчать основам військової служби, а вже потім розпочнеться спеціалізована підготовка - на мінометника, артилериста самохідної або причіпної артилерії, а також фахівця з артилерійської розвідки та інших спеціальностей.

Підготовка за спеціальністю триває 30 днів, наприклад, для навідника гармати, тоді як для командира гармати курс складає 45 днів. Якщо під час базової загальновійськової підготовки військовослужбовець виявляє особливі здібності в артилерійському підрозділі, його направляють на 45-денні суміщені курси в навчальний центр. Ці курси поєднують навчання з лідерства та спеціальну підготовку для посади командира гармати на рівні сержанта.

Далі, якщо сержант на посаді командира гармати добре себе зарекомендував, має вже бойовий досвід, відповідні знання і лідерські якості - можна розглядати питання про заміщення ним посади офіцерського складу.

Військові, які мають вищу освіту, в залежності від своєї спеціалізації та підготовки, можуть бути направлені на навчальні курси тривалістю від трьох до шести місяців. Після завершення навчання їм присвоюється офіцерське звання, і вони отримують призначення на початкові офіцерські позиції, зазвичай на посади командирів взводів.

Коли мова йде про цивільну молодь, ми маємо на увазі чотири роки навчання в Інституті ракетних військ та артилерії Національної академії сухопутних військ, розташованому у Львові. Цьогоріч нам вдалося нарешті заснувати окремий інститут у складі Академії.