Польське вторгнення: як імпортні сири витіснили українські з полиць магазинів

Частка імпортного сиру на ринку України встановила рекорд за 11 років. Чому так сталося і коли можуть зникнуть сири українського виробництва?

Перший квартал 2025 року приніс неприємні новини для вітчизняних сироварів: імпорт сиру в Україну зріс у середньому на 25% відносно показників 2024 року. Іноземні тверді сорти вже займають майже половину вітчизняного ринку.

Локальні виробники проявляють занепокоєння через труднощі в конкуренції з закордонними фірмами. Основними факторами, що впливають на цю ситуацію, є стан внутрішнього молочного ринку, рівень купівельної спроможності споживачів та фінансова підтримка, яку отримують іноземні виробники.

Аби уникнути втрати цілого сектора до кінця 2025 року внаслідок зростання імпорту іноземних сирів, експерти вказують на необхідність вжити термінові заходи. Які дії слід вжити, щоб запобігти цьому розвитку подій?

Щомісяця в Україну імпортується приблизно 3 тисячі тонн сиру, як свідчать дані Спілки молочних підприємств (СМП). Основна частина цього імпорту складається з твердих і напівтвердих сортів сиру. Виконавчий директор СМП Арсен Дідур зазначає, що найбільше продукції на український ринок постачають польські виробники.

Згідно з оцінками асоціації, приблизно тисяча тонн сиру імпортується в Україну нелегально, без належного контролю якості та сплати податків. Ця цифра не відображається в офіційній статистиці як контрабанда, однак, як зазначає Дідур, українські виробники відчувають вплив таких обсягів на ринку.

Щомісяця виробляється приблизно 4 тисячі тонн сиру. "У січні-лютому 2025 року основні національні роздрібні мережі забезпечили 47% споживання внутрішнього ринку імпортними сирами", - зазначає виконавчий директор СМП. За словами Дідура, у 2014-2015 роках частка імпорту на ринку сиру становила лише 11-15%.

Головна причина полягає в тому, що імпортні товари коштують менше. Це може здатися дивним, адже зазвичай вартість імпортованої продукції включає логістичні витрати, які впливають на фінальну ціну. Але ця ситуація має своє пояснення.

У 2024 році в Україні спостерігалося зростання цін на молочну сировину, яка становить 70% витрат на виробництво сиру, на 30%. Основний елемент, необхідний для виготовлення вітчизняного продукту, майже досяг цінового рівня країн Європейського Союзу. Водночас платоспроможність населення залишилася на низькому рівні, що призвело до труднощів у продажах для виробників сировини.

"У 2023 році в Україні ціна на молоко була нижчою, ніж у країнах Європейського Союзу, що сприяло конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Спостерігався зростаючий попит, а також збільшення обсягів виробництва. Проте восени 2024 року ціна на молоко підвищилася на 20-30%, і в грудні було зафіксовано найвищий рівень імпорту сирів з 2021 року", - зазначає Максим Фатєєв, партнер проєктів профільного агентства "Інфагро".

На початку 2025 року обстановка стала більш позитивною. У березні вартість сировини в Україні виявилася на 25% нижчою порівняно з країнами Європейського Союзу: екстра-молоко коштувало 41,62 євроцента за кілограм, тоді як у Польщі - 54,68 євроцента, а в середньому по ЄС - 53,65 євроцента. Незважаючи на це, імпортні сири все ще користуються ціновою перевагою на українському ринку. Яка причина цього явища?

"Польща щомісяця постачає нам від 1,5 до 1,8 тисячі тонн сиру, що становить приблизно 10% їх загального експорту. В Україні споживання цього продукту сягає 8 тисяч тонн на місяць, тож у поляків є можливість для подальшого розширення на нашому ринку. Виробництво в Польщі щорічно зростає," - зазначає Дідур. Він також підкреслює, що для збільшення своєї частки на українському ринку поляки можуть використовувати демпінг, компенсуючи втрати за рахунок прибутків з ринку Європейського Союзу.

За словами українських виробників сировини, ймовірність того, що зниження кінцевої вартості іноземного продукту пов'язане з державними дотаціями з боку ЄС та національних урядів, які сприяють суттєвому зменшенню витрат на виробництво, є досить високою.

"Європейський Союз фінансує до 30% витрат на виробництво молока, завдяки чому ціна на цей продукт залишається нижчою. Крім того, сири, що імпортуються до нашої країни, не підлягають сплаті ввізного мита," - зазначив у розмові з ЕП Сергій Вовченко, голова наглядової ради компанії "Молочний альянс" (бренд "Пирятин").

Ось ще один важливий аспект - фінансові розрахунки з рітейлерами. Великі торгові мережі здійснюють оплату постачальникам за імпортний сир одразу, тоді як за український сир розрахунок відбувається через 120 днів. Протягом цього часу, користуючись отриманими прибутками, вони закуповують ще більше імпортного сиру, зауважує Дідур.

Закупівля закордонних сирів мережами зазвичай здійснюється через прямі контракти без зайвих умов, тоді як українським виробникам ритейл встановлює свої вимоги. "Мережам вигідно імпортувати продукцію під власним брендом, що сприяє їх розвитку", - зазначає Вовченко.

Основні супермаркети контролюють 70% ринку роздрібної торгівлі, що змушує місцевих виробників погоджуватися з умовами цих мереж, адже в іншому випадку вони ризикують втратити можливість дістатися до споживачів. "Економічна правда" звернулася до АТБ та Fozzy Group (мережі "Сільпо", "Фора", "Фоззі") з проханням розкрити деталі угод з українськими та іноземними виробниками сирів, проте компанії утрималися від коментарів.

Як виробники, так і фахівці запевняють, що український сир нічим не поступається закордонним аналогам за якістю. "Крупні підприємства застосовують тільки найкращу сировину, а наші сироробні заводи відповідають стандартам Європейського Союзу", - зазначає Дідур.

Директорка з маркетингу бренду "Комо" Ірина Стопа описала ситуацію із сирною експансією як критичну. Через рекордне подорожчання сировини у 2024 році виробники підняли ціни і мережі почали масово завозити продукцію з-за кордону.

"У разі, якщо обставини залишаться без змін, частка імпортованих твердих сирів продовжить збільшуватись, а українська сирна індустрія опиниться під загрозою зникнення. Це, в свою чергу, призведе до скорочення кількості фермерських господарств і зменшення поголів'я корів", - висловила свою думку вона.

Зараз 20-30 великих та середніх підприємств забезпечують більшу частину вітчизняного виробництва сирів. За даними СМП, у галузі працюють 200 тис. осіб: фермерів, виробників, логістів, продавців. Сирзаводи - основні підприємства в малих і середніх містах. Їх зникнення погіршить економічне становище громад.

"Якщо до завершення 2025 року імпорт займе 80% українського ринку, вітчизняні виробники не зможуть витримати конкуренцію та вимушені будуть зупинити свою діяльність. Ніхто не хоче працювати в умовах збитків, особливо це стосується великих компаній," - зазначає Дідур.

За його словами, менш трагічні наслідки чекатимуть на малих виробників, оскільки вони мають сталий локальний ринок.

Враховуючи нарікання виробників, ситуація виглядає досить серйозною. У світі, де імпортні сири пропонуються за нижчими цінами, а великі рітейлери встановлюють правила гри, колапс галузі стає лише питанням часу. Експерти стверджують, що до цього моменту залишилося менше року. Проте є можливості, які можуть полегшити умови для виробників сиру.

Виробники молочних продуктів із СМП закликають Міністерство економіки підтримати споживання сиру через програму "Національний кешбек", пропонуючи встановлення ставки на рівні 30%. Згідно з оцінками Дідура, це рішення обійдеться державному бюджету в 100 мільйонів гривень на рік, але допоможе зберегти виробничі потужності, робочі місця та податкові надходження, а також активізує внутрішній попит.

Проте даний підхід виглядає не надто ефективним. Стимулювання попиту з "центрального рівня" призвело до зростання ВВП на 0,001% у 2024 році, враховуючи всі залучені галузі, а витрати на програму за останні чотири місяці року склали 400 мільйонів гривень.

Виробники в Україні прагнуть отримати фінансову підтримку з державного бюджету, оскільки у країнах Європейського Союзу бізнес отримує підтримку від уряду, і змагатися з дотаційними товарами вкрай важко. На 2025 рік планується виділити 1 мільярд гривень на розвиток тваринництва та агропереробної галузі, проте залишається невідомим, чи дійдуть ці кошти до всіх представників галузі, адже даний бюджетний пункт не має гарантованого захисту.

Навіть якщо цей мільярд буде розподілений по різних секторах, це не змінить ситуацію, оскільки державна підтримка польських виробників вимірюється мільярдами євро.

Шлях до вирішення проблеми може полягати не в наданні державних субсидій, а у скасуванні перешкод: зменшенні податкового навантаження, спрощенні бюрократичних процедур та усуненні нерівностей у співпраці з рітейлерами.

Другий нюанс - собівартість та сировина. Молоко в Україні вже дешевше, ніж у ЄС. Проте логістика, електроенергія, пакування і податки формують ціну, яка не дозволяє конкурувати з галуззю, де із сировини "зрізають" третину вартості.

Одним із способів зниження витрат є повернення спеціального режиму ПДВ для виробників молока, який функціонував до 2017 року. Тоді фермери не сплачували ПДВ до державного бюджету, а використовували ці кошти на спеціальних рахунках для розвитку своїх господарств. Після скасування цього режиму за сім років в Україні зникло майже 40% поголів'я великої рогатої худоби, що призвело до дефіциту молока та підвищення його ціни. Проте, навряд чи уряд вирішиться на відновлення цього механізму.

Найгірший сценарій полягає в погіршенні якості товарів з метою зменшення витрат компанії. Хоча це могло б призвести до зниження цін на сири, українські виробники ризикували б ще швидше втратити свої позиції через відмову споживачів від продукції низької якості.

Зменшити витрати, зберігаючи якість, можливо за рахунок власних інвестицій і доступу до вигідніших фінансових ресурсів. Однак в Україні наразі таких можливостей немає і найближчим часом не передбачається. "У часи війни отримати дешеві кредити або державну підтримку практично неможливо. Єдиними виходами залишаються залучення приватного капіталу з інших галузей або іноземні інвестиції," — зазначає Фатєєв.

Один із практичних шляхів – це переосмислення способу взаємодії з роздрібною торгівлею. Варто запровадити угоди, які принесуть користь усім учасникам. Державі не слід втручатися в цей процес, оскільки це може призвести до значних спотворень умов придбання українського сиру, і для ритейлерів стане вигідніше відмовитися від його закупівлі.