Змінити хід майбутнього.

Перед настанням, принаймні, значних емоційних коливань, а, ймовірно, й цілого геополітичного буревію, в який Україна тепер повністю занурена, я вирішив завершити та опублікувати текст, що з липня 2024 року чекав на свій час у моїх записах.

Від емоційного підйому перших місяців боротьби до сьогоднішніх реалій ми пройшли непростий шлях. Кордони 1991 року, зустрічі за кавою та концерти в Криму в 2023 році, лінія розмежування 2022 року — все це частини однієї історії. Баланс між жорстокою реальністю, що має металевий присмак, і необхідною мотивацією, підживленою успіхами на фронті, постійно змінюється з початку повномасштабного вторгнення: іноді досить об'єктивно, а в інших випадках — з пропагандистським підтекстом, що спрямований на західних партнерів і, частково, на пересічних українців. Це абсолютно логічно і, безсумнівно, має свій зміст.

Але будь-який дисбаланс природньо потребує урівноваження. Обʼєм необхідного ресурсу для цього прямо пропорційно залежить від моменту його усунення. У 2024-му ця прірва почала стало відчуватись у повітрі. Поглиблення відчуття несправедливості, як відлуння ехо, заповнило українське суспільство. Дисбаланс між тилом і фронтом досяг свого історичного максимуму: де тил виступає несправедливістю, а фронт правдивою безкомпромісністю. Як наслідок, це формує для кожного своє бачення майбутнього.

Паралельно з цим, реальність нікуди не зникала - війна може закінчитись як цього року, так і через 10. Закінчившись цього може розпочатись нова за 5 років, ще більш спустошлива та кровопролитна. Може розвинутись і відкритий світовий конфлікт, який перетече у низку (між)континентальних зіткнень. Чорні лебеді видимі на горизонтах в усіх частинах світу. Потрібно бути готовими до різних розвитків подій. Мати сценарії дій, поведінки та комунікації. Адже, альтернативи немає. Від слова взагалі. Тотальні втрати територій або і сувернітету та державності - це не лише про політичну мапу світу - це, у нашій ситуації з таким ворогом - про мільйони страчених українців. Втрати в період часів української революції 1917-1921 рр. оцінюються сукупно сотнями тисяч, а від серії голодоморів - мільйонами. Це потрібно закарбувати на рамі нашої рахівниці.

Абсолютно незалежно від подій у майбутньому зараз час перестати діяти ситуативно та емоційно, рухатись від ефемерного перемирʼя до контрнаступу, великого пакету західної підтримки до схиляння нас у сторону згубного миру через болючі компроміси. Тим паче, не час йти за рейтингами та соціологією, бо це все ті течії, які можуть винести нашу державність, в кращому випадку на мілину, в гіршому - на риф.

Застій призведе до того, що ворог реалізує свої плани щодо перетворення України на безлюдну пустелю, випалену землю, демографічну пустку та широку смугу цивілізаційного розмежування, що простягнеться від Донецька до Ужгорода.

Рифом стане втрата ресурсів для тривалої боротьби в поляризованому суспільстві, що, в свою чергу, призведе до нездатності ментально усвідомити цю боротьбу як постійну реальність.

Розмежування суспільства на ухилянтів та відповідальних громадян викликатиме активізацію психічних захисних механізмів з усіх боків. Врешті-решт, ми опинимось у проміжному стані - в зоні комфорту, де пануватиме уникнення та заперечення дійсності. Це стане підсвідомою реакцією різних груп у суспільстві, результатом безперспективної боротьби між крайніми позиціями.

Ми затягнули з ухваленням рішень стосовно мобілізації та демобілізації, а також з розробкою прозорого механізму економічного бронювання. Швидкі "реформи" в структурі територіальних центрів комплектування завершилися частковим переходом на автобуси, і тепер на черзі медико-соціальні експертні комісії. Це все призводить до негативних наслідків від зволікань та однобоких підходів. На порядку денному стоїть питання підвищення податків, що безумовно необхідно, але все залежатиме від обраної стратегії — чи буде це справедливо та рівномірно, чи ж навпаки, створить додатковий тягар для малого та середнього бізнесу. Політичний процес триває, і наближаються вибори, які вже звучать реалістично, а політичні наративи лише посилюють суспільні напруги та створюють інформаційний хаос.

Внаслідок складних обставин ми опинилися перед одним із найважливіших соціальних викликів нашого часу, пов'язаним з масштабним вторгненням. Тил і фронт частково перебувають у конфлікті. Розумію, що це звучить тривожно, і мені б хотілося, щоб хтось зміг спростувати цю думку. Проте, інформаційне середовище, наративи, стиль життя людей та питання, які піднімаються в цих двох реальностях, починають все більше розрізнятися. У цьому контексті активну роль відіграє наш противник та його союзники: якісні діпфейки, продуманий та просто знятий контент, що швидко поширюється через соціальні мережі, зокрема, дуже активно в Tik-Tok.

Цей виклик варто обговорити відкрито. Досі тема залишалася предметом обережних розмов у обмежених колах, хоча її присутність відчувається повсюди.

Потрібно дати змогу тилу бути справедливим та бути "для фронту": створювати логічні механізми сплати додаткових податків до державного бюджету, працювати над покращеннями моделей та дизайну регулювань щодо основних конфліктних питань справедливості, мінімізувати корупційні виклики шляхом пропозиції адекватних, прозорих та підзвітних форм взаємодії з державою.

Якщо відверто, я б пішов ще далі та за прикладом країн, які проходили війни за останню сотню років, мобілізовував б економіку та обмежував нераціональне споживання. Загально відома інформація про жорсткі заходи нормування у США починаючи із 1941 року є одним із прикладів боротьби з постійним дефіцитом ресурсів. Так, наші реалії сьогодення дещо відрізняються і вдаватись до суто аналогічних кроків немає потреби та змісту. Проте, разом з мобілізацією Збройних Сил України, нам одразу, ще з 2022 року, потрібна була мобілізація суспільства зі сторони держави. Сьогодні в цьому стані залишається лише невелика частка населення і це, на мою думку, є однією з ключових помилок, які були допущені через відсутність планування, адекватного бачення майбутнього воюючої держави та розуміння переспективи розвитку ситуації навіть у сернедньостроковій перспективі.

В цілому, відновлення звичної ролі тилу дозволить задовольнити всі ключові потреби фронту, що є важливими для нашої економіки. Крім того, це суттєво знизить напруженість між громадянами, які вже довго перебувають в одній ситуації і не мають іншого виходу, окрім спільного руху вперед. Я не можу висловлювати свою думку чи рішення з позиції фронту, адже не маю на це морального права, хоча активно спілкуюся і чую різні погляди. Втім, сподіваюся, що в рамках цього суспільного діалогу наша позиція буде чітко і конструктивно озвучена.

Майбутнє - це відчуття сенсу, заради якого варто боротись. Наші сенси та цілі повинні бути спільними та безкомпромісними. Це те, що відрізняє нас від ворога. Це те, що дасть нам змогу перемогти.