Психолог 3-ї ОШБр Ганна Денисова: За кожною атакою ховається нездоланний біль і втрати фізичного здоров'я.

Конфлікт має глибокий вплив на психічне здоров'я як цивільних осіб, так і військових. Хтось може самостійно подолати психологічні труднощі, тоді як іншим необхідна професійна підтримка. Докладніше про те, як війна позначається на наших захисниках, розповіла психолог 3 ОШБр Ганна Денисова в інтерв'ю для РБК-Україна.

Зі зростанням тривалості конфлікту все частіше виникають ситуації, пов'язані з порушеннями адаптації, особливо у мобілізованих, які не були підготовлені до таких обставин. Постійний стрес також сприяє розвитку тривожних розладів, а в деяких випадках - психічних розладів, які раніше не були виявлені.

"Найперше, що буває після бойових - гостра реакція на стрес. Вона триває до трьох діб. Хтось з нею справляється, комусь потрібна допомога. Інколи бійці звертаються з проблемою і кажуть, що ніби втрачають розум, і тоді ми проводимо певну роботу для стабілізації і для того, щоб повернути їх назад в бойову готовність. Так само є люди, які ніби розуміли, що у нас йде війна, але не були готові до цього", - пояснює Денисова.

Наприклад, як і мобілізовані, які вимушені йти у військо. Часом у них виникає розлад адаптації, тому що просто психіка не готова до цих умов.

Велика частина труднощів пов'язана із порушеннями сну, що можуть виникати через супутні психологічні чинники.

"Необхідно усвідомлювати, що проблеми зі сном можуть виникати внаслідок нерегулярного режиму або певних психічних розладів. Якщо ми обговорюємо, наприклад, розлад адаптації чи гостру реакцію на стрес, то порушення сну є одним із важливих показників таких станів," - зазначає експертка.

Згідно з думкою психолога Ганни Денисової, ставлення військовослужбовців до психологічної підтримки є досить суперечливим. Багато з них впевнені, що можуть вирішити свої проблеми самостійно, що ускладнює їхнє звернення за допомогою. Вони часто думають: "Це саме мине".

Одночасно спостерігається і позитивна динаміка: все більше людей розуміє важливість звернення за консультаціями до професіоналів. Однак, на жаль, багато бійців приходять за допомогою лише на пізніх етапах, коли, наприклад, переживають сильний стрес через втрату товаришів.

Військові зазвичай звертаються до психологів тільки в випадках гострої стресової реакції, - зазначає Ганна Денисова.

"Багато чоловіків дуже скептично ставляться до психологів. Вони не хочуть лікуватися, думають, що саме пройде. А коли вже якась дуже гостра реакція - тоді іде до лікаря. Напевно, в деяких випадках бійці приходять вже тоді, коли вони реально не можуть. Один із прикладів - це коли гостра реакція на втрату. Проходить три місяці, і боєць нарешті приходить, бо дізнався, що я допомогла комусь із побратимів чи посестер, які переживали таку саму втрату", - розповідає Ганна.

Психолог підкреслює, що після тривалого стресового періоду без допомоги фахівців значно складніше допомогти людині відновитися, оскільки її стан може суттєво погіршитися. Проте, іноді достатньо провести певні терапевтичні сесії та роз’яснити причини неприємних відчуттів.

"Напевно, найбільша складність роботи в тому, що їм стає легше від терапії, але вони не завжди готові робити дії для зміни цього стану. "Ну, бо мені ж стало легше". Але ми працюємо на превенцію. Тобто нам потрібно підготувати всі необхідні засоби і свою психіку до того, щоб цього не траплялося", - каже психологиня.

Згідно з Денисовою, одне з ключових завдань психологів полягає в організації психоедукації, де військовим роз'яснюються механізми виникнення стресу та ефективні методи його подолання. Вкрай важливо, щоб військовослужбовці розуміли необхідність піклування про своє психічне благополуччя на рівні з підготовкою до бойових операцій.

Вона завжди наводить приклад: коли військові йдуть на бойові, то завжди готують для себе повністю все екіпірування, їжу, роблять закупки продуктів харчування, перевіряють зброю. Так само треба діяти і стосовно своєї психіки.

Проте спостерігається явище, коли люди починають активно шукати допомогу у психологів, усвідомлюючи важливість підтримки свого емоційного благополуччя.

Існують ситуації, коли військові тривалий час отримують терапевтичну допомогу, і якщо їхній спеціаліст йде у відпустку або з якихось причин не може провести сеанс, вони шукають підтримку у інших психологів. Проте, вона вважає, що для солдатів, які перебувають на передовій, найбільш ефективно звертатися саме до військових психологів, а не до цивільних спеціалістів.

"Робота з цивільним психологом дуже часто відрізняється від військової психології, бо військова психологія більше направлена на те, щоб ми в короткий час повернули людину до боєздатності. Цивільний може допомогти справитися з тривожними розладами, якщо вони вже були в людини проявлені, особливо якщо у людини налагоджений контакт з фахівцем. Але більшість хлопців, які звертаються у відпустці до фахівців - відчувають цю дистанцію, бо вони не розуміють їх", - каже Ганна.

Вона відзначала, що з переходом до цивільного життя багато військових прагнуть повернутися назад на фронт. Нещодавно вона вирішила запитати самих солдатів, які теми їх цікавлять для лекцій. Найбільш поширеною відповіддю було бажання почути про прагнення знову опинитися поряд з побратимами.

"Найболючіше запитання полягає в тому, чому ти, вже перебуваючи у цивільному житті, прагнеш повернутися назад. Я сама не раз над цим думала. Здається, всі хочуть відпочити. Наш організм, перебуваючи в умовах бойових дій чи на прифронтових територіях, завжди готовий до дії. Це постійна напруга. Коли виникає тривожний розлад, ти постійно перебуваєш у стані готовності. Аналогічно й військовим: під час відпустки вони знову очікують на небезпеку. Хоча тут, здавалося б, все спокійно і добре, всередині виникає відчуття, що щось не так. І ти відчуваєш себе відокремленим від цього світу," - ділиться своїми думками експерт.

Військові повідомляють, що часом відчувають відчуження від цивільних психологів.

Ще однією проблемою є соціальна дистанція між військовими та цивільними. Адже після повернення в тил військові нерідко почуваються відірваними від оточення, що ускладнює їхню соціалізацію. Часто це викликає непорозуміння з боку сім'ї, яка очікує повернення тієї ж самої людини, що була до війни. Військові, у свою чергу, не завжди готові ділитися своїм досвідом, щоб не травмувати рідних.

"Відчувається дистанція, коли дружини, дівчата чи сім'ї не розуміють, що сталося з людиною, - каже психологиня, - Ніби інша людина проїжджає. І дуже часто вони хочуть, щоб ця людина стала такою самою, але вона ніколи не буде такою".

Вона зазначила, що існують ситуації, коли родини прагнуть дізнатися про стан військових і хочуть отримати більше інформації, але молоді люди не готові до таких розмов.

"Основна проблема полягає в тому, що багато сімей не усвідомлюють, що таке армія і війна. Дивитися на захоплюючі відео з штурмами справді цікаво, але що стоїть за цим? Це безмежний біль, величезні зусилля на підготовку і втрата здоров'я," - зазначає Денисова.

Вона на власному досвіді зрозуміла, як важливо усвідомлювати, що ти не машина, і що відновлення є необхідністю. Проте реалізувати це в житті виявилося надзвичайно складно. Їй було надзвичайно цінно пережити ці відчуття, щоб згодом мати можливість підтримувати інших у подібних ситуаціях.

Часто буває, що сім'ї, навпаки, погіршують психологічний стан своїх близьких, які служать у війську, змушуючи їх відчувати провину за те, що вони покинули свої домівки, аби стати на захист батьківщини.

"Нам важлива підтримка близьких, але часто замість гордості вони говорять: 'Подумай про нас' або 'Чому ти пішов?'. Це дуже деморалізує. Незалежно від того, яку психологічну роботу ти виконуєш у своєму підрозділі, усе це зводиться нанівець, адже людині здається, що їй потрібно розділитися", - зазначає Ганна.

Їй хлопці іноді розповідали, що імпульсивно збирали речі і просто йшли з війська. Потім розуміли, що вони вчинили, і хотіли повернутися. У командирів до них через це підривалася довіра - навіть при тому, що бійці могли проявляти свої найкращі риси.

"Психологічна стійкість - це більше, ніж просто здорове харчування, якісний сон і фізичні вправи. Вона також стосується соціальних взаємодій. Ми не можемо ізолюватися від оточуючих, особливо у військовій службі, де командна робота є ключовою. Немає можливості думати під час бою: 'У мене все гаразд, я можу покладатися лише на себе'. Це дійсно велика проблема", - підкреслює вона.

Деякі військові часто хочуть повернутися на фронт, навіть коли перебувають вдома у відпустці

За словами психолога, участь у групах підтримки для сімей військових та ветеранів може стати вагомою підтримкою. У таких групах люди з аналогічним досвідом мають можливість ділитися своїми думками та отримувати важливу емоційну підтримку.

"Перший рада - приєднатися до цих спільнот. Це особи, які пережили подібні труднощі. Для них це також може бути важко, але вони вже пройшли через цей досвід. Іноді просто перебування разом з ними може допомогти відчути полегшення," - підкреслює вона.

Крім того, надзвичайно важливо забезпечити сім'ї військовослужбовців можливістю отримувати психологічну підтримку, що допоможе їм краще зрозуміти та підтримати своїх близьких.

Вона регулярно цікавиться у солдатів про їхні сімейні стосунки та частоту спілкування з рідними. Деякі з них просто не бажають ділитися цими подробицями, тоді як інші зізнаються, що не замислювалися над цим питанням.

Найбільше нас лякає невідомість. Коли ми не знаємо, що чекає нас у майбутньому, це стає справжнім випробуванням. Проте під час бесід можна отримати певну інформацію. Нещодавно трапився випадок: боєць розповів: "Я спілкувався з дружиною, але вона не бажає ділитися, тому і я нічого не скажу". Тут важливою є комплексна робота. Як військовий психолог, я вважаю, що підтримка психолога необхідна не лише для військових, але і для їхніх родин, - підкреслює Денисова.

Вона рекомендує карткову гру під назвою "Світи". У цій грі є питання, що стосуються травм, полону та навіть смерті. Вона сприяє обговоренню можливих дій у таких ситуаціях. Також гра допомагає висловити останню волю військових: це дозволяє бійцям спілкуватися про свої почуття, коли вони не можуть зробити цього з близькими особами безпосередньо.

"Військовим надмірна емоційність часто незрозуміла. Вони хочуть від цього абстрагуватись. Вони й так виснажені. Хочуть від цього відсторонитися. Тому ця гра була б корисною для налаштування комунікації з рідними. Можна переглянути відео з Ютубу про цю гру", - радить вона.

У випадках, коли військовослужбовець ізолюється у спілкуванні з товаришами по службі, необхідно керуватися кількома основними принципами.

"На першому етапі ми надаємо собі допомогу, бо ми маємо дбати про своє психічне здоров'я. Другий принцип - "допоможи своєму побратиму". Поспілкуйся, налаштуй контакт. Можливо, йому щось потрібно, можливо, у нього проблеми, про які ми не знаємо. І тоді ми можемо допомогти просто тим, що ми є. Третій етап - застосовуємо специфічну допомогу. Це робота з психологом. Бо дуже часто ми не знаємо, чому у людини це може виникнути. Часто командири кажуть: "На тренуваннях він викладається, просто ідеальний боєць. А є якась особливість - і все", - наводить вона приклад.

Психолог також рекомендує періодично перевіряти, як справи в команді. Іноді поведінка когось може змінитися, і це варто помітити. Наприклад, людина може стати тривожною, погано спати або втратити інтерес до їжі. Ці маленькі сигнали можуть бути важливими, хоча в умовах бойових дій їх помітити досить важко.

Відстань у комунікації між цивільними особами та військовими може значно збільшуватися.

Для багатьох військових повернення до активних бойових дій після пережитих травм виявляється морально складним. Часто після першого зіткнення з реальністю війни вони відчувають сильний страх і небажання знову виходити на лінію фронту. Ця реакція значною мірою зумовлена технологічними змінами у веденні бойових дій, адже в історії ще не було війни з такою великою кількістю дронів.

"Вони бояться, що зверху дрон, і що він прилетить. Або дійсно, коли це травматична подія, безпосередньо пов'язана з цими дронами, коли на очах побратима врізається дрон, або гине, або зазнає серйозного поранення", - розповідає Ганна.

Іноді виникають обставини, коли солдати, переживши важкий вихід з позицій, відчувають страх перед поверненням і стикаються з панічними атаками. Вони можуть виголошувати: "Я більше не впораюся, я боюся".

"Це дуже поширене явище, особливо після перших виходів. На жаль, це цілком звичайна реакція. Я навіть не можу уявити, що повинно статися з людиною, щоб це вважалося нормальним," - ділиться своїми думками Ганна.

У таких випадках застосовуються методи стабілізації, серед яких - терапія руху очей (EMDR) та інші психологічні техніки.

За словами психологині, страх - це природна реакція, але не завжди він переростає у посттравматичний стресовий розлад.

"Неможливо стверджувати, що посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає у всіх після першого бойового виходу. Так само не можна говорити про те, що кожен зазнає контузії. Хочеться підкреслити: не у всіх буде ПТСР. Насправді, статистика свідчить, що лише 20% людей, включаючи як військових, так і цивільних, стикаються з цією проблемою. Його розвиток не є миттєвим", - зазначила вона.

Чи варто відправляти на поле бою чи виконувати завдання особу, яка визнає, що відчуває страх?

"Як психолог, моя роль полягає у наданні рекомендацій. З психологічної перспективи, я б порадив цій особі уникати безпосередньої участі в бойових діях, де ми, як солдати, змушені захищатися. Краще залишитися на відстані, де можна виконувати свої обов'язки, і де ми можемо забезпечити підтримку, як під час виконання бойових завдань, так і під час відновлення. Це означає, що варто паралельно займатися психологічною роботою", - зазначає Денисова.

Перед тим, як розвинутися посттравматичному стресовому розладу, існують ще два попередні стани. Перший з них - це гостра стресова реакція. Потім слідує гострий стресовий розлад, а вже після цього виникає безпосередньо посттравматичний стресовий розлад.

"Гостра стресова реакція може тривати до трьох днів після виникнення стресової ситуації. Коли ж мова йде про гострий стресовий розлад, цей період може становити від трьох днів до чотирьох тижнів. Посттравматичний стресовий розлад, у свою чергу, є більш тривалим. У випадку ПТСР, подія може статися, наприклад, місяць тому, що супроводжується проблемами зі сном та нав'язливими спогадами. Важливо зазначити, що без наявності травматичної ситуації не можна говорити про ПТСР. Щоб уникнути розвитку цього розладу, необхідно вчасно шукати професійну допомогу", - наголошує вона.

Ключовим є своєчасне отримання психологічної підтримки, щоб уникнути перетворення гострої стресової реакції на тривалі психічні розлади.

Згідно з висловлюваннями Ганни Денисової, запобігання психологічним розладам передбачає надання вчасної психологічної підтримки, допомогу з боку товаришів та командирів, а також всебічну співпрацю з професіоналами.

Важливу роль відіграє розвиток резильєнтність - психологічної стійкості, яка допомагає військовим швидше адаптуватися до стресових умов.

"ПТСР не обов'язково призводить нас до якихось негативних речей. Ми стаємо сильнішими в процесі, - каже Ганна, - Важливо сказати і про резильєнтність. Це наша психологічна стійкість, наскільки швидко ми можемо відновитися в тих чи інших ситуаціях, які негативно на нас якось впливають на наш стан. Це термін йде з Америки. "Resilience" - стійкість. Як ти кульку притиснеш, то наскільки швидко вона тебе відтисне назад. Це сила власного опору".

Не менш значущою є взаємодія з командирами та військовими підрозділами, адже адекватна підтримка з боку командирів може суттєво впливати на моральний стан бійців. Денисова радить розробляти програми психологічної допомоги, які сприятимуть не лише подоланню стресових розладів, а й запобіганню їх загостренню.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Робота військових психологів наразі спрямована не лише на подолання вже існуючих проблем, але й на запобігання їх загостренню. Вкрай важливо, щоб військові і їхні родини розуміли значення психологічної підтримки та не боялися звертатися по допомогу, адже це є запорукою ефективного відновлення та адаптації.

Конфлікти трансформують особистостей, тому важливо підтримувати їх у процесі адаптації до нових умов, щоб вони змогли повернутися до спокійного існування з найменшими психологічними травмами.