Путін не стане на захист своїх союзників: журналісти роз'яснили, чому смерть Хаменеї призведе до посилення позицій Кремля в Україні.
Під час бомбардування Ірану з боку США та Ізраїлю журналіст звернувся до Путіна з питанням про його реакцію в разі загибелі верховного лідера Ірану внаслідок атаки.
"Мені навіть не цікаво це обговорювати," -- сказав диктатор.
Проте аятола Алі Хаменеї загинув 28 лютого в результаті цілеспрямованого удару під керівництвом Ізраїлю за підтримки США. Ліквідація мала викликати два найглибші інстинкти путіна: глибоко вкорінену параною щодо власного довголіття та прагнення до політичного виживання, яке визначається перемогою над Україною -- будь-якою ціною. Обидва ці моменти були продемонстровані в короткій заяві, опублікованій на вебсайті кремля, в якій путін засудив вбивство Хаменеї, пише Рolitico. І все ж путін, що примітно, не назвав країн, які стояли за ліквідацією. У російських колах смерть Хаменеї викликала порівняння з падінням іншого диктатора.
У травні 2012 року, невдовзі після повалення лівійського тирана Муаммара Каддафі путін повернувся на посаду президента після деякого часу на посаді прем'єр-міністра.
"Смерть Каддафі стала знаковою подією в російській політиці, як на зовнішній, так і на внутрішній арені, зазначає Олександр Баунов, старший науковий співробітник Центру Карнегі Росія-Євразія, що розташований у Берліні. Він вважає, що дії США та Європи, які дозволили таке жорстоке усунення світового лідера, стали для Путіна, колишнього агента КДБ, 'пиком зради'."
Раптове падіння двох російських союзників — Мадуро та Хаменеї — змусило деяких прокремлівських аналітиків порушити неофіційне правило, яке існувало з часу повернення Дональда Трампа до президентської адміністрації: утримуватися від прямої критики Сполучених Штатів та їхнього лідера.
На наступний день після того, як Путін висловив засудження вбивства Хаменеї, його прес-секретар Дмитро Пєсков заявив про "глибоке розчарування" через невдачу переговорів між США та Іраном. Він також відзначив "глибоку вдячність" за спроби США сприяти мирному процесу в Україні. Проте він підкреслив, що "перш за все, ми покладаємося лише на себе та захищаємо свої власні інтереси".
Повідомлення було ясним: путін не дозволить своїм емоціям щодо Ірану заважати реалізації його планів в Україні.
"Найпотужнішим інструментом у конфлікті для Путіна стала готовність та здатність адміністрації Трампа чинити тиск на українців і європейські країни, -- зазначив Сем Грін, професор російської політики в Королівському коледжі Лондона. -- Тому немає жодних підстав для того, щоб він відмовлявся від такого важеля. Незалежно від особистих відчуттів російського президента, його вчинки свідчать про те, що він є прагматиком. Путін не має наміру ризикувати своєю особистою безпекою, стабільністю свого режиму чи своїм розумінням національної безпеки Росії, аби виставити себе на небезпеку заради допомоги Ірану, Північній Кореї, Китаю або будь-якій іншій країні."
Крім того, у Путіна є стримуючий фактор, якого не мали ані Каддафі, ані Хаменеї — це найбільший у світі ядерний арсенал. Проте ядерна зброя не здатна захистити від загроз всередині країни. Тому побоювання Путіна, ймовірно, будуть зосереджені не стільки на загрозі з боку НАТО, скільки на внутрішніх інтригах. Російський президент усвідомлює, як ніхто інший, що диктатори, які тримають владу так довго, як він, зазвичай залишають свої посади двома способами, зазначає Сем Грін.
У той же час Росія активно готується до конфлікту із Західними країнами, застосовуючи хімічний терор як засіб контролю над населенням.
