Руслан Стефанчук: В Україні вже 33 роки стверджують, що парламентарі – це недоброчесні люди. І це не відповідає дійсності.
Досліджуйте можливості мирного врегулювання, зменшення числа народних депутатів, питання монобільшості, виборчі процеси, настрої в парламентському середовищі та закордонні поїздки депутатів у масштабному інтерв'ю з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком.
"Ми добре розуміємо, що фактично знаходимося в ситуації, коли наш термін повноважень добігає кінця," - зазначає Стефанчук в інтерв'ю для РБК-Україна. Він вказує на те, що діюча Рада вже "пересиділа" рік, адже згідно з графіком, наступні парламентські вибори мали б відбутися ще влітку 2024 року.
Однак російська агресія та воєнний стан унеможливлюють проведення виборів, тож обраним ще 2019-го, за геть інших обставин ,депутатам доводиться працювати і далі.
Втім, з часом їх стає дедалі менше. За словами Руслана Стефанчука, при офіційній чисельності в 399 нардепів (конституційна чисельність - 450), постійно на роботу ходять десь 340-350. Решта - чи то втекли за кордон, чи знаходяться за гратами, чи просто кудись зникли.
Разом із цим, зазначає спікер, парламент залишається цілком дієздатним. Більше того, у його складі все ще присутня "монобільшість" — термін, що вже майже забутий з 2019 року. Проте для прийняття рішень з контроверсійних питань, які не викликають єдності у сесійній залі, пропрезидентській партії "Слуга народу" вже давно необхідно заручитися підтримкою інших фракцій та груп.
Як би там не було, вибори, які час від часу згадуються в кулуарах, під час воєнного стану точно не можуть відбутися, підкреслює Стефанчук. Проте, за його словами, в закритому режимі депутати вже давно працюють над створенням перехідного законопроекту, який регламентуватиме проведення перших виборів після війни, коли з’явиться така можливість.
Проте бесіда з головою Верховної Ради РБК-Україна розпочалася не з традиційних парламентських тем, а з найважливішого - обговорення війни та шляхів до її закінчення.
Невдовзі на YouTube-каналі РБК-Україна буде представлена відеоверсія бесіди з Русланом Стефанчуком. А поки що пропонуємо ознайомитися з текстовим викладом розмови.
Чи вважаєте ви, що в найближчі місяці існує ймовірність досягнення миру або хоча б стабільного перемир'я?
Це позиція, яку Україна послідовно відстоює з самого початку цієї трагічної та несправедливої війни, в якій наша країна виступає як жертва, а Росія - як агресор. Україна прагне миру понад усе, але не за будь-яку ціну. Саме тому ми робимо все можливе, щоб ця війна закінчилася справедливим миром.
Отже, ви повинні розуміти, що президент України Володимир Зеленський та все вищезазначене військово-політичне керівництво чітко висловлюють свою позицію: Україна готова розпочати процес з 30-денного перемир'я та сісти за стіл переговорів для обговорення можливостей завершення конфлікту. Проте, я ще раз підкреслюю, що справжні перспективи мирного врегулювання повинні передбачати стійкий мир, а не капітуляцію України. Тому що ті, скажімо, ідеї, які інколи нав'язуються нашій країні, зовсім не відповідають її потребам.
Тому що за всіма канонами міжнародного права, міжнародного порядку, за який сьогодні бореться Україна, завершення війни повинна диктувати жертва агресії, а не агресор. Тому що агресор буде диктувати свої цілі, які він хоче досягти, а ми відстоюємо трошки інше.
Від численних опитаних осіб в Україні та Європі, РБК-Україна неодноразово отримувала інформацію, що найбільш реалістичний термін для можливого припинення вогню — це приблизно осінь. Вважається, що до цього часу Путін буде мати на увазі, що у нього є достатньо часу, можливостей, ресурсів, людей та фінансів, щоб спробувати захопити ще частину українських територій. Чи поділяєте ви такі думки?
- Я згодний з тим, що Путін намагається знайти межі дозволеного. І допоки йому не б'ють по руках, він буде продовжувати це робити. Ми це чітко бачимо і по операції на Курщині, і по операції, яка була біля Києва. Як тільки йому починати бити по руках, як тільки починати говорити мовою, яку він розуміє, він припиняє це робити. Поки цього усвідомлення не буде в усьому світі, що з Путіним домовитись неможливо, можливо тільки прийняти його умови - це він так це бачить.
Я переконаний, що лише об'єднавшись, світ зможе висловити рішуче "ні" тим діям, які є військовими злочинами. Важливо зазначити, що Міжнародний кримінальний суд вже видав ордери на арешт та звинувачення проти Путіна, Львової-Бєлової та інших осіб за депортацію дітей з України. Це питання повинно стати спільною позицією всіх країн.
Але допоки ми будемо вагатися, допоки ми будемо підігравати Путіну - я маю на увазі, "ми" - це не Україна, тому що Україна свою роботу виконує, і на передовій, і в тилу, тому ще це стосується безпосередньо нас. Я хочу, щоб ця ілюзія, ця пелена з очей спала. І щоб всі чітко зрозуміли, що Путін повинен прийняти ті умови справедливого миру, ті умови повернення до міжнародного порядку, які йому повинні чітко і спільно нав'язувати всі міжнародні партнери. Тому що це вірус, це небезпека, це іржа, яка після цього роз'їсть і ваші суспільства, і ваші країни. І хоча б інстинкт самозбереження повинен бути присутній в кожного з них.
Чому, в розгарі четвертого року масштабного конфлікту, нам потрібно роз'яснювати нашим західним друзям речі, які насправді є досить очевидними?
Мені здається, що в деяких країнах питання політики знову стали на перший план, відволікаючи увагу від основоположних аспектів безпеки, які займають найвищі позиції у піраміді Маслоу. Це, на мою думку, є найбільшою проблемою. Я намагаюся донести це до своїх колег у нашому залі: поки ми не об'єднаємося навколо ідеї національної безпеки, а натомість будемо акцентувати увагу на політичних питаннях, шанси на нашу перемогу в цій війні значно зменшуються.
Ми повинні демонструвати єдність, тому що саме єдність - це той горіх, який до цих пір не може розколоти російський диктатор. І загравати з ним неможливо. Умиротворення агресора приводить тільки до того, що жертв стає більше. Це відомий вислів Черчилля, що умиротворювач - це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що він його з'їсть останнім.
Необхідно щодня нагадувати нашим партнерам про це, і це стосується не лише політичних союзників, але й наших друзів з інших суспільств. Вони повинні зрозуміти, що ситуація не є чимось далеким, а знаходиться зовсім поруч. Друзі, це вже присутнє у ваших країнах, ви просто поки що не помічаєте.
Я завжди підкреслюю, що Росія веде поетапну або гібридну війну. Спочатку, прикриваючись європейськими цінностями свободи слова, вона імплементує свою пропаганду, впливаючи на свідомість людей. Потім, скориставшись принципами вільного ринку Європи, постачає дешеву нафту та газ, підкуповуючи політичні сили. І врешті-решт, вона вводить свої танки. Ця логіка, на жаль, залишається незмінною протягом тривалого часу, і ми повинні усвідомити це, не заперечуючи реальність.
Беручи до уваги заяву президента Володимира Зеленського, що "Путін демонструє всьому світу неповагу", чи є взагалі доцільність для України продовжувати участь у будь-яких переговорах, подібних до тих, які ми вже спостерігали в Стамбулі?
- Дипломатичний трек є одним з важливих треків для настання миру в Україні. І ми це теж повинні чітко усвідомлювати. І тому так, говорити треба. Це ініціював і президент України Володимир Зеленський, він приїхав у Стамбул на зустріч з Путіним. Але говорити мають люди, які приймають рішення. Не якийсь там третій чи четвертий порядок, вони просто формують своє бачення. Такий клуб по інтересах.
Мають говорити люди, які приймають рішення. І тому президент України Володимир Зеленський чітко акцентував: він готовий говорити з Путіним, готовий говорити разом, при підтримці наших партнерів, американських, європейських, тому що це не тільки питання України, це питання світової стабільності.
- Давайте перейдемо до парламентських справ. Чимало народних депутатів втекли за кордон, хтось за ґратами, хтось просто кудись зник, не кажучи про те, що в цьому скликанні апріорі не було мажоритарників від ОРДЛО та окупованого Криму. Словом, завдяки всім цим факторам, реальна чисельність депутатського складу суттєво менша за конституційну. Станом на зараз, скільки в Раді реально діючих нардепів? Наскільки цього вистачає для ухвалення рішень?
Зверніть увагу, що у нас насправді є 399 народних депутатів. Проте, якщо проаналізувати результати голосувань, можна помітити, що реальна кількість тих, хто регулярно присутній у залі та бере участь у голосуваннях, коливається в межах 340-350 осіб. Зрозуміло, ця цифра може змінюватися щодня через різні обставини. Однак, коли мова йде про важливі рішення, які об'єднують депутатів, такі як питання національної безпеки, євроінтеграції, зближення з НАТО чи політичні заяви, ми завжди можемо розраховувати на підтримку понад 300 голосів у парламенті.
Але це історично мінімальна цифра кількості народних депутатів. Справедливості заради я завжди дякую тим, хто залишився, хто працює, хто не дав можливість втілитися мрії ворога, щоб парламент розбігся, щоб парламент був нефункціонуючим організмом.
Ні, усі присутні тут з самого початку повномасштабного вторгнення, з 24 лютого, о 7:30 ранку. Перші рішення ми ухвалили о 8:08. Ці рішення були підтримані конституційною більшістю. Це важливі моменти, які формують історію нашої держави.
В Україні вже 33 роки існує стереотип, що всі депутати — це погані та недостойні люди. Але це не відповідає дійсності. Адже серед них є ті, хто сумлінно виконує свої обов'язки та дотримується присяги, яку вони дали на вірність українському народу.
Очевидно, що в нашій спільноті присутні численні особистості. Парламент відображає різноманітність суспільства.
- Якщо не брати об'єднавчі голосування, а взяти ті рішення, щодо яких є різні погляди - ми вже давно бачимо, що фракція "Слуга народу" без підтримки інших фракцій чи груп не може самостійно ухвалювати ці рішення. Можемо вже визнати той факт, що в українському парламенті немає монобільшості?
Нам часто закидають, що ми підтримуємо ті чи інші політичні сили. Фракція "Слуга народу" є демократичною, і кожен депутат має можливість висловити свою думку при ухваленні рішень. На щастя, у нас немає авторитарних особистостей, які б просто вказували, як голосувати. У нас проводяться обговорення, і рішення приймаються колективно.
Ми формуємо монобільшість у парламенті, оскільки у нас є 226 і більше голосів. На даний момент у фракції "Слуга народу" налічується 231 народний депутат. Ця монобільшість є реальністю, що спростовує будь-які твердження про її відсутність. На відміну від попереднього скликання, ми можемо надати список депутатів, які входять до складу цієї монобільшості.
Те, що окремі народні депутати не беруть участі в голосуванні з ряду питань, відображає їхню позицію в парламенті. Проте, в багатьох випадках ми співпрацюємо з "Європейською солідарністю", "Голосом" та іншими фракціями. Зокрема, з деяких питань ми об'єднуємося з платформами "За життя і мир", "Довіра", "За майбутнє" і "Голос".
Це наш парламент, і тут ми обговорюємо різноманітні питання. Перш за все, я хочу підкреслити, як важливо для нас щодня зустрічатися з колегами, лідерами фракцій та груп. Ми ретельно аналізуємо кожен законопроект, перш ніж винести його на розгляд. Ми чітко усвідомлюємо, скільки голосів нам потрібно і скільки часу знадобиться для обговорення. Підготовленість роботи парламенту є критично важливою для ухвалення необхідних для країни законів. І я можу з упевненістю сказати, що парламент успішно виконує цю задачу.
Ви спостерігаєте, як на четвертий рік повномасштабного вторгнення парламент продовжує свою діяльність. Він приймає рішення, відбуваються обговорення, присутні журналісти, забезпечується відкритість, створюються можливості для вираження думок та дискусій. Це і є суть парламентаризму.
З огляду на те, що парламент працює з істотно зменшеною, навіть у списковому складі, кількістю депутатів, не варто задуматися над поверненням до попередніх пропозицій щодо зменшення їх кількості? Тим більше, що населення України за роки з різних причин також значно скоротилося.
- Я вже декілька разів відповідав на це питання, не хочу, щоб це була якась топ-новина. У нас є законопроєкт про зміни до Конституції, який внесений на початку каденції, про скорочення кількості депутатів до 300. Але, на превеликий жаль, в період воєнного стану, а до цього ковід був, у нас не було можливостей, внести, тому що під час воєнного стану ми не можемо голосувати зміни до Конституції.
А чи були б ваші колеги політично готові прийняти це? Давайте уявимо, що ці обмеження відсутні.
На мою думку, це тема для обговорення. Проте варто зазначити, що під час першого читання значна частина народних депутатів висловила підтримку цьому рішенню. Після цього ми звернулися до Конституційного суду, який надіслав нам свої зауваження. Вірю, що ці зауваження можна буде подолати в парламенті. Також вважаю, що це питання може бути винесено на подальше обговорення.
Ви абсолютно праві, оскільки суть парламенту та його природа полягає у виконанні представницької функції. Особливо в умовах нового виборчого кодексу, який вводить пропорційну систему без мажоритарників. Це означає, що представницький склад має бути сформований таким чином, щоб відображати всі соціальні групи населення України в належній пропорції.
Отже, коли наше населення становило 52 мільйони, наявність 450 депутатів була обґрунтованою. Однак після закінчення війни варто переглянути це питання, адже вважаю, що така концепція заслуговує на увагу.
- А можна це встигнути до потенційних наступних виборів, щоб вже наступна каденція була меншою за чисельністю?
Зверніть увагу, що все реально здійснити. Головне — це те, яким чином і коли ми покладемо край цій жахливій війні. Тож, хоча це питання не є найпершим для України, воно має велике значення в контексті відновлення країни після конфлікту.
- Хочу вас запитати щодо настроїв в депутатському корпусі. Від багатьох доводиться чути слова про апатію, яка є в багатьох народних депутатів. Хтось каже, що відчуває, що вже відверто "пересидів" тут. Хтось не дуже розуміє, яке в нього майбутнє буде далі, політичне чи не політичне. Комусь взагалі набридло депутатство, чи він зрозумів, що це не його, хотів би займатися іншими справами, але йому кажуть: залишайся і працюй. І так далі. Наскільки це все так?
Не можу стверджувати, що в залі панує загальна апатія - це не так. Як юрист, я завжди звертаю увагу на факти.
На даний момент у нас є лише одна заява про дострокове припинення повноважень, подана народною депутаткою Колісник. Що стосується інших заяв про припинення повноважень, то я особисто таких не отримував.
Що стосується терміну, я вважаю, що встановлення обмеження на строк роботи парламенту є вельми доцільним рішенням. П'ять років — це оптимальний час, за який парламент має можливість оновитися і отримати нові ідеї та енергію. Цей принцип, закріплений у Конституції України, неодноразово доводив свою ефективність.
Однак обставини склалися саме так. Це не було бажанням ні мене, ні моїх колег. Ми добре розуміємо, що вже опинилися, вибачте, "на продовженні".
Вечір вже добігає кінця, незабаром настане ніч, а батьки все ще не з'явилися, щоб забрати.
- Сто процентів. Тому нам дуже важливо, щоб в Україні відбулися вибори, але не такі "вибори", як вони відбуваються в Російській федерації.
Для нас дуже важливо, щоб ці вибори, які відбуваються в Україні, були визнані демократичними в усьому світі. Це питання номер один.
Росія проводить "вибори", і в них щось ледь змінилося... Але зверніть увагу на повідомлення: "Путін 25 років при владі". Вони наче забули про Мєдвєдєва, як про когось незначного. Розумієте? Вони відкрито стверджують, що один і той же лідер корумпував всю систему в потужній країні протягом чверті століття, а 140 мільйонів людей для нього - це лише цифра. І навіть не згадують, що Мєдвєдєв колись брав участь у деяких справах. Це ілюструє їхнє сприйняття світу. У їхній свідомості панує ментальність царської імперської Росії.
Україна завжди відрізнялася від інших країн. Тому вибори мають для нас особливе значення — це питання самого існування суспільства. Це дійсно важливо. Ми з нетерпінням чекаємо завершення воєнного стану та визначення Верховною Радою правил для проведення цього виборчого процесу. Ці вибори будуть неповторними, адже в Україні ще не відбувалося нічого подібного. Вони не підпадатимуть під жодну категорію виборів, визначену Конституцією, адже не є ні плановими, ні позачерговими.
Скоріш за все, вони будуть називатися "строкові вибори, які проведені після завершення воєнного стану". І це буде просто одноразовий закон, який дасть можливість провести ці вибори і потім перескочити на нормальну систему, яку визначено в Конституції і виборчому кодексі.
- Чи не варто вже безпосередньо прямо зараз - або може варто було півроку чи рік назад - зайнятися розробкою цих правил? Уявімо, що раптом вдалося досягнути якогось сталого перемир'я чи мирної угоди. І хоч би щоб законодавчо все було готово.
- А ми тихенько, тихою сапою, оце все проговорюємо. Але ми не хочемо виносити це на політичний рівень. Тому що одразу почнеться: "завтра вибори!" Ми зустрічаємося з членами ЦВК, тому що дуже багато роботи по лінії Центральної виборчої комісії. Зрозуміти де які списки, де хто з людей знаходиться, оновлення реєстрів - це титанічна робота.
Друге, нам треба чітко зрозуміти, як ми забезпечимо голосування наших хлопців і дівчат, які знаходяться на передовій. Як ми будемо проводити вибори на тих територіях, які будуть під тимчасовою окупацією, якщо такі будуть. Ми повинні зрозуміти, як завершиться війна. Ми повинні зрозуміти, як будуть голосувати люди, які знаходяться за кордоном. Тому що дуже багато нюансів пов'язані з їхнім голосуванням, тому що окремі країни чітко забороняють голосування на їхній території, крім посольств тих чи інших країн. Ми повинні зрозуміти, де ми візьмемо фінансування. Ми повинні зрозуміти, як ми сюди запросимо спостерігачів.
Існує безліч запитів, на які нам потрібно знайти відповіді. Для кожного з них у нас вже є кілька можливих рішень.
Будь ласка, поясніть, що ви маєте на увазі під "у нас"? Хто саме є "ми"?
- Ми постійно, на рівні погоджувальної ради, на рівні комітетів, проводимо ці дискусії. Просто ми намагаємося не робити їх публічними, тому що як тільки у нас щось почне говорити, всі одразу скажуть: все, побігли на вибори! У нас і так деякі партії фальстартують через день: все, завтра вибори!
Шановні друзі, під час воєнного стану в Україні проведення виборів є неможливим. Це закріплено у виборчому кодексі та законі, що регулює правовий режим воєнного стану. На цьому все.
І тому ми повинні виходити з цього, що завершується воєнний стан чи скасовується воєнний стан. Після цього, будь ласка, ми повинні мати чіткі правила, по яких ми проводимо вибори в Україні.
Вважаю, що цей закон буде невеликим. Ми намагатимемося спиратися на виборчий кодекс, проте залишаються питання, на які необхідно дати відповіді. Наприклад, чи відбудуться вибори одночасно, чи вони будуть проведені окремо.
Ви маєте на увазі вибори до парламенту та президента?
Парламентські та президентські вибори, оскільки Конституція забороняє їх проведення одночасно, ймовірно, відбудуться окремо.
По-друге, в якій мірі вони відокремлені один від одного? Які з них є першими, а які – другими? Це піднімає безліч запитань, на які потрібно знайти відповіді. У нас уже є детально прописані переваги та недоліки, а також рекомендації для Центральної виборчої комісії та наших колег. Це необхідно, щоб коли настане відповідний момент, у парламенті була готова законодавча база, яку ми зможемо представити суспільству.
Здається, суспільство усвідомлює, що зараз організувати вибори не є доцільним і можливим. Це підтверджують майже всі соціологічні дослідження. Проте, якщо припустити, що воєнний стан та активні бойові дії триватимуть не кілька місяців, а роки, чи може у певний момент в суспільстві виникнути потреба у виборах? Можливо, з’явиться думка, що вас потрібно переобрати, адже ви вже довго перебуваєте при владі — півроку, рік, півтора — і це надто тривалий термін. Чи може таке статися? Чи можливо знайти вихід із цієї ситуації?
У світі можливе все. Як людина, що прийшла з наукової сфери, я розумію, що виключати щось неможливо. Усе може статися.
Проте я повторюю, що справжня мудрість полягає у нашому розумінні того, які переваги та недоліки принесуть ці зміни. Важливо порівнювати і оцінювати доцільність різних процесів, явищ і подій. Отже, ще раз підкреслюю: український парламент готовий до будь-яких викликів, але ми прагнемо, щоб усі рішення, які будуть ухвалені в Україні, були прийняті з усвідомленням їх наслідків та майбутніх перспектив.
Проте ще раз наголошую, якщо ви дійсно очікуєте, що ситуація затягнеться (якщо війна триватиме, - ред.), необхідно приймати певні рішення. Але давайте спостерігати за розвитком подій.
Бажаю повернутися до настроїв серед депутатів. Однією з численних тем, яка викликає нарікання як у приватних розмовах, так і в публічних виступах, є питання відряджень. І ці скарги лунають не лише з боку опозиційних депутатів, хоча їх справді більше. Чи дійсно ви вважаєте, що парламентарі постійно намагаються вирватися за кордон без вагомих причин? Чи може це бути інструментом вибіркового тиску на народних обранців?
- З початку цієї війни я і для себе, і для всіх поставив одне дуже важливе завдання для міжпарламентської діяльності - вона повинна бути ефективною.
І це, мені здається, абсолютно зрозуміла категорія для усіх, хто займається будь-якою діяльністю. Якщо в твоїй діяльності є коефіцієнт корисної дії, якщо ти працюєш на міжпарламентському треку, в парламентських асамблеях, привозиш рішення, нема питань. Якщо ти працюєш в міжнародних командах, в перемовних командах, в командах, які включені в дипломатичні якісь речі для країни, нема питань.
Проте, якщо ти вирішиш написати мені заяву з проханням відрядити тебе до Сполучених Штатів Америки для участі у виставі "Мами по скайпу" або для спостереження за якимось спортивним змаганням, мушу вибачити, але це навряд чи можна вважати парламентською діяльністю.
Так, я бачу, що ви це пишете, і, наскільки мені відомо, ви не вигадуєте це на ходу?
- Це я не з голови беру.
Ми чітко розуміємо, що в цьому є обмаль парламентських аспектів. Тому ми встановили конкретні правила.
Розгляньмо, що таке відрядження насправді? Це не просто можливість виїзду з країни будь-яким чином, а вимога, що виникає з обставин. Я, як голова Верховної Ради, відповідно до Конституції, є єдиною особою, яка представляє український парламент у міжнародних відносинах, хочу заявити: я готовий передати ці повноваження своїм колегам. Це абсолютно обґрунтовано.
У нас є дуже ефективні парламентські асамблеї. Парламентська асамблея Ради Європи, парламентська асамблея ОБСЄ, парламентська асамблея НАТО тощо. Це люди, які їздять і постійно привозять для України якийсь ефект у вигляді заяв, звернень, постійного тримання України в порядку денному.
З іншого боку, існують особи, які виїжджають з питань, які мені здаються недостатньо зрозумілими з точки зору їхньої ефективності для України. Тож, звичайно, я не можу надати погодження на такі відрядження. Хочу також підкреслити, що в період відрядження народному депутату виплачується зарплата, навіть якщо він перебуває у відрядженні на власний кошт і не виконує своїх парламентських обов'язків.
Крім цього, давайте дивитися і на частоту та ефективність цих відряджень. У нас є люди, це, як правило, люди з опозиції, які постійно намагаються їхати. Ще раз кажу, якщо це парламентські речі, ласкаво просимо, їдьте, приїжджайте, діліться своїм досвідом. Є люди, які вважають себе неперевершеними дипломатами, але до останнього часу не подали ні одного звіту про своє відрядження, аж поки я вже сказав: я тобі наступне відрядження не дам, поки ти не привезеш якийсь звіт, воно ж повинно залишитися в парламенті.
Повторю ще раз: для мене надзвичайно важливо досягати результатів, а не лише витрачати час за межами країни. Час, проведений за кордоном, потрібно використовувати максимально продуктивно, аби внести зміни в Україні.
Це не просто мої дії, а й важливе звернення до всіх. По-перше, я завжди орієнтуюсь на себе. Тому, коли ви бачите, що я відвідую численні зустрічі, це не просто випадкові розмови в коридорах або поблизу туалету. За два дні у мене може бути від 30 до 35 двосторонніх зустрічей. Це означає, що я спілкуюсь лицем до лиця, маю можливість у будь-який момент зв'язатися з кожним спікером, розповісти про ситуацію в Україні, обговорити, що саме потрібно від його парламенту, які заяви чи звернення варто підготувати.
Це саме те, що приносить результат. Я щиро сподіваюсь, що всі, хто вирушає за межі України, будуть працювати в такому ж ключі. Адже це є привілеєм, яке залишається недоступним для багатьох українців.
І тому ми повинні зрозуміти, що депутати такі самі українці і повинні їхати туди з метою привести кумулятивний ефект для України, а не побачити рідних, пити чай в готелі з дітьми своїми і так далі і тому подібне.
У мене стільки думок, які хочеться висловити. Проте я підтримую єдність у парламенті. Після цього я обов'язково планую написати свою книгу.
- Російське керівництво неодноразово заявляло про те, що на їхню думку, єдиним легітимним органом в Україні є парламент і якісь там угоди вони готові підписувати, власне, з керівництвом парламенту. Ви теж бачили ці заяви. Яка ваша реакція, коли ви таке читаєте?
Я висловив цю реакцію відразу в перший день, коли була опублікована ця заява. Я звернувся до лідера агресорів.
Я ясно висловив своє задоволення тим, що, нарешті, вони почали ознайомлюватися хоча б з Конституцією України. Проте, важливо, щоб вони робили це ретельно, якщо самі не здатні добре зрозуміти свої власні документи. У Конституції чітко зазначено, що президент України зберігає свої повноваження до моменту інавгурації нового президента.
І зараз президент України Володимир Зеленський - це людина, яка є гарантом Конституції, людина, яка представляє Україну в міжнародних відносинах відповідно до Конституції України.
Нехай усі їхні рожеві фантазії залишаться при них. Український парламент є конституційним органом, який здійснює всі свої повноваження відповідно до положень Конституції України. Сподіваюся, що це триватиме протягом багатьох років.
На завершення, давайте зосередимося на певних законодавчих ініціативах. Зокрема, уже тривалий час ведеться робота над законопроектом стосовно демобілізації. Які ви бачите його можливості для реалізації?
- Я вже декілька разів відповідав, що такі важливі речі як демобілізація, без позиції військових український парламент як політичний орган приймати просто не має морального права. Тільки після того, як ми проговоримо з військовими перспективи і наслідки цього рішення.
Історія вказує на те, що подібні рішення в Україні вже ухвалювалися. Це сталося під час діяльності Центральної Ради в 1918 році, коли тодішній міністр оборони Порш запропонував відповідний законопроект. Ми добре пам'ятаємо, до чого призвело це в Українській народній республіці. Саме тому, маючи це на увазі, ми підходимо до цих питань з великою обережністю.
Проте українські військовослужбовці заслуговують на більш справедливі умови — адже вони віддали багато. Необхідно встановити чесні правила ротацій, відпусток та соціальної підтримки не лише для них, а й для їхніх родин у випадку загибелі. В Україні вже ухвалено відповідні законодавчі акти. Тепер важливо, щоб ці норми ефективно реалізовувалися на всіх рівнях, включаючи військові структури та вищий командний склад.
Цього тижня планується голосування за законопроект, що стосується множинного громадянства. Чи можемо очікувати значних змін у його остаточній редакції?
- Я думаю, ні, тому що це такий більше рамковий закон, який просто дає дуже потужний сигнал усім громадянам України, які зараз знаходяться за межами України: Україна не відвертається від своїх громадян, Україна не змушує вас здавати український паспорт і брати інший, у відносинах з Україною ви назавжди будете громадянами України. І ми чекаємо вас після завершення цієї страшної війни.
Кожен з вас має важливу роль у відновленні України. Це необхідно для того, щоб наша країна могла відродитися після жахливої агресії з боку Російської Федерації. Адже, на відміну від росіян, які святкують своїх мільйон загиблих, поранених і зниклих безвісти, українці дбають про кожного свого співвітчизника і борються за його безпеку та добробут.
І дуже гарно сказав президент, що ми ніколи не будемо своїх громадян як дрова в піч війни кидати. Це дуже правильно. Це інша філософія, розумієте? Це абсолютно інше ставлення до людини як найвищої соціальної цінності.
Тому, на мою думку, це ще раз підтверджує, що ми істотно відрізняємося від них (росіян, - ред.). Ми опинилися на протилежних берегах цивілізаційної прірви.
Нещодавно парламент ухвалив рішення у першому читанні про посилення відповідальності за порушення санкцій. Чи могли б ви роз’яснити, чому виникла така необхідність, якщо врахувати, що історично, ще до початку великої війни, існувало чимало критичних зауважень щодо використання санкцій як інструменту?
Дозвольте почати з того, що нас шокує вимагати відповідальності за порушення санкцій від наших партнерів, при цьому не роблячи цього стосовно України. Ми постійно наголошуємо: "Шановні, зверніть увагу на вторинний експорт та імпорт. Ви дозволяєте російським компаніям отримувати певні товари, і ми добре знаємо, куди вони йдуть". Це стосується і тіньового флоту. Саме ці аспекти потребують вашого уваги та покарання. Обходження санкцій, ці лазівки – це те, що ви повинні карати.
У той же період Україна не має законодавства, що передбачає покарання за ухилення від санкцій. І це є абсолютно несправедливо.
Саме з цієї причини Верховна Рада України ухвалила законодавче рішення про введення кримінальної відповідальності за ухилення від санкцій. Якщо комусь це не подобається, і хтось намагається адаптувати це під себе, то це абсолютно невірно.
Ми не можемо будувати державну політику і міжнародну політику з огляду на інтереси окремих індивідумів. Ми будуємо їх з огляду на інтереси держави Україна. І в цьому повинен бути пріоритет.
Коли ж починаєш переглядати старі платівки, що колись грали, ти перевертаєш їх, але слова залишаються незмінними: ви накладаєте несправедливі санкції на українських громадян...
Я просто вчинив один крок. Я подав запит до Ради національної безпеки і оборони з проханням надати список санкцій, якщо такі існували, що були накладені на громадян України у період з 2014 по 2019 рік. Сподівався отримати нульову відповідь, але виявилося, що я отримав майже 700 імен українських громадян, на яких були накладені санкції в зазначений період.
Розумієте? А законодавство з тих пір не змінилося. І закон про санкції був прийнятий у 2014 році, і підписаний він був президентом, який був у 2014 році, і проголосований парламентом, який був у 2014 році. Цей парламент проголосував тільки, по-моєму, декілька змін, і то вони стосувалися позбавлення нагород, для того, щоб реальних сєпарів чи інших осіб позбавляти державних нагород.
В усіх інших аспектах український парламент та правозастосувальні органи продовжують використовувати законодавство, що залишилося з 2014 року. Той досвід, який ми здобули у сфері накладення санкцій, також походить з того ж року. Тож, дорогі друзі, давайте визначимося: або одне, або інше.
