Що ж не так із "доказовими" лікарями, яких можна зустріти в соціальних мережах? Розмова з кандидатом медичних наук.

Що таке доказова медицина та чому поділ лікарів на "доказових" і "недоказових" є помилковим? Як поєднати наукові підходи з індивідуальними потребами пацієнта? Чому поради з соцмереж інколи шкодять, а досвід лікарів старшого покоління не завжди відповідає сучасним стандартам? Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповіла кандидат медичних наук, сімейна лікарка Наталія Суслова.

Головне:

В епоху, коли медичні поради можна знайти в кілька кліків, тема доказової медицини стала як ніколи актуальною, а разом з тим - дискутабельною.

Чи варто покладатися на медичні рекомендації з інтернету? Які проблеми існують у лікарів старшого віку в порівнянні з молодими блогерами? Як визначити, чи намагаються в аптеці маніпулювати вами та нав'язувати непотрібні препарати? На ці важливі питання в інтерв'ю для РБК-Україна відповіла кандидат медичних наук, сімейний лікар і терапевт, лейтенант медичної служби Наталія Суслова.

- Що таке доказова медицина і чим вона відрізняється від "недоказової"? Чому для лікаря важливо дотримуватися засад саме доказової медицини?

Це сфера, де медичні фахівці постійно обговорюють різні питання, тому пацієнту може бути дуже важко визначити, які дії слід вжити у його конкретному випадку.

Дозвольте навести приклад з мого особистого досвіду. Коли я навчалася на третьому курсі, в нашому виші вперше запровадили систему тестування студентів. Перед тим як запропонувати її студентам, професори та викладачі самі пройшли цей тест.

Очільник кафедри, котрий мав понад 30 років досвіду на той момент, пройшов тестування та отримав в результаті оцінку 2. Для нього це не стало несподіванкою, але для нас, студентів, це викликало неабияке здивування.

Суть справи полягала в тому, що для нас існувала лише одна відповідь на кожне з питань - та, що містилася в підручнику. Натомість у професора, лікаря з багатим досвідом, було безліч варіантів відповідей, оскільки він зіткнувся з багатьма ситуаціями під час своєї практики.

Отже, можна стверджувати, що в класичному сенсі поняття недоказовості фактично не існує. Мене дуже засмучує, що мої колеги-медики продовжують використовувати вираз "недоказова медицина".

Не існує методів лікування, які не мають доказової бази. Існують лише діагностичні, лікувальні та реабілітаційні підходи, що мають різний рівень доказовості залежно від їх результативності.

У контексті доказової медицини (EBM) існує п'ятиступенева система градації доказовості. Кожен з цих рівнів має свої підкатегорії. Найнижчий рівень включає експертні думки, які не підлягають критичному аналізу, а також базуються на фізіологічних дослідженнях або попередніх спостереженнях. Варто зазначити, що навіть плацебо-терапія має своє місце в цій градації, і її частка може становити до 30% у загальному обсязі доказовості.

Тому неправильно вживати терміни "доказово" та "недоказово". Звичайно, слід керуватися здоровим глуздом, і ніхто не лікує захворювання за допомогою листя подорожника — подібні очевидні факти лікарі завжди відкидають.

Доказова медицина - це підхід у медицині, що спирається не лише на аналіз практичного досвіду, але й на найнадійніші та найпереконливіші наукові дослідження, які використовуються для прийняття клінічних рішень.

Основи доказової медицини передбачають, що медики повинні інтегрувати результати клінічних досліджень, свій власний досвід та враховувати потреби, бажання і прихильність пацієнта до лікувального процесу. Такий комплексний підхід сприяє досягненню найкращих результатів у терапії.

Отже, доказова медицина не є просто документом, що містить вказівки на те, що слід робити лише так і ніяк інакше.

Окрім цього, медичні науки безперервно еволюціонують. Наприклад, десятиліття тому для діагностики інфекції, спричиненої Helicobacter pylori, використовували тест на антитіла, вважаючи його оптимальним методом. Сьогодні ж ендоскопічне дослідження, аналіз антигену Helicobacter pylori у калі та уреазний дихальний тест вважаються золотим стандартом у цій сфері.

Проте, все ще є ситуації, коли медики відправляють пацієнтів на обстеження, засноване на визначенні антитіл. При цьому лікування може не включати антибіотики. В результаті, проблеми пацієнтів залишаються невирішеними, і вони продовжують страждати від залізодефіцитної анемії, змушені шукати інших лікарів для отримання допомоги.

Хелікобактерна інфекція є бактеріальною недугою, що вимагає лікування за допомогою антибіотиків. Це означає, що існують суворі правила, яких лікар зобов'язаний дотримуватися в своїй практиці, особливо враховуючи потенційні ризики, пов'язані з некоректним лікуванням.

Що таке клінічні випробування? Як медики визначають надійність результатів цих досліджень?

Клінічні дослідження – це область, що характеризується значним ступенем маніпуляцій.

По-перше, маніпуляції виникають через те, що численні медики не мають можливості ознайомитися з первинними дослідженнями, оскільки вони розміщені на платних платформах. Не всі можуть собі дозволити оплатити доступ до цих матеріалів.

По-друге, щоб прочитати дослідження, треба досконало володіти мовою оригіналу і коректно розуміти термінологію.

По-третє, в наших медичних університетах, на відміну від багатьох світових, немає предмета, який би навчав майбутніх лікарів читати клінічні дослідження.

Ключовим аспектом є усвідомлення структури клінічного дослідження: яка була вибрана група пацієнтів, яким чином їх розподілили по групах, чи проводилось дослідження з використанням сліпого методу рандомізації та контролю плацебо і так далі.

Якщо медик не здатний зрозуміти структуру дослідження, він не зможе осягнути його основну ідею. Лише навичка аналізувати дизайн дослідження надає лікарю можливість коректно тлумачити отримані результати.

Клінічних досліджень проводиться багато, і вони є різні. Доказова медицина "збирає" підсумовані дослідження - найбільш когортні, найбільш великі, найбільш глобальні, і закладає їх у рекомендації для підготовки підручників із внутрішньої медицини.

Чи може пацієнт поцікавитися у лікаря, чи має він звичку ознайомлюватися з клінічними дослідженнями?

- Щодня у світі публікується понад дві тисячі нових досліджень. Лікар їх усі точно не читає. Лікар не може навіть відвідувати всі вебінари та лекції - це фізично неможливо. А пацієнт некомпетентний, щоб ставити такі запитання. Відповідно, він не може оцінювати компетентність лікаря.

Під час консультації неетично ставити лікарю запитання про те, чи ознайомлений він із конкретними дослідженнями. Це не є прийнятною практикою у жодній країні, і пацієнти зазвичай не вчиняють так.

Клінічні дослідження являють собою внутрішні ресурси, які лікарі колективно аналізують, обмінюються думками та ведуть дискусії.

- А що таке лікарська інтуїція? Чи допомагає вона у практиці? Чи буває таке, що наукові дані і досвід лікаря "не збігаються"?

Ні, не існує такого, щоб вони не перетиналися.

Лікарська інтуїція розвивається в ході практичної роботи та накопичення досвіду. Вона проявляється в здатності лікаря розпізнавати, що багато хвороб можуть маскуватися під різними симптомами.

Багато симптомів можуть бути спільними для різних захворювань. Наприклад, у пацієнта можуть відсутні чіткі прояви хвороби, а результати аналізів можуть бути невизначеними або навіть негативними. Однак лікар усвідомлює, що, враховуючи скарги пацієнта, існує велика ймовірність наявності ревматоїдного артриту.

Тобто аналізи ще можуть "мовчати". І в таких випадках інтуїція та досвід лікаря дають йому право діяти off-label, тобто поза межами протоколів. Лікар може призначати пробну терапію, наприклад гормональну чи протизапальну.

Якщо спостерігається поліпшення стану пацієнта, це може свідчити, наприклад, про наявність серонегативного аутоімунного ревматологічного захворювання. У такому випадку в аналізах крові не буде суттєвих змін, проте клінічні прояви можуть бути досить вираженими.

Або, наприклад, є певні зміни в загальному аналізі крові, але цього ще недостатньо, щоб говорити про якийсь діагноз. І лікар, спираючись на свій досвід, може направити пацієнта, наприклад, на біопсію кісткового мозку та "спіймати" початок, дебют хронічного гематологічного захворювання.

У пацієнта можуть спостерігатися сильні головні болі, епізодична температура, а також переміжний дискомфорт у суглобах. Кваліфікований медик розуміє, що ці ознаки можуть свідчити про інфекційні захворювання, які викликані умовно патогенними мікроорганізмами, такими як борелії або бабезії.

Отже, мова йде про здатність аналізувати ситуацію на основі власного досвіду, при цьому активується делікатна інтуїція — клінічне мислення.

Безсумнівно, така інтуїція розвивається протягом багатьох років медичної діяльності. І не всі лікарі володіють подібним чуттям.

Лікарям часто зручно покладатися лише на протоколи та дотримуватися їх. Проте іноді трапляється, що лікар точно слідує вказівкам, і, наприклад, у протоколі зазначено, що для підтвердження певного діагнозу необхідно мати високу швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Якщо ж ШОЕ виявляється низьким, лікар може дійти висновку про наявність іншої проблеми, тоді як насправді у пацієнта є те саме захворювання, тобто лікар допускає помилку. Він спирався виключно на протокол, забувши врахувати свій досвід і, бажано, також лікарську інтуїцію.

Наукова інформація є обширною та динамічною, адже вона постійно оновлюється. Лікар, який бажає залишатися в курсі новітніх знань, активно шукає нові дані. Наприклад, з часом можуть з'являтися свіжі дослідження щодо лікарських засобів, і те, що раніше вважалося абсолютно безпечним, може в нових звітах бути класифіковане як умовно безпечне. Важливо, щоб медичні фахівці уважно стежили за такими змінами.

Лікар має бути активним у своїй практиці, активно досліджуючи атипові випадки, які відомі як кейс-репорти. Це ситуації, коли в медичних джерелах описуються незвичайні та нетрадиційні симптоми вже відомих захворювань.

Отже, наукові дослідження та практичний досвід медичного спеціаліста повинні завжди взаємодіяти. Наука без практичного застосування не має сенсу, а практика не може бути ефективною без наукових основ.

Як фахівець, лікар інтегрує наукові рекомендації з особистими потребами пацієнтів. Чи трапляються випадки, коли потрібно відступати від стандартних протоколів? Наприклад, враховуючи супутні захворювання, історію хвороби, вже призначені ліки та їх взаємодію.

Протокол є незамінним у ситуаціях, що вимагають термінової медичної допомоги. У подібних обставинах немає можливості відступати від встановлених норм. Існує ясний план дій, який визначає, як реагувати і що робити.

У випадку інших обставин, лікар під час прийому зобов'язаний ретельно запитати пацієнта про його медичну історію, життєвий шлях, попередній досвід використання медикаментів, наявність супутніх хронічних хвороб, а також про список препаратів, які він приймає в даний момент. Це необхідно для уникнення можливих "конфліктів" у призначеннях.

Медики зобов'язані ознайомлюватися з інструкціями до медикаментів. Кожен препарат має свої побічні ефекти, які зазначені в протоколах. У цих документах також вказується можливість взаємодії даного препарату з іншими лікарськими засобами.

Лікар, що дотримується доказового підходу, зобов'язаний враховувати індивідуальні особливості пацієнта при призначенні медикаментів. Не варто "прикриватися" стандартними протоколами, якщо у пацієнта спостерігаються небажані реакції, які виникли через непомічені лікарем особисті чинники. Таким чином, лікар підриває довіру до самого протоколу.

Іноді буває, що пацієнт під час візиту не згадав щось важливе для лікаря, а пізніше, згадуючи, повідомляє про це. Це цілком природно, адже ми всі люди. У таких випадках лікар може внести зміни до плану лікування, якщо це необхідно.

Що таке індивідуалізована медицина?

- Персоніфікована медицина та доказова медицина - це не різні і не паралельні поняття. На сьогодні чітко визначено, що підхід до призначення пацієнту терапії має бути персоніфікованим.

Лікар має враховувати всі деталі, оскільки існує безліч препаратів. Орієнтуючись на принципи індивідуалізованого підходу, спеціаліст обирає медикамент, що найкраще відповідає потребам конкретного пацієнта.

Наприклад, у пацієнта не тільки підвищений артеріальний тиск, а є ще й хронічна хвороба нирок і цукровий діабет. Відповідно, лікар персоніфіковано підбирає препарати, які мають і кардіозахисну, і нефрозахисну дію, а також дадуть змогу контролювати рівень глюкози у крові.

Сьогодні терміни "доказова медицина" та "персоніфікована медицина" стають все більш поширеними. Важливо зазначити, що їх не слід розглядати окремо.

Однією з перших про це почала говорити світова кардіологічна спільнота, запропонувавши робити генетику деяких препаратів (йдеться про фармакогенетику - як генетичні особливості людини впливають на дію лікарських препаратів - Прим. ред.) для того, щоб краще підібрати лікарські засоби для розрідження крові.

- А щодо ургентної допомоги в контексті дотримання протоколів можете розповісти ширше? Тобто якщо людина викликала бригаду екстреної допомоги, медики виконали всі необхідні дії згідно з протоколом - вони далі вже ні за що не відповідають?

У випадках термінової медичної допомоги лікарі суворо слідують протоколам та вживають швидких заходів.

Вони усувають гострий стан, за потреби - госпіталізують людину або рекомендують госпіталізацію, також рекомендують звернутися до лікаря згідно з їхнім висновком, залишають офіційний лист. І це все, на цьому їхні повноваження закінчуються.

Чи стикалися ви з необхідністю коригувати помилки колег, які не дотримуються принципів доказової медицини?

- Є багато різних випадків, але йдеться не про те, що пацієнти приходять від "поганих" лікарів.

Іноді дійсно спостерігається поліпрагмазія, що означає необґрунтоване призначення численних медикаментів одночасно (Прим. ред.), а також поліфармація, яка передбачає використання великої кількості ліків в рамках однієї терапевтичної стратегії (Прим. ред.).

Я - не прихильник такого підходу. Я завжди намагаюся оптимізувати лікування. Але при цьому ніколи не критикую колег - це некоректна поведінка. Я лише говорю пацієнту, що трохи "полегшу" терапію чи, наприклад, поєднаю препарати між собою. Це потрібно для того, щоб було комфортно і зручно приймати ліки і при цьому досягти ефекту.

Безсумнівно, існують і нелогічні призначення. Навіть якщо вони не завдадуть шкоди (хоча часом це все ж трапляється), вони не здатні вирішити питання.

Трапляється і таке, що лікар призначає недостатнє дозування. Людина приймає ці ліки, але мета лікування не досягається. У таких випадках особисто я "дотягую" або корекцією дозування, або замінюю препарат, або доповнюю терапію. Або ж оптимізую лікування, призначаючи замість трьох препаратів один із фіксованим дозуванням трьох діючих речовин. Комбіновані препарати з фіксованим дозуванням діючих речовин, до речі, працюють ефективніше, ніж якщо приймати кожну діючу речовину окремо.

Наталія Суслова роз'яснила, чи здатен лікар виявити ефективну терапію за 15 хвилин (фото надане медичним спеціалістом).

Стосовно надання медичних послуг на первинному рівні, коли сімейний лікар має лише 15 хвилин для прийому пацієнта. Чи встигає лікар за такий короткий час провести якісну консультацію та визначити відповідне лікування?

- Якісно проконсультувати пацієнта, а надто якщо це первинне звернення щодо певної проблеми, за 15 хвилин здебільшого неможливо.

Лікареві необхідно ретельно вивчити медичну історію пацієнта, дізнатися про наявність у нього хронічних захворювань, а також з’ясувати, чи вживає він тютюн. Важливо також визначити, чи входить пацієнт до певної групи ризику, і взяти до уваги можливі побічні ефекти лікарських засобів, які планується призначити.

Яка компенсація надається лікарям за роботу в умовах, коли вони обслуговують 30-50 пацієнтів на день, – це зовсім інша тема для обговорення.

Але при цьому в державній медицині працює багато чудових лікарів.

Система доказової медицини передбачає дотримання конкретних протоколів. Якщо пацієнт звертається до лікаря зі скаргами на підвищений артеріальний тиск, але не має при собі щоденника тиску чи ліпідограми, йому слід повернутися на наступну консультацію з цими документами. Щоденник має містити результати вимірювань за період 10-14 днів, а також результати ліпідограми. На основі цієї інформації лікар зможе протягом 15 хвилин зробити адекватні призначення під час наступного візиту.

Однак, значною мірою це залежить від кваліфікації лікаря та його розуміння принципів доказової медицини. Тому іноді можна вписатися в 15 хвилин цілком успішно.

Я працювала і в державних закладах, коли мала 15-хвилинні прийоми. Потім стала займатися власною практикою і маю можливість проводити консультацію тривалістю 1 годину.

Крім того, я як військовий лікар їжджу на схід нашої країни, де маю в гуманітарному автобусі 10-15 хвилин на пацієнта, а оглянути необхідно 50 людей, яких бачу вперше в житті. При цьому я повинна їм допомогти.

Власне, саме досвід та знання покрокових алгоритмів доказової медицини і допомагають проконсультувати цих людей, зробити правильні призначення і зі спокійною душею поїхати, знаючи, що ці люди дочекаються мого наступного приїзду через 2-3 місяці.

Чому деякі лікарі поставляться скептично до доказової медицини? Які причини можуть стояти за цим у представників "старшого" покоління медиків? Пацієнти часто обирають лікарів з багаторічним досвідом, вважаючи їх більш надійними, тоді як молоді спеціалісти, які зазвичай дотримуються доказових підходів, залишаються в тіні.

Деяким лікарям, які належать до старшого покоління, зручно дотримуватися звичних методів роботи, базуючись на знаннях, здобутих 20-30 років тому. Це категорія медиків, які вже не підлягають змінам. Такі фахівці навіть не можуть усвідомити, чому досі не рекомендують своїм пацієнтам, скажімо, статини. Вони побоюються за стан печінки або інші можливі наслідки.

Я спостерігаю це таким чином: лікар, на жаль, не має чіткого уявлення про механізм дії цього препарату, особливо стосовно печінки. Він не обізнаний з сучасними подіями у світі та в міжнародній медичній спільноті, зокрема щодо впливу статинів.

Серед цих медичних працівників є й такі, хто залишився на одному рівні. Вони вважають за достатнє лише виміряти артеріальний тиск пацієнта під час консультації, щоб одразу ж зробити певні висновки.

З 2024 року ми отримали рекомендацію просити пацієнтів вести щоденник для фіксування артеріального тиску. Одноразове вимірювання не є достатньою основою для постановки діагнозу "артеріальна гіпертензія".

Що стосується молоді, то їхні впевнені заяви про те, що вони є справжніми лікарями, можуть викликати усмішку у більш досвідчених фахівців. Адже, повертаючись до попередніх запитів, у питаннях доказової медицини слід враховувати не лише досвід, але й клінічне мислення, а також інтуїцію.

Чим більше досвіду має лікар, тим краще він усвідомлює, де необхідно дотримуватися чітких покрокових протоколів, а де слід надавати індивідуальну підтримку пацієнтам.

Тож "хизуватися" доказовістю - це не найкраща риса лікаря.

Серед молодих медичних працівників є чимало кваліфікованих спеціалістів, проте деякі з них демонструють "агресивний" підхід і проявляють категоричність у багатьох питаннях. Це не завжди є доречним.

Що стосується ведення щоденника артеріального тиску, в якому віці та за яких симптомів варто почати його заповнення? Чи є необхідність у цьому за порадою лікаря?

Кожні три до шести місяців кожна особа повинна протягом кількох днів вимірювати артеріальний тиск вранці та ввечері. Це важливо для моніторингу можливих випадків підвищеного тиску, які можуть свідчити про ризик розвитку артеріальної гіпертензії.

Якщо у особи були зафіксовані декілька випадків підвищеного артеріального тиску, варто організувати консультацію з лікарем. Це особливо актуально, якщо вона неодноразово зверталася за допомогою до бригади екстреної медичної допомоги через цю проблему.

І якщо епізоди підвищеного артеріального тиску повторюються, то варто ще до візиту до лікаря впродовж 7 днів вести щоденник артеріального тиску.

Під час візиту до лікаря фахівець обов'язково виміряє артеріальний тиск і в той же час оцінить динаміку показників, зібраних у домашніх умовах за даними щоденника. У разі виявлення симптомів артеріальної гіпертензії лікар негайно розпочне лікування.

І після того, як підібрали терапію, раз на півроку ми просимо пацієнтів робити контрольні вимірювання протягом кількох днів, щоб зрозуміти, чи є ефект від лікування.

Що ви думаєте про безліч лікарських акаунтів у соцмережах, які завжди мають мітку "доказова медицина"?

Нещодавно мав місце інцидент, коли молодий лікар, що виступав за принципи доказової медицини, оприлюднив пост, в якому стверджував, що засоби для зниження рівня холестерину, такі як фібрати та ніацин, є цілковито неефективними та не мають наукового підтвердження.

Однак, відповідно до міжнародних протоколів і принципів доказової медицини, ці лікарські засоби використовують на рівні зі статинами.

Цей лікар фактично написав речі, які дезінформують людей і вводять їх в оману.

Коли я висловила свою думку в коментарях під цим постом, лікар зазначив, що надає рекомендації відповідно до власних переконань та ділиться інформацією на своїй сторінці за бажанням. Для нього найважливіше, аби його думки були почуті аудиторією.

Отже, "доказовий" лікар насправді висловив думку, що соціальні мережі є платформою, де можна вільно висловлювати будь-які ідеї.

Отже, для мене медичні профілі в Instagram, Facebook та інших соціальних мережах часто слугують джерелом інформації, яку необхідно уважно перевіряти через наявність великої кількості недосвідчених авторів.

Безперечно, не всі медики підпадають під це визначення, проте, на жаль, частіше за все мова йде про недостатній професіоналізм та поширення невірної інформації.

Якщо медик залишає свою професійну діяльність і переходить у світ популізму, стає блогером, здобуває популярність і забуває про свою первинну роль лікаря, він може почати поширювати недостовірні відомості. А люди, довіряючи йому, сприймають цю інформацію як правдиву.

Після подібних публікацій важко знайти спільну мову зі здоровим глуздом людини. Часто намагання переконати пацієнта через аргументи або детальне пояснення його клінічної ситуації виявляється абсолютно безплідним.

Багато людей використовують інформацію з соціальних мереж як заміну для повноцінної консультації з лікарем. Проте, оцінити кваліфікацію медичного спеціаліста не можливо, спираючись лише на кількість підписників чи лайків. У сьогоднішніх умовах повномасштабної війни і обмеженого доступу до медичних послуг, багато хто звертається до інтернету за порадами. Чи не варто задуматися над забороною лікарських акаунтів у соціальних мережах?

- Люди мають розуміти: за те, що написано в Інстаграмі, відповідальності ніхто не несе. І це при тому, що інформація звідти може зашкодити.

Якщо б лікарі несли відповідальність за свої публікації, дезінформація не змогла б потрапити в інформаційний простір. У багатьох країнах світу такі профілі в соціальних мережах зазвичай підлягають забороні.

Якщо звернути увагу на зміст публікацій, то в ситуаціях, коли мова йде про нейтральні теми, такі як аналіз препарату, і лікар підкреслює, що не надає рекомендацій, а лише ділиться інформацією, то подібні дописи не несуть шкоди.

Лікувальні рекомендації давати не можна, але просто інформувати - це прийнятно. При цьому треба наголосити на необхідності індивідуальної консультації в лікаря.

Клінічні випадки, розглянуті з дотриманням принципу анонімності, можуть бути предметом обговорення. Однак, як саме їх сприймати, залишається на совісті пацієнта, який їх ознайомився.

Різноманітні "марафони" у соціальних мережах є досить складною темою, яка, на жаль, в Україні не отримає належної уваги найближчим часом. І, на жаль, в цьому контексті не передбачається жодних судових розглядів.

Як медики роз'яснюють пацієнтам значення лікування, яке грунтується на принципах доказової медицини? Чи часто трапляється, що пацієнти не дотримуються рекомендацій?

- Відповідальність за власне здоров'я лежить на плечах пацієнта. А пацієнти, до речі, часто намагаються перекласти цю відповідальність на плечі лікаря.

Медичний спеціаліст зобов'язаний детально пояснити пацієнту його діагноз, прогнози та можливі сценарії подальшого розвитку захворювання залежно від обраного методу лікування. При наданні різних варіантів терапії лікар також має надати інформацію про наукові дослідження, що підтверджують ефективність кожного з цих підходів.

Потрібно уточнити, в яких ситуаціях терапія безсумнівно повинна бути комплексною, тривалою та життєвою.

Якщо людина вже була в інших лікарів, вона приходить з певним арсеналом запитань і з власним досвідом, зокрема й медикаментозної терапії. Це теж впливає на комунікацію лікаря та пацієнта.

Є й певний психотип пацієнтів, які приходять до лікаря з мішком БАДів та кількома упаковками валеріани. Є пацієнти, які дуже начитані і схильні дискутувати. Є й такі, які багато всього вже випробували, їм нічого не допомагало, і тоді вони пробували якісь екстремальні методи.

Проте, уся відповідальність лежить на пацієнті. Остаточне рішення щодо вибору лікування завжди залишається за ним. Лікар, у свою чергу, несе відповідальність лише за рекомендації, які він надає.

Чи існує явище, яке можна охарактеризувати як "тиск" фармацевтичних компаній та аптечної сфери на медичну практику та пацієнтів?

- Давайте розмежуємо поняття "фармація" у розумінні "фармацевтичні компанії" та "аптеки". Це два різні світи.

Аптека представляє собою бізнес, орієнтований на прибуток, де маркетинг грає важливу роль. Основна мета аптек - отримувати прибуток, незалежно від асортименту товарів, які вони пропонують.

В аптеках також можна знайти медикаменти, які реалізуються під їхніми власними брендами.

Отже, для мене аптека являє собою певну територію, де можуть рекомендувати медикаменти, де існує система підготовки фармацевтів, а також правила взаємодії з клієнтами.

В українських аптеках трапляються грубі порушення, яких немає ніде у світі. Фармацевт не може "лікувати" пацієнта в аптеці, так само, як і не має права заміняти призначений препарат на аналогічний іншого виробника.

Фармацевт не має можливості оцінювати рішення лікаря щодо призначення медикаментів і не може стверджувати, що один препарат є "негативним", пропонуючи натомість інший, з коментарем, що "він кращий".

Аптечні мережі систематично нехтують численними нормами законодавства. Це стосується як офіційних правових актів, так і етичних норм, прийнятих у суспільстві.

Це суцільна біда, і часто ми з колегами б'ємо на сполох, тому що пацієнти приходять із претензією, що лікування не допомагає. А коли починаємо розбиратися, що пацієнт приймав, то з'ясовується, що він приймав не те, що лікар призначив, а те, що в аптеці запропонували як кращу альтернативу.

Якщо ж говорити про фармкомпанії, то вони виробляють препарати, які входять у протоколи і мають найвищий ступінь доказовості, містять діючу речовину, яка працює.

Я хочу підкреслити: відповідальність за те, що потрапляє до рота людини, повністю несе сама особа. Якщо людина, спираючись на рекомендації фармацевта, починає вживати інший препарат, ніж той, що їй призначив лікар, то відповідальність за це лягає лише на неї.

Якщо щось піде не за планом, пацієнт не звернеться до аптеки зі скаргою. Він направиться до лікаря.

На завершення слід зазначити, що атестація медичних працівників наразі призупинена через воєнний стан. Проте процес накопичення балів за безперервний професійний розвиток триває, і тепер це стосується не лише лікарів, але й середнього медичного персоналу. Чи має пацієнт право питати лікаря про його участь у БПР, щоб впевнитися, що фахівець постійно вдосконалює свої знання та навички?

- Так, атестація призупинена, проте і лікарі, і середній медичний персонал зараз зобов'язані набирати бали БПР та подавати щорічні звіти.

Визначити, наскільки відповідально лікар ставиться до навчання, досить важко. Він може пройти тестування лише на папері, формально виконуючи вимоги. Можливо, він зареєструється, але насправді не з’явиться на навчальний курс.

Чи слухав він курс тривалістю 6-8 годин, чи був фактичним учасником 4-денного курсу - це тільки на совісті лікаря.

Сертифікат із балами у лікаря може бути, але гарантії, що він належним чином пройшов навчання, немає.

Однак факти свідчать про те, що пацієнт не має законного права вимагати від лікаря надання відомостей про БПР.