Східна частина України може перетворитися на "монгольську пустелю": демограф поділився інформацією про складну ситуацію в регіоні.

Фахівець пояснив, чому виникає плутанина з мільйонами українців за кордоном та яка кількість знаходиться в окупації.

На третій рік війни демографічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися. У західних ЗМІ пишуть про катастрофу з демографією в Україні. У публікаціях згадують, що 7 мільйонів українців виїхали за кордон, приблизно 5 мільйонів знаходяться під російською окупацією, тисячі гинуть на фронті, а сотні цивільних від ракетних ударів Росії.

Чи справді демографічна ситуація досягла критичного рівня? Які процеси відбуваються у сферах народжуваності та смертності, і де шукати рішення для виходу з цієї кризи? На ці питання відповів Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, у розмові з ТСН.ua.

- Чи дійсно ситуація з демографією в Україні така катастрофічна?

Ситуація загалом є вкрай складною. Проте виникають запитання щодо цифр, які публікуються в засобах масової інформації. Перш за все, кількість наших співвітчизників, що перебувають у інших країнах, є лише оцінкою, наданою Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців. Згідно з їхніми останніми даними, за межами України знаходиться 6,9 мільйона наших громадян.

Проте ми вважаємо, що ця цифра є значно завищеною, приблизно на 2 мільйони. Дозвольте пояснити. Ми провели порівняння цих даних з інформацією Державної прикордонної служби України, яка не підтверджує цифру у 7 мільйонів, а вказує на значно нижчий показник. Звичайно, можливі недообліки з боку прикордонників, особливо в перші тижні війни у 2022 році, коли оформлення проходило не в максимально стислі терміни. Проте різниця в 2 мільйони є надто суттєвою.

До речі, ми вже мали досвід взаємодії з представниками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. У 2023 році ми провели аналіз їхніх даних, за якими в ООН вказували, що близько 8 мільйонів українців перебувають за кордоном. Ми висловили сумніви щодо точності цих цифр, і всього через два місяці вони визнали нашу правоту — зменшили свою оцінку на 2 мільйони.

Де ж поділися 2 мільйони українців?

- Справа в тому, що працівники Управління верховного комісара ООН у справах біженців самостійно обліку не ведуть. Вони беруть дані з певних служб кожної країни, які відповідають за прийом та реєстрацію наших вимушених мігрантів.

А українцям, які рятуються від війни, дозволили вільно переміщуватися всіма країнами світу та Європи. Тому цілком можливо, що таку нестиковку у цифрах маємо через подвійний облік - коли люди рахуються на обліку в одній країні, а вже переїхали до іншої та стали там на облік. А через якісь причини у країні попереднього перебування з обліку їх не зняли або це відбувається з великим лагом.

Також потрібно врахувати, що деякі з наших співгромадян, які до початку війни працювали в Європі без офіційних документів, можуть вирішити легалізувати своє перебування в тих країнах. Отже, цифра 6,9 мільйона, як і інші статистичні дані, вимагає ретельного аналізу та об'єктивного підходу.

Чи можливе, щоб п'ять мільйонів українців залишалися під контролем російських окупантів?

Щодо територій, що знаходяться під окупацією, на сьогоднішній день складно визначити кількість українців, які залишилися на цих землях. Ми маємо приблизну інформацію про населення Криму, де проживає близько 2,4 мільйона осіб, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь. Однак ця цифра не враховує російських військових, точна кількість яких залишається невідомою.

Визначити точну кількість населення на території, що не підлягає контролю України, є досить складним завданням. За нашими приблизними підрахунками, там може проживати від 1,2 до 2,5 мільйона осіб. Проте постає питання: чи є ці люди громадянами України, чи це ті, кого туди вже перемістили російські війська?

Ми розуміємо, що Росія реалізує активну демографічну стратегію на окупованих українських територіях, переміщуючи туди своїх громадян. Як можна визначити їхню чисельність? Формально вони перебувають на українських землях, але водночас залишаються громадянами Росії. До речі, після звільнення цих територій їх доведеться повернути назад до Російської Федерації.

Західні аналітики повідомляють, що на території, яка контролюється Україною, проживає приблизно 29 мільйонів осіб. Чи є ця інформація достовірною?

- Так, чисельність населення на підконтрольній території ми оцінюємо приблизно в 29 мільйонів, з похибкою плюс-мінус в 1 мільйон. В наших складних умовах це цілком прийнятна похибка. Більш-менш ця цифра відповідає реальності. Якщо ж хтось озвучує цифру у 28 чи 30 мільйонів, то посперечатися з цим важко, тому що ми не маємо об'єктивної інформації.

- Яким був 2024 для України, які демографічні тенденції спостерігаються? Які є підсумки ще одного року війни, що змінилося?

Обговорювати результати 2024 року наразі передчасно, оскільки у нас ще немає повної інформації. Державна служба статистики, відповідальна за моніторинг демографічних змін та оцінку чисельності населення в областях, районах і громадах, поки що не подала жодних даних.

Ми орієнтуємося на дані Мінюсту щодо кількості зареєстрованих народжень та смертей. Поки повна інформація за 2024 рік відсутня, є лише за перше півріччя минулого року.

Якщо опиратися на ці цифри, то демографічна ситуація в Україні ще більше погіршилася. Але тут слід врахувати такий момент, як порівнюваність територій. Річ у тім, що Мінюст реєструє демографічні події - народження та смерті тільки по підконтрольній території. А вона постійно змінюється. У 2021 році була одна, в 2022 зовсім інша, в 2023 та 2024 роках теж зазнала суттєвих змін. Все це різні території, тому коректного порівняння важко досягнути.

Згідно з інформацією за перші шість місяців року, в Україні спостерігається істотне перевищення смертності над народжуваністю. Це призводить до зменшення населення як через природні причини, так і через міграційні процеси. Водночас, дані від прикордонних служб за весь 2024 рік поки що відсутні.

Проте, існує ймовірність, що населення України у 2024 році зменшиться на 700-800 тисяч осіб, а, можливо, навіть на деяку більшу кількість. Проте, більш точні дані стануть доступними лише після отримання інформації від усіх відповідних міністерств, служб та організацій.

Який теперішній рівень народжуваності та смертності в Україні?

На даний момент можу висловити свої міркування не в абсолютних цифрах, а порівнюючи кількість народжень і випадків смерті.

У 2019 році в Україні на 100 народжень припадало 188 випадків смерті. У 2021 році, який відзначився високою смертністю через пандемію COVID-19, цей показник виріс до 263 померлих на 100 народжень. Аналогічна ситуація спостерігалася в 2022 році, де також було зафіксовано 263 смерті на 100 новонароджених. Однак у 2023 році цей показник зріс до 265 померлих. Таким чином, рівень смертності залишався приблизно стабільним. Проте, якщо розглянути дані за перше півріччя 2024 року, то ми спостерігаємо суттєве збільшення – на 100 народжень вже зафіксовано 286 смертей. Це свідчить про значний ріст показників.

Звичайно, нам потрібно дочекатися річних даних, щоб мати більш точні цифри, але ситуація тривожна. Щоб не відбувалося скорочення населенні за рахунок природнього чинника потрібно, щоб на 100 народжень припадало 100 померлих, тоді чисельність населення не зменшуватиметься. А наразі маємо смертність у 2,8 рази більшу.

Це свідчить про те, що в порівнянні з 2022 та 2023 роками ми спостерігаємо зростання кількості випадків смерті та зменшення народжуваності. Можливо, люди вирішили відкласти питання про народження дітей до завершення військових дій.

Зростання смертності в цьому контексті свідчить про те, що на фронті тривають запеклі бойові дії, а люди втрачають життя від ворожих повітряних атак. Крім того, здоров'я населення серйозно страждає від постійних стресів, відсутності можливості отримати своєчасну медичну допомогу, а також загострення хронічних і психологічних розладів. На жаль, така ситуація є типовою для воєнного часу в будь-якій країні.

- Чи запрацювала належним чином ухвалена Стратегія демографічного розвитку України до 2040 року? Коли та за яких умов вона може запрацювати?

Стратегія отримала затвердження у вересні минулого року. У листопаді Кабінет Міністрів ухвалив розпорядження, в якому затверджено план дій для реалізації цієї Стратегії на період 2024-2027 років. Особливо цікаво, що в пункті №2 цього документа зазначено: "реалізація плану дій здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної допомоги та інших джерел фінансування, які не заборонені законодавством".

Тобто реалізація цього плану не має окремого фінансування, а це означає, що все буде виконуватися в рамках поточної роботи. Тому чекати якоїсь ефективності від реалізації цього плану навряд чи варто. Мають працювати конкретні програми і під кожен їх пункт має бути розраховане фінансування, лише у такому випадку можна казати про ефективність від реалізації Стратегії.

Цікаво, що у 2006 році була створена стратегія демографічного розвитку на десятиріччя, проте більшість її пунктів не отримали необхідного фінансування. Внаслідок цього ефективність цієї стратегії виявилась досить низькою. Важливо усвідомлювати, що без цільового державного фінансування реалізація заходів залишиться лише на папері, обмежуючись словами та дискусіями.

Фахівці дедалі частіше висловлюють занепокоєння, що схід України може стати величезною "монгольською пусткою" внаслідок дій російських військ, які знищують наші міста та села. Чи насправді існує така небезпека?

На це запитання я відповім, спираючись на Стратегію демографічного розвитку. Під час розробки цієї Стратегії, у її проекті, що був поданий на затвердження Кабінету Міністрів, четвертою ціллю було зазначено вирішення проблеми розміщення населення. Це охоплювало розвиток ринку праці, відновлення територій, встановлення меж для раціонального розселення людей та визначення напрямків господарської діяльності. Однак після затвердження Кабміном, цей пункт зазнав суттєвих змін, і в остаточному варіанті залишився лише акцент на "розвиткові ринку праці".

Перепрошую, але це зовсім інша тема. Одне діло – обговорювати комплекс заходів для розселення населення, і зовсім інше – зосереджуватися лише на одному з його аспектів, який ми називаємо "ринком праці". Тож, на мою думку, проєкт Стратегії був більш вдосконаленим, ніж його остаточна версія.

Так чи інакше, нам необхідно знайти рішення щодо розміщення населення та відновлення зруйнованих населених пунктів. Для цього слід провести комплексну роботу, що має бути інтегрована в стратегію економічного розвитку країни після завершення війни. Важливо визначити, які промислові сектори ми плануємо відновити, зокрема ті, що постраждали на сході та півдні. Потрібно ухвалити рішення щодо повного відновлення, наприклад, видобутку вугілля, чи варто зосередитися на відновленні металургійної галузі, а також визначити масштаби цього процесу і місця для розміщення виробництв. Відповідно до цих рішень ми зможемо відновити певні міста та населені пункти, а також створити необхідну соціальну, транспортну та іншу інфраструктуру.

Які чинники є необхідними для відновлення постраждалих територій?

- Дуже багато міст та населених пунктів зруйновано ворогом. Я сумніваюсь, що ця територія перетвориться на "монгольську пустку", багато ВПО вже зараз заявляють, що хотіли б повернутися у місця свого попереднього проживання, але для них виникає величезна проблема з житлом.

Я не думаю, що ці спотворені ворогом місця будуть сильно заселенні у післявоєнний час. До війни у цих регіонах відбувалась урбанізація і чисельність сільського населення там потроху зменшувалася. Зайнятість у сільському господарстві, через зростання продуктивності праці, теж зменшувалася. Тобто з одного боку - маємо об'єктивний процес, а з іншого боку - наслідки бойових дій.

Після завершення війни необхідно організувати перепис населення, щоб отримати точну інформацію про кількість мешканців у регіоні, зокрема їх статево-віковий склад, рівень освіти та інші важливі аспекти. Важливо активізувати роботу з внутрішньо переміщеними особами, дізнаючись про їх бажання повернутися на попередні місця проживання чи залишитися на нових територіях.

Якщо говорити про економічний аспект, то в умовах браку робочої сили важливо заохочувати міграцію населення до тих регіонів, де вона необхідна. Країна повинна мати доглянуті території. Неприпустимо, щоб в Україні великі площі залишалися незаселеними — це свідчить про неправильне управління розселенням. Питань виникає чимало, і багато з них потребуватимуть вирішення після завершення війни, але про це слід почати думати вже зараз.

У Міністерстві національної єдності України планують сприяти поверненню українців, пропонуючи чоловікам бронювання та вакансії на підприємствах оборонної промисловості. Яке ваше ставлення до цієї ініціативи, і чи вважаєте ви, що вона матиме успіх?

В цілому, я згоден з цією концепцією — важливо, щоб люди, які виїхали за кордон, повернулися додому і працювали на благо України. Ця ідея мені до вподоби. Однак, коли мова йде про її впровадження, я сумніваюся в її ефективності.

Сутність справи полягає в тому, що у наших громадян існує значний скептицизм щодо державних інститутів, а особливо до їхніх обіцянок. Питання повернення українців, перш за все, стосується чоловіків, які виїхали за кордон, рятуючись від призову. Якщо вони вже зробили такий рішучий крок, у мене викликає сумнів, що вони повернуться в Україну лише через обіцянки про бронювання від мобілізації.

Можливо, одиниці повернуться. Але чекати на масове повернення не варто. Адже ми знаємо, як іноді себе поводять представники ТЦК, хоча я не думаю, що це якась системна поведінка. Тим не менше, якщо представники ТЦК щось не так зроблять - це одразу підхоплюють ЗМІ. Все це створює атмосферу ще більшої недовіри до таких пропозицій щодо повернення.

Отже, я вважаю, що реакція людей на це питання буде не надто активною. У них залишаться побоювання, що після отримання нової роботи їх все ж можуть призвати до армії. Якщо людина намагалася уникнути цього, то навіщо їй повертатися? Крім того, існуючі дані свідчать про те, що багато українців працездатного віку вже влаштувалися на роботу в інших країнах, і уряди цих держав активно сприяють цьому процесу. З огляду на це, виникають великі сумніви в ефективності пропозиції Мінєдності, хоча сама концепція дійсно заслуговує на увагу.

Не так давно ТСН.ua повідомляв про скорочення населення України на 400 тисяч людей за півроку. Вчені намагаються пояснити цю ситуацію, пов'язуючи її з мобілізаційними заходами та важкими зимовими умовами.